Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 14:10

Ферреро-Вальднер: Україна підійшла найближче до встановлення угоди про асоціацію


Беніта Ферреро-Вальднер

Прага – П’ять років Беніта Ферреро-Вальднер обіймала посаду європейського комісара у зовнішніх справах. Після того, як всі країни члени Євросоюзу ухвалили Лісабонську угоду, цю, тепер уже перейменовану посаду, перебирає нова людина. Однак Ферреро-Вальднер не сходить з європейської сцени, в нинішньому складі Єврокомісії вона займатиметься питаннями європейської торгівлі, а ще залишає за собою питання Європейської політики сусідства. В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода вона наголосила: реформи, що необхідні для вступу до ЄС, можуть тривати не одне покоління.

– Що таке європейськість, що для Вас означає Європа?

– Я вважаю, що існує своєрідна європейська ідентичність. Ми маємо спільну історію, спільні цінності. Це абсолютно зрозуміло. Я це бачу і про це постійно говорю упродовж цих п’яти років, коли подорожую до інших країн, до інших континентів. Відчувається, що існує щось, що нас зводить разом. Отож я вважаю, що кордони, які в нас існують, це не географічні кордони, це кордони певної європейської ідентичності.

– Звичайно, європейські цінності охоплюють цілий спектр понять. Але шанування людських прав – це ключова частина європейськості. Як тоді розуміти, що ЄС без жодних протестів приймає міністра закордонних справ Азербайджану, у той час, коли в Азербайджані саджають журналістів у в’язницю, за те, що вони висловлюють свою думку. Як ви поєднуєте такі протилежні поняття?

– Упродовж усіх років моєї праці в приватних розмовах я рішуче і неоднозначно висловлююся з цього приводу. Однак я не завжди ставила ці країни публічно на місце. Я вважаю, що необхідно мати довіру й бути впевненим, що з цими міністрами можна говорити і про складні справи. Я завжди згадувала всі ці тяжкі випадки, що існують не лише в Азербайджані, а й в інших країнах.

– Дві країни, які прагнуть продовжувати діалог із Євросоюзом у «Східному партнерстві», – це Україна і Грузія. Жодна з них не зайшли в цьому дуже далеко. Чому так?

– Я не погоджуюся з Вами. Я вважаю, що, зокрема, Україна багато чого осягнула. Ви знаєте, що метою політики сусідства було те, щоб наші сусіди на сході та півночі стали набагато ближчими до ЄС. І ми намагаємося надати всі можливості для такого зближення. Але не все досягло зрілості. Йдеться про те, зможуть ці країни в майбутньому стати членами ЄС чи не зможуть. Я від самого початку говорила дуже ясно: будь ласка, беріть те, що ми можемо вам зараз запропонувати. Намагайтесь виконати те, чого просимо, і використайте цей момент, щоб до нас наблизитися. Звичайно, що майбутнє є відкритим і на даний момент ми не можемо вам дати іншої відповіді. Саме це ми говоримо останніх 5 років.

У певний момент Україна не захотіла цього акцептувати. Але врешті-решт ЄС дотримується саме цієї політики, бо ми потребуємо одностайності від усіх наших членів. Це не політика Європейської комісії, оскільки Комісія дотримується спільної політики, на яку погодилися всі. Я вважаю, що ми дали Україні багато можливостей. Щодо двосторонніх переговорів, то Україна підійшла найближче до встановлення угоди про асоціацію. Але це все болючі переговори. Вони болючі, бо Україна не лише мусить поміняти все своє законодавство а й також поміняти механізми його втілення в життя та сам його дух... а все це забирає багато часу. Я вважаю (тому, що я реаліст), що це все суспільні зміни, і ми хочемо Україні в цьому допомогти. Вони мають запровадити зміни, а ми маємо їм у цьому допомогти.

– Коли 2003 року Європейська комісія оприлюднила свою нову політику сусідства, в цьому тексті була згадка про те, що розширення ЄС виявилося його найкращим інструментом закордонної політики. Отож, чи не здається Вам, що без того, щоб надати країнам можливість членства, їх реформувати просто не реально?

– Є така думка, що лише розширення може щось змінити. Я так не думаю. Ці країни мусять здійснювати власні реформи. І Ви знаєте, що в Україні ще багато чого бракує. Як і в інших країнах. Отож ми їм говоримо: використовуйте цей момент. Ви одержуєте велику фінансову підтримку. Насправді ви отримуєте реальну зону вільної торгівлі, Ви отримуєте регуляторне наближення. Крім двосторонніх переговорів «Східне партнерство» створило багатогранний простір, у якому ці країни можуть ділитися досвідом і бачити, хто дальше просувається на цьому чи іншому шляху. Це дуже важливо.

– Є реальність співпраці між цими країнами і є справжня реальність у цих країнах. Кілька днів тому міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт сказав, що нині усі східні партнери ЄС є слабшими, ніж вони були 5 років тому, попри те, що є певний поступ у їхніх відносинах із Євросоюзом. Як Ви це бачите?

– Звичайно є політика, що коїться навколо цих країн, яку не можна ігнорувати. Є Росія, яка вважає ці країни своїм близьким зарубіжжям. Та все-таки я вважаю, що ці країни мусять використати існуючий момент, щоб наблизитися до нас, щоб показати не лише іншим країнам, а й росіянам: це наше спільне сусідство, ми про це вже довго говоримо. Стабілізувати ці країни – це не загрожувати Росії, це корисно для нас усіх і для цих країн зокрема. Це треба бачити саме в такому політичному контексті.

– Росія – це європейська країна, мається на увазі країна, яка робить легітимний і потрібний вклад в ідентичність та цінності Європи? А можливо це щось, що розташоване поруч із Європою на мапі і до цього треба пристосуватися?

– Я вважаю, що Росія – це європейська країна, але величезна європейська країна. І тому я не думаю, що Росія колись буде членом Європейського Союзу. Перебуваючи довго у радянській системі, а до цього у феодальній, Росія мусить помаленьку ознайомитися з нашими цінностями і перейняти їх. Всі наші цінності. Але для цього потрібен час. Я в це вірю, але я зажди кажу, суспільні зміни потребують багато поколінь.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG