Мінськ – У Білорусі кібер-скандал: опозиційні політики та журналісти заявили, що потрапили під кібер-спостереження спецслужб, які викрали паролі їхніх скриньок електронної пошти, скайпу, соціальних мереж.
Перед новим роком відвідувачі провідного білоруського опозиційного сайту «Хартія’97» спостерігали дивну картину: на їхніх очах одна за одною з сайту зникали статті, спочатку актуальні, потім із архіву. Натомість з’явилася нова стаття з брудними інсинуаціями на адресу колишнього кандидата на посаду президента, а тепер політв’язня Андрія Саннікова та його дружини Ірини Халіп.
Редакція відразу заявила, що не має ніякого стосунку до цього, і намагалася зупинити кібератаку. На те, щоб відновити роботу сайту, знадобилося майже дві доби.
Комп’ютерні фахівці пізніше виявили, що невідомі злочинці вкрали паролі доступу до сайту у його редактора.
Крім цього, дослідження інциденту виявило, що під контролем невідомих кіберзлочинців перебувало листування не лише редакції сайту, але й багатьох інших опозиційних журналістів, політиків, громадських діячів. Робилися також спроби зараження комп’ютерів Білоруської асоціації журналістів, адвоката Дмитра Лаєвського, координатора так званих «мовчазних» акцій протесту В’ячеслава Діанова…
Як стало відомо фахівцям, задля цього було створено спеціальну хакерську мережу, яка працювала, як мінімум, з липня 2011 року. Перед Новим роком невідомі злочинці й скористалися отриманою інформацією, намагаючись знищити сайт «Хартія’97».
Збиток від атаки був великим, каже редактор сайту Наталія Радіна, багато зусиль і коштів було витрачено, щоб відновити роботу і знайти захист від повторення таких атак.
«Усе це показник того, як працюють спецслужби, що вони використовують кримінальні методи, ламають сайти, стежать за опозицією. Це показник, у якій державі ми живемо. Та все ж це досвід і доказ того, що не треба розслаблятися», – вважає вона.
У КДБ Білорусі у відповідь заявили, що не коментуватимуть цих звинувачень.
Кіберскандал уже не перший
У зв’язку з новою інформацією комп’ютерних фахівців у Мінську згадали інший скандал. 13 липня минулого року КДБ Білорусі запросило на розмову студента Максима Чорнявського. Після бесіди його завербували й видали компакт-диск із вірусом, яким наказали заразити комп’ютер опозиційного білоруського діяча в Польщі.
Максим, прибувши до Польщі, публічно відхрестився від КДБ і видав свого «куратора». Але віруси КДБ все ж спрацювали.
Інформація, яку здобували спецслужби Білорусі, навіть потрапила до суду – у листопаді минулого року на процесі проти правозахисника Олеся Бяляцького прокурор, як докази у справі, зачитував викрадене електронне листування його колеги Володимира Лабковича.
А можна було вберегтися
Журналістка газети «Народная воля» Марина Коктиш – одна з тих, чиї паролі було викрадено, – коментує так: «Ну я не знаю, нехай читають… Неприємно, звичайно, але що поробиш? У них своя робота, у нас своя».
Марина каже, що минулого тижня вона усно звернулася до Управління з розкриття злочинів у сфері високих технологій МВС Білорусі, там їй порекомендували звертатися зі скаргою до місцевих органів міліції. Але вона не вірить в ефективність міліцейського захисту від кіберзлочинності.
Вона вже писала заяву, коли невідомі тероризували її телефонними дзвінками. Відповіді з міліції досі нема. Марина вирішила, що найкращий спосіб захисту – обережність.
Тим більше, що, як виявили фахівці, віруси, які крали паролі білоруської опозиції, дуже прості й дешеві, їх могли б зупинити сучасні антивірусні програми.
Перед новим роком відвідувачі провідного білоруського опозиційного сайту «Хартія’97» спостерігали дивну картину: на їхніх очах одна за одною з сайту зникали статті, спочатку актуальні, потім із архіву. Натомість з’явилася нова стаття з брудними інсинуаціями на адресу колишнього кандидата на посаду президента, а тепер політв’язня Андрія Саннікова та його дружини Ірини Халіп.
Редакція відразу заявила, що не має ніякого стосунку до цього, і намагалася зупинити кібератаку. На те, щоб відновити роботу сайту, знадобилося майже дві доби.
Комп’ютерні фахівці пізніше виявили, що невідомі злочинці вкрали паролі доступу до сайту у його редактора.
Крім цього, дослідження інциденту виявило, що під контролем невідомих кіберзлочинців перебувало листування не лише редакції сайту, але й багатьох інших опозиційних журналістів, політиків, громадських діячів. Робилися також спроби зараження комп’ютерів Білоруської асоціації журналістів, адвоката Дмитра Лаєвського, координатора так званих «мовчазних» акцій протесту В’ячеслава Діанова…
Як стало відомо фахівцям, задля цього було створено спеціальну хакерську мережу, яка працювала, як мінімум, з липня 2011 року. Перед Новим роком невідомі злочинці й скористалися отриманою інформацією, намагаючись знищити сайт «Хартія’97».
Збиток від атаки був великим, каже редактор сайту Наталія Радіна, багато зусиль і коштів було витрачено, щоб відновити роботу і знайти захист від повторення таких атак.
«Усе це показник того, як працюють спецслужби, що вони використовують кримінальні методи, ламають сайти, стежать за опозицією. Це показник, у якій державі ми живемо. Та все ж це досвід і доказ того, що не треба розслаблятися», – вважає вона.
У КДБ Білорусі у відповідь заявили, що не коментуватимуть цих звинувачень.
Кіберскандал уже не перший
У зв’язку з новою інформацією комп’ютерних фахівців у Мінську згадали інший скандал. 13 липня минулого року КДБ Білорусі запросило на розмову студента Максима Чорнявського. Після бесіди його завербували й видали компакт-диск із вірусом, яким наказали заразити комп’ютер опозиційного білоруського діяча в Польщі.
Максим, прибувши до Польщі, публічно відхрестився від КДБ і видав свого «куратора». Але віруси КДБ все ж спрацювали.
Інформація, яку здобували спецслужби Білорусі, навіть потрапила до суду – у листопаді минулого року на процесі проти правозахисника Олеся Бяляцького прокурор, як докази у справі, зачитував викрадене електронне листування його колеги Володимира Лабковича.
А можна було вберегтися
Журналістка газети «Народная воля» Марина Коктиш – одна з тих, чиї паролі було викрадено, – коментує так: «Ну я не знаю, нехай читають… Неприємно, звичайно, але що поробиш? У них своя робота, у нас своя».
Марина каже, що минулого тижня вона усно звернулася до Управління з розкриття злочинів у сфері високих технологій МВС Білорусі, там їй порекомендували звертатися зі скаргою до місцевих органів міліції. Але вона не вірить в ефективність міліцейського захисту від кіберзлочинності.
Вона вже писала заяву, коли невідомі тероризували її телефонними дзвінками. Відповіді з міліції досі нема. Марина вирішила, що найкращий спосіб захисту – обережність.
Тим більше, що, як виявили фахівці, віруси, які крали паролі білоруської опозиції, дуже прості й дешеві, їх могли б зупинити сучасні антивірусні програми.
