Доступність посилання

17 Серпень 2017, Київ 05:00

У січні 2016-го офіцер Росії пояснив: його завдання – перехоплення «влади» у розпорошених угруповань у Луганську – фотожурналіст


Фотожурналіст П'єр Кром

В Амстердамі у видавництві Lecturis вийшла книга відомого фотожурналіста П'єра Крома і редактора газети NRC Handelsblad Еви Кяюкер «Війна в Україні» (War in Ukraine) – фотодокумент війни, яка триває вже три роки. До книги увійшли знімки з численних поїздок Крома Україною: від захоплення Криму – до окопів Дебальцева. На обкладинці в образі героїні оборони Слов'янська – портрет московського агента ФСБ Ольги Кулигіної, близької подруги ватажків угруповання «ДНР» Ігоря («Бєса») Безлера, Олександра Бородая та Ігоря Стрєлкова-Гіркіна. Багато знімків П'єра Крома (особливо зі Слов'янська і з місця аварії «Боїнга» під Донецьком), стали «візитними картками» війни на Донбасі. Фотожурналіст розповів Радіо Свобода про свою роботу в Україні.

Перебуваючи в епіцентрі конфлікту, можна було побачити і почути те, чого інакше не побачиш, можна було багато спостерігати і фотографувати свої спостереження

– Більшість журналістів, як базу, обрали Донецьк і з Донецька відправлялися в поїздки Донбасом. Але я через кілька днів після приїзду в Донецьк, вирішив відправитися в епіцентр конфлікту, у Слов'янськ. У Слов'янську з вікна готелю, де я зупинився, мені було видно внутрішній двір, в якому паркувалися бронемашини сепаратистів. Я бачив, наприклад, як увечері вони їхали, а через 20 хвилин починалися обстріли. А потім, коли обстріли закінчувалися, минало 20 хвилин, і ці машини знову поверталися на свою стоянку. Безпосередньо на лінію фронту я тоді потрапити не міг, вона була закрита для преси, але, просто перебуваючи в епіцентрі конфлікту, можна було побачити і почути те, чого інакше не побачиш, можна було багато спостерігати і фотографувати свої спостереження.

Донецьк, 23 лютого 2015 року. Вчительки позують зі зброєю під час святкування «Дня захисника Вітчизни»
Донецьк, 23 лютого 2015 року. Вчительки позують зі зброєю під час святкування «Дня захисника Вітчизни»

Взагалі журналістів було мало. Західним ЗМІ фактично закрили доступ до зони, звідки вели військові дії проросійські утворення

Я був одним з небагатьох фотографів там. Були ще російські колеги, в якийсь момент з'явилися ще колеги зі Франції, з Англії, зі США був фотограф New York Times. Але взагалі журналістів було мало. Пов'язано це було ще й з правилами «акредитації», які були введені пізніше. Західним ЗМІ фактично закрили доступ до зони, звідки вели військові дії проросійські утворення.

– Опублікувати частину Ваших фотографій (маленьку частину, адже Ви зробили тисячі знімків) у вигляді книги – Ваша особиста ініціатива?

Повноцінний фотодокумент, до якого увійшли обставини анексії Криму, початок війни, катастрофа рейсу МН17, продовження війни, створення за підтримки Росії «ДНР» і «ЛНР»

– Так, це моя ідея. У мене накопичилося дуже багато матеріалу, з якого по крихтах складалася повна картина. Від початку і аж до січня 2016 року. Повноцінний фотодокумент, до якого увійшли обставини анексії Криму, початок війни, катастрофа рейсу МН17, продовження війни, створення за підтримки Росії «ДНР» і «ЛНР». У Дебальцеві я теж був у розпал подій.

– У Нідерландах Ви відомий насамперед як перший фотограф, який опинився на місці катастрофи «Боїнга» 17 липня 2014 року.

У Нідерландах трагедія рейсу МН17 – це дуже важлива тема, яка багато разів ставала основною темою у ЗМІ. Ми створили нашу книгу, зокрема, для того, щоб визначити контекст трагедії «Боїнга». Моя книга дає уявлення про те, як розвивався конфлікт до трагедії МН17 і що було потім, тому що ця війна триває і сьогодні

– Абсолютно точно, в Нідерландах трагедія рейсу МН17 – це дуже важлива тема, яка багато разів ставала основною темою у ЗМІ. Але не будемо забувати, що ця трагедія – частина війни в Україні. Ми створили нашу книгу, зокрема, для того, щоб визначити контекст трагедії «Боїнга». Звідси, з Нідерландів, здається, що крах «Боїнга» – окрема подія, але це не так. Збиття «Боїнга» – частина великої війни в Україні, війни з лінією фронту в майже 500 кілометрів. Моя книга дає уявлення про те, як розвивався конфлікт до трагедії МН17 і що було потім, тому що ця війна триває і сьогодні. Війна в Європі. Кілька тижнів тому зі мною вперше зв'язалися нідерландські родичі загиблих у катастрофі – мати, яка втратила сина і невістку. Разом з чоловіком ця жінка приходила на презентацію моєї книги в Амстердамі, ми довго розмовляли, і вона сказала, що для неї дуже важливо було розглядати ці фотографії, зрозуміти контекст, у якому сталося величезне для їхньої сім'ї горе. Тому що у всіх ще залишилося дуже багато питань. Ця родина, яка приїжджала на презентацію, збирала газетні й журнальні статті і зробила з них альбом. Тепер мати, яка втратила сина, пише книгу про те, що з ними сталося. І дуже багато для них залишається незрозумілим, вони засипали мене запитаннями. Напевно, ми будемо ще зустрічатися, і я буду намагатися розповісти їм все, що знаю. Коли я повернувся до Нідерландів тоді, після катастрофи, то мені зателефонував прес-секретар прем'єра Марка Рютте і запитав, що б я міг порадити прем'єру. Давати поради прем'єру не моя робота, але я вважаю, щоб швидко відреагувати на трагедію, влада Нідерландів могла б провести переговори безпосередньо з тими людьми, в чиїх руках на той момент була «влада» в регіоні. Ми знаємо, що цього не сталося з відомих причин. Операція з пошуку і репатріації решток велася болісно довго.

Грабово 26 липня 2014 року. Анджела і Джордж Дічіскі з Перта, Австралія, шукають свою 25-річну дочку Фатіму
Грабово 26 липня 2014 року. Анджела і Джордж Дічіскі з Перта, Австралія, шукають свою 25-річну дочку Фатіму

– Мені якраз здається, що цей момент, щодо того, в чиїх руках там «влада», дуже часто висвітлюється у ЗМІ Нідерландів із зайвою обережністю. Використовуються мовні звороти на кшталт «за непідтвердженими даними», в результаті чого у телеглядача не складається чіткої картини, що там діють російські підрозділи, що саме Росія контролює ці території. З ким потрібно було вести переговори? Хіба люди, які сидять чи сиділи там, – «незалежні повстанці»?

Під час катастрофи «Боїнга» Москва не контролювала всі угруповання, було більше дрібних лідерів. Мені російський офіцер пояснив, що в його завдання входить перехоплення «влади» у розпорошених угруповань в Луганську і що це не до кінця вдається, що в обігу багато зброї. Це було в січні 2016 року

– Ви маєте рацію, але зараз у Москви більше контролю за всіма угрупованнями, які там є. Під час катастрофи «Боїнга» Москва не контролювала всі угруповання, було більше дрібних лідерів. Я особисто останній раз розмовляв з російським офіцером на Донбасі, коли перевіряли мою «акредитацію». Це було в «комендатурі» Луганська. У мене все в порядку було з «акредитацією», мене просто на перевірку привезли туди. І там мені російський офіцер пояснив, що в його завдання входить перехоплення «влади» у розпорошених угруповань у Луганську, і що це не до кінця вдається, що в обігу багато зброї. Це було в січні 2016 року.

– Тобто трохи більше ніж рік тому. І він про це просто так, відкрито Вам розповів?

З присутності там Росії ніякої таємниці не робиться. Ні для кого не секрет, що там присутні російські війська

– Так, просто розповів. Я там сидів, чекав, поки мої документи перевіряли. Сфотографувати його я не міг, але говорилося багато. З присутності там Росії ніякої таємниці не робиться. Ні для кого не секрет, що там присутні російські війська.

– А в яку форму він був одягнений?

– У форму «ЛНР».

– Як же Ви тоді дізналися, що він – російський офіцер?

– Він сам сказав, що він – російський офіцер, який зараз «служить» у луганській «комендатурі».

– Стрєлков (Гіркін) теж говорить, що він російський офіцер.

Стрєлков – це людина, яка почала цю війну

– Стрєлков – це людина, яка почала цю війну. Я п'ять тижнів провів у Слов'янську на початку війни, і в книзі є фотографія Стрєлкова – я її зробив у той момент, коли він відпускав українського полоненого. Стрєлков у складі невеликої групи людей почав цю війну. Ось дивіться: Стрєлков біля входу до будівлі міського управління на площі Леніна в Слов'янську, він відпускає українського полоненого, який працював помічником місії ОБСЄ. Полоненому щойно зняли наручники, він потирає зап'ястя. Люди Стрєлкова стоять навколо і говорять нам (мені і ще одному фотографу), що знімати не можна, але я встиг зробити один знімок так, що вони не помітили.

Російський полковник Ігор Гіркін (Стрєлков) – один із ватажків угруповання «ДНР», віддає наказ про звільнення заручника
Російський полковник Ігор Гіркін (Стрєлков) – один із ватажків угруповання «ДНР», віддає наказ про звільнення заручника

– Як вдаються такі знімки? Ви заздалегідь знали, що станеться звільнення полоненого?

– Ні, я нічого не знав. Я там пробув п'ять тижнів, щодня ходив містом. Ми знали тільки, що Стрєлков взяв у полон людей з ОБСЄ, що щось станеться. Ця фотографія зроблена 3 травня 2014 року, а 2 травня була велика операція української армії, вона оточила місто. Саме тоді я зробив інший цікавий знімок – портрет агента ФСБ з Москви Ольги Кулигіної.

Ольга Кулигіна з Москви бере участь у військових діях у Слов'янську
Ольга Кулигіна з Москви бере участь у військових діях у Слов'янську

– Ця фотографія – на обкладинці книги. У проросійських спільнотах вона з'являлася з підписом «Матері Слов'янська стали на захист міста», а коли в тому ж місяці Кулигіна була з боєм заарештована при спробі перевезти фінансування для бойовиків через прикордонний пункт Бірюкове, то один з ватажків бойовиків Ігор Безлер вимагав відпустити її зі словами про те, що вона – «молода дружина рядового «ополченця». Ще через буквально кілька місяців одну Кулигіну обміняли на 17 українських військовополонених. В українських ЗМІ про неї пишуть як про організатора операцій російських спецслужб у Сирії, Грузії та Україні. Навесні минулого року Радіо Свобода стало відомо, що саме на адресу Кулигіної і «Союзу добровольців Донбасу», який базується в Москві, приходять численні листи від бойовиків із проханнями посприяти в оплаті лікування в Росії або допомогти з російськими документами.

– Про те, що Кулигіна – агент ФСБ, про її обмін і повернення до Москви я дізнався потім від київських журналістів. Коли я її сфотографував, то якраз відбувалася операція з оточення Слов'янська, і я був у прямому ефірі «Бі-Бі-Сі». Я стояв з притиснутим до плеча мобільним, коли раптом побачив її в оточенні сепаратистів.

– Ольга Кулигіна – член «команди» Стрєлкова?

– Так, «команди», яку прислали, щоб розпалити війну.

– У Вас є інформація про те, наскільки великою могла бути ця «команда»?

Було кілька прошарків, які всі разом розпалювали конфлікт. Причому досить добре було помітно, що діяльність всіх цих груп була скоординована

– За моїми спостереженнями, їх було кілька десятків людей. Там було кілька груп. Були до зубів озброєні військові Стрєлкова, їх було 30-40 осіб, не більше. Були місцеві, які теж озброїлися і стояли на блокпостах. І ще були цивільні, з легкою зброєю, які брали участь в окремих акціях і демонстраціях. Тобто було кілька прошарків, які всі разом розпалювали конфлікт. Причому досить добре було помітно, що діяльність усіх цих груп була скоординована. Коли Слов'янськ уже був звільнений, я розмовляв з місцевими жителями, і вони мені розповідали, що цих людей, які демонстрували на барикадах, вони ніколи раніше там не бачили, тобто вони приїжджали ззовні. Слов'янськ – місто невелике, всі одне одного знають.

– А який був загальний настрій серед звичайних жителів Слов'янська, коли там з'явилися бойовики? Вони просто боялися? Підтримували їх?

У місті панувала атмосфера терору, атмосфера жаху. Місто захопили люди зі зброєю

– На вулицях майже нікого не було, всі, хто залишився, сиділи по домівках. Я спілкувався з деякими городянами під час окупації міста проросійськими сепаратистами. Коли почалися обстріли, багато хто виїхав з міста. Всі відчували насамперед страх. У місті панувала атмосфера терору, атмосфера жаху. Місто захопили люди зі зброєю.

– Чи вдалося Вам сфотографувати ще якихось учасників цих подій, про яких з великою часткою ймовірності можна було б сказати, що вони спеціально приїхали з Росії?

Я сфотографував чоловіка з іконою в руках. Цього чоловіка я фотографував у трьох різних населених пунктах на трьох різних демонстраціях. Напрошується висновок, що деяких людей спеціально посилали, щоб влаштовувати подібні «громадянські протести»

– У мене є фотографія групи осіб, які пиляли дерева і блокували ними проїзд українській бронетехніці, на яку тоді чекали в Слов'янську. Бронетехніка того дня так і не приїхала, але роботи з блокування доріг велися. Про цих людей, які влаштовували блокаду на дорогах, місцеві жителі мені теж говорили, що їх ніколи раніше не бачили. А ось інша фотографія. Вона зроблена в момент, коли українські війська наближалися до Слов'янська, під час тієї ж операції зі спробою оточити місто навесні 2014 року. Групи людей тоді попрямували назустріч українським танкам, щоб висловити протест. Я сфотографував чоловіка з іконою в руках. Цього чоловіка я фотографував у трьох різних населених пунктах на трьох різних демонстраціях. Напрошується висновок, що деяких людей спеціально посилали, щоб влаштовувати подібні «громадянські протести». Ось цей чоловік 2 травня в Андріївці, а до цього я ще сфотографував його під Краматорськом, де група цивільних затримала український конвой. Тобто це все було інсценовано.

Проросійські активісти висловлюють протест українській армії
Проросійські активісти висловлюють протест українській армії

– Місцеві жителі теж приходили до аналогічних висновків про інсценування? Тому що як у західних, так і особливо в російських ЗМІ весь час іде картинка нібито підтримки місцевим населенням бойовиків.

Більшість місцевих жителів не брали в цьому участі

– Усі просто боялися, і ніхто не знав, що відбувається. Місцеві жителі бачили, як озброєні люди раптом стали зводити у них на вулицях барикади, захоплювати місцеві адміністрації. Бачили насильство. Більшість місцевих жителів не брали в цьому участі. У Донецьку проходили демонстрації проти сепаратистів, що закінчилися серйозними бійками.

– Але Донецьк – велике місто. А в маленьких містечках, коли місцеві жителі бачили цих приїжджих, як вони їх сприймали? Як «захисників російськомовного населення»? Чи боялися їх?

Деякі місцеві, які тоді – в перший час – підтримували сепаратистів, розповідали мені, що шкодують про це і мріють повернути те життя, яке було до війни. Тепер усі просять повернути старий Донецьк, колишнє довоєнне життя

– Вони бачили, що щось не так, що їхню землю поступово захоплюють ці угруповання. Деякі місцеві, які тоді, в перший час, підтримували сепаратистів, розповідали мені, що шкодують про це і мріють повернути те життя, яке було до війни. Тепер вони зрозуміли, як далеко все зайшло, багато хто втратив родичів, дітей. Багато втратили роботи. Деякі жили в підвалах, щоб врятуватися під час обстрілів. Тепер усі просять повернути старий Донецьк, колишнє довоєнне життя.

– Це Ви помітили під час останньої поїздки?

Люди часто мені говорили, що хочуть повернути життя, яке було до окупації

– Так, але під час усієї війни теж. Люди часто мені говорили, що хочуть повернути життя, яке було до окупації.

– Але були ж ті, хто вітав нову «владу»?

Були і такі, хто кричав «Ро-сі-я!» на площі Леніна. Але і серед них багато говорять, що не кричали б, якби знали, куди все зайде. На окупованих територіях процвітає мафія

– Були й такі, хто кричав «Ро-сі-я!» на площі Леніна. Але і серед них багато говорять, що не кричали б, якби знали, куди все зайде. Є ще й ті, кому вигідне нинішнє беззаконня. Це стало бізнесом, на окупованих територіях процвітає мафія. Часті випадки викрадення, наприклад, заради наживи. Викрадають когось, вимагають викуп від родичів готівкою.

– А в Криму ситуація інша?

Вперше я побачив російську армію 28 лютого

– Вперше я приїхав до України саме в Крим, у лютому 2014 року, за день до початку всіх подій. Я маю на увазі демонстрацію в Сімферополі, яка переросла в бійку між проукраїнськими та проросійськими учасниками. Тоді були вбиті й поранені. Після відставки очільника адміністрації Севастополя велика група проросійських активістів приїхала до Сімферополя. А там якраз відбувалася маніфестація за український Крим, багато кримських татар прийшло. Виникла бійка між цими двома групами. Потім усе пішло дуже швидко. Уперше я побачив російську армію 28 лютого. Я виїхав із Сімферополя, а після повернення в місто ми побачили величезну колону російської бронетехніки.

Сімферополь, 28 лютого 2014 року. Російська військова колона проїжджає плакат із рекламою так званого «референдуму»
Сімферополь, 28 лютого 2014 року. Російська військова колона проїжджає плакат із рекламою так званого «референдуму»

– Але тоді ще ніхто не говорив, що це російська бронетехніка.

– Так, але ось дивіться: моя фотографія того дня. На бронетранспортері – російський прапор.

– Точно! Ніколи такого не помічала. Бронемашина без розпізнавальних знаків, але на вихлопній трубі – російський триколор. Як цікаво, я думала, вони всі ретельно замасковувалися!

– Ми, фотожурналісти, повинні бачити найдрібніші деталі і фіксувати їх. Того ж дня російські військові захопили аеропорт у Сімферополі.

Сімферополь, 28 лютого 2014 року. Російські солдати без розпізнавальних знаків займають аеропорт
Сімферополь, 28 лютого 2014 року. Російські солдати без розпізнавальних знаків займають аеропорт

– У Вас є також фотографії «зелених чоловічків» з дуже близької відстані, впритул. І видно ці юні очі з-під балаклави і каски. Вони дозволяли себе так близько знімати?

Під час захоплення Криму я багато бачив російських солдатів. У найрізноманітніших місцях, зокрема, навколо української військової бази

– Так, дозволяли. Питати їх щось було марно, на запитання журналістів вони не відповідали. Але я нічого не запитував. Під час захоплення Криму я багато бачив російських солдатів. У найрізноманітніших місцях, зокрема, навколо української військової бази.

– Яким був настрій серед місцевого населення в Криму? Чи дійсно багато раділи?

– Такий же, як тоді в Слов'янську. Усім було тривожно. Багато хто просто не знав, що робити. Тому що, з огляду на історію радянської військово-морської бази в Криму, серед українських військовослужбовців були діти російських військових, які там служили з радянських часів і потім осіли. Ці українські військові виросли на радянській військово-морській базі. Але багато хто з них залишився вірним українській присязі і продовжував жити в Криму. Деякі виїхали. Деякі солдати перейшли на російську сторону. Усі розділилися.

– А коли Ви востаннє там були?

Ми їздили в серпні 2016 року і під'їжджали до Криму з української сторони. Всі, з ким ми розмовляли, до смерті втомилися від нових «кордонів»

– Ми їздили в серпні 2016 року і під'їжджали до Криму з української сторони. Тоді з'явилися знову звинувачення в «диверсії», звинувачували українців у Криму, і ми їздили робити репортаж на Перекопський перешийок. Усі, з ким ми розмовляли, до смерті втомилися від нових «кордонів». У багатьох у Криму родичі. Або, навпаки, у кримчан – родичі на материковій частині України. Їм доводиться годинами чекати на блокпостах – спочатку на російському, потім на українському. Усі говорять, що ситі по горло.

– Але в сам Крим Ви тоді вже не поїхали?

– Ні, тому що ми тоді два тижні поспіль знімали в семи різних країнах по периметру російського кордону. Ми робили серію репортажів для нідерландської газети Trouw про напруженість між Заходом і Росією в тих країнах, де живе численне російськомовне населення.

– І яке у Вас залишилося враження?

Нехай у нас в Нідерландах телекомпанія NOS скільки завгодно називає це «громадянською війною», всі розуміють, що там ніяка не «громадянська війна» йде

– Враження таке, що люди розуміють, що нічого немає гіршого, ніж війна. Усі бачать, що сепаратистські утворення на сході України так і залишилися офіційно в складі України, що Росія їх не визнала. І нехай у нас у Нідерландах телекомпанія NOS скільки завгодно називає це «громадянською війною», всі розуміють, що там ніяка не «громадянська війна» йде.

– А Ваша остання поїздка в ці самі утворення, які враження залишилися від неї?

Первомайськ, 30 грудня 2015 року. Місцеві жителі набирають питну воду
Первомайськ, 30 грудня 2015 року. Місцеві жителі набирають питну воду

Навіть якщо від'їхати від лінії фронту вглиб окупованих територій, то відчувається страх. Люди бояться. Бояться говорити, бояться висловлювати свою думку. Відбуваються спонтанні арешти, права людини не дотримуються, медичної допомоги немає, ліків немає

– Ну ось, наприклад, Первомайськ, містечко поруч з Луганськом, розташоване на лінії фронту. Місто закрите, але мене пустили по «акредитації». Народу там залишилося дуже мало, життя дуже важке. Ціни в магазинах страшенно високі на все, водопровід не працює, люди ходять з пляшками по воду. Іншими словами, нормальний ритм життя підірваний, усюди панують злидні. Зараз лінія фронту рушила трохи на захід. Можна сказати, що вона заморожена, бої трапляються рідко, але перестрілка ведеться з обох сторін. І ось у цій зоні поблизу лінії фронту живуть кілька сотень тисяч осіб, усі вони – жертви конфлікту, що триває. Навіть якщо від'їхати від лінії фронту вглиб окупованих територій, то відчувається страх. Люди бояться. Бояться говорити, бояться висловлювати свою думку. Відбуваються спонтанні арешти, права людини не дотримуються, медичної допомоги немає, ліків немає. Важко хворих лікувати ніде, потрібно відправляти їх у підконтрольну частину України, тобто перекидати через лінію фронту.

– Або в Росію.

Більшість з тих, з ким я розмовляв, хочуть їхати лікуватися в підконтрольну частину України. Сепаратисти також організовують викрадення, тримають полонених в імпровізованих «тюрмах» і вимагають за них гроші. Дуже багато страху

– Більшість із тих, з ким я розмовляв, хочуть їхати лікуватися в підконтрольну частину України. Але щоб їм дозволили перетнути лінію фронту, потрібно заплатити, там працює корупційна схема. Сепаратисти також організовують викрадення, тримають полонених в імпровізованих «тюрмах» і вимагають за них гроші. Дуже багато страху.

– А в Слов'янську як справи?

– Слов'янськ тепер – вільне місто. Люди зітхнули з полегшенням, туди життя повернулося. Відкриті магазини, кафе. Все працює. Уявіть собі тільки, це місто тижнями обстрілювали, щоб прогнати сепаратистів, яких підтримувала Росія. У підсумку це вдалося. Багато людей повернулися. Звичайно, місто зазнало руйнування, але зараз там добре відчувається різниця між мирним містом і містом у стані війни.

Вуглегірськ, 13 серпня 2014 року. Українська армія повертає контроль над містом
Вуглегірськ, 13 серпня 2014 року. Українська армія повертає контроль над містом

– І жителі Слов'янська прямо так і називають це звільненням?

– Ті, з ким я розмовляв, називали це звільненням і величезним полегшенням. Місто було звільнене від війни, і в нього повернулося життя.

– У Вас є таке враження, що Росія тепер переключилася з України на решту Східної Європи, на Балкани?

Східною Європою ширяться хвилювання. Напруга наростає в Чорногорії, в Македонії, в Сербії, в Косові, в Боснії

– Я зараз взагалі багато їжджу, в тому числі на Балкани, і спостерігаю, як Східною Європою ширяться хвилювання. Молдова була на шляху до євроінтеграції, тепер там проросійський президент. Напруга наростає в Чорногорії, в Македонії, в Сербії, в Косові, в Боснії. Проблема на Балканах полягає в тому, що там, як і раніше, дуже багато корупції. Людей при владі звинувачують у корупції, і одночасно вони асоціюються із Заходом, тому що виступали за інтеграцію із Заходом. Є широкі верстви населення, які виступають проти корупції у владі, але не проти інтеграції із Заходом, не проти НАТО. Так, наприклад, відбувається в Чорногорії. Є конструктивна опозиція, яка проти корупції. І раптом до неї, що називається, «примазується» якесь антизахідне, антинатовське угруповання, яке починає використовувати протест проти корупції з метою розпалити антизахідні настрої в суспільстві. І щоб розрізняти ці групи, щоб бачити ці процеси, дуже важливо бувати на місцях, а не аналізувати ситуацію здалеку.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG