У справі повернення своїх полонених та заручників Україна має справу з людьми, що не визнають законів, при чому, це стосується як сепаратистських угрупувань, так і влади Росії, яка обіцяє одне, а робить інше, говорить радник голови Служби безпеки України, колишній дипломат Маркіян Лубківський. Але, спираючись на досвід колишньої Югославії, де він провів багато років на дипломатичній роботі, Маркіян Лубківський констатує, що кожен, хто нині вчиняє злочин проти українських громадян, має пам’ятати, що покарання є невідворотним, навіть тоді, коли чекати на нього доводиться довгі десятиліття.
– Наскільки ускладнює процес повернення українських військових та інших людей, що опинилися в неволі, той факт, що формально війни немає?
– Процес дуже сильно ускладнений, тому що ми – держава, ми – право. Ми сповідуємо і національні, і міжнародні законодавчі норми. Але інша сторона не є ані суб’єктом міжнародного права, ані не визнає ці норми. Тому процес передачі полонених, заручників є доволі складним і тривалим у часі.
– Як українська сторона розрізняє полонених і заручників?
– По суті, ми говоримо, що всі є заручниками. Тому що ми не вкладаємо у це трактування юридичний зміст. Оскільки ми розглядаємо все те, що відбувається сьогодні на Сході, як антитерористичну операцію. Відповідно, люди, які незаконно утримуються, є заручниками, або ж полоненими. Але тут дуже складно працювати, оскільки немає паритету. Якби мова йшла про військовий конфлікт, чи війну, не дай Боже, з іншою державою, то можна було б говорити про визнання норм міжнародного права, про його домінування. А в даному випадку про це не доводиться говорити, на жаль.
– Багато людей, які повертаються з полону, говорять, що вони були в полоні саме у росіян, а не українських сепаратистів з Донбасу, чи виконуються Женевські конвенції в цьому випадку? Чи є юридична різниця в статусі цих людей, якщо вони потрапляють до росіян?
Ми нікого незаконно не утримуємо. Ми всіх тих, хто був затриманий за вчинені злочини, трактуємо відповідно до Кримінального кодексу України
– Та про що Ви говорите?! Які Женевські конвенції?! Це – вища математика, це – такі категорії, які ані не визнаються, ані не розуміються стороною, яка незаконно утримує наших людей. Я хочу наголосити і нагадати, що всі затримані з українського боку мають статус затриманих, або заарештованих, відповідно до українського законодавства. Ми нікого незаконно не утримуємо. Ми всіх тих, хто був затриманий за вчинені злочини, трактуємо відповідно до Кримінального кодексу України.
– Ви були у Югославії в той час, коли там точилися криваві конфлікти між різними частинами колишньої Югославії. І коли відбувся Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, то переважно судили тих, хто керував операціями, але не були суджені лідери та багато з тих людей, які мали би потрапити на лаву підсудних. Яким чином Україна збирає доказову базу для того, щоб для людей, які скоюють злочини на території України, настала відповідальність за українським законом та міжнародним законодавством?
– Дозвольте з Вами не погодитися, тому що Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, або суд в Гаазі, продовжує розслідувати і переслідувати всіх тих, хто причетний до розгортання війни на території Балкан.
Кара знайде всіх. Навіть якщо на цьому етапі нам не вдається заарештувати тих, хто розв’язав сепаратистську війну, рано чи пізно вони постануть або перед українським, або перед міжнародним судом
Я назву Вам лише декілька імен: це і Слободан Мілошевич, який не дожив до того, що йому було присуджено, бо він закінчив життя у тюрмі. Це і Воїслав Шешель, якого судять до цього часу, і Радко Младич, якого було заарештовано. Я б тут сказав, що кара знайде всіх. І ми повинні дуже добре сьогодні розуміти, що навіть якщо на цьому етапі нам не вдається заарештувати тих, хто розв’язав сепаратистську війну, або розігрів ситуацію на Сході, рано чи пізно вони постануть або перед українським, або перед міжнародним судом.
І що один важливий аспект. Коли ми говоримо про європейську інтеграцію України, то ми повинні розуміти, що, хочемо ми цього чи ні, інтеграція до європейського економічного, політичного, і правового простору змусить нас дати відповіді на запитання десятирічної чи навіть двадцятирічної давнини. Я наведу Вам невеликий приклад: до цього часу громадяни Республіки Хорватія, яка вже є навіть членом Європейського союзу і НАТО, так само, як і громадяни Республіки Сербія, дають свідчення про події 1992-1993 років. Тобто я хочу наголосити на невідворотності покарання. І в цьому плані Україна має дотримуватися всіх законів ведення війни, всіх міжнародних конвенцій для того, щоб, коли ці питання виникнуть, а вони виникнуть рано чи пізно, дати на них відповіді.
