Москва. Красна площа. 24-те червня 1945-го року. Історичний парад Перемоги приймає Жуков. Площею крокують тисячі героїв війни. З трибуни за маршем слідкує Сталін. Солдати кидають долі 200 знамен та штандартів розгромлених фашистів. З цього моменту велич Дня Перемоги у СРСР стане основою державницького радянського міфу, у якому головну роль відведено вождю та партії, непогрішимим та незамінним. Вихолощений від правди, День Перемоги послужив СРСР, тепер служить Путіну.
Американський історик та політолог Олександр Мотиль вказує на похмурий контекст Дня Перемоги у Росії. За 16 років із Путіним країна перетворилась на подобу нацистської Німеччини.
«У нинішній Росії, як і у нацистській Німеччині, маємо демонтаж демократичних інститутів, свободи слова, свободи зібрань та інших свобод, маємо потужні пропагандистські машини, піднесення впливу силовиків і нарешті наявність культу особистості вождя. Сьогоднішня Росія вражаюче схожа на нацистську Німеччину та фашистську Італію», – вважає Мотиль.
Олександр Мотиль відзначає: історичні паралелі між шляхом, яким Путін провів Росію до нинішнього моменту та долею Німеччини, надто помітні, щоб про них не говорити.
«Як і Німецький Рейх – Росія втратила імперію. Для народів обох країн це стало травмою і потягнуло за собою падіння економіки, інфляцію та безробіття. І як результат, у Німеччині у 1920-х, а в Росії у середині 90-х, вину за пережите приниження, за втрату стандартів життя та інше поклали на демократію, як таку, та демократів при владі. І в обох випадках у цей час з'явились та прийшли до влади привабливі для народу сильні лідери з обіцянками відновлення колишньої слави та сили держави. Звісно ж я кажу про Адольфа Гітлера та Володимира Путіна у Німеччині та Росії, відповідно», – відзначає Олександр Мотиль.
Подібності стосуються суті режимів. Глибоко корумповані, забюрократизовані та неефективні системи – фашистські держави конче потребують нескінченно переконувати народи у своїй силі, а отже – шукати війни.
«Будь-якому авторитарному режиму, який зіткнувся з проблемами, конче необхідні швидкі та переможні війни: так щоб вдертись, швидко перемогти, помахати від душі прапорами і разом порадіти перемозі. Анексія Криму такою і була», – каже дослідник.
Диктатори подібні і у прорахунках. Бліцкриги Гітлера закінчились нищівним розгромом у 1945-му за 6 років після початку Другої світової. Доба «бліцкригрів» Путіна, вважає історик, можливо добігла кінця на сході України у 2015-му, рівно за 7 років після війни Росії проти Грузії. Спротив українців, міжнародні санкції – кинули серйозний виклик тактиці Путіна, але він, як колись Гітлер, все ще може скоїти щось жахливе.
«Найкращий варіант для Путіна – легкі, переможні війни. Наприклад, у Грузію знову вдертися, відхопити шматок Білорусі. Оце було би легко і могло би обійтись без наслідків. Росіяни отримають привід відчути силу, а Путін зможе показати, який він герой. Гірше буде, якщо Путін наважиться на велику ескалацію, спробує пробити коридор до Криму, захопити Київ, чи все Лівобережжя. А може йому спаде на думку захопити Нарву, відкраяти шматок Естонії, чи Латвії, створити народні республіки на сході Білорусі, чи у північному Казахстані? Все це може статись, але це складні та ризиковані варіанти і можуть призвести до важких, інтенсивних воєн, які потягнуть тисячі і тисячі смертей, включно зі смертями росіян», – говорить Олександр Мотиль.
Ось у такому контексті Росія і використовує День Перемоги. Втім на думку Олександра Мотиля цей день має і інший, правдивий зміст, поборотись за який варто.
«Нацистська Німеччина була злом, а святкування перемоги над злом - завжди добра справа! Проблема у тому, що святкування Перемоги стало асоціюватись із відродженням сталінізму та радянських символів, і це, на моє переконання, є фундаментальним перекручуванням змісту цієї події. Cталінізм був злом. Зі святкування Перемоги необхідно геть прибрати Сталіна, сталінізм та комунізм. І мені здається, що саме цій меті послужать нові, ухвалені в Україні закони. Це благо. Хтось буде протестувати, але так буває. Не треба прагнути всім догодити, треба робити те, що правильно», – вважає Олександр Мотиль.
