Доступність посилання

ТОП новини

Режисер «Іншого Челсі»: в Україні захищений лише той, хто при владі


Кадр із фільму «Інший Челсі», режисер Якоб Пройс
Прага – Донецький футбольний клуб «Шахтар» штурмує нові вершини на європейській арені, перемігши навіть чинного чемпіона Європи – англійський «Челсі». Саме «Іншим Челсі» ще у 2010 році німецький режисер Якоб Пройс назвав свій документальний фільм про футбольний донецький клуб «Шахтар» та його фанів. Фільм тоді викликав неабиякі реакції. З одного боку, там мова йде про шахтарів, котрі в підземеллі індустріального міста гнуть спини, ризикуючи своїми життями через неприйнятні умови, а з іншого – про олігархів, як-от власника клубу Ріната Ахметова. На прикладі цього футбольного клубу Пройс зображує два цілком різні обличчя мегаполісу. У жовтні, незадовго перед парламентськими виборами в Україні, берлінський режисер розповів журналістці Ізабель Даніель про одного з персонажів стрічки – секретаря Донецької міськради Миколу (Колю) Левченка, про українську політику загалом. Серед висновків: українці легко піддаються політичному популізмові, риторика влади нагадує «холодну війну», дедалі більше олігархів критично ставляться до Президента Януковича. А перше запитання – коли востаннє режисер чув про Левченка?
Деякі сцени він хотів зовсім викинути, наприклад, свій коментар: «У Донецьку немає ніяких фахівців, у Донецьку самі лише ідіоти»

– Під час святкування 75-річчя «Шахтаря» в травні 2011 року мене туди запросив клуб, бо Ахметову сподобався мій фільм. Коли Коля мене побачив, то іронічно бовкнув: «Он іде хлопець, який найбільше посприяв моєму кар’єрному ростові». Частково він справді думав, що я мав це за мету – фільм же його зробив відомішим, – і вбачав у тому позитив. Під час нашої останньої зустрічі, до показу стрічки в Берліні, Коля хотів зі мною обговорити сцени з фільму, які б він не волів бачити. У деяких моментах йому лише не подобалася послідовність викладу, що створювала підозрілий контекст. Я справді їх змінив, бо вони ніяк не псували картину. Деякі сцени він хотів зовсім викинути, наприклад, свій вельми невдалий коментар: «У Донецьку немає ніяких фахівців, у Донецьку самі лише ідіоти».

– І Ви вирізали це речення?

– Так, бо й без нього мені було цілком зрозуміло, що Коля не палко поважає своїх співвітчизників. Мені здалося цікавим, що після перегляду картини він попросив мене зняти про нього агітролик, хоч і розгледів мою до нього критику. Це явище я повсякчас помічав в Україні: багато українців просто не вірить, що можна виконувати роботу з переконання, а не з прагматизму. Це стосується й Колиного бачення політики. На його думку, вона функціонує так: треба належати до якоїсь політсили, яка нічого спільного з твоїм світоглядом не має. Саме тому й зрозуміле його цинічне ставлення до політичної діяльності.

– Як загалом він відреагував на фільм?

– Він зауважив, що фільм його дечого навчив. Одначе не треба думати, що він усвідомив власні помилки й чогось навчився в моральному сенсі. Коля лише збагнув, що мав би бути стриманішим. Це в жодному разі не стосується зміни його позицій та відмови від корумпованості. Коля – справжній макіавелліст; усі його слова із політичного розрахунку.



– Після прем’єри Вашого фільму в Донецьку Коля скликав пояснювальну прес-конференцію. Вам щось про неї відомо? Чи була вона для нього успішною?
В Україні є початки справжнього журналізму, але частіше зустрічаються замовно-упереджена писанина та брудна лайка

– Певна річ. Коля – майстер використовувати речі з вигодою для себе. Є частковий запис цієї прес-конференції. Раджу подивитися кожному, кого цікавить політика. Крім цього, у повідомленнях преси щодо показу фільму в Донецьку я відчув роздратування. В Україні чимало гарних, передусім молодих, сповнених ідеалізму журналістів. Проте часто-густо вони замолоді й недосвідчені, щоб врівноважено ставитись до політичної еліти. Навіть у межах редакцій поперек дороги стає цензура. Пряма цензура в державі майже відсутня, та вона зумовлена економічним розподілом сил.

Після прем’єри фільму, до слова, я дав довге інтерв’ю одному молодому журналістові, який справді ставив гарні запитання. Його ж шефиня не захотіла друкувати моє інтерв’ю; він мусив його скоротити, однак після цього я не зміг його авторизувати. Прикро, що Україна не дала можливості журналістиці посісти солідне владне місце. В Україні є початки справжнього журналізму, але частіше зустрічаються замовно-упереджена писанина та брудна лайка.

– Глядачам найцікавіше було побачити, як, із одного боку, донеччани сварять корумпований політичний клас, а з іншого боку – виявляють до того ж класу довіру. Як Ви це прокоментуєте?

– Ця суперечність є справді типова. Із одного боку, в політиці вбачається щось брудне – це, до речі, й пояснює, чому Рінат Ахметов, з котрим у Донецьку носяться як із писаною торбою, її залишив. У політику він пішов лише заради посилення власного імунітету: його жодного разу не бачили на парламентських засіданнях. Із іншого боку, городяни ставляться до корумпованих політиків приязно. Коля (Левченко – ред.) – яскравий приклад того. Донеччани вбачають у ньому такого собі пустуна і, незважаючи на його помилки, обдаровують симпатією. Тому, я впевнений, через свій виборчий округ він у жовтні 2012 року потрапить до парламенту. Треба зауважити, що в Україні тому панує хаос, що виборці дають політиці волю.

– Українське суспільство розчарувалося в політиці?
Українська політична культура дуже суперечлива. З одного боку, суспільство надзвичайно політизоване, а з іншого – піддається політичному популізмові

– Українська політична культура дуже суперечлива. З одного боку, суспільство надзвичайно політизоване, а з іншого – піддається політичному популізмові. Політичний ландшафт України позначився страшенним інфантилізмом, він абсолютно незрілий і недалекоглядний. На заході відчуваються націоналістичні й частково навіть фашистські настрої, а схід – під гнітом проросійського чи, радше, прорадянського курсу.

– У 2004 році Ви були в Україні спостерігачем на виборах. Якого результату Ви очікуєте від нинішніх парламентських виборів?
Дедалі більше олігархів критично ставляться до курсу Януковича, тому що їм не вигідне протистояння із Заходом

– Результат виборів передбачити важко. Його знову визначать економічні чинники. Цікавим, наприклад, є те, що дедалі більше олігархів критично ставляться до курсу Януковича, тому що їм не вигідне протистояння із Заходом. Вони прагнуть європейського капіталу й ринків. Саме антиєвропейські виступи Януковича в переддень футбольного чемпіонату спантеличили багатьох олігархів. Прикро, що українці знову постануть перед тим же вибором: Янукович-Тимошенко. Всупереч заявам західних політиків і тутешніх медіа необхідно сказати, що Україна з Тимошенко за ґратами небагато втратила. Але це не виправдовує її арешту. А втім, обидва табори мало чим відрізняються.

– У Німеччині справа Тимошенко під час Євро-2012 набула неабиякого розголосу. А як щодо Східної України?

– Ім’я Тимошенко й там не злітає з уст. У Донецьку, зокрема, наголошують, що медіа-атака проти Заходу програна. Вигуки владної партії подібні до риторики «холодної війни». Заходові не вірять, що базою його політики є цінності. Тому багато хто в Україні саме за дебати щодо бойкоту образився на Німеччину.

Чи немає в цьому закиду, на кшталт: Захід веде медіа-атаку?

– Звичайно ж, є. Західна преса саме заклопотана питанням, настільки Тимошенко зараз кепсько. Я не думаю, що її у в’язниці б’ють. Зрозуміло одне: Україна – держава неправова. І страждають від цього не українські «віпи», яких за гроші обожнюють на Заході, а проста людина.

– У цьому є своя іронія, коли Коля Левченко в одній зі сцен – до ув’язнення Тимошенко – говорить, що за ґрати сідає той, хто не має вибору. Що він цим мав на увазі?

– А те й мав. В Україні захищений лише той, хто при владі.

З німецьким режисером Якобом Пройсом спілкувалася Ізабель Даніель, розмова відбулася перед голосуванням на виборах до Верховної Ради.

Матеріал підготували: Людмила Ваннек, Антон Головко

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG