Доступність посилання

19 Листопад 2017, Київ 16:59

У Сараєві й досі найбільше шокують могили у парках


Меморіал пам'яті дітей, які загинули під час облоги Сараєва, 1992-1995 роки
Белград – Війна в Боснії і Герцеговині тривала від 1992-го до кінця 1995 року. Сараєво, столиця країни, перебувало в сербській облозі упродовж 1425 днів. В місті загинула 11541 людина.

Початок війни транслювали на телебаченні у прямому ефірі. Йшлося про масову антивоєнну демонстрацію мешканців Сараєва 6 квітня 1992 року, котру обстріляли сербські бойовики – особисті охоронці сербського лідера Радована Караджича. Упродовж квітня та навіть в першій половині травня можна було їхати до Сараєва як із Сербії, так і з Хорватії. Ми, журналісти, їздили, зустрічалися з колегами, жартували й сподівалися, що все закінчиться за кілька тижнів. Ми наївно припускали, що люди – босняки, серби та хорвати – не підуть за екстремістами, котрі хочуть воювати. На жаль, вони пішли. Дехто тому, що його змусили, інші через те, що вірили своїм вождям.

Навесні та на початку літа здавалося, що війна не триватиме довго. В Сербії ще був сильний антивоєнний рух, зокрема серед студентів, котрі вимагали від президента Слободана Мілошевича не надавати підтримку лідерам боснійських сербів Радовану Караджичу та Ратку Младичу. Прем’єром Югославії, в складі котрої перебувала Сербія, тоді став Мілан Панич, сербський бізнесмен, котрий прибув зі Сполучених Штатів Америки. Він енергійно виступав за мирне врегулювання кризи. Та Панича через кілька місяців звільнили, всю владу в Белграді захопили ультранаціоналісти. Тоді вже не було мови ні про демократію в Сербії, ні про мир у сусідній країні.

Вбивали дітей, жінок, неозброєних і безпорадних…

Телефонні зв’язки з Сараєвом були перервані вже в травні 1992 року. Місто перебувало в цілковитій облозі. 350 тисяч людей голодували, страждали від холоду, хворіли без ліків і виживали завдяки міжнародній допомозі. А сербські солдати щодня обстрілювали місто з гармат, танків, також активними були снайпери.

Закордонні редакції постійно мали своїх кореспондентів у Сараєві. Сербські ЗМІ подавали цензуровану інформацію. Точніше, була це суто воєнна пропаганда. В той час у Белграді виходила лише одна незалежна від режиму щоденна газета та дві-три щотижневі. Більшість громадян в Сербії вірила Мілошевичу й не знала, що саме відбувається в сусідній країні. Ми, котрі працювали в незалежній пресі, постійно намагалися подавати повну й реальну інформацію.

Іноді незалежним журналістам вдавалося поїхати у складі гуманітарних делегацій, або в супроводі міжнародних переговорників. Перша зустріч з воєнним та післявоєнним Сараєвом для кожного була шокуючою. Для мене також. Найбільше шокували руїни та могили на кожному кроці: в парках, біля будинків. Людей ховали у місцях, де й вони загинули або там, де в цей момент не стріляли. Під час першої поїздки до столиці Боснії і Герцеговини найважче було збагнути, що є люди, які майже чотири роки щодня стріляли по місту з навколишніх гір і вбивали не солдатів, а дітей, жінок, неозброєних і безпорадних.

А приємним шоком для мене було те, що знайомі в Сараєві – переважно журналісти й письменники – зустрічали мене як і в минулому, не згадуючи жодним словом про те, що моя країна була агресором. Друзі залишилися друзями. Однак, кожна зустріч із Сараєвом і його чудовими людьми – болюча. Не можна зрозуміти, як такий злочин міг тривати майже чотири роки на очах у Європи й усього світу.
  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG