Іранець Гуман Мусаві народився в 1986 році в іранській тюрмі. У дворічному віці він залишився сиротою, бо його батьки, політичні в’язні, були страчені. У 23 роки, після того, як він ціле своє життя перебував під наглядом іранських служб безпеки, Мусаві сам став політичним в’язнем. Після тюремного ув’язнення, частина з якого полягала у знущаннях в одиночній камері, Мусаві, якому нині вже 26, вирішив покинути Іран. Про те, що значить бути політв’язнем в Ірані, він розповів Радіо Свобода.
У тегеранській в’язниці Евін в’язня саджають перед стіною, зав’язують очі, раптом голос поруч наказує назвати ім’я. В’язень відповідає: «Гуман Мусаві». Відразу після цього він отримує сильний удар у потилицю. Далі людина, що завдала удару, витягає папери і вимагає їх підписати. Після цього б’є вже спереду.
«Ця екзекуція тривала 18 годин. Упродоваж усього цього часу той, хто мене допитував, вимагав від мене, щоб я підписав документи про людей, з якими я був у контакті, щоб я зізнався, в яких демонстраціях я взяв участь, яке відео знімав і для кого», – каже Мусаві.
Після допиту в’язня допроваджують в одиночну камеру, де його наручниками приковують до батареї, щоб він не міг сісти. Невдовзі руки починають терпнути і синіти.
Гуман Мусаві потрапив у в’язницю після масових протестів опозиції проти фальсифікацій на виборах президента Ірану, перемогу на яких проголосив Махмуд Ахмадінеджад. За участь у «зеленому» протестному русі, яка полягала у тому, що він робив фотографії та відео під час демонстрацій, він відсидів два з половиною роки, сім місяців із них – в одиночній камері.
У в’язниці вдруге за життя
Це було не перше ув’язнення Мусаві. Він народився у тюрмі, коли його батька у 1986 році звинуватили у співпраці з моджахедами, а матір на останніх термінах вагітності визнали співучасницею. Перші два роки свого життя Мусаві провів в Аделабадській в’язниці, що в місті Шираз.
Зі слів його тітки, у в’язниці він постійно хворів, а вижив лише завдяки солідарності та самопожертві жінок, які перебували в ув’язненні. Бо коли його мати втратила молоко, ув’язнені жінки ділилися своєю їжею з жінками, в яких молоко ще було, і ті вигодовували своїх і чужих дітей.
«Я вижив завдяки тому, що п’ять чи шість різних жінок мене годували грудьми», – розповів Мусаві іранській редакції Радіо Свобода.
Невдовзі батьків було страчено, а його, дворічного сироту, взяли на виховання родичі, які самі зазнавали переслідувань і поневірянь. Його попереджали, що політика не для нього, а коли він сам уже дорослим потрапив у тюрму, то тюремники не раз погрожували, що і його стратять, так як батьків.
Але зрештою, після двох із половиною років, він отримав помилування. Випробовувати свою долю втретє Мусаві не став і покинув Іран. Місце свого перебування зараз він тримає в таємниці.
Матеріал підготувала Марія Щур та Vahid Pour Ostad
У тегеранській в’язниці Евін в’язня саджають перед стіною, зав’язують очі, раптом голос поруч наказує назвати ім’я. В’язень відповідає: «Гуман Мусаві». Відразу після цього він отримує сильний удар у потилицю. Далі людина, що завдала удару, витягає папери і вимагає їх підписати. Після цього б’є вже спереду.
«Ця екзекуція тривала 18 годин. Упродоваж усього цього часу той, хто мене допитував, вимагав від мене, щоб я підписав документи про людей, з якими я був у контакті, щоб я зізнався, в яких демонстраціях я взяв участь, яке відео знімав і для кого», – каже Мусаві.
Після допиту в’язня допроваджують в одиночну камеру, де його наручниками приковують до батареї, щоб він не міг сісти. Невдовзі руки починають терпнути і синіти.
Гуман Мусаві потрапив у в’язницю після масових протестів опозиції проти фальсифікацій на виборах президента Ірану, перемогу на яких проголосив Махмуд Ахмадінеджад. За участь у «зеленому» протестному русі, яка полягала у тому, що він робив фотографії та відео під час демонстрацій, він відсидів два з половиною роки, сім місяців із них – в одиночній камері.
У в’язниці вдруге за життя
Це було не перше ув’язнення Мусаві. Він народився у тюрмі, коли його батька у 1986 році звинуватили у співпраці з моджахедами, а матір на останніх термінах вагітності визнали співучасницею. Перші два роки свого життя Мусаві провів в Аделабадській в’язниці, що в місті Шираз.
Зі слів його тітки, у в’язниці він постійно хворів, а вижив лише завдяки солідарності та самопожертві жінок, які перебували в ув’язненні. Бо коли його мати втратила молоко, ув’язнені жінки ділилися своєю їжею з жінками, в яких молоко ще було, і ті вигодовували своїх і чужих дітей.
«Я вижив завдяки тому, що п’ять чи шість різних жінок мене годували грудьми», – розповів Мусаві іранській редакції Радіо Свобода.
Невдовзі батьків було страчено, а його, дворічного сироту, взяли на виховання родичі, які самі зазнавали переслідувань і поневірянь. Його попереджали, що політика не для нього, а коли він сам уже дорослим потрапив у тюрму, то тюремники не раз погрожували, що і його стратять, так як батьків.
Але зрештою, після двох із половиною років, він отримав помилування. Випробовувати свою долю втретє Мусаві не став і покинув Іран. Місце свого перебування зараз він тримає в таємниці.
Матеріал підготувала Марія Щур та Vahid Pour Ostad
