Слухати:
Ірина Біла: Наступний рік буде початком реформування житлово-комунального господарства, бо це господарство вже стало загрожувати національній безпеці України, — переконані в Раді з питань нацбезпеки та оборони.
Тільки за 9 місяців нинішнього року підприємства ЖКГ зазнали збитків на півтора мільярда гривень, що вдвічі більше, аніж за цей же період минулого року.
Кошти на реформування вже виділені. Майже 4 млрд. гривень. Хоча це лише половина від потреби, але наміри в урядовців грандіозні. Планується і котельні з тепломережами модернізувати, і впровадити систему лічильників на тепло та воду, навіть про ліфти чиновники не забули. Але впроваджувати реформу зі старими ЖЕКами, себто житлово-комунальними конторами, майже нереально.
Що ж саме не влаштовує в цих конторах чиновників? І чи задоволені роботою ЖЕКів мешканці будинків?
“Україні потрібно щонайменше п’ять років, щоб реформувати житлово-комунальне господарство, та чималі кошти,” — наголошує глава профільного міністерства та віце-прем’єр-міністр Володимир Рибак.
Володимир Рибак: Потрібно буде вкладати шість-сім мільярдів гривень щорічно для того, щоб навести лад у цій галузі. На сьогодні вже відступати немає куди.
Ірина Біла: Міністр переконаний, що вирішенню проблем в ЖКГ повинні сприяти підприємства з надання житлово-комунальних послуг, які, ймовірно, почнуть замінювати ЖЕКи вже з наступного року.
Володимир Рибак: Ми всі розуміємо, що ті ЖЕКи, котрі на сьогодні є, вони не спрацьовують у повній мірі. Тому тарифи збільшуються, а послуги часто погіршуються. На жаль, це правда. Тому наше завдання в 2007 році, не руйнуючи те, що є, напрацьовувати нове.
Ірина Біла: Погоджується з необхідністю змін у житлово-комунальному господарстві і Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Сучасний стан ЖКГ становить загрозу національній безпеці, не є вже давно економічним і приносить колосальну шкоду формуванню потенціалу розвитку, комерціалізації цього сектору господарства.
Ірина Біла: Застарілість проблеми визнають і в парламенті. “Але навіть зараз, визнавши необхідність реформування, немає чітких шляхів бачення реформування ЖКГ,” — переконаний член Парламентського комітету з питань ЖКГ Олексій Кучеренко.
Олексій Кучеренко: Вся ця система не працює, і відповіді на сьогодні, на жаль, в уряду немає, що робити. Уряд зараз буде над цим працювати, але питання запущене, проблема запущена.
Ірина Біла: Але поки уряд вирішуватиме глобальні питання реорганізації житлово-комунальної власності країни, вирішувати нагальні питання людей, зокрема, з ЖЕКами, повинна місцева влада, як каже Олексій Кучеренко.
Олексій Кучеренко: Але якщо ЖЕКи не працюють у місті Києві, погано, то в першу чергу це вина місцевої влади на сьогодні, що ось він не може забезпечити, щоб людина в ЖЕКу отримала відповідь на свої питання. Хоча б. Якщо не може цього, то це вина конкретно міського голови і депутатів міської ради.
Ірина Біла: І тоді, як в Україні тільки зараз дійшли руки до реформування ЖКГ, в інших державах колишнього Радянського Союзу вже давно ці проблеми втратили актуальність. Через своєчасне їх вирішення.
Як це зробили в Латвії? З Риги розповідає кореспондентка Радіо Свобода Людмила Пилип.
Людмила Пилип: Сьогодні в Латвії житловим фондом залежно від власності управляють органи самоврядування, які мають статус товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи, товариства власників квартир.
Жильці також можуть найняти управляючого, який і вирішує усі питання, пов’язані з утриманням будинку. Є фірми, які управляють будинками за угодою з його мешканцями.
Як показує досвід, утримування штату управління, ремонт квартир, під’їздів та все інше лягає на плечі жильців. З іншого боку, жильці, об’єднані в товариство власників квартир, можуть взяти спільний кредит у банку під заставу будинку і самі його відремонтувати.
Серед плюсів також практично безперебійне надання в квартири теплопостачання, електрики, води та газу.
Ірина Біла: Вирішили осучаснити роботу ЖЕКів і на Львівщині. Найоптимальніший вихід, на думку львівських чиновників, — створення приватних ЖЕКів. Тому відразу ж після Нового року розпочнеться пошук найдостойніших з тих, хто хотів би надавати якісні послуги львів’янам.
Подробиці зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук: Міська влада вже віддавна говорить про те, що у Львові необхідно створити якомога більше приватних ЖЕКів. Зрештою, напередодні виборів про це говорив міський голова Львова Андрій Садовий.
З 1 січня оголошують конкурс для усіх охочих, хто найкраще може надавати послуги мешканцям.
Чиновники хочуть, щоб у кожному районі Львова було, щонайменше, по два приватні ЖЕКи, щоб у під’їздах було чисто і світло, працювали ліфти і вивозилося сміття. Зрештою, мають штрафувати порушників, які кидають сміття, де заманеться.
Тому нині у Львові шукають гідну альтернативу комунальним ЖЕКам. З приватними ЖЕКами укладатимуть угоду про надання послуг. Але це аж ніяк не означатиме, що будинок переходитиме у власність такого ЖЕКу.
Якість робіт повинна бути значно кращою, аніж вона є сьогодні. Приватні ЖЕКи можуть займатися іншими видами діяльності, окрім прибиранням чи ремонтом.
Не відремонтовані дахи, під’їзди, сміття біля будинків, обшарпані стіни і поламані ліфти — це звичне явище у Львові та в усіх містах Львівської області.
Чи виправдає себе альтернатива комунальним ЖЕКам? Наразі такий прогноз не дає жоден чиновник міськради.
Ірина Біла: Чиновники чиновниками, а чи хотіли б позбутися нинішніх ЖЕКів самі мешканці будинків? Як вони оцінюють їхню роботу?
З’ясувати ставлення людей до діяльності житлово-комунальних контор і думку щодо потреби їхньої реорганізації ми вирішили у перехожих на столичних вулицях.
Респондент: Не можна, щоб працювали так, як працюють. Реформування потрібне. Може, фінансувати краще, щоб якісніше працювали.
Респондент: Безумовно, що треба реформувати. Скоріш за все, напевне, зробити їх якимись напівприватними чи на зразок кондомініумів, як закордоном, тому що будуть реальні господарі.
Респондент: Що стосується самих ЖЕКів, то, безумовно, все обладнання там старе.
Давати гроші, щоб купувати нове обладнання, то це, по-перше, немає звідки, тому що в жодному бюджеті це не передбачається. Скоріш за все, у приватну власність. Не все, а частково і з розумом.
Респондент: Ні! Я не задоволений роботою ЖЕКу! Вони безвідповідально ставляться до своїх прямих обов’язків. Я думаю, що їх мало контролюють. Там немає дисципліни.
Респондент: Ні, ліквідовувати їх не потрібно. Над ними потрібно більше здійснювати контроль з боку державної влади, органів місцевого самоврядування.
Респондент: Господар, звичайно, має бути, котрий відповідає за це все.
У приватні руки? Ні, ліпше, по-моєму, в державній власності.
Ірина Біла: Найбільше, що останнім часом хвилює киян, — це рішення місцевої влади в кілька разів підвищити ціни на житлово-комунальні послуги.
“Це безпідставно,” — переконують чиновників під стінами Київради столичні мешканці. І наголошують, що рівень надання цих послуг лише погіршується.
Столичні ж чиновники, в свою чергу, переконують, що місто вже не може більше субсидувати киян. І що квартплата у Києві одна з найнижчих. А скільки обходиться утримання квартири або будинку, скажімо, у США? Як часто тамтешні чиновники збільшують ціни за комунальні послуги? Кому та за що платять ощадливі американці?
Про все це з Нью-Йорка розповідає власний кореспондент Радіо Свобода Юрій Дулерайн.
Юрій Дулерайн: За квартиру ми не платимо комусь там, ми платимо за те, що називається обслуговування. У це обслуговування входить прибирання на території будинку, тобто в коридорах, навколо будинку. Саме сміття забирає місто.
Місту ви раз на рік платите податок на нерухомість. Цей податок оплачує шкільний бюджет, поліцію, пожежну охорону, прибирання сміття і так далі.
Все, що стосується благоустрою суспільного, то це все за наші податки з невеликою домішкою штатної та федеральної допомоги, там, де йдеться про школу і поліцію. Але більша частина грошей все ж таки йде з наших кишень — це наші податки, які зростають в середньому на рік десь на 10%. Але тут немає ради – ми платимо за якість життя.
Пересічний мешканець Нью-Йорка платить за помешкання десь 900 доларів на рік. Це податок на нерухомість.
Ірина Біла: Останнім часом в Україні дедалі популярнішим стає слово “кондомініум”, що у перекладі з латини означає “співволодіння”, себто об’єднання власників будинків або квартир. Іншими словами, приватний ЖЕК.
Попереду у створенні цих кондомініумів, як і годиться, столиця. Саме вона очолює список мешканців багатоповерхівок, що прагнуть самотужки вирішувати комунальні проблеми.
Їх перераховує голова одного з таких об’єднань власників квартир Світлана Дмитрівна.
Світлана Дмитрівна: Ми варимося у своєму соку і за свої гроші робимо ремонт, оплачуємо сміття, водоканал, “Київенерго”. Це ж дуже тяжко платити. Ми ж тільки живемо на квартирну плату наших жильців.
Ірина Біла: “Але краще вирішувати самотужки ці проблеми і самим контролювати власні кошти, аніж здогадуватися, куди ж їх подів ЖЕК,” — каже Світлана Дмитрівна. Та й інші переваги кондомініумів, на її думку, очевидні.
Світлана Дмитрівна: Не порівняти під’їзд ЖЕКу з нашим під’їздом. У нас порядку більше, бо в нас охорона, в нас ліфти не ламаються. Як тільки щось ламається, відразу викликається. А в ЖЕКах нікому нічого і брудно. Там в парадне ходять, як в туалет, все, що хочете.
ЖЕКи мають робити їм ремонти в парадних. Ніяких ремонтів немає, нічого. Кудись ідуть в чорну діру всі ці гроші. Не знаю я.
Ірина Біла: Нині кількість кондомініум в столиці перевищила три десятки. Кількість не така вже й велика як для Києва. Особливо, якщо згадати, що історія співвласників приватизованих квартир перевалила вже десятилітній рубіж. Але попри безліч переваг такої форми господарювання в ній криються і чималі небезпеки. Про деякі з них зі власного досвіду розповідає моя київська колега Надія Степула.
Надія Степула: Як гарно усе починалось, як у тій пісні: “Вітрила надіями напинались…”
Створення товариств співвласників приватизованих квартир, згодом кондомініумів, стало процесом і явищем. А за десять-одинадцять останніх літ явищем стали судові справи між кондомініумами та ЖЕКами, між самими власниками квартир та кондомініумами, ними ж створеними.
Головна причина проблем давня — недосконалість існуючої законодавчої бази. Кондомініуми, маючи право взяти на баланс «свій» будинок та передати із балансу колишнього ЖЕКу якомусь іншому, зокрема, приватному, стикаються з безліччю питань. Де закінчуються, наприклад, газові та водовідні труби кондомініуму, а де починаються належні державі? Хто відповідає за аварію труб у такому випадку? Як укласти угоди з кожною окремою структурою на постачання води, електрики, газу?
Але найпримітніше не те, що організаторам кондомініумів треба долати багато труднощів. Найголовніше — це все ще горезвісний «людський фактор».
Уявіть собі, що ваш будинок, разом з вашою власною квартирою з ринковою вартістю в кількасот тисяч гривень та квартирами дорогих сусідів сукупно в кілька мільйонів, бо тепер такі ціни, керівництво кондомініуму взяло на баланс, оцінивши в БТІ мінімально, вартістю меншою, ніж одне ваше помешкання. Для подальшої діяльності (ремонт, модернізація і так далі) потрібні кошти.
Не довго думаючи, керівництво може заставити ваш будинок у банку під кредит. Навіть не порадившись із вами, бо сам кредит довіри ви вже йому давно видали, обравши і підписавши повноваження. А кредит у банку доведеться потім сплачувати всім, у тому числі й вам, із несамовитими відсотками, звісно.
Що, скажете, не буває такого? Буває, якщо ви все ще довірливі та вручили свою долю керівництву, вами ж обраному. А ті троє людей: голова, заступник, секретар чомусь виявилися не з чесними помислами та руками… Продали, наприклад, сотні метрів підвального приміщення у вашому будинку, а вам повідомили, що здали в оренду за копійки. Як колишнє керівництво товариства під звучною назвою «Альошин» у Києві, наприклад.
Це зачароване коло проблем може поховати найкращу ідею. Проблеми кондомініумів залишаються, вимагаючи негайного розв’язання, при якому слід користуватися маленьким правилом, виведеним Екзюпері, пригадуючи, що істина — це те, що спрощує світ, а не ускладнює, як хаос.
Ірина Біла: Утім, Ніцше казав, що давати кожному своє — це значило б бажати справедливості і досягати хаосу. І тоді, як з хаосом якось зрозуміло, то щодо визначення справедливості виникає запитання: на чию користь? І чи з часом найкращі наміри урядовців не перетворяться на чийсь приватний бізнес і на ще одне, на цей раз уже житлово-комунальне, шахрайство?
Ірина Біла: Наступний рік буде початком реформування житлово-комунального господарства, бо це господарство вже стало загрожувати національній безпеці України, — переконані в Раді з питань нацбезпеки та оборони.
Тільки за 9 місяців нинішнього року підприємства ЖКГ зазнали збитків на півтора мільярда гривень, що вдвічі більше, аніж за цей же період минулого року.
“Україні потрібно щонайменше п’ять років, щоб реформувати житлово-комунальне господарство, та чималі кошти,” — наголошує глава профільного міністерства та віце-прем’єр-міністр Володимир Рибак.
Володимир Рибак: Потрібно буде вкладати шість-сім мільярдів гривень щорічно для того, щоб навести лад у цій галузі. На сьогодні вже відступати немає куди.
Ірина Біла: Міністр переконаний, що вирішенню проблем в ЖКГ повинні сприяти підприємства з надання житлово-комунальних послуг, які, ймовірно, почнуть замінювати ЖЕКи вже з наступного року.
Володимир Рибак: Ми всі розуміємо, що ті ЖЕКи, котрі на сьогодні є, вони не спрацьовують у повній мірі. Тому тарифи збільшуються, а послуги часто погіршуються. На жаль, це правда. Тому наше завдання в 2007 році, не руйнуючи те, що є, напрацьовувати нове.
Ірина Біла: Погоджується з необхідністю змін у житлово-комунальному господарстві і Президент України Віктор Ющенко.
Віктор Ющенко: Сучасний стан ЖКГ становить загрозу національній безпеці, не є вже давно економічним і приносить колосальну шкоду формуванню потенціалу розвитку, комерціалізації цього сектору господарства.
Ірина Біла: Застарілість проблеми визнають і в парламенті. “Але навіть зараз, визнавши необхідність реформування, немає чітких шляхів бачення реформування ЖКГ,” — переконаний член Парламентського комітету з питань ЖКГ Олексій Кучеренко.
Олексій Кучеренко: Вся ця система не працює, і відповіді на сьогодні, на жаль, в уряду немає, що робити. Уряд зараз буде над цим працювати, але питання запущене, проблема запущена.
Ірина Біла: Але поки уряд вирішуватиме глобальні питання реорганізації житлово-комунальної власності країни, вирішувати нагальні питання людей, зокрема, з ЖЕКами, повинна місцева влада, як каже Олексій Кучеренко.
Олексій Кучеренко: Але якщо ЖЕКи не працюють у місті Києві, погано, то в першу чергу це вина місцевої влади на сьогодні, що ось він не може забезпечити, щоб людина в ЖЕКу отримала відповідь на свої питання. Хоча б. Якщо не може цього, то це вина конкретно міського голови і депутатів міської ради.
Ірина Біла: І тоді, як в Україні тільки зараз дійшли руки до реформування ЖКГ, в інших державах колишнього Радянського Союзу вже давно ці проблеми втратили актуальність. Через своєчасне їх вирішення.
Як це зробили в Латвії? З Риги розповідає кореспондентка Радіо Свобода Людмила Пилип.
Людмила Пилип: Сьогодні в Латвії житловим фондом залежно від власності управляють органи самоврядування, які мають статус товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативи, товариства власників квартир.
Жильці також можуть найняти управляючого, який і вирішує усі питання, пов’язані з утриманням будинку. Є фірми, які управляють будинками за угодою з його мешканцями.
Як показує досвід, утримування штату управління, ремонт квартир, під’їздів та все інше лягає на плечі жильців. З іншого боку, жильці, об’єднані в товариство власників квартир, можуть взяти спільний кредит у банку під заставу будинку і самі його відремонтувати.
Серед плюсів також практично безперебійне надання в квартири теплопостачання, електрики, води та газу.
Ірина Біла: Вирішили осучаснити роботу ЖЕКів і на Львівщині. Найоптимальніший вихід, на думку львівських чиновників, — створення приватних ЖЕКів. Тому відразу ж після Нового року розпочнеться пошук найдостойніших з тих, хто хотів би надавати якісні послуги львів’янам.
Подробиці зі Львова Галина Терещук.
Галина Терещук: Міська влада вже віддавна говорить про те, що у Львові необхідно створити якомога більше приватних ЖЕКів. Зрештою, напередодні виборів про це говорив міський голова Львова Андрій Садовий.
З 1 січня оголошують конкурс для усіх охочих, хто найкраще може надавати послуги мешканцям.
Чиновники хочуть, щоб у кожному районі Львова було, щонайменше, по два приватні ЖЕКи, щоб у під’їздах було чисто і світло, працювали ліфти і вивозилося сміття. Зрештою, мають штрафувати порушників, які кидають сміття, де заманеться.
Тому нині у Львові шукають гідну альтернативу комунальним ЖЕКам. З приватними ЖЕКами укладатимуть угоду про надання послуг. Але це аж ніяк не означатиме, що будинок переходитиме у власність такого ЖЕКу.
Якість робіт повинна бути значно кращою, аніж вона є сьогодні. Приватні ЖЕКи можуть займатися іншими видами діяльності, окрім прибиранням чи ремонтом.
Не відремонтовані дахи, під’їзди, сміття біля будинків, обшарпані стіни і поламані ліфти — це звичне явище у Львові та в усіх містах Львівської області.
Чи виправдає себе альтернатива комунальним ЖЕКам? Наразі такий прогноз не дає жоден чиновник міськради.
Ірина Біла: Чиновники чиновниками, а чи хотіли б позбутися нинішніх ЖЕКів самі мешканці будинків? Як вони оцінюють їхню роботу?
З’ясувати ставлення людей до діяльності житлово-комунальних контор і думку щодо потреби їхньої реорганізації ми вирішили у перехожих на столичних вулицях.
Респондент: Не можна, щоб працювали так, як працюють. Реформування потрібне. Може, фінансувати краще, щоб якісніше працювали.
Респондент: Безумовно, що треба реформувати. Скоріш за все, напевне, зробити їх якимись напівприватними чи на зразок кондомініумів, як закордоном, тому що будуть реальні господарі.
Респондент: Що стосується самих ЖЕКів, то, безумовно, все обладнання там старе.
Давати гроші, щоб купувати нове обладнання, то це, по-перше, немає звідки, тому що в жодному бюджеті це не передбачається. Скоріш за все, у приватну власність. Не все, а частково і з розумом.
Респондент: Ні! Я не задоволений роботою ЖЕКу! Вони безвідповідально ставляться до своїх прямих обов’язків. Я думаю, що їх мало контролюють. Там немає дисципліни.
Респондент: Ні, ліквідовувати їх не потрібно. Над ними потрібно більше здійснювати контроль з боку державної влади, органів місцевого самоврядування.
Респондент: Господар, звичайно, має бути, котрий відповідає за це все.
У приватні руки? Ні, ліпше, по-моєму, в державній власності.
Ірина Біла: Найбільше, що останнім часом хвилює киян, — це рішення місцевої влади в кілька разів підвищити ціни на житлово-комунальні послуги.
“Це безпідставно,” — переконують чиновників під стінами Київради столичні мешканці. І наголошують, що рівень надання цих послуг лише погіршується.
Столичні ж чиновники, в свою чергу, переконують, що місто вже не може більше субсидувати киян. І що квартплата у Києві одна з найнижчих. А скільки обходиться утримання квартири або будинку, скажімо, у США? Як часто тамтешні чиновники збільшують ціни за комунальні послуги? Кому та за що платять ощадливі американці?
Про все це з Нью-Йорка розповідає власний кореспондент Радіо Свобода Юрій Дулерайн.
Юрій Дулерайн: За квартиру ми не платимо комусь там, ми платимо за те, що називається обслуговування. У це обслуговування входить прибирання на території будинку, тобто в коридорах, навколо будинку. Саме сміття забирає місто.
Місту ви раз на рік платите податок на нерухомість. Цей податок оплачує шкільний бюджет, поліцію, пожежну охорону, прибирання сміття і так далі.
Все, що стосується благоустрою суспільного, то це все за наші податки з невеликою домішкою штатної та федеральної допомоги, там, де йдеться про школу і поліцію. Але більша частина грошей все ж таки йде з наших кишень — це наші податки, які зростають в середньому на рік десь на 10%. Але тут немає ради – ми платимо за якість життя.
Пересічний мешканець Нью-Йорка платить за помешкання десь 900 доларів на рік. Це податок на нерухомість.
Ірина Біла: Останнім часом в Україні дедалі популярнішим стає слово “кондомініум”, що у перекладі з латини означає “співволодіння”, себто об’єднання власників будинків або квартир. Іншими словами, приватний ЖЕК.
Попереду у створенні цих кондомініумів, як і годиться, столиця. Саме вона очолює список мешканців багатоповерхівок, що прагнуть самотужки вирішувати комунальні проблеми.
Їх перераховує голова одного з таких об’єднань власників квартир Світлана Дмитрівна.
Світлана Дмитрівна: Ми варимося у своєму соку і за свої гроші робимо ремонт, оплачуємо сміття, водоканал, “Київенерго”. Це ж дуже тяжко платити. Ми ж тільки живемо на квартирну плату наших жильців.
Ірина Біла: “Але краще вирішувати самотужки ці проблеми і самим контролювати власні кошти, аніж здогадуватися, куди ж їх подів ЖЕК,” — каже Світлана Дмитрівна. Та й інші переваги кондомініумів, на її думку, очевидні.
Світлана Дмитрівна: Не порівняти під’їзд ЖЕКу з нашим під’їздом. У нас порядку більше, бо в нас охорона, в нас ліфти не ламаються. Як тільки щось ламається, відразу викликається. А в ЖЕКах нікому нічого і брудно. Там в парадне ходять, як в туалет, все, що хочете.
ЖЕКи мають робити їм ремонти в парадних. Ніяких ремонтів немає, нічого. Кудись ідуть в чорну діру всі ці гроші. Не знаю я.
Ірина Біла: Нині кількість кондомініум в столиці перевищила три десятки. Кількість не така вже й велика як для Києва. Особливо, якщо згадати, що історія співвласників приватизованих квартир перевалила вже десятилітній рубіж. Але попри безліч переваг такої форми господарювання в ній криються і чималі небезпеки. Про деякі з них зі власного досвіду розповідає моя київська колега Надія Степула.
Надія Степула: Як гарно усе починалось, як у тій пісні: “Вітрила надіями напинались…”
Створення товариств співвласників приватизованих квартир, згодом кондомініумів, стало процесом і явищем. А за десять-одинадцять останніх літ явищем стали судові справи між кондомініумами та ЖЕКами, між самими власниками квартир та кондомініумами, ними ж створеними.
Головна причина проблем давня — недосконалість існуючої законодавчої бази. Кондомініуми, маючи право взяти на баланс «свій» будинок та передати із балансу колишнього ЖЕКу якомусь іншому, зокрема, приватному, стикаються з безліччю питань. Де закінчуються, наприклад, газові та водовідні труби кондомініуму, а де починаються належні державі? Хто відповідає за аварію труб у такому випадку? Як укласти угоди з кожною окремою структурою на постачання води, електрики, газу?
Але найпримітніше не те, що організаторам кондомініумів треба долати багато труднощів. Найголовніше — це все ще горезвісний «людський фактор».
Уявіть собі, що ваш будинок, разом з вашою власною квартирою з ринковою вартістю в кількасот тисяч гривень та квартирами дорогих сусідів сукупно в кілька мільйонів, бо тепер такі ціни, керівництво кондомініуму взяло на баланс, оцінивши в БТІ мінімально, вартістю меншою, ніж одне ваше помешкання. Для подальшої діяльності (ремонт, модернізація і так далі) потрібні кошти.
Не довго думаючи, керівництво може заставити ваш будинок у банку під кредит. Навіть не порадившись із вами, бо сам кредит довіри ви вже йому давно видали, обравши і підписавши повноваження. А кредит у банку доведеться потім сплачувати всім, у тому числі й вам, із несамовитими відсотками, звісно.
Що, скажете, не буває такого? Буває, якщо ви все ще довірливі та вручили свою долю керівництву, вами ж обраному. А ті троє людей: голова, заступник, секретар чомусь виявилися не з чесними помислами та руками… Продали, наприклад, сотні метрів підвального приміщення у вашому будинку, а вам повідомили, що здали в оренду за копійки. Як колишнє керівництво товариства під звучною назвою «Альошин» у Києві, наприклад.
Це зачароване коло проблем може поховати найкращу ідею. Проблеми кондомініумів залишаються, вимагаючи негайного розв’язання, при якому слід користуватися маленьким правилом, виведеним Екзюпері, пригадуючи, що істина — це те, що спрощує світ, а не ускладнює, як хаос.
Ірина Біла: Утім, Ніцше казав, що давати кожному своє — це значило б бажати справедливості і досягати хаосу. І тоді, як з хаосом якось зрозуміло, то щодо визначення справедливості виникає запитання: на чию користь? І чи з часом найкращі наміри урядовців не перетворяться на чийсь приватний бізнес і на ще одне, на цей раз уже житлово-комунальне, шахрайство?
