Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 14:09

«Невидимі рани». Сирійські діти психологічно розчавлені, малюють танки, облогу, їжу, якої немає (дослідження)


Діти в сирійському місті Ель-Баб, 23 лютого 2017 року

Що в сумці? Групі сирійських дітей дали сумку і попросили їх уявити, що в цій сумці могло б зробити їх щасливішими. Ось відповіді:

«Мого батька вбили, і я хотів би його повернути, тому що з ним моє життя було краще. Він робив його щасливішим», – Ашраф, 8-11 років, Східна Гута.

«Я хочу школу і вчителів, щоб вони нас вчили, і багато учнів, щоб ми були щасливі і вчилися читати і писати», – Арва, 15-17 років, передмістя Алеппо.

«Я хочу витягнути танк, щоб знищити всі літаки», – Камаль, 8-11 років, передмістя Алеппо.

Потім їх запитали, а що б вони хотіли покласти в сумку, чого б вони хотіли позбутися?

«Є міни, які не цокають, і діти з ними граються, не знаючи, що вони вибухнуть. Я б поклав їх в сумку, щоб діти не страждали», – Омар, 15-17 років, передмістя Алеппо.

«Всю зброю, щоб Сирія була безпечною», – Айша, 8-11 років, передмістя Алеппо.

«Я покладу все, що викликає страх і породжує війну», – Фаді, 15-17 років, Східна Гута.

«Я хочу покласти снаряд, тому що він нас вбиває», – Хасан, 8-11 років, Алеппо.

«Я покладу злидні, тому що у людей тут нічого немає. У них немає ковдр, у них немає їжі. Нікому вони не потрібні, і ніхто не дбає про нас», – Башир, 15-17 років, передмістя Алеппо.

Ці діти не сміються, не радіють звичайним дитячим радощам, не відчувають почуття захоплення, надії, мрії. Це – діти війни.

«Діти психологічно розчавлені і виснажені. Коли намагаєшся з ними співати, вони взагалі не відгукуються, – розповідає вчителька з міста Мадая, яке в облозі. – Вони не сміються, як сміються всі діти. Вони малюють дітей, понівечених війною, танки, облогу, їжу, якої немає».

Це дослідження провели співробітники міжнародної гуманітарної організації «Врятуймо дітей». Доповідь організації називається «Невидимі рани». За шість років конфлікту в Сирії народилося покоління, яке не знає нічого, крім війни. Це приблизно 3 мільйони дітей. А ще мільйони, можливо, вже забули, яким буває мирне життя. Дослідження «Невидимі рани» розкриває психологічні і психічні наслідки конфлікту для організму дітей, яким неминуче доведеться вибудовувати нову країну і нове, повоєнне суспільство.

Вони хотіли б дістати з сумки безпеку, мир, школи, підручники, загиблих рідних, друзів, які стали біженцями, минуле, будинок, і лише окремі з них – іграшкові машинки і ляльки, футбольні м'ячі та мобільні телефони. Одні хочуть помститися і хотіли б витягти з сумки зброю, інші хотіли б витягти молитви.

Вони більш єдині в тому, що хотіли б заховати у сумки: літаки, бомби, снаряди, вертольоти і «все те, що викликає страждання і смуток».

Ми бачили одну за одною історії того, як діти не можуть впоратися зі стресом. Діти хочуть бути дітьми, але у них не гояться ці психологічні шрами
Груг Ремм

«Мене вразило, власне, тому ми і зробили це дослідження під назвою «Невидимі рани», – що ми бачили одну за одною історії того, як діти не можуть впоратися зі стресом. Діти хочуть бути дітьми, але у них не гояться ці психологічні шрами. І вони не можуть ходити до школи, вони вдаються до наркотиків, вони не можуть спати, вони стають агресивними щодо своїх близьких, до братів і сестер. У всьому світі діти хочуть бути дітьми. Але ця війна знищує їхні життя», – говорить Грег Ремм, віце-президент організації «Врятуймо дітей».

Дослідження показало наступне:

• 84 відсотки дорослих і всі діти сказали, що бомбардування і обстріли, які продовжуються, – основна причина психологічного стресу в повсякденному житті;

• 89 відсотків сказали, що поведінка дітей стає все більш нервовою в міру продовження війни, у них розвивається почуття постійного страху;

• 80 відсотків сказали, що діти і підлітки стають все більш агресивними;

• 71 відсоток сказали, що діти все більше страждають від нетримання сечі під час сну і мимовільного сечовипускання – це симптоми так званого «токсичного стресу» і посттравматичного синдрому;

• дві третини опитаних дітей сказали, що втратили близьку людину або що їх будинок потрапив під бомбардування чи обстріл, або що вони були поранені;

• 51 відсоток опитаних підлітків сказали, що вдаються до наркотиків, щоб впоратися зі стресом;

• 48 відсотків опитаних дорослих говорили, що бачили дітей, які втратили здатність говорити або набули дефекту мови з початку війни;

• 49 відсотків сказали, що діти постійно відчувають почуття горя або сумують; 78 –відчувають це не постійно, але часто;

• усі говорили про те, що втрата можливості вчитися має величезні психологічні наслідки для життя дітей. 50 відсотків дітей, які все ще можуть відвідувати школу, сказали, що не відчувають там себе в безпеці;

• 59 відсотків дорослих заявили, що знають дітей або підлітків, які потрапили в збройні угруповання;

• половина опитаних сказала, що зріс рівень домашнього насильства;

• у деяких регіонах Сирії з населенням понад мільйон осіб, як сказали опитані, є тільки по одному професійному психіатру;

• кожна четверта дитина сказала, що у дітей немає або практично немає нікого, до кого б вони могли звернутися, якщо їм страшно, сумно або боляче на душі;

Евакуація із Алеппо, 15 грудня 2016 року
Евакуація із Алеппо, 15 грудня 2016 року

– Ви не вперше проводите дослідження дітей в ситуації збройного конфлікту. Сирійський конфлікт якось відрізняється від інших?

Це дослідження загострює увагу саме на питаннях психічного здоров'я. Світ повинен звернути на це увагу, поряд з проблемами їжі, медичної допомоги і освіти
Грег Ремм

– Це дослідження відрізняється від того, що ми робили раніше, тим, що загострює увагу саме на питаннях психічного здоров'я, – говорить Грег Ремм, віце-президент організації «Врятуймо дітей». – Дуже часто дослідження про стан дітей ставлять в центр проблеми відсутність шкіл або медичного обслуговування, або їжі. Але навіть якщо всі ці умови у дітей є, війна триває вже шість років, і їй не видно кінця – який відбиток це накладає на дитячі мрії, на їхню психіку, на їхнє благополуччя в цілому? Це все спустошує їх, і світ повинен звернути на це увагу, поряд з проблемами їжі, медичної допомоги і освіти.

– Як Ви зрозуміли, що в Сирії треба досліджувати саме цю проблему – психологічного здоров'я дітей?

Треба це документувати, а не розповідати всі ці історії окремо. Ми зрозуміли, що більший ефект матиме повноцінне дослідження цієї проблеми
Грег Ремм

– Організація «Врятуймо дітей» працювала з сирійськими дітьми, які втекли від конфлікту або замкнені в ньому, з самого початку війни. І ми чули з кожним днем – і в таборах біженців, і через наших партнерів, які працюють усередині країни, – одні й ті ж історії. Історії про дітей, які не можуть спати, які не можуть контролювати сечовипускання уві сні, які починають приймати наркотики. І потім ми зрозуміли, що треба спробувати відобразити це все в цифрах, треба це документувати, а не розповідати всі ці історії окремо. Ми зрозуміли, що більший ефект матиме повноцінне дослідження цієї проблеми.

Ще у 2015 році обстеження сирійських дітей в таборах для біженців в Туреччині виявило, що у 45 відсотків з них є симптоми посттравматичного синдрому. Це вдесятеро більше за загальносвітові показники. У 44 відсотків проявилися симптоми депресії. Лікарі говорять про те, що багато дітей-біженців страждають на епілепсію, порушенням фізичного та розумового розвитку. Але це діти, які вже вибралися в безпечні сусідні країни.

Табір сирійських біженців в Туреччині
Табір сирійських біженців в Туреччині

Організації «Врятуймо дітей» вдалося опитати 450 дітей та їхніх батьків у 14 районах Сирії, переважно в районах, підконтрольних опозиції. За даними Дитячого фонду ООН – ЮНІСЕФ, опублікованими 13 березня, 280 тисяч дітей живуть в сирійських містах в умовах блокади, практично повністю відрізані від гуманітарної допомоги, включаючи медичну допомогу, а в цілому гуманітарні працівники насилу добираються до 2,8 мільйона дітей у країні.

Облоги міст особливо жахливі. Цивільне населення, діти тримаються в заручниках війни. Наша організація «Врятуймо дітей» закликає негайно припинити облоги населених пунктів, щоб діти змогли отримати хоча б найнеобхідніше
Грег Ремм

«Облоги міст особливо жахливі. Цивільне населення, діти тримаються в заручниках війни. Ми всі розуміємо, що війна – це жахливо, але гуманітарну допомогу треба пропускати, їжа повинна надходити до дітей, діти повинні отримувати хоча б базову медичну допомогу, вони повинні здобувати освіту. Наша організація «Врятуймо дітей» закликає негайно припинити облоги населених пунктів, щоб діти змогли отримати хоча б найнеобхідніше», – говорить Грег Ремм.

Як поводяться ці діти?

Під час однієї з фокус-груп протяг зачинив двері. Діти від жаху закричали, сприйнявши різкий звук за розрив бомби.

«Я ненавиджу літаки, літак убив мого тата», – 7-річний Марван повторив це тричі, щоразу підвищуючи голос.

Ми знаємо про те, чим є цей синдром, і ми повинні допомогти цим дітям впоратися з ним, пристосуватися до нього, налагодити нормальне життя
Грег Ремм

«Було багато досліджень посттравматичного синдрому у військовослужбовців, які брали участь у збройних конфліктах. Наше дослідження стосується того, що означає посттравматичний синдром для дітей, які просто опинилися в ситуації війни. Ми знаємо, що коли солдати повертаються з війни, отримані психологічні травми досить серйозно впливають на їхню здатність продовжувати звичний спосіб життя. Тож ми знаємо про те, чим є цей синдром, і ми повинні допомогти цим дітям впоратися з ним, пристосуватися до нього, налагодити нормальне життя. Тому що в іншому випадку вплив травми на їхнє майбутнє життя може бути дуже серйозним», – попереджає Грег Ремм.

Посттравматичний синдром у ветеранів воєн нерідко виражається в неадекватній поведінці в мирному житті, нездатності жити в родині, яка була до війни, алкоголізмі, наркотиках, постановці себе над законом. У США ветерани В'єтнаму добилися того, що наявність посттравматичного синдрому є пом'якшувальною обставиною при вчиненні злочину. Виявлений у дітей в Сирії «токсичний» стрес досліджений Гарвардською школою на прикладі дітей з неблагополучних сімей. Цей вид стресу призводить до незворотних наслідків для організму людини, включаючи серцево-судинні захворювання в більш зрілому віці і когнітивні порушення.

Жінка з дитиною в лікарні в районі, що перебуває під контролем повстанців, у передмісті Дамаска, 20 лютого 2017 року
Жінка з дитиною в лікарні в районі, що перебуває під контролем повстанців, у передмісті Дамаска, 20 лютого 2017 року

Як проявляється психосоматика у дітей?

Гуманітарні працівники в фокус-групах запитали, що діти відчувають фізично, коли зляться або відчувають радість.

«Я відчуваю себе в депресії і так, немов я – в іншому світі. А потім я прокидаюся і розумію, що я все ще тут. І я не можу поворухнутися», – Мохаммед, 15-17 років, Східна Гута.

«Мого батька заарештували п'ять років тому. Коли я згадую його, у мене болить серце. У мене таке відчуття, що світ стискається», – Ахмед, 15-17 років, Східна Гута.

«У мене болить серце, бо воно занадто часто калатає через те, що я боюся», – Нур, 5-7 років, Алеппо.

«Коли я – один і замислююся, у мене починає боліти живіт. Це відбувається тоді, коли я реально уявляю собі, в якій ситуації перебуваю, і коли думаю про це», – Тарек, 15-17 років, Східна Гута.

«Я злюся, коли вмирає хтось із моєї сім'ї. У мене болить у грудях, і я не можу дихати, я сиджу один, тому що не хочу кричати на інших і боюся когось вдарити», – Саїф 15-17 років , Алеппо.

Що вони відчувають?

Гуманітарні працівники в фокус-групах запитували дітей, що викликає у них почуття страху, смутку, гніву або щастя.

«Я завжди злюся, я злий весь час», – Абуд, 12-14 років, Ідліб.

«Я боюся йти в школу, тому що прилетить літак і буде бомбити», – Ріхаб, 8-11 років, Алеппо.

«Я буду спантеличений, якщо перестану чути або бачити авіаудари, тому що вони майже постійно бомбардують», – Алайя, 12-14 років, Східна Гута.

«Мені буде дуже сумно, якщо я не зможу отримати освіту і не зможу побудувати своє майбутнє», – Айя, 15-17 років, Алеппо.

«Мені сумно, коли свято, а моїх батьків немає, я їх вже втратила, і я одна, бо навколо всі вмирають», – Зейна, 15-17 років, Алеппо.

«Я злий, тому що мій друг-сусід у лікарні, він підірвався на міні», – Халед, 12-14 років, Ідліб.

– Від початку війни в Сирії було скоєно 4 тисячі атак на школи – майже по дві на день. Кожна третя школа є непридатною, – йдеться в доповіді, – оскільки будівлі пошкоджені або перетворені на тимчасове житло для біженців, або перебувають в руках збройних угруповань, які використовують їх як військові бази, в'язниці або центри тортур. Близько 150 тисяч працівників освіти, включаючи вчителів, покинули країну.

– Ваша доповідь містить окремий розділ – рекомендації міжнародної спільноти. Давайте поговоримо про це докладніше. Чим можна допомогти вже зараз?

Після шести років війни просто необхідно покласти край збройним діям
Грег Ремм

– Перше, що необхідно зробити в будь-якому місці, де опинилися ці діти – в таборах біженців, в нових місцях поселення, – треба повернути їм бодай якесь відчуття нормальності. Важливо, щоб діти повернулися до шкіл, повернулися в освітній процес, важливо, щоб їх підтримували в сім'ї, щоб у них була мінімальна турбота і щоб у них був захист. Звичайно, важливо, щоб світ робив все можливе, щоб зупинити цей конфлікт, знищити причини, які породжують збройні дії і, відповідно, їхній вплив на дітей. Після шести років війни просто необхідно покласти край збройним діям.

– Ви порушили питання про необхідність психологічної допомоги дітям в конфліктах. Як це внести до порядку денного міжнародного співтовариства, в міжнародний понятійний апарат?

Ми просимо світ не забувати про ці невидимі рани. Якщо ми цього не зробимо, вплив цих ран на майбутнє сирійських дітей виявиться жахливим
Грег Ремм

– В якійсь мірі міжнародна гуманітарна допомога в цілому рухається в цьому напрямку. Думаю, такі дослідження, як «Невидимі рани», допомагають всім, хто надає допомогу населенню в зонах конфліктів. Захист цивільного населення і дітей – це пріоритет для всіх гуманітарних організацій і в цій війні, і в усіх конфліктах в принципі. Це дослідження має на меті наступне: ми просимо світ не забувати про ці невидимі рани. Треба не просто надавати медичну допомогу, треба надавати психологічну допомогу. Тому що, якщо ми цього не зробимо, вплив цих ран на майбутнє сирійських дітей виявиться жахливим, – попереджає Грег Ремм.

«Мій син в страху прокидається посеред ночі. Прокидається з криком. Ось так це все впливає на дітей. Йому сняться жахи, він прокидається в сльозах, іноді вибігає на вулицю. Йому сняться жахи через війну, через бомбардування. Через страх він майже не може вночі заснути, спить тільки вдень. на його очах зарізали дитину. І у нього почалися жахи, що заріжуть його. Коли на очах у дитини людину обезголовлюють, хіба вона може потім не боятися?» – Фірас, батько Саїда.

«Діти багато говорять про смерть, вони хочуть знати про смерть все. Близько півроку тому 12-річна дитина наклала на себе руки. У нас раніше нічого подібного не траплялося, навіть зі старшим поколінням. Батько загинув від міни. Дитині намагалися пояснити, що батько загинув як мученик і відправився у рай. І дитина подумала, що якщо помре, побачить батька», – Шаріф, психолог, південна Сирія.

«Діти хочуть померти, щоб відправитися в рай, де буде тепло, де у них буде їжа та ігри. Вони мріють, щоб їх підстрелив снайпер, тому що тоді вони потраплять до лікарні, виберуться з облоги і їстимуть, що хочуть. Ніхто вже більше не боїться бомбардувань і обстрілів. Вони кажуть: «Якщо ми потрапимо під бомбу, то вирушимо в рай, де буде багато їжі», – Хала, учитель в Мадаї.

За даними ЮНІСЕФ, за 2016 рік у Сирії було вбито 652 дитини. 255 дітей були вбиті всередині або поруч зі школою. Понад 850 дітей – частіше не добровільно – взяли до рук зброю. Після 6 років війни в Сирії життя понад 6 мільйонів сирійських дітей повністю залежить від гуманітарної допомоги.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG