Декомунізація стосується і Криму. Як діяти Києву?

Осман Пашаєв

Одна з гарячих тем останніх місяців – декомунізація, що припускає, зокрема, перейменування населених пунктів, чиї назви пов'язані з радянським минулим. Які міста варто перейменувати в Криму, в чому різниця між декомунізацією і поверненням історичної топоніміки – про це в ефірі ​Радіо «​Крим.Реалії»​ говорять історик, співробітник Інституту національної пам'яті Сергій Громенко, депутат Верховної Ради України минулих скликань Олесь Доній і кримський політолог Дмитро Омельчук.

​

– До моменту анексії було два чи три підходи до топоніміки Криму. Один із них – радикальний підхід кримських татар, за яким підлягають зміні всі назви, які були закріплені з 1783 року – з моменту першої анексії Криму (тоді ще Кримського ханства), а також ті, які були змінені в 1945-1948 роках, після депортації кримських татар 1944 року. Ще один підхід відображений у законопроекті Олеся Донія про повернення історичної топоніміки 2009 року – проект охоплює більше 800 найменувань. Є питання: якщо після депортації були перейменовані 1500 населених пунктів, чому в списку, який Ви подавали, їх виявилось 800?

Олесь Доній: Я зібрав групу наукових діячів, фахівців, із якими ми вивчали питання близько півроку. І виявилось, що з цих 1400 населених пунктів збереглися близько 800. Ми запропонували перейменування їх усі, окрім великих міст – це був політичний компроміс. Таким чином, до списку увійшли селища, села і одне велике місто Карасубазар. Також є кілька міст, що мають більш ранні назви російського періоду – зокрема, такі псевдогрецькі назви як Євпаторія, Севастополь, Сімферополь. Їхні назви ми не чіпали. Думаю, в перспективі, після повернення Криму до складу України, ми повернемось до цього питання. Однак зараз за основу можна брати законопроект про скасування сталінських указів і повернення селам і селищам історичної топоніміки.

– Чому цей законопроект не пройшов 2009 року?

Олесь Доній: На той момент у коаліції була більшість «помаранчевих» депутатів. Однак рівень ксенофобії у суспільстві і відсутність знань у галузі історії та культури були колосальні. Тому, хоч депутатська більшість формально була патріотичною, ми не зуміли переконати їх проголосувати за цей законопроект. Тут потрібна просвітницька робота.

– Сергію, декомунізація і повернення історичної топоніміки – це паралельні чи послідовні процеси? Чи вирішили поки обмежитись декомунізацією?

Сергій Громенко: Мені важко сказати, паралельні це процеси чи послідовні. Поки що є закон про декомунізацію, що передбачає зміну окремих назв, які підпадають під визначення цього закону. З іншого боку, ми розуміємо, що питання повернення Криму історичної топоніміки набагато ширше. Поки ухвалений один закон, ми діємо у його рамках. Буде ухвалений наступний – будемо діяти в рамках наступного закону.

– А як Ви дивитесь на це з точки зору історика?

​Сергій Громенко: Я думаю, що давно час покінчити з цим головним болем і повернути Криму його історичне обличчя. Щоправда, я абсолютно згоден з Олесем в тому, що депутати у нас настільки мало підготовлені, що, дивлячись на список з 800 кримськотатарських і близько сотні інших національних назв, вони просто впадають у ступор і не голосують. Тому перед тим, як намагатись ще раз ухвалити цей закон, потрібно проводити з депутатами широку роз'яснювальну роботу.

– А до якої міри Криму потрібно повертати це історичне обличчя? Орієнтуватись на топоніміку, яка була до 1944 року, чи ще раніше?

Сергій Громенко: Я вважаю, тут необхідний певний компроміс, наприклад, щодо великих міст Криму.

– Нагадаю, що їх чотири: Сімферополь, Севастополь, Євпаторія і Феодосія.

Сергій Громенко: Ще Керч, але там назва не змінювалась. Що стосується цих чотирьох назв, їх можна було б залишити. А решту – перейменувати настільки, наскільки це можливо з погляду фіксації в історичних джерелах. Наприклад, у Білогірська культурно-історичний пласт невеликий. А ось Карасубазар – це, можна сказати, останній центр Кримськотатарського ханства і перший, до перенесення в Сімферополь, центр Таврійської губернії.

​– З назвою Каффа теж історично пов'язано більше, ніж із Феодосією.

Сергій Громенко: Історична назва Феодосія більш рання, ніж Каффа. Тож тут суперечливе питання, і в цьому випадку Феодосія виграє. Що стосується Євпаторії, тут просто компроміс, бо справжнє місто Евпаторіон було розташоване трохи південніше, на півдорозі до Сак – зараз це городище, відоме як Кара-Тобе. А з Севастополем уже нічого не зробиш. Цю назву не викреслити з підручників, із західноєвропейських хронік.

– З нами на зв'язку кримський політолог Дмитро Омельчук. Дмитре, я знаю, що в Криму є свої проекти з декомунізації топоніміки. Розкажіть про це докладніше.

Дмитро Омельчук: ​Візьмемо топоніміку Криму: Кіровське, Бондаренкове – 30% топоніміки Криму за формальними ознаками підпадає під перейменування. Звісно, є окремі історичні назви, які можна було б повернути – той самий Карасубазар. Подвійна назва спрацювала б, я в цьому впевнений. Маса населених пунктів типу Щасливого та Веселого також могли би бути перейменовані запровадженням системи подвійних назв. Але, знову ж, робити це потрібно дуже поступово. Тому що, судячи з настроїв, які панують в Криму, там до подібних речей ставляться дуже негативно.

– Дмитре, дозвольте з вами не погодитись. За 25 років були перейменовані три населені пункти. Це Коктебель (Планерське), Партеніт (Фрунзе) та Інкерман (Білокаменське) під Севастополем. І ніхто з севастопольців не втратив свідомості, не емігрував, не почав революцію. Про яку поступовість може йтися?

Дмитро Омельчук: Хочете зараз влаштувати революцію – спробуйте перейменувати Севастополь. Тоді точно мало не здасться.

– Але Севастополь якраз ніхто не чіпає, ця назва поки є найбільш компромісною для всіх. Які населені пункти, на вашу думку, не потрібно перейменовувати в Криму?

Дмитро Омельчук: Усе, що пов'язане з Великою Вітчизняною війною. Але перейменовувати, звісно, є що: наприклад, у Криму кілька Кіровських і Ленінських. Я думаю, з часом це все зміниться. Але якщо зараз Верховна Рада України почне перейменовувати селища в Криму і нав'язувати свою позицію, це буде виглядати досить смішно, враховуючи, в якій ситуації сьогодні перебуває Крим.

– Дмитре, 2014 року, одразу після рішення кримського парламенту про «референдум», було ухвалене, зокрема, й рішення про те, що в Криму можна використовувати два види назв: історичні й нинішні. Наскільки пам'ятаю, рішення оголошував сам Константинов (самопроголошений «голова» Криму – ред.) Однак про це забули, і реальних проектів щодо повернення історичних назв не було.

Дмитро Омельчук: Ну чому ж, були. У Сімферополі низка вулиць має подвійну назву, і ніхто від цього не помер. У інших містах не берусь говорити, але в Сімферополі таке явище є.

Сергій Громенко: Треба сказати, що декомунізація і повернення історичної топоніміки – суттєво різні процеси. А тому і вам, Османе, і моєму колезі з Криму в жодному разі не можна змішувати вужів з їжаками.

– Але ці поняття частково накладаються одне на одне.

​Сергій Громенко: Дуже частково. Насправді, Дмитро злегка пересмикнув. Закон України «Про декомунізацію» спеціально зумовлює вилучення з-під його дії назв і монументів, пов'язаних зі спротивом і вигнанням нацистів з України. Таким чином, ніхто при здоровому глузді не буде перейменовувати населені пункти, названі на честь героїв передостанньої для України війни. Ніхто не буде чіпати пам'ятники, монументи і тим більше місця поховання – навіть якщо на них зберігається радянська символіка і назви.

Тому не третина, а всього лише 67 населених пунктів у Криму точно підпадають під дію закону про декомунізацію. А ось повернення історичної топоніміки – це вже питання компромісу між назвами, даними на честь героїв Другої світової війни, і більш старими назвами.

Повний текст матеріалу – на сайті «​Крим.Реалії»​