ЛЬВІВ – 80 років тому, 6 листопада 1941 року, у Львові за наказом генерал-майора поліції СС дистрикту «Галичина» Фріца Кацмана оголосили про створення окремої єврейської дільниці – гетто.
Львівське гетто, за оцінками дослідників, було третім за величиною у Східній Європі. Через нього пройшли понад 138 тисяч євреїв. Живими залишились менше від 300.
Наказ про створення гетто німецька окупаційна влада оголосила 6 листопада 1941 року. Однак шоа у Львові почалось одразу ж приходом німецьких військ наприкінці червня 1941 року. У той час у місті проживали, за даними дослідників, близько 150 тисяч євреїв, із них 110 тисяч – корінні мешканці, а 40 тисяч – це були біженці з Польщі, окупованої німцями.
Згідно з німецьким наказом, євреї мали переселятися у IV район, який починався за оперним театром і вважався найбіднішим у Львові (район Замарстинова і Клепарова). З 16 листопада до 14 грудня 1941 року євреї мали переселитись у гетто.
Відповідно, українці і поляки, які проживали у будинках, які входили в єврейську дільницю, мали перебратись у «неєврейську» частину міста. Таким чином єврейську громаду планували відокремити від інших мешканців, до того ж у місті пропагували негативний образ єврея. Німці встановили контроль у гетто. Євреї не могли пересуватись вільно містом, користуватись майном, громадським транспортом, бувати у публічних місцях. Вони мали право покидати дільницю лише, коли виходили на роботу.
У квартирі могли жити 24-26 людейОльга Лідовська
«Цей IV район обмежувався вулицею Варшавською, доходив до Знесіння через тоненький перешийок. Була виділена велика частина міста, але найменш пристосована до життя. На кожну людину виділялося по 3 квадратних метри площі. Потім обмежили до 2. Рахувалась кухня і коридор. У двохкімнатній квартирі могли жити 24-26 людей, спали у всіх куточках. Були створені умови, щоб євреїв не тільки знищувати фізично, а й морально і вони самі вмирали від хворіб і недоїдання. До того ж, якщо єврей погано виглядав, хворобливо, бідно, то він у гетто не потрапляв. «Міст смерті», під яким проходили, став фільтраційним пунктом, де знищували одразу. Цей пункт знаходився, де нині школа №87.
Люди розуміли, що буде створюватись гетто, що треба поселятися у тій дільниці, розуміли, що їх можуть розстріляти. Тому пробували домовитись з українцями і поляками про переселення, тобто обмінювалися квартирами», – говорить Ольга Лідовська, керівниця музею «Слідами Галицьких євреїв» при благодійному фонді «Хесед Ар’є».
Перед виселенням євреї мали скласти список цінностей і всіх предметів у помешканні. Більш заможні намагались приховати гроші і коштовності, які потім вимінювали на їжу. Як пригадують у своїх спогадах свідки цих жахливий подій, до помешкань євреїв заходили озброєні німецькі офіцери або солдати і забирали все те, що їм впало в око. При цьому знущались і сміялись з людей. Межа гетто стала межею смерті тисяч і тисяч євреїв.
Робили сховки для дітей і старших осібОльга Лідовська
«Люди у маленьких квартирах ще й робили сховки для дітей і старших осіб, які не могли працювати. Акції на євреїв у дільниці були безкінечні, то на дітей, то на старців. Людина йшла на роботу, поверталась, а родичів не знаходила, навіть якщо жили в гетто і дотримувались правил.
Поміж того були постійні контрибуції, потрібно було здавати гроші, цінності. Це були жахливі умови. Через гетто їздив трамвай і він стишував свою ходу. Виходити чи заходити не можна було. Пасажири з трамваю бачили мешканців гетто, євреї бачили львів’ян у трамваї. Львів’яни були різні, і ті хто рятували, допомагали, і ті, які підтримували німецьку владу. Кожен діяв із різних причин», – каже Ольга Лідовська.
«Кожен, хто носив старий, зношений одяг, виглядав неакуратно чи убого, мав вигляд людини хворої або виснаженої й нездібної працювати, хто не міг пред'явити робочого посвідчення, а окрім того, загалом жінки та діти, усіх їх широким жестом запрошували до старої казарми. Тут їх чекало вступне привітання: побиття відповідно навченими єврейськими покидьками, яких німці спіймали і змусили виконувати цю функцію. Решту додавали німці та українці. Надвечір гурт жертв відправляли у в'язницю на Лонцького. Там їх роздягали майже догола, закидали, наче мішки, на вантажівки і вивозили в ліс на розстріл. У такий спосіб «міст смерті» поглинув в листопаді і грудні 1941 декілька тисяч жертв, переважно жінок. Це була перша з розмахом спланована німецька акція проти єврейських жінок у Львові», – так пригадує жахливі події їхній очевидець, дослідник Філіп Фрідман.
Територія гетто зменшувалась
Спершу нацисти планували сформувати гетто до кінця 1941 року, але спалах тифу у Львові завадив їхнім планам, тому відтермінували до лютого 1942 року. Весною у той рік ще 15 тисяч євреїв жили за межами гетто. 20 січня 1942 року Третій Рейх ухвалив рішення «Про остаточне вирішення єврейського питання».
У березні 1942 року 15 тисяч літніх людей, жінок, дітей із гетто відправили у табір смерті у Белжець (Польща). Євреям, які залишались поза межами дільниці, загрожувала смертна кара.
У ніч із 24 на 25 червня 1942 року була здійснена облава в гетто і понад 2 тисячі людей вивезли у Янівський концтабір у Львові. Звідти вже ніхто не повертався. Більшість євреїв розстріляли неподалік в урочищі Пяски. Близько 6 тисяч євреїв, за даними дослідників, розстріляли в самій дільниці.
«Велика акція» винищення львівських євреїв відбулась з 10 до 22 серпня 1942 року. Тоді у Белжець вивезли понад 50 тисяч євреїв, сотні людей перевели у Янівський табір, близько тисячу осіб розстріляли на території гетто. Зліквідували тоді нацисти єврейську раду «Юденрат», яка управляла гетто. Її керівників повісили.
Восени 1942 року у львівському гетто жило близько 65 тисяч євреїв, зазначають дослідники. Дільницею керувало СС, територію гетто зменшили і обгородили стіною.
«Стали проникати моторошні подробиці масових єврейських розстрілів. Перед стратою, – розповідали, – людей змушують наголо роздягтися. За непослух люто катують, ламають кості. Поранених не добивають – закопують живцем. Після розстрільної акції земля над могилою ще довго двигтить. Не витримуючи безперервного очікування смерті, мук голоду, постійних знущань, цькувань, терору, окремі євреї накладали на себе руки. Навесні і влітку 1942 року Львовом прокотилася хвиля єврейських самогубств. Наприкінці літа 1942 року вийшов за підписом генерала СС Кацмана наказ про зменшення загальної площі гетто», пише у своїй книзі «Шоа у Львові», свідок подій, український історик і бібліотекознавець Євген Наконечний.
Знищення євреїв продовжувалось на початку 1943 року. 5–7 січня від 15 до 20 тисяч євреїв, за різними даними, розстріляли неподалік Янівського табору.
Тоді нацисти перетворили львівське гетто в табір примусових робіт Judenlager Lemberg («ЮЛАГ»), в якому проживали лише ті, хто мав дозвіл на працю.
«Багато підприємств у Львові, на яких працювали євреї, діяли для потреб Вермахту. Львівське гетто виникло у той момент, коли нацисти вже сформували концепцію Голокосту і вони її реалізували у 1942–1943 роках. Відповідно, гетто існувало як одна інфраструктура терору у Львові, пов’язана з Янівським концтабором.
Це був єдиний ланцюг смертіОлександр Пагіря
Євреїв з гетто використовували для примусової праці у таборі. Їх вбивали на території гетто і відправляли у табір смерті в Белжець. Це був єдиний ланцюг смерті, якщо так можна сказати, в якому гетто було в примусовій ізоляції, але не існувало окремо від інших елементів, які розвивали фашисти», – говорить науковий співробітник музею «Територія терору» Олександр Пагіря.
Закрили гетто 16 червня 1943 року
Весною 1943 року нацисти вбили останніх мешканців львівського гетто. 16 червня 1943 року єврейську дільницю ліквідували. Останні його мешканці навіть ще спромоглись організувати збройне повстання, внаслідок якого вбили і поранили кількох поліцейських.
Ліквідувавши гетто, нацисти оголосили Львів «вільним від євреїв» («judenfrei»). А після закриття у листопаді 1943 року Янівського концтабору бриґадефюрер СС Фріц Кацман оголосив Львів «Judenrein» («чистим від євреїв»). За різними даними, Голокост у Львові пережили до 300 осіб. Це ті євреїв, які змогли сховатись, зокрема, у каналізаційній мережі вздовж річки Полтва.
У страшні роки Голокосту львівським євреям допомагав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький і його брат, отець Климентій Шептицький, які врятували від смерті, за оцінками науковців, близько 200 євреїв.
Протягом німецької окупації, з кінця червня 1941-го і до кінця липня 1944-го, Львів втратив етнічно-культурну спільноту, яка сформувалась ще за княжих часів, а пізніше впродовж віків становила приблизно третину населення міста, написав свого часу академік Ярослав Ісаєвич. Цілковито змінилось обличчя міста.
«У Східній Європі це було третє за величиною гетто. Львів був одним із найбільших осередків єврейської спільноти в межах Польщі. Логічно, що Львів відігравав велику роль у стратегічному плані, був східною брамою нацистів, бо існувала умовна межа.
Це частина української історіїОлександр Пагіря
Історія львівського гетто не до кінця досліджена. Зараз вивчаються елементи про різні історії порятунку, зокрема відома історія порятунку євреїв у підземеллі Львова, у Полтві. На місцевому рівні ця пам'ять була стерта радянською владою і дуже багато доклали зусиль місцева громада, небайдужі громадяни, щоб повернути пам’ять про цю трагічну сторінку історії. Люди повинні усвідомити, що це не є якась чужа історія. Це частина української історії. Ми повинні відновити пам’ять про жертв Голокосту у Львові та інших містах. Оскільки це данина пам’яті, яку маємо віддати людям, які загинули», – наголосив Олександр Пагіря.
Слово «гетто» походить від італійського «ghetto nuove» яка була у Венеції на початку XVI століття («Нова ливарня» – закритий квартал). Тут, у місці ізоляції, проживала єврейська громада. Нацисти цей термін використали у Польщі у 1939 році, коли примусили польських євреїв переселитись в окремі райони, відокремивши їх від решти мешканців, змусивши їх носити розпізнавальні знаки.
