Аудіозапис програми:
Київ, 29 березня 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі.
Сергій Грабовський
Вибори за партійними списками 26-го березня 2006-го року – це не перші багатопартійні вибори для України. Щоправда, попередні відбулися досить давно – наприкінці 1917-го року...
Уся власть совєтам! Геть імперіалістичну війну! Усі на захист вільної України! Демократия побєдит! Земля і воля! Да зґавстувует учґедительное собґание! Равноправиє народов Российской республікі! Усі ми українці – і це нас єднає! Росіяни – це гнобителі, а українці – це безбуржуазна нація! Пролетарії всєх стран, соєдіняйтесь! Єще польська не зґінєла! Геть кацапів з українських тюрем! Бунд, бунд, маршірен, марш! Хай живе Центральна рада! Земля і воля!
Максим Стріха
Кінець лютого, березень 17-го року принесли тектонічні зміни на обширах величезної Російської імперії. Зрікся цар, зрікся корони його брат. В Петербурзі постав тимчасовий уряд. В Києві представники українських партій організували Центральну Раду, яка дуже швидко набула характеру непартійного , а загальнонаціонального представництва. В повітрі було розлито п’янкий дух свободи. Демонстрації збирали десятки й сотні тисяч людей під синьо-жовтими прапорами.
Сергій Грабовський
Серед політичних сил, щиро налаштованих на демократичний розвиток постімперської Російської республіки, існувало дві, для яких демократія була тільки вивіскою, що прикривала прагнення до одноосібної диктатури. Йдеться про своєрідних братів-близнюків, виплеканих політичною реальністю самодержавної імперії, а саме – російське чорносотенство і російський більшовизм.
“БОЖЕ ЦАРЯ ХРАНИ”!
Максим Стріха
На перший погляд ідеться про дві прямо протилежні ідеологічні настанови. Насправді щодо України особливо і щодо інших національних околиць імперії. Вони були майже тотожними, адже обидві ці сили сповідували великодержавництво та ворожість до свободи у будь-яких її різновидах.
Сергій Грабовський
Але все ж ворожі демократії політичні сили у колишній імперії становили абсолютну меншість, тому відкривалася перспектива здійснити всі перетворення, в тому числі і у державному устрої цієї величезної частини суходолу без потрясінь, мирним, еволюційним шляхом.
Тим більше, що у програмах усіх демократичних партій фігурував пункт про скликання Установчих Зборів для розв’язання всіх наболілих питань і конституювання вільної спільноти народів на місці імперії.
Максим Стріха
Коли справа зайшла вже про конкретні речі про те, що треба не лишень проголошувати гасла, а й ділитися з націоналами реальною владою у тих частинах імперії, де ці націонали складали абсолютну більшість виникли проблеми.
Недарма Володимир Винниченко, який вів влітку 1917-го переговори з тимчасовим урядом від імені Центральної Ради зауважив, що російська демократія закінчується там, де починається українські питання.
ПІСНЯ
Сергій Грабовський
Українські політичні сили цілком логічно пропонували скликання не тільки Всеросійських, а і власне Українських Установчих Зборів, завданням, яких стало б устійнити новий лад і затвердити Конституцію української держави. Бодай у складі федеративної Росії.
Вже у І-му Універсалі Центральна Рада проголосила, що тільки Всенародні Українські Збори мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад на Україні. Проти скликання Українських Установчих Зборів виступили організації російських кадетів та соціал-демократів (меншовиків) на українських теренах та єврейський “Бунд”. Згадані організації бачили в цьому намагання відірвати Україну від Росії.
Під певним тиском Центральна Рада ухвалила компромісну постанову, намагаючись погодити принцип самовизначення України через Українські Установчі Збори з принципом єдності федеративної Російської республіки, який мали встановити Всеросійські Установчі Збори.
12-го жовтня 17-го року Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих Зборів. III-й Універсал Центральної Ради призначив день виборів на 9-те січня 18-го року, а день скликання новообраних зборів – на 22-ге січня. А перед цим мали відбутися вибори до Всеросійських Установчих Зборів.
Голосуйте за список українських партій! Только большевики дадут вам мир и хлеб! Українські соціалісти – за землю і волю! Вам нужни великіє потрясенія, а нам нужна велікая Россія! Голосуйте за список Бунда!
Вибори до Всеросійських Установчих Зборів були призначені на 25-те листопада 1917-го року, проте насправді вони відбувалися наприкінці листопада та у грудні. Згідно з Положенням про вибори, 800 депутатів Установчих Зборів обиралися (цитата) “на основі загального, без розрізнення статі, рівного виборчого права шляхом прямих виборів і таємного голосування на засадах пропорційного представництва”.
Віковий ценз для виборців становив 20 років, натомість цензи майновий, письменності та осілості не застосовувалися. Українські землі, що тоді входили до складу Росії, були розбиті на 9 цивільних виборчих округів, межі яких в цілому збігалися з кордонами губерній.
Система пропорційного представництва давала змогу політичним, національним та релігійним меншинам мати своїх представників у парламенті. Проте прохідного бар’єру не існувало, тож до парламенту могли потрапити представники дрібних партій та громадських організацій, як-от партія Народних соціалістів чи “Військово-революційний союз”.
Один кандидат міг балотуватися навіть по п’яти округам, а в деяких округах налічувалося десятки партійних списків. Загалом на виборах до Всеросійських Установчих Зборів в Україні перемогли українські соціалістичні партії – за їхніх кандидатів проголосувало близько п’яти мільйонів виборців. У великих промислових центрах України чимало прихильників було також у “правих росіян”, більшовиків та кадетів.
Сергій Грабовський
Наш колега Віталій Пономарьов розповів про виборчу систему і головний результат виборів до Всеросійських Установчих Зборів.
Ці вибори відбувалися уже після більшовицького перевороту у Петрограді та після проголошення Української Народної Республіки, щоправда, у федеративному зв’язку з майбутньою вільною Росією, яку лідери Центральної Ради прагнули допомогти створити на уламках імперії.
Ось, як оцінює ту ситуацію політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Федарилістичні ілюзії діячів Центральної Ради, які до останнього дня сподівалися на справедливе розв’язання українського питання в межах формально демократичної, але ментально глибокої імперської Росії призвели до цілком закономірного результату.
У цьому контексті дуже показовою була участь Української Народної Республіки, тоді ще у федеративному зв’язку з Петроградом, у Всеросійських демократичних іграх на тлі найжорстокішої в історії людства тоталітарної диктатури, що насувалася.
Установчі Збори, що нібито мали дати Україні легітимізацію найширшої автономії були приречені за шаленою активності більшовиків. Вибори, що відбулися тоді в Україні нічого не дали, крім бездарного витрачання суспільної енергії і стримування природного процесу унезалежнення України.
Псевдодемократична метушня була пов’язана з давньою хворобою українського політичного класу не вмінням зіставляти модні, нові, політичні концепції, на той час соціалістичні жорстокими реаліями України. Замість цього треба було докласти всіх зусиль для підготовки країни до збройного захисту державності.
Сергій Грабовський
Додамо до цього, що Всеросійські Установчі Збори були розігнані більшовиками, які програли вибори до цих зборів, у ніч на 6-те січня 1918-го року.
Максим Стріха
Саме тоді пролунали історичні слова: “караул устал варта втомилася гратися в демократію”. А от щодо України, звичайно, можуть бути і різні думки. Адже згадаємо, що до 905-го року максимум політичних вимог більшості українців було лишень вживання української мови в публічних інституціях і, насамперед, у початковій школі.
Гасла автономії після 905-го року сприймалося як цілком революційне. І лишень стрімкий розвиток подій саме той вир російської демократії дозволив піднятися новому гаслу цілковитої державної незалежності. Але все це потребувало часу, якого фатально бракувало.
Сергій Грабовський
Отож вибори до Українських Установчих Зборів розгорнулися за умов більшовицької агресії проти України. В не окупованих районах країни за українські партії було подано понад 70% усіх голосів, був обраний 171 депутат із 301-го. Але війна не дала змоги цим зборам розпочати роботу.
Так само не змогли втримати контроль за країною партії, які одержали абсолютну перевагу на українських теренах і на перших виборах до Всеросійських Установчих Зборів, і на цих виборах до Українських Установчих Зборів.
Знову слово має Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Навіть завоювавши потужну підтримку українських мас лідери УНР продемонстрували ще одну задавнену недугу. Вміння розтринькати величезну перевагу і втратити здавалося б абсолютну неминучу перемогу. І це було проблемою не лише у 1917-1920-му роках. Це є нинішньою проблемою України.
Згадаймо перемогу “Нашої України” в 2002-му році на парламентських виборах чи політику помаранчевої влади протягом 2005-го року, чи зрештою втрату потужної енергетики мас після проголошення незалежності у 1991-му році.
Висновок з цього простий. Українська політика має стати реалістичною і успішною.
Максим Стріха
І все ж вибори, які відбулися в Україні на межі 17-18-го років показали. Українські партії користувалися масовою підтримкою українців. Це продемонстрували і вибори до російських зборів і до українських. Навіть Всеукраїнський з’їзд рад скликаний більшовиками для того, щоб компенсувати свою абсолютну поразку на виборах до Російських Установчих Зборів, де ці більшовики знов-таки опинилися в абсолютній меншості і врешті-решт змушені були відкликати своїх делегатів для окремого з’їзду в Харкові, який і встановив радянську владу що правда тоді ще в Українській Народній Республіці. Навіть більшовики протягом перших кількох місяців не наважилися відмовитися від цього терміну.
Показник більшовиків сумарний. На всіх цих виборах був 10 відсотків, 70 відсотків українські партії - пам’ять про це жила дуже довго. Моя покійниця прабабуся, народна вчителька з 908-го року ще на початку 70-х згадувала про свій тяжкий гріх перед неписьменною мамою. Оскільки, вона вкинула обидва бюлетені за партію соціалістів-федералістів на той час, як мама просила її проголосувати за хліборобів-власників. Але врешті-решт і то, і то були українськими партіями.
Однак, як показав історичний досвід справді перемогли тоді ті, хто набрав 10 відсотків голосів. І хто б потім влаштував питальні репресії проти решти 90. Сьогодні, хоча здавалося б історичне коло в Україні замкнулося, адже ідейні нащадки тодішніх більшовиків у всіх їхніх різновидах на нещодавніх виборах до Українського парламенту зуміли отримати значно менше від 10-ти відсотків 1917-го року небезпека реваншу все ще залишається ворожими до демократії і до української свободи залишається ряд не комуністичних сил імперії.
Вибори 17-го року дали Україні шанс, з якого вона, на жаль, не скористалася. Чи скористається Україна з шансу, в якій дали її вибори 2004-го і 2006-го року покаже майбутнє.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 29 березня 2006 року.
І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.
Сергій Грабовський
І знову з вами ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.
Максим Стріха
Вітаємо вас, шановні слухачі.
Сергій Грабовський
Вибори за партійними списками 26-го березня 2006-го року – це не перші багатопартійні вибори для України. Щоправда, попередні відбулися досить давно – наприкінці 1917-го року...
Уся власть совєтам! Геть імперіалістичну війну! Усі на захист вільної України! Демократия побєдит! Земля і воля! Да зґавстувует учґедительное собґание! Равноправиє народов Российской республікі! Усі ми українці – і це нас єднає! Росіяни – це гнобителі, а українці – це безбуржуазна нація! Пролетарії всєх стран, соєдіняйтесь! Єще польська не зґінєла! Геть кацапів з українських тюрем! Бунд, бунд, маршірен, марш! Хай живе Центральна рада! Земля і воля!
Максим Стріха
Кінець лютого, березень 17-го року принесли тектонічні зміни на обширах величезної Російської імперії. Зрікся цар, зрікся корони його брат. В Петербурзі постав тимчасовий уряд. В Києві представники українських партій організували Центральну Раду, яка дуже швидко набула характеру непартійного , а загальнонаціонального представництва. В повітрі було розлито п’янкий дух свободи. Демонстрації збирали десятки й сотні тисяч людей під синьо-жовтими прапорами.
Сергій Грабовський
Серед політичних сил, щиро налаштованих на демократичний розвиток постімперської Російської республіки, існувало дві, для яких демократія була тільки вивіскою, що прикривала прагнення до одноосібної диктатури. Йдеться про своєрідних братів-близнюків, виплеканих політичною реальністю самодержавної імперії, а саме – російське чорносотенство і російський більшовизм.
“БОЖЕ ЦАРЯ ХРАНИ”!
Максим Стріха
На перший погляд ідеться про дві прямо протилежні ідеологічні настанови. Насправді щодо України особливо і щодо інших національних околиць імперії. Вони були майже тотожними, адже обидві ці сили сповідували великодержавництво та ворожість до свободи у будь-яких її різновидах.
Сергій Грабовський
Але все ж ворожі демократії політичні сили у колишній імперії становили абсолютну меншість, тому відкривалася перспектива здійснити всі перетворення, в тому числі і у державному устрої цієї величезної частини суходолу без потрясінь, мирним, еволюційним шляхом.
Тим більше, що у програмах усіх демократичних партій фігурував пункт про скликання Установчих Зборів для розв’язання всіх наболілих питань і конституювання вільної спільноти народів на місці імперії.
Максим Стріха
Коли справа зайшла вже про конкретні речі про те, що треба не лишень проголошувати гасла, а й ділитися з націоналами реальною владою у тих частинах імперії, де ці націонали складали абсолютну більшість виникли проблеми.
Недарма Володимир Винниченко, який вів влітку 1917-го переговори з тимчасовим урядом від імені Центральної Ради зауважив, що російська демократія закінчується там, де починається українські питання.
ПІСНЯ
Сергій Грабовський
Українські політичні сили цілком логічно пропонували скликання не тільки Всеросійських, а і власне Українських Установчих Зборів, завданням, яких стало б устійнити новий лад і затвердити Конституцію української держави. Бодай у складі федеративної Росії.
Вже у І-му Універсалі Центральна Рада проголосила, що тільки Всенародні Українські Збори мають право ухвалювати всі закони, які повинні встановити порядок і лад на Україні. Проти скликання Українських Установчих Зборів виступили організації російських кадетів та соціал-демократів (меншовиків) на українських теренах та єврейський “Бунд”. Згадані організації бачили в цьому намагання відірвати Україну від Росії.
Під певним тиском Центральна Рада ухвалила компромісну постанову, намагаючись погодити принцип самовизначення України через Українські Установчі Збори з принципом єдності федеративної Російської республіки, який мали встановити Всеросійські Установчі Збори.
12-го жовтня 17-го року Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих Зборів. III-й Універсал Центральної Ради призначив день виборів на 9-те січня 18-го року, а день скликання новообраних зборів – на 22-ге січня. А перед цим мали відбутися вибори до Всеросійських Установчих Зборів.
Голосуйте за список українських партій! Только большевики дадут вам мир и хлеб! Українські соціалісти – за землю і волю! Вам нужни великіє потрясенія, а нам нужна велікая Россія! Голосуйте за список Бунда!
Вибори до Всеросійських Установчих Зборів були призначені на 25-те листопада 1917-го року, проте насправді вони відбувалися наприкінці листопада та у грудні. Згідно з Положенням про вибори, 800 депутатів Установчих Зборів обиралися (цитата) “на основі загального, без розрізнення статі, рівного виборчого права шляхом прямих виборів і таємного голосування на засадах пропорційного представництва”.
Віковий ценз для виборців становив 20 років, натомість цензи майновий, письменності та осілості не застосовувалися. Українські землі, що тоді входили до складу Росії, були розбиті на 9 цивільних виборчих округів, межі яких в цілому збігалися з кордонами губерній.
Система пропорційного представництва давала змогу політичним, національним та релігійним меншинам мати своїх представників у парламенті. Проте прохідного бар’єру не існувало, тож до парламенту могли потрапити представники дрібних партій та громадських організацій, як-от партія Народних соціалістів чи “Військово-революційний союз”.
Один кандидат міг балотуватися навіть по п’яти округам, а в деяких округах налічувалося десятки партійних списків. Загалом на виборах до Всеросійських Установчих Зборів в Україні перемогли українські соціалістичні партії – за їхніх кандидатів проголосувало близько п’яти мільйонів виборців. У великих промислових центрах України чимало прихильників було також у “правих росіян”, більшовиків та кадетів.
Сергій Грабовський
Наш колега Віталій Пономарьов розповів про виборчу систему і головний результат виборів до Всеросійських Установчих Зборів.
Ці вибори відбувалися уже після більшовицького перевороту у Петрограді та після проголошення Української Народної Республіки, щоправда, у федеративному зв’язку з майбутньою вільною Росією, яку лідери Центральної Ради прагнули допомогти створити на уламках імперії.
Ось, як оцінює ту ситуацію політолог Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Федарилістичні ілюзії діячів Центральної Ради, які до останнього дня сподівалися на справедливе розв’язання українського питання в межах формально демократичної, але ментально глибокої імперської Росії призвели до цілком закономірного результату.
У цьому контексті дуже показовою була участь Української Народної Республіки, тоді ще у федеративному зв’язку з Петроградом, у Всеросійських демократичних іграх на тлі найжорстокішої в історії людства тоталітарної диктатури, що насувалася.
Установчі Збори, що нібито мали дати Україні легітимізацію найширшої автономії були приречені за шаленою активності більшовиків. Вибори, що відбулися тоді в Україні нічого не дали, крім бездарного витрачання суспільної енергії і стримування природного процесу унезалежнення України.
Псевдодемократична метушня була пов’язана з давньою хворобою українського політичного класу не вмінням зіставляти модні, нові, політичні концепції, на той час соціалістичні жорстокими реаліями України. Замість цього треба було докласти всіх зусиль для підготовки країни до збройного захисту державності.
Сергій Грабовський
Додамо до цього, що Всеросійські Установчі Збори були розігнані більшовиками, які програли вибори до цих зборів, у ніч на 6-те січня 1918-го року.
Максим Стріха
Саме тоді пролунали історичні слова: “караул устал варта втомилася гратися в демократію”. А от щодо України, звичайно, можуть бути і різні думки. Адже згадаємо, що до 905-го року максимум політичних вимог більшості українців було лишень вживання української мови в публічних інституціях і, насамперед, у початковій школі.
Гасла автономії після 905-го року сприймалося як цілком революційне. І лишень стрімкий розвиток подій саме той вир російської демократії дозволив піднятися новому гаслу цілковитої державної незалежності. Але все це потребувало часу, якого фатально бракувало.
Сергій Грабовський
Отож вибори до Українських Установчих Зборів розгорнулися за умов більшовицької агресії проти України. В не окупованих районах країни за українські партії було подано понад 70% усіх голосів, був обраний 171 депутат із 301-го. Але війна не дала змоги цим зборам розпочати роботу.
Так само не змогли втримати контроль за країною партії, які одержали абсолютну перевагу на українських теренах і на перших виборах до Всеросійських Установчих Зборів, і на цих виборах до Українських Установчих Зборів.
Знову слово має Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Навіть завоювавши потужну підтримку українських мас лідери УНР продемонстрували ще одну задавнену недугу. Вміння розтринькати величезну перевагу і втратити здавалося б абсолютну неминучу перемогу. І це було проблемою не лише у 1917-1920-му роках. Це є нинішньою проблемою України.
Згадаймо перемогу “Нашої України” в 2002-му році на парламентських виборах чи політику помаранчевої влади протягом 2005-го року, чи зрештою втрату потужної енергетики мас після проголошення незалежності у 1991-му році.
Висновок з цього простий. Українська політика має стати реалістичною і успішною.
Максим Стріха
І все ж вибори, які відбулися в Україні на межі 17-18-го років показали. Українські партії користувалися масовою підтримкою українців. Це продемонстрували і вибори до російських зборів і до українських. Навіть Всеукраїнський з’їзд рад скликаний більшовиками для того, щоб компенсувати свою абсолютну поразку на виборах до Російських Установчих Зборів, де ці більшовики знов-таки опинилися в абсолютній меншості і врешті-решт змушені були відкликати своїх делегатів для окремого з’їзду в Харкові, який і встановив радянську владу що правда тоді ще в Українській Народній Республіці. Навіть більшовики протягом перших кількох місяців не наважилися відмовитися від цього терміну.
Показник більшовиків сумарний. На всіх цих виборах був 10 відсотків, 70 відсотків українські партії - пам’ять про це жила дуже довго. Моя покійниця прабабуся, народна вчителька з 908-го року ще на початку 70-х згадувала про свій тяжкий гріх перед неписьменною мамою. Оскільки, вона вкинула обидва бюлетені за партію соціалістів-федералістів на той час, як мама просила її проголосувати за хліборобів-власників. Але врешті-решт і то, і то були українськими партіями.
Однак, як показав історичний досвід справді перемогли тоді ті, хто набрав 10 відсотків голосів. І хто б потім влаштував питальні репресії проти решти 90. Сьогодні, хоча здавалося б історичне коло в Україні замкнулося, адже ідейні нащадки тодішніх більшовиків у всіх їхніх різновидах на нещодавніх виборах до Українського парламенту зуміли отримати значно менше від 10-ти відсотків 1917-го року небезпека реваншу все ще залишається ворожими до демократії і до української свободи залишається ряд не комуністичних сил імперії.
Вибори 17-го року дали Україні шанс, з якого вона, на жаль, не скористалася. Чи скористається Україна з шансу, в якій дали її вибори 2004-го і 2006-го року покаже майбутнє.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.
Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.
Говорить радіо “Свобода”!
