Конкретно йшлося про те, що ще наприкінці червня Стуруа заявив, що президент Міхеїл Саакашвілі не може любити Грузію, бо має (приховане) вірменське походження. А потім, відповідаючи на критику цих слів, Стуруа наголосив, що зневажає правила політкоректності і що він не зобов’язаний любити чорних, які, за його словами, за культурним рівнем нижчі від нього.
У західній демократії громадський діяч, який отримує платню з ласки платника податків і скаже щось подібне, недовго залишатиметься на посаді. Уявіть собі лише, наприклад, художнього керівника Національного театру Великої Британії, який сказав би, що прем’єр-міністрові не можна довіряти, бо одна з його бабусь була єврейка, і ще й додав би щось образливе про людей із темною шкірою.
Грузії до Європи ще далеко
Та було б передчасно доходити висновку, що Грузія вже справді перетворюється на європейську країну, лідери якої керуються європейськими стандартами. Для початку: дуже дивно, що міністр формулював свою позицію цілі півтора місяця. Але, щоб оцінити ситуацію, багато часу не треба: природа заяв Стуруа цілком очевидна.
Одне з можливих пояснень такого зволікання те, що влада обмірковувала політичні наслідки. Враховуючи, що відверта опозиційність Стуруа до влади добре відома, його звільнення неминуче виглядає, як зведення політичних порахунків, для яких його ксенофобські висловлювання тільки використали як привід. Грузинській владі доводиться бути надзвичайно обережною у зв’язку з постійними звинуваченнями в авторитарності. Чи виправдані ці звинувачення, чи ні, то вже інше питання.
Але головна різниця з європейською практикою полягає в загальному контексті. У гіпотетичній західній демократії расистська заява художнього керівника театру, який отримує державні дотації, викликала б хвилю загального громадського обурення, з яким висловили б солідарність політики всіх ідеологічних течій, за винятком хіба крайніх правих. Не викликало б жодних сумнівів, що такий діяч має бути звільнений – якщо тільки він не випередив би це рішення власною публічною заявою про відставку.
У Грузії ж хоча й були деякі протести проти слів Стуруа, та вони не були одностайні, а більшість «діячів культури» засвідчила лише солідарність із ним як із колегою.
…А виявився просто радянським «інтелігентом»
Та справа не просто в опозиційних поглядах Стуруа. Корінь проблеми лежить у надзвичайно складних відносинах між нинішнім керівництвом і тим прошарком суспільства, який у колишньому СРСР був відомий як «творча і наукова інтелігенція», а в часи перебудови більш «по-науковому» – як «статусна інтелігенція». Після приходу до влади Саакашвілі і його команди молодих реформаторів старше покоління інтелігенції втратило свій статус моральних провідників нації.
Той факт, що Роберт Стуруа міг ставити скільки завгодно п’єс у театрі імені Руставелі за державні кошти і що ніхто не зупиняв його іронічних коментарів про владу в його знаменитому метафоричному стилі, справи не стосується. Важливо те, що трупа театру Руставелі вже не почувалася духовним центром нації.
І те, що каменем спотикання стали звинувачення в ксенофобії, – не просто збіг. Політичне спілкування в Грузії дедалі більше набирає форми «культурних війн». Якщо уряд модернізаторів Саакашвілі ототожнює себе із західною ліберальною течією, в якій судити про людей на підставі їхнього етнічного походження ганебно, то відмінною рисою пострадянської інтелігенції залишається схильність до теорій змови, одним із головних елементів яких є власне сприйняття етнічного коріння «поганих» лідерів. Звідси й походить популярний у цих колах міф, що «непатріотичність» Саакашвілі пояснюється його прихованим вірменським походженням. У грузинському контексті вірменофобія – це, по суті, відповідник російського антисемітизму.
Багато кого вразило, що таке ставлення втілив саме Стуруа, враховуючи його репутацію як руйнатора традиційних цінностей: його стиль, що поєднує іронію і елементи карнавалу, замінив собою досі переважний героїчно-романтичний підхід. І, як справедливо вказують його захисники, ніщо у творчості Стуруа навіть не натякає на ксенофобію. Але факт лишається фактом: за своїми суспільними і політичними поглядами Стуруа виявився просто ще одним представником радянської інтелігенції.
У поляризованій атмосфері сьогоднішньої Грузії звільнення Стуруа сприймається як зведення порахунків незалежно від його обставин. Але створення прецеденту, коли популярного діяча звільняють через звинувачення в ксенофобських заявах, встановлює новий стандарт для громадських діячів на державній службі.
Ґія Нодія – професор політології в грузинському Державному університеті Ілії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода