Щороку в Україні утворюється близько 312 мільйонів тонн відходів. Частина з них, зокрема, найнебезпечніші, опиняються на стихійних звалищах, у ярах та лісосмугах. Причина – більшість компаній, які мають відповідні ліцензії, займаються переробкою тільки на папері, визнають посадовці Мінприроди і недержавні експерти. Обґрунтовуючи необхідність вирішення проблеми, у профільному міністерстві заявляють про перевірку переробників відходів та позбавлення порушників ліцензій. Натомість деякі депутати та експерти звинувачують урядовців у лобізмі. Тим часом, більша частина небезпечних відходів в Україні не утилізується, зокрема, внаслідок недоліків природоохоронного законодавства, наголошують фахівці.
(Продовження)
ПОПЕРЕДНІ ПУБЛІКАЦІЇ:
«Токсичні» доходи України (розслідування)
«Токсичне лобі». Як депутат Недава відстоює інтереси фірми свого помічника (розслідування)
На українському ринку поводження з відходами простежуються сфери впливу певних представників влади, так пояснює численні перевірки переробників відходів та гучні справи щодо скасування і поновлення їхніх ліцензій голова Асоціації підприємств у сфері поводження з небезпечними відходами та член експертно-апеляційної ради Державної регуляторної служби Кирило Косоуров.
Він припускає, що на ринку точиться боротьба із застосуванням адмінресурсу, причому не за розширення ринку, а саме за розподіл нинішніх клієнтів, готових оплачувати утилізацію своїх відходів.
За словами експерта, наштовхує на роздуми те, що «саме одеські підприємства першими отримували ліцензії» після затвердження нових ліцензійних умов 2016 року.
Таку тенденцію вбачає і депутат від БПП, заступник голови парламентського комітету з екологічної політики Олег Недава, який звинувачує посадовців Мінприроди у лобіюванні інтересів наближених до них «фірм-метеликів», а також в перешкоджанні роботі реальних переробників відходів.
У спілкуванні з Радіо Свобода Недава послався, зокрема, на публікації кількох інформаційних сайтів. У них ідеться про те, що голова профільного департаменту міністерства Сергій Лук’янчук нібито пов’язаний з фірмами-утилізаторами з Одеси. А вони, за твердженням авторів публікацій, не мають необхідних технологій, але отримали ліцензії на поводження з відходами «завдяки зв’язкам з дружиною посадовця».
Раніше розслідування програми «Схеми» (спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший») виявило зв’язок однієї з компаній, яка працює з небезпечними відходами, та в якої забрали ліцензію за численні порушення, з депутатом Олегом Недавою.
Однак, чи обґрунтовані заяви депутата і публікації у ЗМІ про те, що керівництво Мінприроди видає ліцензії переважно компаніям, пов’язаним із посадовцями цього відомства, але які не мають промислової бази? І при цьому – нібито забирає їх у реальних підприємств?
У реєстрах юридичних осіб України Радіо Свобода виявило, що на родичів голови департаменту екологічної безпеки Мінприроди Сергія Лук’янчука зареєстрована лише компанія «Сандейс»: серед засновників – дружина посадовця. Втім, з’ясувалося, що компанія займається не утилізацією відходів, а ресторанним бізнесом, і що в її засновниках та правлінні немає осіб, які одночасно володіли б бізнесом на відходах.
Реальна переробка відходів: складно, безпечно, дорого
Серед компаній, яким закидають зв’язки з посадовцями Мінприроди, називають, зокрема, ТОВ «Еко-міст» та ТОВ «УкрЕкоПром». ТОВ «Еко-міст», як виявилося, саме ж Мінприроди після перевірки позбавило ліцензії. Натомість «УкрЕкоПром» одним із перших отримав ліцензії після ухвалення міністерством нових ліцензійних умов у 2016 році. Серед менеджменту та власників цієї компанії Радіо Свобода не виявило осіб, пов’язаних з посадовцями міністерства.
Проте ми відвідали підприємство «УкрЕкоПром» в Одесі, щоб на власні очі переконатися: має воно необхідне обладнання і технології чи «переробляє» відходи на папері? Керівник компанії Віталій Данкевич розповів, яким чином підприємство одним з перших, за новими правилами, оформило ліцензію на переробку відходів.
Ми мали рік і два тижні часу, щоб підготувати всю необхідну документацію, налаштувати необхідні виробничі потужності, зібрати все докупи за тими вимогами, які згадувалися у проекті ліцензійних умовВіталій Данкевич
«Є різні думки і чимало статей про те, що ми маємо якісь неправдиві зв’язки з Міністерством екології. Але насправді секрет швидкого отримання ліцензії – дуже простий: нові ліцензійні умови обговорювалися і погоджувалися рік і два тижні. Тобто ми мали рік і два тижні часу, щоб підготувати всю необхідну документацію, налаштувати необхідні виробничі потужності, зібрати все докупи за тими вимогами, які згадувалися у проекті ліцензійних умов (їх виставили в загальному доступі на сайті Мінприроди). А далі ми просто чекали, коли ці умови погодять. На момент затвердження ліцензійних умов ми вже мали на руках базис необхідної документації. Яку ми й подали – одними з перших», – стверджує Віталій Данкевич.
Працівники «УкрЕкоПром» показали Радіо Свобода виробничий процес. Великий цех, розташований у промзоні неподалік Одеси, має спеціальну автоматизовану піч українського виробництва для спалювання відходів. Температура її роботи залежить від типу відходів, що утилізуються, і при потребі перевищує 1200 градусів. Але найважливіша частина виробництва – це установка з газоочищення, яка знищує шкідливі речовини у вихідних газах за рахунок різниці температур, а також осаджує їх та нейтралізує хімічним шляхом, пояснив Радіо Свобода головний інженер «УкрЕкоПром» Юрій Бурлака.
Візуально ви бачите, що повітря на виході майже не забруднене. Газоочистка очищує викиди і механічним, і хімічним шляхом. Те, що могло становити небезпеку для довкілля – уловлюєтьсяЮрій Бурлака
«Ми знешкоджуємо різні типи відходів – в тому числі й небезпечні: медичні відходи, пластикові вироби та залишки нафтопродуктів. Візуально ви бачите, що повітря на виході майже не забруднене. Газоочистка очищує викиди і механічним, і хімічним шляхом. Те, що могло становити небезпеку для довкілля – уловлюється. Якщо технологію описати зрозумілою мовою – то ми «миємо» чорний забруднений дим розчином з мінеральними та органічними розчинниками, і отримуємо білий, знешкоджений дим. Наприклад, є небезпечна сполука, яка складається з багатьох неорганічних складників. Ми її хімічним шляхом розкладаємо до неорганічних сполук», – описує інженер роботу газоочистки.
Піч та газоочисні споруди – автоматизовані. Навіть, коли до печі завантажили партію відходів, і температура сягнула максимальної, дим із труби на виході можна помітити, лише уважно придивившись.
Серед компаній, які змогли за новими правилами отримати ліцензії на переробку відходів – не лише приватні, а й державні та комунальні підприємства.
Так, підприємство «Боднарівка» у Львові отримало ліцензію на переробку ртутних ламп без жодних перешкод.
При цьому підприємство є комунальним, і в його роботі немає чийогось приватного інтересу, переконувала Радіо Свобода головний бухгалтер підприємства Марія Корабель.
Ринок переробки відходів: відсіяти зерна від полови
Ліцензії на поводження з найнебезпечнішими відходами в Україні багато років видавали з порушеннями, з цим погоджується експерт міжнародної неурядової організації «Екологія. Право. Людина» Алла Войціховська.
Зробили запит до Мінприроди про перелік ліцензіатів на поводження з батарейками. Але в жодного українського підприємства немає для цього технологійАлла Войціховська
«У минулі роки міністерство неграмотно видавало ліцензії – зокрема, тим підприємствам, які не мають технологій. Ми витребували інформацію про те, які установки для утилізації вони використовують, а там – жах. До прикладу, зробили запит до Мінприроди про перелік ліцензіатів на поводження з батарейками. Але в жодного українського підприємства немає для цього технологій! Ми написали скарги з вимогою перевірити їх. Ще один приклад: компанія «Еко Нова» – купила піч, яку виготовив та продав ФОП (фізична особа-підприємець). Але як вона може утилізувати пестициди? Коли «Еко Нові» надавали ліцензію – було вказано, що піч забезпечує температуру лише до 800 градусів за Цельсієм. За таких умов діоксини та інші отруйні речовини не згорають», – пояснює еколог.
Вона схвально оцінює рівень технологій лише в деяких підприємств, серед яких львівське ДП «Боднарівка», що працює на шведських лініях «з повним очищенням інгредієнтів і отриманням у результаті чистої ртуті».
Еколог наголошує, що «Екологія. Право. Людина» в цілому підтримує дії Мінприроди з перевірки компаній, які працюють з відходами. І обіцяє, зі свого боку, подавати до суду на кожну компанію, яка «працюватиме у цій сфері непорядно».
Між тим, експерт ВЕГО «Мама-86» Олександр Посмітний вважає тотальні перевірки переробників відходів, які тривають, недостатніми, а ефект від них – незначним.
Перевірка ліцензіатів з боку Мінприроди – це боротьба з вітряними млинами. Бо здебільшого перевіряють тих, в кого є бодай якась технологіяОлександр Посмітний
«Перевірка ліцензіатів з боку Мінприроди – це боротьба з вітряними млинами. Бо здебільшого перевіряють тих, в кого є бодай якась технологія. Адже як перевірити того, хто має ліцензію тільки на перевезення і збирання відходів? Те, що зібрав, він вже давно «закрив» актами. Тому їдуть з перевірками до тих, хто в цій ситуації намагається якось працювати і має певну технологію. Так, ця технологія найчастіше не відповідає вимогам, і підприємця позбавляють ліцензії. Але в мене одразу запитання: куди діваються відходи, які підприємство вже зібрало на момент, коли його позбавили ліцензії? І зрештою, чому не залучити НАБУ для відшкодування збитків, які завдали державі ці горе-ліцензіати?», – запитує експерт.
Він радить застосовувати ширший підхід: проводити перевірки з залученням поліції та екологічної інспекції. Щоб у підсумку ішлося не просто про позбавлення ліцензії, а й про розрахунок збитків, завданих державі, бо це передбачає не лише штрафи, а й кримінальну відповідальність. Адже в нинішній ситуації декому навіть вигідно, щоб у нього забрали ліцензію: після цього в нього вже не спитають про відходи, які десь нелегально вивезені чи закопані, а власник, не виключено, вже створив нову юридичну особу для свого бізнесу, пояснює Олександр Посмітний.
«Україні критично необхідні технології з переробки токсичних відходів. Особливо в контексті зобов’язань, які передбачають Стокгольмська, Базельська та Роттердамська конвенції, до яких долучилася держава. Ці документи в Україні «розірвані між собою», тоді як має бути єдиний центр з їхнього виконання… Підприємство має відповідати за весь життєвий цикл вироблених ним відходів. У статті сьомій «Закону про відходи» передбачена власність на них. Проте у нашому випадку ця власність не працює», – каже Посмітний.
Починаючи з 2016 року, від моменту затвердження нових ліцензійних умов на поводження з відходами, підрозділи Мінприроди перевірили близько чверті всіх підприємств, які мають ліцензії на поводження з відходами – 74 із 297 компаній. Інспектори виявили порушення в роботі всіх, без винятку, компаній, які вони відвідали. Як наслідок, 45 з них позбавили ліцензії, а решту 29 зобов’язали усунути порушення, повідомляють у Мінприроди.
Але державні екологи не планують обмежуватися перевірками фірм-утилізаторів. У міністерстві згадують про урядовий проект Національної стратегії поводження з відходами. Який у разі затвердження, сподіваються у відомстві, дасть змогу через звітність компаній відстежувати рух відходів від підприємства до підприємства: те, як змінюється їхній склад, за якою технологією його переробляли, наголошує директор департаменту екологічної безпеки Мінприроди Сергій Лук’янчук.
Наша мета – створити цивілізований та конкурентний ринок відходів, очистивши його від фірм-«метеликів». Це дасть змогу залучити у цю галузь інвестиції та найкращі з нині доступних світових технологійСергій Лук’янчук
«Наша мета – створити цивілізований та конкурентний ринок відходів, очистивши його від фірм-«метеликів». Це дасть змогу залучити у цю галузь інвестиції та найкращі з нині доступних світових технологій переробки відходів, – наголошує Сергій Лук’янчук. – Оскільки жоден іноземний інвестор не прийде до України, доки не побачить прозорого регулювання та конкурентних тарифів на ринку поводження з відходами. Це те, до чого ми йдемо. Ми не зважаємо на те, кому належить те чи інше підприємство: для нас всі рівні. Ми діємо лише відповідно до закону, але на нас здійснюють шалений тиск».
Але в Україні наразі є правові лазівки, які дають змогу підприємствам приховувати реальний обсяг небезпечних відходів, які вони виробляють, або ж занижувати ступінь їхньої загрози. Зокрема, дію «Санітарних норм і правил», за якими раніше визначали токсичність відходів, призупинили, а нової системи наразі немає, визнає експерт ВЕГО «Мама-86» Олександр Посмітний.
Відтак, за його словами, часто шкідливість відходів визначають самі ж їхні виробники – «на око», занижуючи клас небезпеки, щоб платити менше податків, стверджує Олександр Посмітний. Він наводить приклад: коли йдеться про хімічні відходи, заявлений клас небезпеки часто не відповідає реальному. Однак саме від ступеня небезпеки залежить, за якою саме технологією переробляти ці речовини, чи можна їх використовувати в якості вторсировини, чи треба лише захоронювати.
«Не відкрию таємниці: в Україні немає підприємств, які можуть знищувати сільськогосподарські отрутохімікати. Адже для знешкодження їх треба спалювати за температури 1200-1300 градусів. Свого часу, в якості тимчасового заходу, уряд вирішив вивезти ці отруйні сполуки за кордон на переробку. Але на цьому не можна зупинятися. Україні, як державі з великою територією та значним населенням, потрібно мати власний «парк технологій» для переробки небезпечних відходів», – радить аналітик.
За даними організації «Мама-86», в середньому до 10% відходів із тих, які виробляє середньостатистичне українське підприємство, є небезпечними.
За офіційною статистикою, таких відходів в Україні утворюється понад 580 тисяч тонн на рік, і лише 10% з них переробляють чи безпечно знищують.
