Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 06:13

Безпека українських в’язнів: коли перспектива стане реальністю?


Анастасія Здорікова

Одеса – Чи може Україна запобігти тортурам у тюрмах? Провідні європейські правозахисники та соціологи вирішували це питання 2 та 3 листопада в Одесі в рамках Третьої східноєвропейської конференції. Їх вердикт невтішний – українське законодавство не гарантує повної безпеки громадянам, які перебувають в ізоляції.

Прикро, але факт – зізнаються правозахисники – у країнах Східної Європи досі відчутний так званий «пострадянський феномен». У слідчих органах, прокураторі та тюрмах Вірменії, Азербайджану, Молдови та України «правду» з підозрюваних буквально вибивають силою, і це вважається нормою, – зазначає адміністратор Генерального Директорату з прав людини і правових питань Ради Європи Арташес Мелікян.

Європейські в’язні в таких випадках користуються правами, які їм гарантує факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність методів поводження та покарання. Україна цей протокол також ратифікувала. Однак реальних результатів європейські спостерігачі не фіксують і досі. Українці-в’язні та пацієнти психіатричних клінік не захищені не тільки де-факто, а й навіть де-юре.

Фактично відстоювати права позбавлених волі осіб має омбудсмен, уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Проте після чотирьох років ратифікації Протоколу омбудсмен не просто не виконує своїх безпосередніх функцій – його представник публічно відмовився від їх виконання у грудні 2006 року.

Більше того, нове керівництво Міністерства внутрішніх справ у 2010 році фактично ліквідувало Управління моніторингу дотримання прав людини – єдину установу, що регулярно відстежувала порушення прав ув’язнених у тюрмах, зазначила в інтерв’ю Радіо Свобода президент міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко.

За її словами, протягом чотирьох років Управління моніторингів проводило численні виїзди до ізоляційних установ, щоб виявляти порушення прав ув’язнених. Але якщо в 2009 році моніторингові комісії провели 424 подібні візити, то у 2010 році, за словами Левченко, «їх не набереться й п’ятдесяти». Суцільний механізм співпраці влади з експертами громадських правозахисних організацій зруйнований – і для України це рішення МВС є фатальним, зауважує Катерина Левченко.

«У нового керівництва МВС не було й не має наміру співпрацювати з громадськими правозахисними організаціями, – каже вона. – Сьогодні не просто потрібно призначати помічників міністрів – це легко зробити. Питання, хто будуть ці люди? Чи будуть вони залежними від керівництва, чи незалежними? Чи будуть вони людьми, які знають, що таке права людини».

«Система моніторингових комісій має бути незалежною»

На запитання Радіо Свобода, які саме кроки має зробити український уряд, щоб запобігти жорстокому поводженню стосовно ув’язнених, координатор Національних моніторингових комісій Великобританії Леслі Харві зауважила: «Мені здається, українська влада повинна вивчати наш підхід до реалізації цього проекту. Я маю на увазі, що вони прагнуть віднайти альтернативу в особі омбудсмена. В нас все зовсім не так. Мені здається, система моніторингових комісій має бути незалежною».

Саме за принципом незалежності моніторингу в’язниць працює пані Харві з британськими ізоляційними установами. Там членами комісій є виключно звичайні представники громадськості. Вони мають право вільно спілкуватися наодинці з ув’язненим, раз на тиждень без попередження відвідують в’язниці, задовольняють скарги в’язнів стосовно умов життя в ізоляційних установах, щороку звітують про свою роботу міністрові.

Та чи є сенс у моніторингу ізоляційних установ, якщо майже половина українських в’язнів через деякий час знову повертається до тюрем тільки вже за нові злочини? Голова української секції правління Міжнародного товариства прав людини Андрій Сухоруков переконаний – моніторингові комісії стежать лише за зовнішньою оболонкою системи покарань, тоді як треба працювати із внутрішнім станом людини – а це вже завдання громадськості.

«Не треба вішати на систему більше, ніж вона може. Вони повинні нагодувати, забезпечити рівень побутовий і медичний. А решту повинно забезпечити суспільство. Не можна, щоб людина з рушницею водночас була вихователем», – каже правозахисник.

За даними Ради Європи, Грузія, що мала подібні проблеми із забезпеченням прав в’язнів, сьогодні вже вирішила це складне питання. Коли це буде в змозі зробити Україна, не дають відповідь ані українські, ані європейські експерти.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG