Що може дати українцям відновлення історичних архітектурних пам’яток? Нове самоусвідомлення? Багато витрачених бюджетних грошей на «євроремонт» історичних будівель? Який досвід в цій царині може передати Європа? Про це говоримо з директором київської неурядової організації – центру розвитку «Демократія через культуру» Олександром Буценком.
Кожна країна, кожна громада і кожна людина, яка в ній проживає, несе відповідальність за ту культурну, історичну спадщину, яка є на її території
– Україна наприкінці 2013 року ратифікувала Європейську конвенцію під назвою «Про цінність культурної, історичної спадщини», або «Конвенція Фару». Згідно з цією конвенцією, кожна країна, кожна громада і кожна людина, яка в ній проживає, несе відповідальність за ту культурну, історичну спадщину, яка є на її території. Оскільки це культурна, історична спадщина, вона насамперед робить нас усіх різними і цікавими один для одного на рівні країни, громад і навіть і невеликих груп населення.
2018 рік буде присвячений культурній історичній спадщині
А з другого боку, ця культурна історична спадщина нас усіх об’єднує. Оскільки це справді наш спільний здобуток. І про це йдеться у багатьох планах дій Ради Європи і Європейського союзу на наступні роки. І 2018 рік буде присвячений культурній історичній спадщині, зокрема і архітектурній спадщині у європейських країнах.
Те, що відбувається зараз у країні, це теж є наслідком того, що ми до кінця не оцінили і нашої спадщини, і нашої культури. І, вочевидь, дуже важливо зараз вкладати кошти у відновлення і архітектурної, і нематеріальної культурної спадщини в Україні, оскільки це наше майбутнє, те, що нас зробить і незалежними, і цікавими для всього світу
Наскільки це актуально і для України? Це дуже актуально зараз для України. Оскільки це дуже важливий ресурс у розвитку наших громад і наших міст. І, власне, те, що відбувається зараз у країні, в якому стані ми опинилися, це теж є наслідком того, що ми до кінця не оцінили і нашої спадщини, і нашої культури. І, вочевидь, дуже важливо зараз вкладати кошти у відновлення і архітектурної, і нематеріальної культурної спадщини в Україні, оскільки це наше майбутнє, те, що нас зробить і незалежними, і цікавими для всього світу.
– Як можна переконати громаду, якій не вистачає грошей на бібліотеку і клуб, що їй потрібно відновити якусь будівлю, і хто має фінансувати це?
– Переконувати – це справа і органів управління, і самих об’єднань громадян. Якщо не вистачає на бібліотеку і клуб, то про яку культуру вони будуть говорити, про яке минуле і про яке майбутнє? Хто це має робити? Ну, насамперед, це, звичайно, програми, які розвиваються на рівні і міст, починаючи з національного рівня, опускаючись до місцевого рівня. І, власне, головні програми – це познайомити з цінністю цієї культурної історичної спадщини, коли люди самі відчують, що це, власне, те багатство, яке їм треба зберігати.
Йдеться не просто про вкладання грошей, а про збереження і використання цієї культурної історичної спадщини
Йдеться не просто про вкладання грошей, а про збереження і використання цієї культурної історичної спадщини, яка має стати тим інструментом, що дозволить розвиватися тим громадам, які зараз і в економічному і в політичному значенні дуже бідні. Маючи такі ресурси, як культурна історична спадщина, це, по-перше, відроджує злагоду у самій громаді, відроджує гордість за місце проживання, і, по-третє, це важливий економічний ресурс.
– Ті гроші, які були вкладені державою у реставрацію якихось архітектурних пам’яток, не завжди викликають задоволення реставраторів самих і людей, які потім відвідують ці об’єкти. Я маю на увазі багато нарікань на реставрацію Палацу Розумовського в Батурині, на внутрішній вигляд Маріїнського палацу, «Будинку з химерами» у Києві…
– Є європейські стандарти і є різні підходи. Є реставрування, відновлення цих пам’яток у тому вигляді, в якому вони існували, є відродження їх, але вже не в такому вигляді, хоч зроблено під цей вигляд, і є просто ремонт. І це залежить від цінності самої пам’ятки і від того, як бачать майбутнє. Тому тут звичайно має приймати рішення комісія. І вже потім, як сприймає це громада, це також показує, чи було правильним рішення громади. І можна казати про будь-які підходи про відновлення Золотоверхого Михайлівського собору в Києві і Батуринського палацу, як Ви згадали, але було прийнято таке рішення, що саме в такому вигляді воно має зараз цінність і буде мати цінність для нащадків.
– Який досвід європейського відновлення архітектурних пам’яток ми могли б зараз вже втілити в Україні так, щоб це і приносило користь громаді і викликало додатковий інтерес, для того, щоб інші люди могли з інших куточків України поїхати подивитися, дізнатися щось про історію України, про самих себе?
Є світова організація, яка об’єднує міста світової культурної спадщини. Європейський центр розташований у місті Реґенсбурґ у Німеччині. Ця організація має дуже гарний досвід відновлення культурної, історичної спадщини на користь громади і для того, щоб зробити міста дуже привабливими для туристів
– Є світова організація, яка об’єднує міста світової культурної спадщини. Європейський центр розташований у місті Реґенсбурґ у Німеччині. Ця організація має дуже гарний досвід відновлення культурної, історичної спадщини на користь громади і для того, щоб зробити міста дуже привабливими для туристів. Ця організація є партнером проекту, який називається «Відродження історичних міст» або стратегія з відродження цих міст, яка формується під впливом поглядів громади, проект, який зараз здійснює Рада Європи і Європейський союз у країнах «Східного партнерства», зокрема й в Україні.
Йдеться про передання досвіду кращих міст організації культурної історичної спадщини і також спроба визначити цінність архітектурної спадщини в пілотних містах, зробити це моделлю для інших міст, або зробити уроком, що треба зробити, чого треба уникати і тоді поширювати цей досвід. Цей проект, який здійснюється в Грузії, Вірменії, Молдові і Білорусі може бути дуже цікавим прикладом для інших міст. І вже на початку наступного року будуть перші результати, як міста оцінили свої можливості, і як вони розробили проект або інвестиційні пропозиції для того, щоб відроджувати свої культурні історичні цінності.
