На початку повномасштабного вторгнення в українських дитячих інтернатах перебували близько 105 тисяч дітей. З 2017 року уряд розпочав реформу «деінституціалізації» (ДІ реформа).
Її головна мета – поетапно скоротити/закрити інтернати, створивши умови, за яких діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, росли би не в державній системі, а в родині.
Сьогодні кожного дня від російських ракет та снарядів гинуть чиїсь батьки, залишаючи осиротілих дітей. Ця реформа стала важливішою, ніж будь коли. У темі розбиралось Радіо Донбас.Реалії.
Як рятують дітей з інтернатів під час війни
«В Україні 8 років триває війна. І в 2014 році ми так само евакуйовували дітей з інтернат-будинків Донецької та Луганської областей. Ви знаєте, як важко переконати працівників інтернатних закладів вивезти дітей?», – питає Радіо Донбас.Реалії голова правління «Української мережі за права дитини» та національна директорка з розвитку програм СОС Дитячі Містечка Дар’я Касьянова.
Правозахисниця розповідає, що іноді доводилось декілька тижнів вмовляти керівників дитячих будинків виїхати, бо там перебували найменші діти до 3 років. Аргументували по-різному: не були готові виїхати, боялися або мали літніх родичів.
Станом на початок повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, в Україні було 722 заклади інституційного догляду і виховання дітей комунальної та приватної форми власності. Там виховувались 104 729 дітей, із них:
- 15 334 (14,6%) дитини з інвалідністю;
- 7169 (6,8%) мали статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування.
За даними ЮНІСЕФ, після 24 лютого були евакуйовані на більш безпечні території України і за кордон 14 218 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
СОС Дитячі Містечка встигли вивезти більшу частину своїх підопічних прийомних сімей в Трускавець – за два тижні до початку повномасштабної війни. За словами Касьянової, батьки йшли на цей крок неохоче, бо тоді ніхто не міг повірити в повномасштабний наступ Росії.
Але, каже правозахисниця, зараз ці сім'ї про ухвалене тоді важке рішення не шкодують. У Польщі їй вдалося поспілкуватися з підопічними прийомними сім'ями СОС Дитячі Містечка, які там перебувають.
«Звичайно, всі хотіли додому, але батьки нам чесно говорили, що дуже вдячні, адже вони не бачили і не чули жахів війни. Бо я, наприклад, зі своєю дворічною донькою сиділа майже десять днів в підвалі в Ірпені», – згадує директорка з розвитку програм СОС Дитячі Містечка.
Дитячі інтернати: були, є і будуть?
Реформа дитячих інтернатів – ДІ реформа – була розрахована на 10 років та передбачала зменшення кількості дітей в інтернатах на 90% після її завершення. Дар’я Касьянова зазначає, що позбутися інтернатів дуже складно.
«Деякі люди дійсно не бачать нічого поганого в інтернатах. Будемо чесні, інтернатні заклади в різних видах існують в усьому світі. Інша справа – уже не існує таких закладів у Європі, які б були розраховані на 300-400 дітей, а у нас є досі», – пояснює громадська діячка.
Вона зазначає, що війна не може просто пройти повз, а в інтернатах емоційно діти ще вразливіші.
«Ми вже стикалися з проблемою, коли діти через обстріли почали заїкатися або взагалі перестали розмовляти. На фоні постійних переживань у деяких з них з’являються захворювання бронхіальної астми, а також цукровий діабет», – розповідає Касьянова.
Уже не існує таких закладів у Європі, які б були розраховані на 300-400 дітей, а у нас є досіДар'я Касьянова
Через бойові дії кількість дітей-сиріт в Україні щодня зростає. І хоча Ді реформа має певні успіхи, на її думку, варто брати до уваги інші шляхи.
Приміром, у березні уряд спростив процедуру взяття дитини під опіку, аби не потрібно було збирати велику кількість документів – яку під час війни до того ж зібрати майже неможливо. За словами Касьянової, це дозволило багатьом дітям-сиротам знайти тимчасовий дім у прийомних сім'ях чи дитячих будинках сімейного типу.
«З першого дня війни багато говорять про тимчасове влаштування дітей в сім’ї, які залишилися без батьків. І в нас є такі приклади, коли люди разом сиділи два-три місяці під обстрілами в підвалах. Траплялося так, що хтось з батьків помирав. Тоді сусіди вивозили дитину-сироту, беручі її під тимчасовий захист, допоки не знайшлися її родичі», – додає директорка з розвитку програм СОС Дитячі Містечка.
Чи можливо усиновити дитину під час війни
Сьогодні можливість усиновити дитину існує тільки на територіях, де не ведуться бойові дії. Наразі уряд працює над спрощенням та цифровізацією процедури.
Водночас майбутні батьки вже можуть отримати консультацію з усиновлення через портал «Дія», а з вересня – подати заявку на кандидата в усиновлювачі. Одна з проблем, з якою можуть стикнутися прийомні сім’ї – неможливість усиновлення дитини, якщо доля її батьків невідома.
Попри всі труднощі, вже відомі випадки усиновлення дітей під час війни. Своїм досвідом поділилася киянка Наталя (прізвище героїня попросила не зазначати).
«Скільки себе пам'ятаю, завжди хотіла дітей. Я мріяла народити своїх двох-трьох і обов'язково взяти одну дитину із дитячого будинку. Сталося не зовсім так, як хотілося. Мені не вдалося народити своїх дітей, але вдалося зробити інших щасливими», – каже жінка.
Чотири роки тому вони разом з чоловіком всиновили двох хлопчиків, Дениса та Вову. Наталя розповідає, що завжди мріяла всиновити ще й дівчинку. Незабаром після вторгнення вони стали прийомними батьками 4-річної Маші. До того дівчинка виховувалась в інтернаті.
«Шлях усиновлення тягнувся довгих три роки. Але, як кажуть, не було б щастя, як нещастя допомогло. З початком війни дітей готовили до евакуації з дитячих будинків і нам запропонували познайомитись із нашою донечкою Машею. Звичайно, були сумніви, бо йдуть бойові дії і ти не знаєш, що буде завтра, але бажання стати батьками і віра у Бога допомогли», – підсумовує Наталя.
Де прийомні сім'ї можуть отримати допомогу
До повномасштабної війни благодійна організація СОС Дитячі Містечка, яка займається підтримкою дітей-сиріт, прийомних сімей та вразливих родин, працювала в 5 соціальних центрах, у:
- Києві;
- Броварах;
- Станиці Луганській;
- Сєвєродонецьку;
- Старобільську.
Від березня, за словами національної директорки з розвитку програм організації Дар'ї Касьянової, вони розширили свою діяльність на 12 областей. Спочатку команда відкрила офіс в Ужгороді, Львові та Івано-Франківську. Поступово почали працювати в Полтавській й Київській, Одеський, Запорізькій та Житомирській областях. Готуються до відкриття центри в Ірпені та Бородянці.
«Нашим основним фокусом залишаються прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу, де особливо є діти або батьки з інвалідністю», – каже Касьянова.
Також СОС Дитячі Містечка відкрила чимало інших програм допомоги. Зокрема, є програма допомоги дітям, які отримали поранення внаслідок російської агресії.
«Ми підтримуємо батьків фінансово, забезпечуємо надання медичних, соціальних, освітніх, реабілітаційних послуг, допоки дитина не одужає. Так само допомагаємо родинам, які цього року усиновили дітей», – зауважує активістка.
Влітку на Закарпатті відкрили Табір СОС Дитячі Містечка для дітей, які постраждали внаслідок російської військової агресії в Україні. Це 14-денна програма, що спрямована на психологічну підтримку та реабілітацію дітей. Табір працює з літа та закінчить свою роботу в грудні.
Правозахисниця зауважує, що вони дуже хочуть почати працювати з деокупованими територіями – поки у Харківській та Херсонській області. Згодом, після звільнення у Донецькій, Луганській, Запорізькій областях.
«І, безумовно, будемо продовжувати підтримувати дітей, які залишилися без батьків, знаходити сім’ї – це буде наш максимальний фокус», – ділиться експертка.
Проблема дитячих інтернатів в Україні складна і давно потребувала вирішення. Війна зробила це питання нагальним.
Ангеліна Аредова, Донбас.Реалії
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
