Доступність посилання

ТОП новини
23 Липень 2018, Київ 09:30

Битва за Крим під час Другої світової війни: двобій тоталітарних систем


(Рубрика «Точка зору»)

Щороку у квітні-травні у Криму, а особливо у Севастополі відзначаються чергові річниці «визволення від німецько-фашистських загарбників» (попри те, що півострів перебував під контролем нацистської Німеччини, а не фашистської Італії, досі у вжитку сталінська формула). Такі відзначення і зазвичай бувають помпезними, тим більше після 2014 року, бо ж ідеться про «визначну перемогу» та «тріумф совєтських військ», зрештою, про «третій сталінський удар», який довів непереможність Червоної армії.

Насправді все було значно складнішим. Самовідданість і героїзм більшості солдатів й офіцерів Червоної армії під час останньої фази боїв за Крим навесні 1944-го сплелися воєдино з дурістю Сталіна, поганою організацією взаємодії різних родів військ і низьким рівнем бойової підготовки військових моряків і ще нижчим рівнем воєнного мистецтва з боку командування Чорноморського флоту в особі адмірала Октябрського. Це справді «свято зі сльозами на очах», і тут варто було б не влаштовувати пишні урочистості, а вшанувати тих вояків Червоної армії і флоту, хто поліг не лише від вогню ворога, а й – не меншою мірою! – від неоковирних рішень найвищого командування та загальної неефективності совєтської системи, таким чином ставши водночас жертвами й німецького нацизму, й російського більшовизму.

Згадаймо, як розвивалися події.

Після катастрофи, що спіткала Червону армію в Криму на початку травня 1942-го (Керченський півострів) та в Севастополі (кінець червня-початок липня) німецький окупаційний режим ствердився там аж до весни 1944 року. Совєтський десант осені 1943-го під Керчю ситуацію не змінив – бойові дії точилися на периферії, наскоки кораблів і катерів Чорноморського флоту на кримське узбережжя були вкрай невдалими. Тоді ж, восени 1943-го, Червона армія вийшла з півночі до Перекопу та Чонгару. Але спроба прорватися з ходу на Кримський півострів не вдалася – був захоплений тільки плацдарм на південному березі Сиваша. З нього й розпочався генеральний наступ.

З півночі на Крим наступав 4-й Український фронт (командувач – генерал Федір Толбухін), зі сходу – Окрема Приморська армія (командувач – генерал Андрій Єрьоменко). На початок операції совєтські війська налічували 470 тисяч «багнетів», 5982 гармати і мінометів, 559 танків і САУ. Щільність артилерії на ділянках прориву була доведена до 150-160, а на Перекопі – до 200 стволів на кілометр. У 4-й і 8-й повітряних арміях, які підтримували сухопутні війська, було 1250 літаків. Чорноморський флот виділив 12 підводних човнів, 31 торпедний катер і 430 літаків морської авіації. А вслід за армією йшли формування НКВД і НКҐБ – понад 25 тисяч осіб.

Блокована в Криму 17-а німецька армія (командувач генерал Ервін Єнеке) на початку квітня 1944 року налічувала у своєму складі 195 тисяч людей (переважно німців, а також румунів і росіян – 5 батальйонів РОА, 6 дивізіонів берегової артилерії), 3600 гармат і мінометів, 215 танків і штурмових гармат. Її підтримували 148 літаків 1-го авіаційного корпусу генерала Діхмана, що базувалися в Криму, і авіація з аеродромів у Румунії (ще приблизно стільки ж бойових літаків). З моря армію забезпечували 13 торпедних катерів, 30 катерів-мисливців, 17 катерів-тральщиків. Румунія виділила чотири есмінці і три канонерські човни. Крім того, було ще близько 80 озброєних самохідних десантних барж і поромів. Тили армії забезпечували поліцейські формування, набрані приблизно порівну з росіян і кримських татар. У квітні 1944-го, за оцінками істориків, загальна кількість такої поліції становила 12-15 тисяч.

Головним силам флоту за наказом Сталіна був заборонений вихід у море, хоча їхня активна участь у Кримській операції могла би врятувати десятки тисяч життів червоноармійців

Наступ Червоної армії з плацдарму за Сивашем почався 8 квітня, з-під Керчі – 11 квітня. Зважаючи на разючу перевагу Червоної армії у живій силі, танках, літаках і, що дуже важливо, у боєприпасах, генерал Єнеке наказав розпочати евакуацію. Із 12 квітня по 20 квітня практично безперешкодно вдалося вивезти 67 тисяч осіб – у першу чергу евакуації підлягали тилові служби, вояки східних формувань, військовополонені та цивільні. Німецька авіація надійно прикривала евакуацію, хоча винищувачів у ній було у сім-вісім разів менше, ніж у радянській. Підводні човни Чорноморського флоту слали командуванню рапорти про грандіозні успіхи, але то були фейки, а торпедні катери атакували лише вночі й не домагалися результатів. Головним же силам флоту (лінкор «Севастополь», три крейсери, п'ять есмінців) за наказом Сталіна був заборонений вихід у море, хоча їхня активна участь у Кримській операції могла би врятувати десятки тисяч життів червоноармійців.

Тож і ефективність дій совєтських моряків була відповідною. В результаті 31 атаки груп літаків (бомбардувальників і торпедоносців), 12 атак підводних човнів і 2 атак торпедних катерів у квітні 1944-го німецько-румунські моряки втратили танкер, два буксири, ліхтер і катер-мисливець. Ще чотири транспорти отримали пошкодження. За ці ж дні совєтські моряки втратили 59 літаків морської авіації (а це приблизно 240 членів екіпажів, бо врятувати тих, хто був збитий над морем, майже ніколи не вдавалося) та підводний човен. Але ж діяла та зазнавала втрат ще й фронтова авіація, і теж здебільшого невдало, бо виучка більшості льотчиків була відверто низькою…

Тим часом роль флоту в обороні портових міст чи штурмі ворожих прибережних позицій у Другій світовій війні була величезна. 1940 року танки Гудеріана спинилися під Дюнкерком, не ризикнувши увійти до зони дії корабельних гармат британського флоту, – і, таким чином, розгромлені англійські війська змогли майже безперешкодно евакуюватися з Франції. 1941 року крейсер «Кіров» цементував собою двомісячну оборону Таллінна. Оборона Ленінграда трималася на тому, що важкі гармати лінкорів і крейсерів Балтійського флоту унеможливили ефективні обстріли німецькою артилерією міста і позицій його захисників. У свою чергу, крейсери «Принц Ойген» і «Лейпциг» та панцерник берегової оборони «Шлезвіґ» цементували на початку 1945 року оборону Вермахту у Східній Пруссії. А в липні 1944 року американські та британські важкі кораблі здійснили ефективну вогневу підтримку висадки союзних військ у Нормандії.

Швидка ліквідація німецько-румунських військ була неминучою

Утім, 24 квітня Гітлер зупинив евакуацію, замінив генерала Єнеке генералом Альмендінґером і наказав тримати Севастополь до останнього. З Румунії літаками було перекинуто шість тисяч німецьких вояків. На загал, в останній декаді квітня Севастополь обороняло 72 тисячі німецьких і румунських вояків, які мали близько 1830 гармат і мінометів, 50 танків і штурмових гармат і до 100 бойових літаків. 4-й Український фронт (Приморська армія була включена до його складу), який постійно отримував маршові поповнення, налічував 253 тисячі «багнетів», 5333 гармати й міномети, 106 танків і САУ (зверніть увагу на значні совєтські втрати у бронетехніці). Авіація (крім морської) налічувала 1591 бойовий літак – величезна перевага. На напрямках головного удару щільність артилерії сягала 200-250 гармат і мінометів на кілометр фронту (Манштейн, готуючи штурм Севастополя у червні 1942-го, пишався, що зумів зосередити до 110 стволів на кілометр прориву; як він писав, «німці ніколи не досягали ще такого масованого використання артилерії», а живої сили в нього було ненабагато більше, ніж у оборонців Севастополя). Іншими словами, швидка ліквідація німецько-румунських військ була неминучою. Та в дійсності результатом стали невиправдано великі втрати Червоної армії й успішна евакуація приблизно половини решток 17-ї армії. Навіть в останню ніч боїв за Севастополь, 12 травня, під вогнем совєтської артилерії, німці змогли евакуювати з мису Херсонес близько 12 тисяч вояків. А з 10 квітня до 4 травня 1944 року 37 морських конвоїв вивезли з Криму 92 тисячі військовиків, 11 тисяч цивільних осіб і 3800 військовополонених червоноармійців і моряків. А загалом за останній місяць боїв за Крим з півострова морем були вивезені близько 115 тисяч військовиків. Ще 21457 осіб вивезли літаки 1-го авіакорпусу Люфтваффе. Тобто, втрати 17-ї німецької армії та допоміжних формувань загиблими й полоненими у всьому Криму з 8 квітня по 12 травня 1944 року сягають приблизно 65 000 «багнетів», зокрема в Севастополі – до 35 000.

Близько 20 тисяч мобілізованих до Червоної армії кримських татар потрапили в полон; усі вони були оголошені «дезертирами»

Варто порівняти ці цифри з 95 тисячами оборонців Севастополя, на початку липня 1942 року буквально кинутих напризволяще й командувачем Чорноморського флоту адміралом Октябрським, і командувачем Приморської армії генералом Петровим, і самим Сталіним. До речі, під час оборони Криму і Севастополя у 1941-42 роках загалом близько 20 тисяч мобілізованих до Червоної армії кримських татар потрапили в полон; усі вони були оголошені «дезертирами», хоча реальна провина за це (як і за взяття в полон під час цих боїв сотень тисяч інших червоноармійців і моряків) лежить на совєтському керівництві…

Втрати сухопутних совєтських військ убитими й пораненими (а серед останніх, як відомо, був високий відсоток померлих від ран – у медиків не було ані пеніциліну, ані протиправцевої сироватки) під час Кримської операції перевищили, за офіційними даними, 85 тисяч, а за підрахунками сучасних істориків – понад 100 тисяч. Ці втрати були б меншими на кілька десятків тисяч, якби Чорноморський флот під прикриттям могутньої винищувальної авіації (а її вистачало) підтримав потужним вогнем гармат своїх кораблів наступ Червоної армії вздовж Південного берегу Криму й особливо – під час штурму Севастополя. В такому разі була би фактично зірвана евакуація німецько-румунських військ, і втрати військ 4-го Українського фронту звелися б до мінімуму. Проте відомо – «незамінних людей немає», а створена більшовиками система (під знаменами якої у «місті флотської слави» в ці дні відбувалися торжества) була не менш людожерською, ніж нацистська.

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Крим.Реалії

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG