Українська художниця знайомить чехів із традиційним українським ткацтвом

Створити гобелен чи килим, пояс або інше доповнення одягу, за лічені години може не кожний. Для української художниці Лідії Кришталь – це не проблема. У жанрі художнього ткацтва та розпису тканини вона працює більше ніж 35 років. Її основні роботи розташовані в інтер’єрах громадських споруд у Києві, в посольствах Австрії, Швейцарії, Японії та у приватних колекціях за кордоном. Відома в Україні художниця стала учасницею численних Всеукраїнських та міжнародних виставок. А нині вона мешкає у Чехії і за допомогою майстер-класів та індивідуальних занять поширює традиційні українські техніки ткацького ремесла.

Ткацтвом Лідія Кришталь займається ціле життя. У 1981 році вона закінчила Львівський державний інститут декоративного та прикладного мистецтва, після чого її дипломний гобелен демонстрували на міжнародних виставках в Іспанії, Франції та Росії.

Для члена Національної спілки художників України дорога до Чехії прокладалася вже давно. Минулі 15 років свого життя Кришталь присвятила викладанню на кафедрі дизайну Київського національного університету технології і дизайну (колишній КТІЛП), який мав тісні зв’язки зі схожим за фахом Технічним університетом у чеському місті Ліберец.

«До нас часто приїжджав завідувач кафедри текстильного факультету Їржі Міліткі, запрошував до себе і наших студентів, і викладачів. Тому мені часто доводилось їздити у службові відрядження до Ліберця. Пізніше туди на навчання поїхала моя наймолодша донька. Момент, коли я вирішила возз’єднатися зі своєю родиною, – це був 2014 рік, коли на Майдані все горіло і стріляло. Так склалося, що майстерня у мене була на Майдані. З нею хоч нічого і не сталося, але для мене це була останньою краплею», – поділилася спогадами українська майстриня.

Півтора роки тому у Празі Лідія Кришталь відкрила власну затишну майстерню «Gobelada», у якій вона працює і навчає всіх охочих. Однак на відміну від України, де витвори художниці затребувані у ткацьких колах, у Празі на цей момент вони мало кому відомі.

Щасливим випадком можна назвати знайомство Лідії з чеською некомерційною організацією InBase, робота якої спрямована на цільову групу мігрантів. Окрім юридичної допомоги, за якою до них звернулася і Лідія, організація також запропонувала українській художниці влаштувати власний воркшоп.

«Ми проводимо різні воркшопи, але творчих зустрічей під керівництвом такого досвідченого майстра у нас ще не було. Я працюю в «InBase» близько року, і можу чесно сказати, що воркшоп пані Лідії у порівнянні з іншими – це зовсім інший рівень. І не тільки тому, що це діяльність, яка, як ми бачимо, подобається жінкам, але і тому, що Лідія Кришталь – це, перш за все, талановита художниця. Цінність цього воркшопу полягає не тільки в тому, що ми задовольнили наших клієнтів, але що ним ми хоч трохи допомогли Лідії дати про себе знати», – поділилася враженнями координатор зустрічі Мартіна Грдлічкова.

Оскільки майстер-клас такого плану з Лідією був для InBase першим, а отже, і пробним, в організаторів були певні сумніви щодо заповнення вільних місць. Однак результат себе виправдав. Майже на сім годин вихідного дня Лідії Кришталь довірилися десять жінок із різних країн.

«Сьогодні тут дві жінки з Азербайджану, одна з Росії, далі пані зі Словаччини, одна дівчина з Угорщини, і одна з України. Також дві чешки. Мені дуже приємно, що місця так швидко заповнились. Я впевнена, що дівчат прийшло би більше, якби простір дозволив», – додала Мартіна Грдлічкова.

У Чехії Лідія всього 4 роки, тож ще відчуває мовний бар’єр. Однак на творчий процес і роботу це не впливає, каже художниця.

«Є багато різних специфічних слів по технології, які у щоденному житті не вживаєш. Наприклад, що таке ремізка, бердо, що таке перебір ниток. Їх я намагаюся вчити. Перепоною це не є, але інколи мене це напружує, звичайно. Без мови складно, але я відчуваю доброзичливе розуміння з боку учениць, і це мене підтримує. Якщо я не знаю якесь слово, завжди знайдеться хтось, хто підхопить і перекладе за мене», – сказала Лідія Кришталь Радіо Свобода.

Гобеленове ткацтво, якому вчить Кришталь, – це традиційна техніка, вона спільна для всіх народних килимів: болгарських, чеських, українських тощо. Відрізняє їх лише композиція і орнамент. Українські старовинні килими із квітковими рослинними мотивами, наприклад, походять з полтавського регіону, пояснює Лідія.

Для своїх учениць, для багатьох з яких знайомство із українським гобеленовим ткацтвом відбувається вперше, Лідія обрала для зразку невеликий килимок на рамі, яка не є повноцінним верстатом, але дозволяє відчути себе справжнім майстром старовинної технології. На його створення в Лідії пішло десять робочих годин.

«Якщо говорити про далеку історію виникнення ткацтва, килимарства – колись такими теплими килимами утеплювали житло і стіни. Тепер, звичайно – це скоріш декоративне оформлення інтер’єру, оздоба. Навіть в цій класичній техніці вже зараз використовуються нетрадиційні матеріали, де поєднуються і вовна, і метал, люрекси і скло. Зараз ткацтво більше розгалужене в новітні способи переплетень, багато авторських технік тощо. Але саме ось ці килими, вони виткані в техніці нашого традиційного ткацтва», – поділилася творчим досвідом Лідія Кришталь.

Закінчивши роботу як викладач в університеті, Лідія Кришталь не закінчила свою роботу як митець. Звільнившись від обов’язків викладача, тепер вона більше часу присвячує творчій роботі у вільному режимі і розвитку своєї майстерні, у якій найближчим часом планує розпочати багато різних курсів із рукодільної справи.

І хоч серед талантів Лідії Кришталь присутні й інші техніки, зокрема декорування тканини в техніці холодного і гарячого батику і техніка традиційного розпису писанок, ткацтву вона віддає найбільшу перевагу.

«Ткацтво це таке первісне ремесло, можна ткати прості ужиткові речі. Це основа всього для мене. Ткацтво – це все моє свідоме життя. Це і робота моя і відпочинок, і улюблена справа. Така робота умиротворяє, заспокоює, дає широкі можливості самовираження», – зазначила наприкінці зустрічі відома українська майстриня.