Сергій Грабовський: Коли Павло Тичина писав: “О земле, велетів роди”, ведучи мову про Україну радянської доби, гірка іронія історії полягала в тому, що ця земля на той час уже народила чимало справді грандіозних постатей, тільки ж велося їм на цій землі далеко не кращим чином.
“Беззаперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінним чином поліпшити умови існування на земній поверхні, - це проводити меліорацію її в грандіозних розмірах, здійснюючи в недалекому майбутньому заходи і такого порядку, як, скажімо, зміна клімату цілих континентів.
Я веду мову про утилізацію невичерпних запасів енергії сонячного світла, яка настільки складна в умовах земної поверхні, які роблять її менш рентабельною, ніж експлуатація палива, води і вітру, і яка, навпаки, буде незмірно рентабельніша у просторах, де відсутня атмосфера і позірна вага.
Саме в можливості у найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і слід бачити основне величезне значення для нас у завоюванні просторів Сонячної системи”.
Максим Стріха: Слова ці належать людині, яка увійшла в історію під іменем Юрія Кондратюка. Хоча була хрещена і прожила перші 23 роки свого життя як Олександр Шаргей. Людині, чия доля і досі залишається багато в чому дивовижною і таємничою.
Сергій Грабовський: Сьогодні ми говоритимемо про людину, яка стала визнаним класиком світової теоретичної космонавтики, і водночас про українця, котрий увійшов в історію під чужим ім‘ям, а на додачу ще і як “видатний російський інженер”.
Уся біографія Юрія Кондратюка (справжнє ім‘я – Олександр Шаргей), народженого 21 червня 1897 року в Полтаві, сповнена відмови від власного “Я”.
Але українська історія ХХ століття засвідчує, що така відмова для надто багатьох представників освічених верств була єдиним способом врятувати своє життя.
Максим Стріха: Хоча мати нашого героя була переконаною революціонеркою і після катувань у царській тюрмі втратила розум, але все ж вона була з баронського роду фон Шліппенбахів, а в очах нових “володарів життя” таке походження Олександра Шаргея майже гарантовано призвело б його до чекістської розстрільні.
Так само і батько, статистик, тобто царський чиновник, певний час працював у Санкт-Петербурзі. Звичайно, зарахували б і виховання в аристократичній бабусиній сім‘ї.
На додачу під час Першої світової війни Олександр Шаргей, не закінчивши Петроградської політехніки, за мобілізацією потрапляє прапорщиком на фронт (“золотопогонник”, отже), потім якийсь час він був старшиною армії УНР (отже, “буржуазний націоналіст”, тим більше доброволець, адже УНР мобілізації не проводила), затим його мобілізували до свого війська денікінці (отже, до всього ще й “білогвардієць”).
Такого цілком типового для певного часу поєднання цілком би вистачило для розстрілу без суду і слідства, тому зрозуміле намагання Олександра Шаргея не просто змінити прізвище і біографію, а й узагалі зникнути з України, забитися у глуху провінцію, де б його ніхто не знав.
Сергій Грабовський: Але всюди він прагнув продовжувати свої дослідження, які вважав уселюдським надбанням.
Ще 1914 року, будучи учнем Полтавської міської гімназії, він розпочинає роботу “з визначення основних положень ракетного польоту”.
Рукопис із 104 сторінок учнівських зошитів був насичений принципово новими ідеями й сміливими науково-технічними рішеннями щодо теорії космічних польотів.
У квітні 1917 року він завершує роботу над твором, який має неофіційну назву зараз “Петроградський рукопис”.
З 1919 року працює над рукописами книг: “Тим, хто буде читати, щоб будувати”, “Про міжпланетні подорожі”, “Завоювання міжпланетних просторів”.
Шаргей вивів основні рівняння руху ракети, обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць та повернення на Землю, розробив теорію створення і функціонування багатоступінчастої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, а також застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос, зрештою, використання як палива космічних ракет водневих з‘єднань деяких металів і металоїдів, зокрема бороводню.
Ним розраховані оптимальні траєкторії польотів до Місяця та планет, схеми висадки на місячну поверхню і так далі.
Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея-Кондратюка в галузі космонавтики та ракетобудування у другій половині ХХ століття отримали високу оцінку наукової спільноти.
Максим Стріха: Але у яких умовах створювалися ці ідеї й писалися рукописи! 1921 року Шаргей наймається кочегаром на цукровий завод у містечку Мала Виска.
Але це не могло прогодувати його. Голод був такий, що він навіть ловив горобців. І саме в цей час він продумує схему польоту, систему управління ракетою, засоби проти навантаження, трасу до Місяця, яку згодом у США назвуть “трасою Кондратюка”. Саме ці слова написано великими літерами в Національному музеї аеронавтики й астронавтики на Вашингтонському молу (музейному центрі).
Молодий дослідник робить спробу втекти до Німеччини, але на кордоні його затримують і відправляють до Києва. Туди він прибуває тяжко хворим на тиф.
Може, це його і врятувало, бо замість поставити до стінки, його відпустили з в’язниці додому. Помирати. Та він, наперекір тяжкій хворобі, видужав.
Сергій Грабовський: Саме в цей час родичі добувають йому метрику на ім’я Георгія Васильовича Кондратюка, родом із Луцька.
Луцьк наразі опинився під Польщею, і це на якийсь час полегшує життя Олександру-Юрію: ніхто не може перевірити його біографію, коли він казатиме: у “контрреволюційних” арміях та партіях не перебував.
Під новим іменем Юрій Кондратюк продовжу працювати на “чорних” роботах і 1925 року завершує “Завоювання міжпланетних просторів”.
Далі Шаргей (тепер уже Кондратюк) вибирається з України, очевидно, щоб не бути впізнаним і розкритим. Він працює механіком на Північному Кавказі.
1927 року перебирається на Алтай. Ще далі від України. Там він будує найбільше у світі дерев’яне зерносховище на 10 тисяч тонн зерна без жодного цвяха, зекономивши Совєцькому Союзу не одну тисячу золотих рублів.
Саме за цю економію 1930 року його і заарештували: звинуватили у тому, що будував без цвяхів, щоб зерносховище швидше розвалилося.
На допитах Кондратюкові вибили 11 зубів і відправили у заслання на три роки. А зерносховище простояло півстоліття. Мабуть, стояло б і досі, якби хтось його не підпалив.
Максим Стріха: Чи тільки економією коштів пояснювалося прагнення збудувати велетенську споруду без використання металу, чи ще і творчими амбіціями інженера без диплому: довести собі, що він здатен зробити те, чого не може ніхто у світі?
Сергій Грабовський: Ще до арешту він встигає розпочати листування з відомими вченими і отримує позитиві відгуки на свої роботи. І не тільки від учених.
“Надсилаю Вам роботу молодого ученого (Юрія Кондратюка) про політ на Місяць й інші настільки ж віддалені станції. Прошу дати її на висновок.
Лев Троїцький.”
Максим Стріха: Вчені, зокрема, професор Володимир Ветчинкін, стверджують: публікувати треба, і негайно! Але Троцького знімають тим часом з усіх посад, отож державні видавництва відмовляються друкувати книги Кондратюка.
Тоді, 1929-го, в останній рік НЕПу, він використовує премію за зерносховище на видрук “Завоювання міжпланетних просторів” за власний кошт накладом у дві тисячі примірників.
Про нього, про Юрія Кондратюка, заговорили і радянські, й іноземні вчені. Хоча на той час кількість тих, хто всерйоз займався ракетобудуванням, була надто вже незначною.
Сергій Грабовський: Назасланні він (нагадаю, що йдеться про людину з незакінченою вищою освітою) створив ще один непересічний проект: найпотужнішу у світі вітроелектростанцію, заввишки 165 метрів. Жоден науковий інститут не мав розробок, які передбачали б таку потужність. 1200 кВт!
Проект дійшов до Москви. Нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе наказав достроково звільнити Кондратюка і відправив його до Криму, щоб побудувати на Ай-Петрі цю електростанцію.
Але 1937 року Орджонікідзе застрелився, а Кондратюка, який встиг побудувати лише фундамент цієї електростанції, відкликали до Москви і доручили проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм.
А перед цим, у першій половині 1930-их, Кондратюк двічі, наїжджаючи до Москви, зустрічався з Сергієм Корольовим. Той, прочитавши “Завоювання міжпланетних просторів”, запрошував конструктора до себе, будувати ракети, а не вітродвигуни. Спокуса була велика, але Юрій Кондратюк після роздумів відмовився, адже йшлося про роботу у так званій “режимній” установі, а це неминуче тягнуло за собою ретельну перевірку “компетентними органами”, після якої Олександр Шаргей міг знову з‘явитися на світ з відповідними для того часу наслідками.
Максим Стріха: Прикметна деталь: у всіх п‘яти анкетах, заповнених від імені Юрія Кондратюка, що дійшли до нашого часу, наш герой пише про себе, навіть у 1930-ті роках, коли в СРСР уже на повну силу розгорілося полювання на “українських буржуазних націоналістів”: національність – українець, рідна мова – українська.
Жодної вигоди від цього він не мав. Схоже, це мало для нього певне символічне чи, якщо хочете, екзистенційне значення.
Сергій Грабовський: А далі була Друга Світова війна. Влітку 1941 року проектувальники вітроелектростанцій “добровільно” влилися в дивізію народного ополчення.
Подальша доля “генія в солдатських обмотках”, як його образно назвав Олесь Гончар, достеменно невідома.
Найімовірніше, Юрій Кондратюк, він же Олександр Шаргей, загинув 23 лютого 1942 року, коли у день свята Червоної армії в марних спробах прорвати німецький фронт були покладені цілі дивізії радянських вояків.
Максим Стріха: Але на цьому згадки, пов’язані з ним, не закінчуються. Портфель з якимись паперами завжди був при ньому, навіть на фронті, і невідомо де зник.
А ще начебто вже після війни, розбираючи ворожі архіви, радянські фахівці там бачили прізвище Кондратюка і розрахунки польоту на Місяць.
Один із полонених німецьких інженерів-ракетників засвідчив, що працював якийсь час із колегою на прізвище Кондратюк.
Ще одна чутка: наче зошити, які Шаргей списав під час роботи на цукроварні, зараз зберігаються у бібліотеці Конгресу США.
Чи мають хоч якісь із цих чуток під собою ґрунт? Принаймні, точно відомо, що коли 1969 року американські інженери, котрі відправили на Місяць корабель “Аполло”, досконально були знайомі з усіма розрахунками та ідеями Кондратюка і прямо посилалися на “російського інженера”.
Сергій Грабовський: У Совєтському Союзі навпаки.
“У шістдесяті-сімдесяті роки не тільки весь апарат космічних відомств, що відповідав за публікації з цієї тематики у відкритій пресі, був мобілізований на “боротьбу” з Юрієм Кондратюком, а й Головліт з усім його регіональним апаратом був залучений до цієї справи.
Нам давалися вказівки: “Заборонено публікувати у відкритій пресі матеріали, в яких говориться, що в основу теоретичної розробки космічних польотів лягли ідеї Юрія Кондратюка; заборонено публікувати у відкритому друці відомості про визначну роль Юрія Кондратюка у розробці ідей космічних польотів”.
Максим Стріха: Це зі спогадів Володимира Солодина, колишнього цензора Головліту, установи, яка офіційно, начебто, й не існувала, бо редакторам заборонялося на неї посилатися.
Так сталося, що геніальний полтавець Шаргей мусив прожити більшу частину життя під чужим ім’ям, зазнав поневірянь типових для радянського інтелігента 1930-их років і скоріш за все загинув за невідомих обставин на фронті, будучи в ролі гарматного м’яса в руках “геніальних” радянських полководців, які щедро завалювали цим м’ясом німецькі шасі.
Ідеї Кондратюка було реалізовано. Тільки ж не в нього на Батьківщині. Але справді єдина успішна на сьогодні “місячна епопея” американських “Аполло” будувалася за тим сценарієм, який розробив, не маючи ще й 30 років, але вже живучи під чужим прізвищем, геніальний полтавець, якого згадують у себе на Батьківщині, але хіба що принагідно, бо ж ім’я Шаргея-Кондратюка в сьогоднішній Україні досі належить, на жаль, радше до екзотичних.
Хоча, можливо, про Шаргея-Кондратюка згадають знову, коли буде реалізовано нарешті ідею пілотованого польоту на Марс, адже при цьому теж неминуче буде реалізовано “трасу Кондратюка”.
“Беззаперечна можливість для людства оволодіти ресурсами, за допомогою яких можна буде докорінним чином поліпшити умови існування на земній поверхні, - це проводити меліорацію її в грандіозних розмірах, здійснюючи в недалекому майбутньому заходи і такого порядку, як, скажімо, зміна клімату цілих континентів.
Я веду мову про утилізацію невичерпних запасів енергії сонячного світла, яка настільки складна в умовах земної поверхні, які роблять її менш рентабельною, ніж експлуатація палива, води і вітру, і яка, навпаки, буде незмірно рентабельніша у просторах, де відсутня атмосфера і позірна вага.
Саме в можливості у найближчому ж майбутньому почати по-справжньому господарювати на нашій планеті і слід бачити основне величезне значення для нас у завоюванні просторів Сонячної системи”.
 |
| Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) |
| (public domain) |
Сергій Грабовський: Сьогодні ми говоритимемо про людину, яка стала визнаним класиком світової теоретичної космонавтики, і водночас про українця, котрий увійшов в історію під чужим ім‘ям, а на додачу ще і як “видатний російський інженер”.
Уся біографія Юрія Кондратюка (справжнє ім‘я – Олександр Шаргей), народженого 21 червня 1897 року в Полтаві, сповнена відмови від власного “Я”.
Але українська історія ХХ століття засвідчує, що така відмова для надто багатьох представників освічених верств була єдиним способом врятувати своє життя.
Максим Стріха: Хоча мати нашого героя була переконаною революціонеркою і після катувань у царській тюрмі втратила розум, але все ж вона була з баронського роду фон Шліппенбахів, а в очах нових “володарів життя” таке походження Олександра Шаргея майже гарантовано призвело б його до чекістської розстрільні.
Так само і батько, статистик, тобто царський чиновник, певний час працював у Санкт-Петербурзі. Звичайно, зарахували б і виховання в аристократичній бабусиній сім‘ї.
На додачу під час Першої світової війни Олександр Шаргей, не закінчивши Петроградської політехніки, за мобілізацією потрапляє прапорщиком на фронт (“золотопогонник”, отже), потім якийсь час він був старшиною армії УНР (отже, “буржуазний націоналіст”, тим більше доброволець, адже УНР мобілізації не проводила), затим його мобілізували до свого війська денікінці (отже, до всього ще й “білогвардієць”).
Такого цілком типового для певного часу поєднання цілком би вистачило для розстрілу без суду і слідства, тому зрозуміле намагання Олександра Шаргея не просто змінити прізвище і біографію, а й узагалі зникнути з України, забитися у глуху провінцію, де б його ніхто не знав.
Сергій Грабовський: Але всюди він прагнув продовжувати свої дослідження, які вважав уселюдським надбанням.
Ще 1914 року, будучи учнем Полтавської міської гімназії, він розпочинає роботу “з визначення основних положень ракетного польоту”.
Рукопис із 104 сторінок учнівських зошитів був насичений принципово новими ідеями й сміливими науково-технічними рішеннями щодо теорії космічних польотів.
У квітні 1917 року він завершує роботу над твором, який має неофіційну назву зараз “Петроградський рукопис”.
З 1919 року працює над рукописами книг: “Тим, хто буде читати, щоб будувати”, “Про міжпланетні подорожі”, “Завоювання міжпланетних просторів”.
Шаргей вивів основні рівняння руху ракети, обґрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць та повернення на Землю, розробив теорію створення і функціонування багатоступінчастої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, а також застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос, зрештою, використання як палива космічних ракет водневих з‘єднань деяких металів і металоїдів, зокрема бороводню.
 |
| Ювілейна монета України, присвячена 100-річчю від дня народження Юрія Васильовича Кондратюка (Олександра Гнатовича Шаргея). На реверсі монети зображено портрет вченого і ліворуч від нього так звана "траса Кондратюка" - схема польоту космічного корабля до Місяця, його посадки на місячну поверхню та повернення на Землю. |
| (public domain) |
Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея-Кондратюка в галузі космонавтики та ракетобудування у другій половині ХХ століття отримали високу оцінку наукової спільноти.
Максим Стріха: Але у яких умовах створювалися ці ідеї й писалися рукописи! 1921 року Шаргей наймається кочегаром на цукровий завод у містечку Мала Виска.
Але це не могло прогодувати його. Голод був такий, що він навіть ловив горобців. І саме в цей час він продумує схему польоту, систему управління ракетою, засоби проти навантаження, трасу до Місяця, яку згодом у США назвуть “трасою Кондратюка”. Саме ці слова написано великими літерами в Національному музеї аеронавтики й астронавтики на Вашингтонському молу (музейному центрі).
Молодий дослідник робить спробу втекти до Німеччини, але на кордоні його затримують і відправляють до Києва. Туди він прибуває тяжко хворим на тиф.
Може, це його і врятувало, бо замість поставити до стінки, його відпустили з в’язниці додому. Помирати. Та він, наперекір тяжкій хворобі, видужав.
Сергій Грабовський: Саме в цей час родичі добувають йому метрику на ім’я Георгія Васильовича Кондратюка, родом із Луцька.
Луцьк наразі опинився під Польщею, і це на якийсь час полегшує життя Олександру-Юрію: ніхто не може перевірити його біографію, коли він казатиме: у “контрреволюційних” арміях та партіях не перебував.
Під новим іменем Юрій Кондратюк продовжу працювати на “чорних” роботах і 1925 року завершує “Завоювання міжпланетних просторів”.
Далі Шаргей (тепер уже Кондратюк) вибирається з України, очевидно, щоб не бути впізнаним і розкритим. Він працює механіком на Північному Кавказі.
1927 року перебирається на Алтай. Ще далі від України. Там він будує найбільше у світі дерев’яне зерносховище на 10 тисяч тонн зерна без жодного цвяха, зекономивши Совєцькому Союзу не одну тисячу золотих рублів.
Саме за цю економію 1930 року його і заарештували: звинуватили у тому, що будував без цвяхів, щоб зерносховище швидше розвалилося.
На допитах Кондратюкові вибили 11 зубів і відправили у заслання на три роки. А зерносховище простояло півстоліття. Мабуть, стояло б і досі, якби хтось його не підпалив.
Максим Стріха: Чи тільки економією коштів пояснювалося прагнення збудувати велетенську споруду без використання металу, чи ще і творчими амбіціями інженера без диплому: довести собі, що він здатен зробити те, чого не може ніхто у світі?
Сергій Грабовський: Ще до арешту він встигає розпочати листування з відомими вченими і отримує позитиві відгуки на свої роботи. І не тільки від учених.
“Надсилаю Вам роботу молодого ученого (Юрія Кондратюка) про політ на Місяць й інші настільки ж віддалені станції. Прошу дати її на висновок.
Лев Троїцький.”
Максим Стріха: Вчені, зокрема, професор Володимир Ветчинкін, стверджують: публікувати треба, і негайно! Але Троцького знімають тим часом з усіх посад, отож державні видавництва відмовляються друкувати книги Кондратюка.
Тоді, 1929-го, в останній рік НЕПу, він використовує премію за зерносховище на видрук “Завоювання міжпланетних просторів” за власний кошт накладом у дві тисячі примірників.
Про нього, про Юрія Кондратюка, заговорили і радянські, й іноземні вчені. Хоча на той час кількість тих, хто всерйоз займався ракетобудуванням, була надто вже незначною.
Сергій Грабовський: Назасланні він (нагадаю, що йдеться про людину з незакінченою вищою освітою) створив ще один непересічний проект: найпотужнішу у світі вітроелектростанцію, заввишки 165 метрів. Жоден науковий інститут не мав розробок, які передбачали б таку потужність. 1200 кВт!
Проект дійшов до Москви. Нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе наказав достроково звільнити Кондратюка і відправив його до Криму, щоб побудувати на Ай-Петрі цю електростанцію.
Але 1937 року Орджонікідзе застрелився, а Кондратюка, який встиг побудувати лише фундамент цієї електростанції, відкликали до Москви і доручили проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм.
А перед цим, у першій половині 1930-их, Кондратюк двічі, наїжджаючи до Москви, зустрічався з Сергієм Корольовим. Той, прочитавши “Завоювання міжпланетних просторів”, запрошував конструктора до себе, будувати ракети, а не вітродвигуни. Спокуса була велика, але Юрій Кондратюк після роздумів відмовився, адже йшлося про роботу у так званій “режимній” установі, а це неминуче тягнуло за собою ретельну перевірку “компетентними органами”, після якої Олександр Шаргей міг знову з‘явитися на світ з відповідними для того часу наслідками.
 |
| Юрій Кондратюк працівник КБ вітродвигунів у Москві |
| (public domain) |
Жодної вигоди від цього він не мав. Схоже, це мало для нього певне символічне чи, якщо хочете, екзистенційне значення.
Сергій Грабовський: А далі була Друга Світова війна. Влітку 1941 року проектувальники вітроелектростанцій “добровільно” влилися в дивізію народного ополчення.
Подальша доля “генія в солдатських обмотках”, як його образно назвав Олесь Гончар, достеменно невідома.
Найімовірніше, Юрій Кондратюк, він же Олександр Шаргей, загинув 23 лютого 1942 року, коли у день свята Червоної армії в марних спробах прорвати німецький фронт були покладені цілі дивізії радянських вояків.
Максим Стріха: Але на цьому згадки, пов’язані з ним, не закінчуються. Портфель з якимись паперами завжди був при ньому, навіть на фронті, і невідомо де зник.
А ще начебто вже після війни, розбираючи ворожі архіви, радянські фахівці там бачили прізвище Кондратюка і розрахунки польоту на Місяць.
Один із полонених німецьких інженерів-ракетників засвідчив, що працював якийсь час із колегою на прізвище Кондратюк.
Ще одна чутка: наче зошити, які Шаргей списав під час роботи на цукроварні, зараз зберігаються у бібліотеці Конгресу США.
Чи мають хоч якісь із цих чуток під собою ґрунт? Принаймні, точно відомо, що коли 1969 року американські інженери, котрі відправили на Місяць корабель “Аполло”, досконально були знайомі з усіма розрахунками та ідеями Кондратюка і прямо посилалися на “російського інженера”.
Сергій Грабовський: У Совєтському Союзі навпаки.
“У шістдесяті-сімдесяті роки не тільки весь апарат космічних відомств, що відповідав за публікації з цієї тематики у відкритій пресі, був мобілізований на “боротьбу” з Юрієм Кондратюком, а й Головліт з усім його регіональним апаратом був залучений до цієї справи.
 |
| Кратер Кондратюка на місяці |
| (public domain) |
Максим Стріха: Це зі спогадів Володимира Солодина, колишнього цензора Головліту, установи, яка офіційно, начебто, й не існувала, бо редакторам заборонялося на неї посилатися.
Так сталося, що геніальний полтавець Шаргей мусив прожити більшу частину життя під чужим ім’ям, зазнав поневірянь типових для радянського інтелігента 1930-их років і скоріш за все загинув за невідомих обставин на фронті, будучи в ролі гарматного м’яса в руках “геніальних” радянських полководців, які щедро завалювали цим м’ясом німецькі шасі.
Ідеї Кондратюка було реалізовано. Тільки ж не в нього на Батьківщині. Але справді єдина успішна на сьогодні “місячна епопея” американських “Аполло” будувалася за тим сценарієм, який розробив, не маючи ще й 30 років, але вже живучи під чужим прізвищем, геніальний полтавець, якого згадують у себе на Батьківщині, але хіба що принагідно, бо ж ім’я Шаргея-Кондратюка в сьогоднішній Україні досі належить, на жаль, радше до екзотичних.
Хоча, можливо, про Шаргея-Кондратюка згадають знову, коли буде реалізовано нарешті ідею пілотованого польоту на Марс, адже при цьому теж неминуче буде реалізовано “трасу Кондратюка”.
