У Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відкрили виставку «Розірване коло». Організатори розповідають, що на світлинах – аналіз змін свят українського календаря різних періодів. За їхніми словами, виставка демонструє, як радянська влада поступово позбавлялася українських традиційних свят.
Кураторка виставки Ганна Сокиріна разом із науковим консультантом Олесею Стасюк розповіли, що українці сьогодні святкують усе: радянське, церковне, європейське. Вони переконані, що перший крок на шляху до справжньої незалежності – відчуження від радянського минулого. Органи державної влади розпочали процес декомунізації, а дійшовши до свят – викликали шквал емоцій у людей. Тих, які відверто признаються, що не знають, як саме з’явилися свята 8 березня, 1 травня, 9 травня, але кажуть, що вони проти їхнього скасування. Виставка допоможе людям усе зрозуміти й побачити, кажуть її організатори. На світлинах зображені періоди 1920-х, 1930-х, 1940-х років та післявоєнний період.
Я закликала й закликатиму, щоб люди були небайдужими. Ми добре бачимо, до чого привела позиція нейтралітету. Війна сьогодні точиться не лише в зоні АТО, а на усіх теренах нашої Батьківщини. Це війна за наші думки, традиції, ідентичністьЛюдмила Хауха
Людмила Хауха, заступниця директора Музею книги і друкарства України з наукової роботи, каже: «Я закликала й закликатиму, щоб люди були небайдужими. Ми добре бачимо, до чого привела позиція нейтралітету. Війна сьогодні точиться не лише в зоні антитерористичної операції, а на усіх теренах нашої Батьківщини. По-перше, це війна за наші думки, за наші традиції, за нашу ідентичність. Якщо ми, до прикладу, приїжджаємо в Італію, миттєво відчуваємо й добре розуміємо менталітет жителів, їхню кухню їхні традиції, зокрема свята. Й ми шануємо їх! Україні цього не вистачає».
Вона переконана, що такі заходи робити потрібно: сьогодні прийшло 50 людей, наступного року прийде 60, а через 10 років – 200. Вона стверджує, що історію й дані про неї треба знаходити й піднімати в архівах, закликає усіх підтримати жалобні акції, такі як, до прикладу, відбуваються у День пам’яті жертв Голодомору.
Релігія – «ворог і дурман»
Генеральна директорка Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Олеся Стасюк розповіла, що сьогодні календар змінений суттєво. За її словами, трансформація відбувалася протягом 70 років.
До радянської влади українці не мали такого календаря: зима – весна – літо – осінь. У них була обрядовість, за якою вони жили: весняна, яка переходила в літню, потім осінню й зимовуОлеся Стасюк
«До радянської влади українці не мали такого календаря: зима – весна – літо – осінь. У них була обрядовість, за якою вони жили: весняна, яка переходила в літню, потім осінню й зимову. Люди знали, коли святкувати Великдень чи Різдво, знали, коли одружуватись й коли збирати врожай. З початком колективізації (1929-й – 1930-і роки) радянська влада оголосила релігію ворогом, дурманом і почала вести активну боротьбу проти релігії. До прикладу, проводилися антиріздвяні та антивеликодні кампанії. Дітей у школі вчили, що саме у ці свята відбувається найбільше злочинів, пияцтва та вбивств. Їх випитували шляхом контрольних робіт, чи батьки святкують щось і як. Навіть перевіряли, чи є від писанок та крашанок фарба на руках», – говорить Стасюк.
Показати українцям їхні свята
Екскурсію провела кураторка виставки Ганна Сокиріна, яка розповіла й про мету такого заходу: «Ми хотіли показати українцям, яких свят вони позбулися, які з них були традиційними для кожного й поступово зникали з нашого календаря».
Під час екскурсії вона показала українські ексклюзивні календарі різних періодів. За її словами, у календарі 1911 року близько 40 «неприсутственных дней» – так називали у той час вихідні дні. «А от календарі 1920-х років трохи нагадують сучасні. Щоправда, День пам’яті Леніна і Великдень розміщали на одній сторінці. У 1930 році календар виглядав приблизно так: п’ять святкових днів на весь рік. Називався він «табель-непрерывка». Люди тоді працювали за такою схемою: їх ділили на п’ять бригад – чотири дні працюєш, один відпочиваєш. Запам'ятавши свій колір, людина знала свій день відпочинку. В такому вигляді календар проіснував зовсім недовго», – розповіла Сокиріна.
Як відзначали свята, можна дізнатися із заміток. До прикладу, вирізок з особистого календаря Нестора Білоуса – хлібороба, який жив у Харківській області. Або зі збережених заміток зі щоденника репресованого в 1930-і роки академіка Сергія Єфремова.
Треба виховувати як дітей, так і дорослих – розповідати, у які дні ми, українці, дійсно маємо святкуватиГанна Сокиріна
«Треба визначитися, що ми святкуємо, як і чому. Так, ми можемо залишити будь-яке свято, можемо святкувати будь-що й коли нам заманеться. Питання у тому, що ми вкладаємо в себе, святкуючи, і як ми це робимо. Треба виховувати як дітей, так і дорослих – розповідати, у які дні ми, українці, дійсно маємо святкувати. Людям треба розповісти, що для них є важливим – для цього у нас є органи державної влади», – зазначила кураторка виставки.
Ганна Сокиріна показала, як виглядали гасла, під якими проводилася радянська кампанія – активний наступ на церкву та релігійні свята.
У 1920-х роках радянська влада впроваджувала власні свята: День інтернаціоналу, День Жовтневої революції, – і зберігала традиційні свята, які не були забороненими – Великдень, Різдво, Трійця. Такі свята відзначалися, але не були державними. У 1930-х роках жодного релігійного свята офіційно в календарі вже не було: лише три державні й п’ять вихідних днів. У 1960-х робітників та службовців було переведено на п’ятиденний робочий тиждень. У 1970-х роках з’явилось останнє свято радянської доби: День нової радянської конституції – 7 жовтня. Станом на сьогодні в українському календарі є 11 свят: три релігійні, решта – державні.
Організатори дали людям можливість висловили свої думки, залишивши одну із сіток незаповненою: «Ми залишили сторінку зі святами, які відзначаються сьогодні, й чекаємо, хто й що, можливо, хоче сказати з цього приводу», – каже Ганна Сокиріна.
