Письменник і видавець Іван Малкович отримав Шевченківську премію з літератури за книгу «Подорожник з новими віршами» в номінації «Література, публіцистика, журналістика». До книги увійшли вірші зі збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010), «Подорожник» (2013, І-ше видання), а також деякі з найновіших поезій. Радіо Свобода привітало новоспеченого шевченківського лауреата якраз у той час, коли він із родиною повертався із Карпат.
– Розкажіть про Вашу збірку – чим вона особлива, що заслужила таку оцінку?
– Причина проста. Я тричі відмовлявся від висування. А тут так склалися обставини, що якось так люди до мене гарно поставилися, що я не міг відмовитися і дав згоду на висування. Тобто причина проста – я досі не давав згоди на висування. Думаю, ще і цей оновлений комітет під проводом Юрія Щербака... Туди увійшли справді такі люди із літератури, які мислять сучасно, тобто до яких є довіра, до їхніх смаків.
– Тобто Ви раніше не давали згоди на висування через те, що тодішньому комітету не довіряли, так?
– Знаєте, якби я був тільки чистий поет і не видавець… Видавець знає, що доводиться відмовляти поетам, письменникам. І ти розумієш, як це людям боляче часто, і як вони ревниво ставляться. То я думав, щоб нікого не ранити – додатково не висуватися.
– Але – як видавець – Ви також маєте успіх. Вас можна привітати з тим, що видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» на всеукраїнському рейтингу «Книга року» отримало 2 відзнаки кілька днів тому!
– Так, ми стали, як виявилося, рекордсменами, так само з часу існування цієї премії. І мені дуже приємно, власне, за видавництво. Це ще приємніше, тому що це набагато більше людей.
– Повертаючись до книжки, до збірника, який отримав Шевченківську премію, «Подорожник з новими віршами» – у цьому збірнику є вірші з різних років, і деякі з них так звучать, начебто написані сьогодні. Зокрема ось вірш про Україну «Люблю тебе впізнавати на всіх картах світу», де Ви говорите: «головою в Європі, хвостом до матрьошки з вороніжчиною, кубанщиною…». Хоч він написаний у 2009 році, це наче написано сьогодні. Як так могло статися, що стільки років тому Ви писали, наче передбачаючи події?
Багато віршів залишаю і так присипляю… І якщо вони вивітрюються, то я їх не пишу, а якщо дуже просяться, то треба записати
– Ніхто Вам з письменників, із поетів цього не може сказати. Якось ти собі пишеш і не думаєш, що передбачаєш і, може, до кінця і не знаєш. Так трапилося, щось таке відчув. Як редактор – я дуже самоіронічний – дуже зрідка пишу. Багато віршів залишаю і так присипляю… І якщо вони вивітрюються, то я їх не пишу, а якщо дуже просяться і проходить якийсь час, то треба записати. Відчуваю, що вже неможливо його носити, треба записати. Це був один з тих віршів, що я все ж таки його записав. Я довго його носив, але ну ось записав. Щось воно мені не вивітрювалося. Це все, що я пам’ятаю.
– Чи, на Вашу думку, цікавість до української книжки зараз в Україні за останні три роки, я маю на увазі, після Революції гідності, зростає?
Є чинник добрий, побічний, що менше російської книжки, все ж таки, приходить в Україну. Зокрема вже майже не приходять антиукраїнські видання
– Так, на щастя, зростає зацікавленість до української книжки. Думаю, що і само собою це робиться, тому що зростає цікавість українців до самих себе. І ще я думаю, є той чинник добрий, побічний, що менше російської книжки, все ж таки, приходить в Україну. Зокрема вже майже не приходять антиукраїнські видання, а їх було просто дуже багато. Тому що ти купуєш нібито художню книжку, але там обов’язково буде виведений якийсь образ такого жахливого типа і він буде українець.
Значить почали більше (цікавитись – ред.) – людям все одно треба читати, і більше українські видавництва почали видавати книжок. Значить, письменники відчули, що вони можуть заробляти на цьому. І вони почали більше писати. Зараз пробитися на фабрику, щоб надрукувати книжку, треба за 2 місяці… Майже як у Китаї – треба за 3 (місяці), бо це довга дорога. Тобто забиті фабрики. Більше книжок читають, більше продається. Звісно, що у нас така велика держава і нема свого паперу, і заробітки такі мізерні. Але все одно ми намагаємося видавати якомога більше книжок і ми бачимо, що є така потреба.
– Коли йдеться про премію, завжди називається якась певна сума. Що Ви плануєте робити з цією премією, Ви – як видавець – будете витрачати цю суму у справах видавничих, чи якось інакше?
Дві третини хотіли би віддати у госпіталь комусь із наших військових поранених
– Це треба, щоб, по-перше, президент підписав ще указ. Якщо буде якась сума, то ми говорили якраз із дружиною (я був у мами, їду до Києва). Ми дві третини хотіли би віддати у госпіталь комусь із наших військових поранених, так щоб була адресна допомога. Ось ми думаємо, як це краще, кому це краще, і щоб це справді допомогло.
Вірш Івана Малковича «Люблю тебе впізнавати на всіх картах світу»
люблю тебе
впізнавати
на всіх картах світу
ловлю твій лет
на глобусах
прудкообертальних
мила моя вітчизно
кумедія моя зворушлива
ні пташка ні звірятко
ні ведмедик
ні качечка
ані гусеня –
ведме-гyся
(оце ж тобі
небесний гансе
християне
ще одне бридке
качатко)
головою в Європі
хвостом
до матрьошки
(з вороніжчиною
й кубанщиною
була б ти
пишногузніша)
утікаєш небого від тої
всепоглинаючої
матрьошки
що всіх своїм кремльом
накриває
утікаєш
ніяк не втечеш
орди матрьощенків
на чужих батарейках
зачаїлися в тобі
обліпили тебе
й рідні псевдотелесики
що чубляться ниють
і лукаво обіцяють
пшонця під крильця
і обскубують
але ось я
примружуюсь
і ясно бачу
як ти розбігаєшся по воді
набираєш ротом
повітря –
твоє відстовбурчене
крильце
готове до польоту
розбігаєшся –
летиш –
співаєш –
клекочеш –
і нас надихаєш –
і будиш нас серцем
і любиш нас крuльцем
…боюсь за твою ліву
лапку
