ГЛ
Аналітик білоруського Центру Острогорського Григорій Астапеня і співробітник Вищої школи економіки в Москві Дмитро Болкунець підготували спільне дослідження «Білорусько-російські відносини на тлі конфлікту в Україні».
Автори пишуть: «Військове співробітництво завжди було «священною коровою» білорусько-російської інтеграції, на підставі чого журналісти і західні експерти дозволяли собі твердження, що білоруська армія – частина російського».
Однак ситуація поступово змінюється. Так, Мінськ відмовився від створення російської авіабази на білоруському території, оскільки це послабило б позицію Мінська у відносинах з Москвою, показало б Заходу несамостійність Білорусі і призвело б до ще більшої військової залежності Білорусі від Росії. Схоже, що відмова білоруського керівництва від появи на території країни бази була обумовлена бажанням не ускладнювати відносини зі Сполученими Штатами і Європейським союзом. До того ж, білоруська влада може усвідомлювати небезпеку: створення бази може втягнути країну в російсько-західне протистояння.
У своєму дослідженні аналітики підкреслюють: досі офіційний Мінськ успішно блокує розміщення авіабази, про що свідчить зникнення заяв російських офіційних представників з приводу створення додаткового військового об'єкта в Білорусі, а також фінансові інвестиції Мінську в свою військову авіацію. Схоже, що сьогодні питання військової бази втратило свою актуальність. При тому, що в разі потреби Росія може розмістити базу на своїй території в Калінінграді з меншими витратами.
Відмова від створення авіабази відображає більш широкий тренд спроб Білорусі зменшити військову залежність. Так, навчання білоруських військовослужбовців в Росії завжди ментально пов'язувало білоруське і російське війська – важко знайти серед найвищих військових чинів Білорусі хоч когось, хто не вчився в Росії. Однак зараз кількість білоруських військовослужбовців-студентів в російських військових вищих навчальних закладах зменшується. У минулому навчальному році їх було 447, а в цьому році – 374. Як пояснює один з білоруських військових чиновників, «оскільки ми поступово відкриваємо спеціальності, яких у нас раніше не було, кількість тих, хто отримує військову освіту за межами нашої країни, щорічно зменшується» .
У спільних білорусько-російських навчаннях «Щит союзу» в 2015 році брало участь в півтора рази менше військовослужбовців, ніж в «Щиті союзу – 2011» або «Заході-2013» (8 тисяч військовослужбовців проти 12 тисяч). Якщо раніше навчання без Росії виглядали мало не неможливими, то зараз білоруські десантники щорічно практикуються разом з китайськими військовими. Хоча розмір цих навчань виглядає мізерним, порівняно з навчаннями з Росією, все ж він показує бажання Білорусі відшукати для себе нових партнерів. Китай взагалі став помітним військовим партнером для Білорусі. Найбільш це видно в спільній розробці зброї, чим займаються Мінськ і Пекін. Приклад – система залпового пуску «Полонез».
Білорусь вибрала напрямок створення якомога більшої кількості власного військового обладнання, включаючи створенням власних ракет, які, ймовірно, виробляються за допомогою українських фахівців.
Астапеня і Болкунець приходять до висновку: «На міжнародній арені військові інтереси Білорусі все більше розходяться з інтересами Росії. Білорусь, крім співпраці з Китаєм, допомагає українському війську і співпрацює з противниками Росії на Близькому Сході, за що деякі російські експерти навіть звинувачують Білорусь в підтримці «Ісламської держави».
Автори дослідження також звертають увагу на те, що надмірна військова інтеграція може бути непопулярною серед білоруських владних кіл не тільки внаслідок геополітичних чинників, а й економічних. Наприклад, зарплати в білоруській армії в кілька разів менші, ніж в російській, і досить природно, що збільшення контактів буде народжувати почуття несправедливості серед білоруських військових щодо ставлення до них білоруської держави і навіть вторинності, порівняно з російськими офіцерами. Через це «Олександр Лукашенко і білоруська держава можуть втратити популярність в очах білоруських військових», – пишуть автори.
Оригінал матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
