Київ, 26 грудня 2003 року.
Надія Степула
....Під білим небом вулиці співають – Звучать будинків первісні мотиви. Ховають в звуки хиткість перспективи І перехожих співом обіймають. Так холодно... так сіро... сиро так... Над ринком запах яблук в небо лине. Велике тіло міста – мов рибина У неводі часу... Летить літак. Ялиночки при свічах гріють пальці. Кружляє сніг. Ідуть крізь ніч блукальці В зігріті сподіваннями літа...
Дорогі слухачі! Цим “Новорічним віршем” вітаю вас у новому випуску радіожурналу СЮЖЕТИ. - Останньому в цьому році. З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Настав час, коли багато людей уже відсвяткували Різдво – за латинським обрядом, а велика кількість іще тільки готується до святкувань. А зустріч Нового року залишається для мало чи не всіх тим символічним знаком, з якого можна розпочати щось нове і краще, ніж було досі. - Підбити підсумки, помріяти про нові щасливі й успішні дні. Повірити у те, що, з Божої ласки, все складеться якнайліпше... Містикою просякнуте все, що людина досі собі не пояснила. Зокрема й перетинання незримої межі часу – переступання того порогу, за яким піщаний годинник сипле пісок уже в інший бік...
СЮЖЕТИКИ. – Новини в царині культури світу та України.
На муз. Кшиштоф Глобіш, актор Народного Старого театру в Кракові, читає фрагмент із твору “Триптих Римський. Медитації” Івана Павла Другого. Переклад:
“Кінець невидимий так само, як початок. Всесвіт зі Слова народився й до Слова знову повертає. В самісінькім серці Сикстини художник означив кінець – У зримій незримості Суду – І той незримий кінець Видимим став, ніби щит прозорості: Omnia nuda et aperta ante oculis Eius! Замінено тут на малярську візію: “Йдіть, благословенні... йдіть, прокляті...” І так проходять покоління...”
Це фрагмент із нової поеми Івана Павла Другого, - “Триптих Римський. Медитації”, виданої у Кракові цього року видавництвом святого Станіслава. Анонсуючи книгу, видавці звернули увагу на те, що – цитую – “ми є свідками виняткового понтифікату. Петрів Престол посідає душпастир, теолог, філософ, актор, драматург, поет.... Таким бачимо Івана Павла Другого, читаючи його вірші. Це самобутня поезія, не тільки з огляду на постать автора. Це поетичний ключ до Правди Об’явлення. Сповнена містики, символів, відшуканих біблійних скарбів, ця поезія зачаровує, мовить про вину і пробачення, проминання і вічність” – кінець цитати.
Переклад “Триптиха Римського” українською мовою вийде вже в новому році.
Традиційно завершуючи рік оприлюдненням списку кращих кінофільмів, Американський Інститут кінематографії опублікував цьогорічну “десятку”. Експерти акцентували не на загальній популярності чи “касовості” фільмів, а - на їхній художній вартості. Серед кращих фільмів 2003-го року – “Американська краса”, “У пошуках Немо”, “Підмочена репутація”, “Таємнича ріка” та інші кінострічки, відібрані журі з тринадцяти кінокритиків, артистів і представників кіноіндустрії.
Європейська Академія кіномистецтва, до якої входить півтори тисячі кінокритиків, теж назвала кращий фільм року - картину німецького режисера Вольфганга Бекера “Гудбай, Ленін!”. Кіно це, власне, й не про Леніна, а про стосунки сина і мами. Напередодні того, як Східна і Західна Німеччини об’єднались, мама впала в кому, а після її повернення до життя син вдається до надзвичайних заходів заради того, щоб його мама не довідалася про переміни. Він вважає, що хвилювання з цього приводу буде для неї смертельним... Даніель Брюль, який зіграв у цьому фільмі головну роль, названий кращим актором року.
“Істинне життя Гамлета, розказане ним самим” – під такою назвою молоді українські кіномитці створили свою фільмову версію, де юний Гамлет, потрапивши в епіцентр сучасних між кланових “з’ясувань стосунків”, змушений відповідати на питання “Бути чи не бути?” за допомогою зброї.
Продюсер стрічки – автор сценарію Во Барнс зауважує: “Чому Гамлет, чому Шекспір? Вкрай цікаво, просто оті написані у тисячу шестисот якомусь році переносити на сучасний грунт. Не знаю, як інші, от особливо Шекспір ідеально лягає. У нас там текст трансформований трохи, супер пристосований, тобто супер-сучасна п’єса. Це можна сказати про всі п’єси Шекспіра, що це, якби найсучасніший, мабуть, драматург”.
Режисер Леонід Кантер пояснює жорстокість Гамлета: “Мені чомусь здається, що Гамлет, не знаю, чи він таким задумувався, але вийшов він подібним до героя Кубрикова “Механічний апельсин”. Він не жорстокий зазвичай, але він раптово жорстокий. Але я думаю, що це якраз добре, що він послідовно психологічно якось там за якоюсь такою стандартною відпрацьованою схемою життєвою не дійшов до цього”.
Це була рубрика “Сюжетики” – новини з царини культури України і світу. Одним із найцікавіших сучасних прозаїків України вважають Юрія Винничука. Автор фантастичного триллера “Щуроград”, еротичної містифікації “Житіє гаремноє”, роману “Мальва Ланда”, книг “Легенди Львова” і “Кнайпи Львова”, повісті про львівських повій “Діви ночі”, упорядник і видавець розмаїтих антологій, Юрій Винничук цього року видав “Книгу бестій” у серії “Мітольогія”. В авторській передмові письменник зазначив: “Середньовічний Бестіарій продовжував жити і в світовій літературі 19-20 століть, у творчості Рільке, Аполлінера, Елюара, Кортасара, не кажучи вже про безліч авторів фантазійних романів. У новій українській літературі бестіям присвятили свої поезії Микола Зеров, Юрій Андрухович, бестії діють у романах Володимира Єшкілєва.”
Вперше за останнє десятиліття Юрій Винничук недавно презентував свої твори у столиці України. Дійство відбулося в Києво-Могилянській Академії.
Інтерв’ю з письменником – у сюжеті від Наді Шерстюк.
Надія Шерстюк
В ваших творах багато містики. Звідки така залюбленість у містику?
Юрій Винничук
Це з дитинства, я любив дуже казки читати. І досі я казки читаю. В мене в бібліотеці понад тисячу різних казок. Я писав фантастичні твори, бо там можна було щось в них сховати. Крім того, на мене великий вплив зробила латиноамериканська проза, так званий магічний реалізм.
Зараз вийшла книга Бестрі, це є енциклопедія чудовиськ в які вірили давні українці. Наступна книжка, яка за місяць з’явиться, це велика книжка, антологія українських творів письменників про чортів. Там є життя святих, яких спокушали біси до Гоголя, Квітки-Основ’яненка, Нечуя-Левицького і закінчуючи письменниками вже нашого часу. Ці чорти українські, вони такі кумедні, добрі, тобто там нема жодної такої чортівні, я би собі такого не дозволив. А просто це виявилося, що чорт – це такий дуже популярний персонаж.
Надія Шерстюк
Львівська містика має відмінність від київської?
Юрій Винничук
Львів цікавий тим, що там був сплав різноманітних цивілізацій. Для мене Львів найближчим є, тому що Київ я сприймаю через людей з якими я зустрічаюсь.
Надія Шерстюк
Ви вважаєте себе масовим письменником?
Юрій Винничук
Я так не вважаю, тому що тільки деякі твори стали такими популярними. Це такі: “Легенди Львова”, “Кнейпи Львова” і “Діва ночі”. Але ж я пишу крім того щось інше. Тобто я не ставив для себе за самоціль бути масовим письменником. Мені часом дорікають, що я розмінююсь на такі легкі жанри. Але справа в тому, скільки можна написати серйозних творів? Не можна написати шедеврів більше, ніж певну якусь кількість і ми це знаєм. Кожен письменник лишив по собі, хоч і він лишив 20 томів, але все ж таки лише 4-5, це все те, що можна назвати його вершиною.
Надія Шерстюк
Чим відрізняється масова українська література, від решти масової літератури?
Юрій Винничук
Відрізняється в першу чергу тим, що в нас книговидання зведено до нуля, тому що пільги на книжки не існують. І в нас не можливо розвинути те, що в Польщі, Росії, чи будь-якій іншій країні, не підтримується книговидання. Тобто, якби була така можливість, щоб книжка здешевіла, то в нас би появилася теж маса авторів, детективів, фантастики і т.д. А так є у Донеччині випадки, які просто вибиваються завдяки різним таким акціям, як от “Коронація слова”, справа в тому, що навіть південноафриканська література, найбільш відома, що має 2 нобелівських лауреатів, а ми жодного.
Надія Степула
Кандидат філософських наук Сергій Грабовський вважає “Мальву Ланду” Юрія Винничука “суцільною інтелектуальною провокацією”. – Сюжет від Сергія Грабовського.
Сергій Грабовський
Слово честі, чому Україна (бодай її хоч трохи освічене середовище і преса, своїм художнім рівнем трохи вища від рівня чобіт) не сповнена скандалами чи запеклими дискусіями з приводу появи повного тексту роману Юрія Винничука “Мальва Ланда” – зрозуміти важко. Адже цей роман – суцільна інтелектуальна провокація. Та ще й вищого ґатунку, тобто розрахована на кілька щаблів сприйняття. Та ще й гарно виконана, себто втілена у текст, що надається до приємного й вільного читання (а це, видається, рідкість навіть серед новітніх лауреатів Шевченківської премії).
Отож – кожному своє, а декому (якщо втне) – ще й чуже. Почну з еротики, яка у Винничуковому кваліфікованому гаптуванні здатна викликати, з одного боку, істерику ідейно цнотливої старої діви, з іншого боку, довести до шаленого реготу людину, не чужу здорового еросу. Особливо, коли у розділі “Три сестри” (здрастуйте, пане Чехов!), у підніжжя замку і напередодні судового процесу (моє вітання, пане Кафка!) головний герой кохається не просто з якимись малими почварами, схожими радше на мавп, аніж на дівиць, а з утіленнями трьох давніх цивілізацій Сходу у супроводі надзвичайно дотепно стилізованих відповідних квазісакральних текстів. А гучні промови достойників щирого українського націоналізму, виголошувані на львівській сміттярці (що вона, виявляється, є цілою країною з власним хронотопом, себто часопростором) здатні, мабуть, довести до сказу надто серйозного борця за українські ідеали та мрії. До речі: автор цієї рецензії спромігся десь років зо п‘ятнадцять тому впровадити в досить широкий політичний і науковий обіг поняття “українська мрія”, написавши про цей феномен кілька десятків статей, дисертацію і монографію. За цей час довелося не раз чути майже дослівні цитати з власних текстів на вустах знаних політиків (звісна річ, за доброю українською звичкою, без посилання на першоджерело). І от тепер пощастило зустрітися з українською мрією й на вустах героїв Юрія Винничука. Теж без належного посилання, що доводить: попри весь свій страшенний постмодернізм, принаймні, частину своїх героїв автор змальовував таки з натури.
Отож кілька слів про постмодернізм імені Винничука. Роман побудований, як і належить за серйозними приписами цього дуже серйозного вчення. Є тут і обов‘язковий у такому випадку лабіринт, є й своєрідна енциклопедія. Тільки от лихо – ця лабіринтоенциклопедія втілена у житті львівської сміттярки, де кояться речі справді неймовірні, гідні ґотичного роману (яким і стає “Мальва Ланда” у певних фрагментах кожної із трьох своїх частин). А потому – перед нами раптом новітня “Одисея”, яка так само органічно перепливає у таку собі детективно-бульварну історію “помаранчевого вбивці”.
І, звичайно, у “Мальві Ланді” – вся попередня українська література. У вигляді прямих і непрямих цитат, алюзій, відсилань і реплік. Чого варті лише таємні гасло і відгук, якими наказано скористуватися у критичній ситуації головному героєві роману: “Дефіляда в Москві!” – “Кров по соломі!” А коли козаки – чи то насправді, чи то у героєвім маренні – заводять “По-переду Каганович!” – читачу лишається терміново знайти власне почуття гумору або піти втопитися. Звісно, останнє краще робити в оспіваному Винничуком “Морі борщів”, що воно розташоване у самісінькому центрі часопростору львівської сміттярки.
А коли читаєш у фінальній частині роману проповідь про те, що всі ми є тільки сном Мальви Ланди, виголошену Соломоном у збудованому ним храмі (ні, не тим біблійним, а Соломоном Ціттербаккеном, колишнім торговцем пивом із Станіславова) – мимоволі скрадається думка: а, може, це правда? Може, і сам Юрій Винничук – тільки химера із сну вигаданої ним героїні його ж роману?
Надія Степула
“Я Мольфар – віра в безвір’ї, міра безмір’я. Я створив білого лебедя З білого пір’я, Щоб людина плакала вічно за небом І не жила черствим “треба”...
Писав у “Флоярі Мольфара” поет-чарівник Тарас Мельничук. Добре, що, окрім “черствого “треба” люди мають ще й свята. -
...Піщаний годинник незворушно сипле свої піщинки. Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, дорогі слухачі, дякую за увагу. З вами була автор і ведуча я, Надія Степула.
Веселих вам свят, щасливого Нового року, світлих і добрих сюжетів у новому часі! Говорить “Радіо Свобода”!
Надія Степула
....Під білим небом вулиці співають – Звучать будинків первісні мотиви. Ховають в звуки хиткість перспективи І перехожих співом обіймають. Так холодно... так сіро... сиро так... Над ринком запах яблук в небо лине. Велике тіло міста – мов рибина У неводі часу... Летить літак. Ялиночки при свічах гріють пальці. Кружляє сніг. Ідуть крізь ніч блукальці В зігріті сподіваннями літа...
Дорогі слухачі! Цим “Новорічним віршем” вітаю вас у новому випуску радіожурналу СЮЖЕТИ. - Останньому в цьому році. З вами автор і ведуча – я, Надія Степула.
Настав час, коли багато людей уже відсвяткували Різдво – за латинським обрядом, а велика кількість іще тільки готується до святкувань. А зустріч Нового року залишається для мало чи не всіх тим символічним знаком, з якого можна розпочати щось нове і краще, ніж було досі. - Підбити підсумки, помріяти про нові щасливі й успішні дні. Повірити у те, що, з Божої ласки, все складеться якнайліпше... Містикою просякнуте все, що людина досі собі не пояснила. Зокрема й перетинання незримої межі часу – переступання того порогу, за яким піщаний годинник сипле пісок уже в інший бік...
СЮЖЕТИКИ. – Новини в царині культури світу та України.
На муз. Кшиштоф Глобіш, актор Народного Старого театру в Кракові, читає фрагмент із твору “Триптих Римський. Медитації” Івана Павла Другого. Переклад:
“Кінець невидимий так само, як початок. Всесвіт зі Слова народився й до Слова знову повертає. В самісінькім серці Сикстини художник означив кінець – У зримій незримості Суду – І той незримий кінець Видимим став, ніби щит прозорості: Omnia nuda et aperta ante oculis Eius! Замінено тут на малярську візію: “Йдіть, благословенні... йдіть, прокляті...” І так проходять покоління...”
Це фрагмент із нової поеми Івана Павла Другого, - “Триптих Римський. Медитації”, виданої у Кракові цього року видавництвом святого Станіслава. Анонсуючи книгу, видавці звернули увагу на те, що – цитую – “ми є свідками виняткового понтифікату. Петрів Престол посідає душпастир, теолог, філософ, актор, драматург, поет.... Таким бачимо Івана Павла Другого, читаючи його вірші. Це самобутня поезія, не тільки з огляду на постать автора. Це поетичний ключ до Правди Об’явлення. Сповнена містики, символів, відшуканих біблійних скарбів, ця поезія зачаровує, мовить про вину і пробачення, проминання і вічність” – кінець цитати.
Переклад “Триптиха Римського” українською мовою вийде вже в новому році.
Традиційно завершуючи рік оприлюдненням списку кращих кінофільмів, Американський Інститут кінематографії опублікував цьогорічну “десятку”. Експерти акцентували не на загальній популярності чи “касовості” фільмів, а - на їхній художній вартості. Серед кращих фільмів 2003-го року – “Американська краса”, “У пошуках Немо”, “Підмочена репутація”, “Таємнича ріка” та інші кінострічки, відібрані журі з тринадцяти кінокритиків, артистів і представників кіноіндустрії.
Європейська Академія кіномистецтва, до якої входить півтори тисячі кінокритиків, теж назвала кращий фільм року - картину німецького режисера Вольфганга Бекера “Гудбай, Ленін!”. Кіно це, власне, й не про Леніна, а про стосунки сина і мами. Напередодні того, як Східна і Західна Німеччини об’єднались, мама впала в кому, а після її повернення до життя син вдається до надзвичайних заходів заради того, щоб його мама не довідалася про переміни. Він вважає, що хвилювання з цього приводу буде для неї смертельним... Даніель Брюль, який зіграв у цьому фільмі головну роль, названий кращим актором року.
“Істинне життя Гамлета, розказане ним самим” – під такою назвою молоді українські кіномитці створили свою фільмову версію, де юний Гамлет, потрапивши в епіцентр сучасних між кланових “з’ясувань стосунків”, змушений відповідати на питання “Бути чи не бути?” за допомогою зброї.
Продюсер стрічки – автор сценарію Во Барнс зауважує: “Чому Гамлет, чому Шекспір? Вкрай цікаво, просто оті написані у тисячу шестисот якомусь році переносити на сучасний грунт. Не знаю, як інші, от особливо Шекспір ідеально лягає. У нас там текст трансформований трохи, супер пристосований, тобто супер-сучасна п’єса. Це можна сказати про всі п’єси Шекспіра, що це, якби найсучасніший, мабуть, драматург”.
Режисер Леонід Кантер пояснює жорстокість Гамлета: “Мені чомусь здається, що Гамлет, не знаю, чи він таким задумувався, але вийшов він подібним до героя Кубрикова “Механічний апельсин”. Він не жорстокий зазвичай, але він раптово жорстокий. Але я думаю, що це якраз добре, що він послідовно психологічно якось там за якоюсь такою стандартною відпрацьованою схемою життєвою не дійшов до цього”.
Це була рубрика “Сюжетики” – новини з царини культури України і світу. Одним із найцікавіших сучасних прозаїків України вважають Юрія Винничука. Автор фантастичного триллера “Щуроград”, еротичної містифікації “Житіє гаремноє”, роману “Мальва Ланда”, книг “Легенди Львова” і “Кнайпи Львова”, повісті про львівських повій “Діви ночі”, упорядник і видавець розмаїтих антологій, Юрій Винничук цього року видав “Книгу бестій” у серії “Мітольогія”. В авторській передмові письменник зазначив: “Середньовічний Бестіарій продовжував жити і в світовій літературі 19-20 століть, у творчості Рільке, Аполлінера, Елюара, Кортасара, не кажучи вже про безліч авторів фантазійних романів. У новій українській літературі бестіям присвятили свої поезії Микола Зеров, Юрій Андрухович, бестії діють у романах Володимира Єшкілєва.”
Вперше за останнє десятиліття Юрій Винничук недавно презентував свої твори у столиці України. Дійство відбулося в Києво-Могилянській Академії.
Інтерв’ю з письменником – у сюжеті від Наді Шерстюк.
Надія Шерстюк
В ваших творах багато містики. Звідки така залюбленість у містику?
Юрій Винничук
Це з дитинства, я любив дуже казки читати. І досі я казки читаю. В мене в бібліотеці понад тисячу різних казок. Я писав фантастичні твори, бо там можна було щось в них сховати. Крім того, на мене великий вплив зробила латиноамериканська проза, так званий магічний реалізм.
Зараз вийшла книга Бестрі, це є енциклопедія чудовиськ в які вірили давні українці. Наступна книжка, яка за місяць з’явиться, це велика книжка, антологія українських творів письменників про чортів. Там є життя святих, яких спокушали біси до Гоголя, Квітки-Основ’яненка, Нечуя-Левицького і закінчуючи письменниками вже нашого часу. Ці чорти українські, вони такі кумедні, добрі, тобто там нема жодної такої чортівні, я би собі такого не дозволив. А просто це виявилося, що чорт – це такий дуже популярний персонаж.
Надія Шерстюк
Львівська містика має відмінність від київської?
Юрій Винничук
Львів цікавий тим, що там був сплав різноманітних цивілізацій. Для мене Львів найближчим є, тому що Київ я сприймаю через людей з якими я зустрічаюсь.
Надія Шерстюк
Ви вважаєте себе масовим письменником?
Юрій Винничук
Я так не вважаю, тому що тільки деякі твори стали такими популярними. Це такі: “Легенди Львова”, “Кнейпи Львова” і “Діва ночі”. Але ж я пишу крім того щось інше. Тобто я не ставив для себе за самоціль бути масовим письменником. Мені часом дорікають, що я розмінююсь на такі легкі жанри. Але справа в тому, скільки можна написати серйозних творів? Не можна написати шедеврів більше, ніж певну якусь кількість і ми це знаєм. Кожен письменник лишив по собі, хоч і він лишив 20 томів, але все ж таки лише 4-5, це все те, що можна назвати його вершиною.
Надія Шерстюк
Чим відрізняється масова українська література, від решти масової літератури?
Юрій Винничук
Відрізняється в першу чергу тим, що в нас книговидання зведено до нуля, тому що пільги на книжки не існують. І в нас не можливо розвинути те, що в Польщі, Росії, чи будь-якій іншій країні, не підтримується книговидання. Тобто, якби була така можливість, щоб книжка здешевіла, то в нас би появилася теж маса авторів, детективів, фантастики і т.д. А так є у Донеччині випадки, які просто вибиваються завдяки різним таким акціям, як от “Коронація слова”, справа в тому, що навіть південноафриканська література, найбільш відома, що має 2 нобелівських лауреатів, а ми жодного.
Надія Степула
Кандидат філософських наук Сергій Грабовський вважає “Мальву Ланду” Юрія Винничука “суцільною інтелектуальною провокацією”. – Сюжет від Сергія Грабовського.
Сергій Грабовський
Слово честі, чому Україна (бодай її хоч трохи освічене середовище і преса, своїм художнім рівнем трохи вища від рівня чобіт) не сповнена скандалами чи запеклими дискусіями з приводу появи повного тексту роману Юрія Винничука “Мальва Ланда” – зрозуміти важко. Адже цей роман – суцільна інтелектуальна провокація. Та ще й вищого ґатунку, тобто розрахована на кілька щаблів сприйняття. Та ще й гарно виконана, себто втілена у текст, що надається до приємного й вільного читання (а це, видається, рідкість навіть серед новітніх лауреатів Шевченківської премії).
Отож – кожному своє, а декому (якщо втне) – ще й чуже. Почну з еротики, яка у Винничуковому кваліфікованому гаптуванні здатна викликати, з одного боку, істерику ідейно цнотливої старої діви, з іншого боку, довести до шаленого реготу людину, не чужу здорового еросу. Особливо, коли у розділі “Три сестри” (здрастуйте, пане Чехов!), у підніжжя замку і напередодні судового процесу (моє вітання, пане Кафка!) головний герой кохається не просто з якимись малими почварами, схожими радше на мавп, аніж на дівиць, а з утіленнями трьох давніх цивілізацій Сходу у супроводі надзвичайно дотепно стилізованих відповідних квазісакральних текстів. А гучні промови достойників щирого українського націоналізму, виголошувані на львівській сміттярці (що вона, виявляється, є цілою країною з власним хронотопом, себто часопростором) здатні, мабуть, довести до сказу надто серйозного борця за українські ідеали та мрії. До речі: автор цієї рецензії спромігся десь років зо п‘ятнадцять тому впровадити в досить широкий політичний і науковий обіг поняття “українська мрія”, написавши про цей феномен кілька десятків статей, дисертацію і монографію. За цей час довелося не раз чути майже дослівні цитати з власних текстів на вустах знаних політиків (звісна річ, за доброю українською звичкою, без посилання на першоджерело). І от тепер пощастило зустрітися з українською мрією й на вустах героїв Юрія Винничука. Теж без належного посилання, що доводить: попри весь свій страшенний постмодернізм, принаймні, частину своїх героїв автор змальовував таки з натури.
Отож кілька слів про постмодернізм імені Винничука. Роман побудований, як і належить за серйозними приписами цього дуже серйозного вчення. Є тут і обов‘язковий у такому випадку лабіринт, є й своєрідна енциклопедія. Тільки от лихо – ця лабіринтоенциклопедія втілена у житті львівської сміттярки, де кояться речі справді неймовірні, гідні ґотичного роману (яким і стає “Мальва Ланда” у певних фрагментах кожної із трьох своїх частин). А потому – перед нами раптом новітня “Одисея”, яка так само органічно перепливає у таку собі детективно-бульварну історію “помаранчевого вбивці”.
І, звичайно, у “Мальві Ланді” – вся попередня українська література. У вигляді прямих і непрямих цитат, алюзій, відсилань і реплік. Чого варті лише таємні гасло і відгук, якими наказано скористуватися у критичній ситуації головному героєві роману: “Дефіляда в Москві!” – “Кров по соломі!” А коли козаки – чи то насправді, чи то у героєвім маренні – заводять “По-переду Каганович!” – читачу лишається терміново знайти власне почуття гумору або піти втопитися. Звісно, останнє краще робити в оспіваному Винничуком “Морі борщів”, що воно розташоване у самісінькому центрі часопростору львівської сміттярки.
А коли читаєш у фінальній частині роману проповідь про те, що всі ми є тільки сном Мальви Ланди, виголошену Соломоном у збудованому ним храмі (ні, не тим біблійним, а Соломоном Ціттербаккеном, колишнім торговцем пивом із Станіславова) – мимоволі скрадається думка: а, може, це правда? Може, і сам Юрій Винничук – тільки химера із сну вигаданої ним героїні його ж роману?
Надія Степула
“Я Мольфар – віра в безвір’ї, міра безмір’я. Я створив білого лебедя З білого пір’я, Щоб людина плакала вічно за небом І не жила черствим “треба”...
Писав у “Флоярі Мольфара” поет-чарівник Тарас Мельничук. Добре, що, окрім “черствого “треба” люди мають ще й свята. -
...Піщаний годинник незворушно сипле свої піщинки. Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, дорогі слухачі, дякую за увагу. З вами була автор і ведуча я, Надія Степула.
Веселих вам свят, щасливого Нового року, світлих і добрих сюжетів у новому часі! Говорить “Радіо Свобода”!
