Музикант, майстер із виготовлення музичних інструментів Джон Видиш знайшов у собі українське коріння вже в дорослому віці, вивчаючи історію Голодомору в Україні. Знання про невідому світові трагедію настільки його сколихнуло, що Джон поставив собі за мету розповідати про Батьківщину своїх пращурів за будь якої нагоди у повсякденному житті. Журналісти «Голосу Америки» нещодавно зустріли Джона на ринку міста Портланд у штаті Орегон на північному заході країни.
Ось типовий діалог з покупцями музиканта і майстра Джона Видиша, який продає музичні інструменти власного виробництва на ремісничому ярмарку в Портланді:
– Вибачте, що це за прапор?
– Це національний прапор України. Я його тут виставляю, щоб нагадувати людям, що Україна зараз воює за своє існування з Росією. Війна там триває вже з 2014 року. І понад 10 тисяч українців вже загинули в цій війні. У нас, в Америці, про це дуже мало повідомляють. Ви про це чули раніше ?
– Ні.
– Чи ви знали про війну в Україні?
– Ні, не знав.
– Чи ви знаєте, що наш американський уряд відправив в Україну людей, щоб допомогти українцям у їхній боротьбі з росіянами?
– Ні, я не знав.
– А це правда. А що найважливіше, якщо Україна буде вільна, то й Європа буде вільна. А якщо втратимо Україну, втратимо всю Європу. Ось що мене турбує.
Разом з японськими, китайськими, індійськими флейтами Джон привозить сюди і українські сопілку, калюку, інколи навіть трембіти.
Інструменти для Джона – не просто робота чи хобі. Майстрування він вважає сенсом свого життя.
Його основні клієнти – батьки з дітьми та молодь. Як каже майстер: «Ті, хто має бажання вчитися».
Джон Видиш називає себе українським патріотом та «музичним шаманом». Його пращури по батьковій лінії іммігрували до США з України понад сто років тому.
Джон запрошує нас до себе в майстерню і обіцяє розповісти власну українську історію.
Я знав, що ми маємо українську кров. Але загалом ніхто про це не говорив
«Я виростав в американській родині. Мій батько та дідусь з бабусею народилися тут, у США, вони жили у Баффало, Нью-Йорку. Я знав, що ми маємо українську кров. Але загалом ніхто про це не говорив, всі були зайняті, щоб бути американцями. Інколи мій батько називав мене словами «маленький бойчок», але ми не знали, що це українська мова», – розповідає Джон.
Чоловік живе з двома вовкопсами. Каже: його самого місцеві також називають «самотнім вовком».
«Мій самець – десь на 75% вовк, а самка – на 85%, решту вони мають від собаки маламута. Коли самець був маленьким, він почав підспівувати, коли я грав на флейті, своїм крихітним голосом, з того часу щоразу, коли я граю, він завжди підспівує», – каже музикант.
По-справжньому українцем Джон відчув себе вже у дорослому віці – коли вперше почув про голод в Україні у 1932–1933 роках.
Коли професор почав це все описували, скільки мільйонів людей загинуло через те, що зробив Сталін, я почав тремтіти. З очей полились сльози
«Я обрав у коледжі лекції з історії Східної Європи, це було в рамках курсу політології. Професор проводив лекцію, як селяни повставали проти політики сталінської Росії в 1930-х роках. І в цьому контексті він торкнувся теми Голодомору. Я ніколи не чув раніше про голод в Україні. І коли він почав це все описували, скільки мільйонів людей загинуло через те, що зробив Сталін, я почав тремтіти. З очей полились сльози. Мене розлютило, що з людьми, до яких я належу, так погано поводилися. З того часу я почав запитувати себе, хто такі українці, хто ми», – розповідає він.
Так склалося, що Джон обрав у житті шлях майстра музичних інструментів. Навчався у приватних вчителів у штатах Колорадо та Орегоні. Каже, що вивчення нової культури надихає його виготовляти нові інструменти: «Я почав робити азійські бамбукові флейти – індійську бансурі, японську шакогачі, китайську сяо. Українські інструменти я почав робити пізніше, коли почав більше дізнаватись про Україну, про гуцулів, про Карпатські гори і про музику того регіону. Вона мене дуже приваблює».
Він здебільшого працює з бамбуком, який закуповує в місцевому китайському магазині.
«Китайський бамбук сильний, стійкий, я можу щотижня його купувати у великій кількості, якщо потрібно, він недорогий. Один стовбур бамбука – 4 долари, з нього я можу зробити 8 флейт по 20 доларів», – каже Джон.
Серед інструментів, які найлегше продати, каже Джон, українська сопілка.
«Сопілка – на ній легко грати, люди її люблять. Грати добре – це вже інша історія. Але почати легко. Американці люблять те, що можна легко почати», – вважає Джон.
Джон записав кілька альбомів власної імпровізованої музики. Коли згадує трагічні історії українського народу, обирає зазвичай японську флейту шакогачі.
«Для мене Голодомор – це дуже гірка частина української історії. А цей інструмент має дуже глибокий, вдумливий, дуже низький, звук. Це як музичний меч. Коли Ганді відвідував Японію і почув шакогачі, він сказав, що це «пісня голосів померлих», – каже Джон.
Шакогачі для музиканта також символ опору, який він дуже чітко бачить в українського народу.
«Цей інструмент був створений у феодальній Японії замість зброї, якою ти можеш себе захистити. Коли японцям заборонили носити зброю, вони вирішили перетворити свої флейти на зброю. Тож ця річ є одночасно кийком і музичним інструментом», – показує Джон.
Джон розповідає, що його як українця поєднує з вовками суттєва риса – гостре відчуття несправедливості і бажання боротися за правду.
