Росія – США: нічого не чекаємо

Лев Гудков

Москва – Запланована на початок липня зустріч російського і американського президентів не пробуджує будь-яких особливих очікувань у звичайних росіян, на відміну від політичної еліти Росії, яка розраховує на можливість досягнення «прагматичних» – у її розумінні – угод із новою адміністрацією США.

Щоправда, запропонувати своїм партнерам Москва може не багато, оскільки реальний вплив її сьогодні невеликий і з кожним роком далі зменшується. Це сприяння американцям у боротьбі з «Аль-Каїдою», чи, правильніше буде сказати, непротидія цій боротьбі, в Афганістані, допомога у вирішенні іранської проблеми, солідарна позиція стосовно Північної Кореї.

Взамін такої можливої допомоги США російська влада хотіла б отримати запевнення в тому, що країни СНД, колишні республіки СРСР, входять до «сфери переважних інтересів Росії», а відтак і підтвердження, що намагання України і Грузії вступити до НАТО чи здійснити тіснішу інтеграцію з Євросоюзом не будуть підтримані.

І, нарешті, наполегливо підкреслюється, що не варто втручатися у внутрішні справи Росії, критикуючи її внутрішню політику «суверенної демократії», тобто обмеження громадянських свобод, наростання авторитарних тенденцій, корупцію, відсутність незалежного суду, свавілля спецслужб та інші неприємні для російського керівництва речі. Мовляв, сам статус Росії як «великої держави», яку «всі бояться і поважають», не припускає подібного тону в стосунках з нею, оскільки принижує її національну гідність і зачіпає її національні інтереси.

Немає ідей у влади, немає думки в народу

Явна відсутність будь-яких свіжих і продуктивних ідей чи програми «перезавантаження» з новим керівництвом США відображається на висвітленні цих питань у російських ЗМІ, а тим самим – і на стані суспільної думки.

42% опитаних мешканців Росії вважають, що після цих переговорів наявна напруженість у стосунках між двома країнами значно зменшиться і ситуація поступово поліпшуватиметься. Проте практично стільки ж, а саме 39%, не чекають тут будь-яких змін, а 3% респондентів навіть побоюються погіршення цих стосунків (16% вагаються з відповіддю). Опитування проводив Аналітичний центр Юрія Левади в середині червня за загальноросійською репрезентативною вибіркою населення.

Такий розподіл відповідей свідчить про те, що в громадській думці немає визначеності, немає загальної домінанти. Враховуючи ступінь контролю влади над засобами масової інформації, особливо телебаченням, доводиться говорити, що такий стан громадської думки обумовлений незрозумілістю самої позиції російського керівництва стосовно характеру можливих відносин Росії і США.

Агресивний і провокаційний тон антиамериканської пропаганди, який домінував у Росії до осені минулого року, змінився за останні місяці обережнішим і виваженішим підходом, з’явилися деякі ознаки готовності якщо не до компромісу, то, у всякому разі, до відновлення діалогу.

Не в останню чергу цьому сприяла дедалі глибша економічна криза в країні і загальна невпевненість уряду. Непередбачуване падіння промислового виробництва і загроза масштабних соціальних протестів, із одного боку, і перспектива зниження цін на нафту, а значить, стрімке скорочення державних доходів, із іншого роблять путінський режим внутрішньо нестабільним.

Його легітимність трималася на масовій вірі в те, що добробут, який тривав кілька років, продовжуватиметься невизначено довго, але що зобов’язані цьому росіяни не зростанню цін на нафту, а державним талантам Володимира Путіна, який консолідував країну, створив умови для відродження Росії, для відновлення втраченого нею в 1990-ті роки міжнародного авторитету, визнання її рівноправним членом клубу провідних країн світу.

Світ довіряє Обамі, але не Путінові

Майже загальна негативна реакція міжнародної громадськості на серпневу війну в Закавказзі і дії Росії в цьому регіоні стала неприємною несподіванкою для російського керівництва. Останні результати дослідження WorldPublicOpinion популярності в світі політичних лідерів провідних країн, яке провели в квітні-травні 2009 року в 20 країнах, в яких живе майже дві третини населення Землі (в Росії дослідження проводив Левада-Центр), вказують на падіння довіри до Володимира Путіна, особливо образливе на тлі незвичного зростання симпатій і сподівань, пов’язаних із обранням Барака Обами і орієнтирами його політичного курсу.

Довіру Обамі висловили 61% опитаних у середньому (в Росії – лише 23%), а 31% заявили про свою недовіру чи сумнів у його політиці (в Росії питома вага подібних відповідей склала 55%). Навпаки, Путін опинився серед аутсайдерів – рейтинг світової довіри виявився в нього найнижчим: йому не довіряють 50% від усіх опитаних (у провідних європейських країнах і США від 69 до 78%), а довіряють лише 34%, що ставить його на один рівень із іранським президентом Махмудом Ахмадінеджадом, у якого ці показники складають 28% та 49%.

У таких умовах продовжувати політику в попередньому твердому тоні «Росії, яка встає з колін», уже неможливо, оскільки це означало б вести справу до міжнародної ізоляції. Але й повністю відмовитися від цієї риторики російській владі також дуже важко.

У підсумку, справа, очевидно, завершиться словами, які мало до чого зобов’язують, і протокольною заявою сторін про необхідність «продовження діалогу з ключових питань, які становлять взаємний інтерес».

(Москва – Прага)

Лев Гудков – один із провідних російських соціологів, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-Центру) в Москві, головний редактор російського соціологічного журналу «Вісник громадської думки» («Вестник общественного мнения»).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.