Михайло Магід
24 червня, на 17 місяців раніше від планованої дати, в Туреччині відбудуться дострокові президентські і парламентські вибори. Про їхнє проведення у квітні оголосив президент країни Реджеп Ердоган. Офіційною причиною він назвав необхідність перейти до «системи сильної президентської влади» і позбутися «вад старої системи».
Оголосивши дострокові вибори, Реджеп Тайїп Ердоган прагнув реалізувати свої переваги і був упевнений, що здобуде рішучу перемогу над суперниками. Підстави так вважати він мав: раніше, 2017 року, він виграв референдум про продовження термінів свого правління і поєднання посад і повноважень президента і прем’єр-міністра. Ухвалена таким чином конституційна реформа має вступити в силу відразу після нових виборів. Не дивно, що Ердоган вирішив «поквапити» події, щоб посилити свої повноваження раніше.
Але його розрахунок виявився неправильним. Останні опитування громадської думки схиляються на користь того, що підстави розраховувати на перемогу є не в Ердогана, а в його суперників.
Суперники Ердогана – хто вони
Проти двопартійної коаліції Ердогана, яка складається з Партії справедливості і розвитку і Партії націоналістичного руху, склалася широка чотирипартійна коаліція.
Вона представлена:
- світською націоналістичною Республіканською народною партією соціал-демократичного спрямування,
- ліберальними світськими націоналістами з Доброї партії,
- ліберал-демократами з Демократичної партії,
- ісламістами з Партії щастя, опозиційної до Ердогана.
Контрольний пакет у коаліції перебуває в руках світських націоналістів із перших двох згаданих партій.
Кандидатами на посаду президента від коаліції стали республіканець і мусульманин-суніт Мухаррем Індже і популярна в Туреччині лідер Доброї партії Мерал Акшенер.
Український журналіст Осман Пашаєв вважав, що Ердоган призначив дострокові вибори багато в чому для того, щоб не допустити Акшенер у велику політику. Зокрема, щоб позбавити її часу, необхідного для збору потрібної кількості підписів, необхідних для реєстрації як кандидата на виборах. Але Акшенер подолала всі перешкоди.
Акшенер недовго була міністром внутрішніх справ у коаліційному уряді ісламіста Неджметтіна Ербакана у другій половині 1990-х років, при тому, що сама представляла в уряді правих лібералів. Пізніше вона обиралася до парламенту від націоналістів, але популярною стала 2015 року, коли лідер партії націоналістів Девлет Бахчелі відмовився внести її в передвиборний список.
«Вона була єдиною яскравою жінкою в найбільш чоловічій партії Туреччини. Два терміни працювала віце-спікером парламенту і за неухильне дотримання регламенту отримала публічну подяку навіть від політичних ворогів-курдів», – зауважив Пашаєв.
Обидва лідери опозиції позиціонують себе як світські політики. Але важливо відзначити, що ні Індже, ні Акшенер при цьому не налаштовані по-антиісламському, а жінка-політик до того ж має досвід співпраці з ісламістами. Тому є ймовірність, що, крім свого основного електорату (прихильників світського розвитку Туреччини), їм вдасться відтягнути від Ердогана також частину прихильників політичного ісламу, опозиційних до нинішнього президента. А, можливо, і цілком залучити на свій бік якусь частину консервативних виборців.
Політологи вважають, що Індже в першому турі виборів, найімовірніше, набере менше голосів, ніж Ердоган, але більше, ніж Акшенер. Але в другому турі Індже має шанси перемогти Ердогана, якщо йому вдасться консолідувати голоси опозиції.
Чому вони можуть перемогти
Результати референдуму 2017 року показали, що Ердоган переміг за рахунок голосів глибинки, зокрема її релігійного населення. Але більшість великих міст (Стамбул, Анкара і Ізмір) продовжують залишатися переважно світськими і виступили проти президента.
Містян дратує згортання прав людини, впровадження релігійних принципів в систему освіти (уряд Туреччини запровадив у школах обов’язковий курс сунітського ісламу «Культура релігії і пізнання моралі», який школярі вивчають уже з четвертого класу), зростання кількості учнів у релігійних школах, заклики до відмови від контрацепції, а також перевірка на прихильність ісламові перед вступом на державну службу.
Сотні офіцерів, колись звільнених за ісламістські ідеї, відновлюються в армії. Так, Аднана Танриверді, офіцера артилерії і фахівця з асиметричної війні, минулого року вигнали з армії через ісламістські переконання. Сьогодні він – головний військовий радником президента.
Також президент програв референдум у наймолодших виборців. Якщо загалом по країні Ердогана підтримали 51,5% (48,5% виступили проти нього), то серед тих, хто голосував уперше, тобто досяг 18 років, число супротивників президента склало 58%.
Коли невдовзі після референдуму французька компанія Ipsos провела соціологічне опитування, його результати підтвердили, що Ердоган поступово втрачає виборців. З урахуванням того, що щороку приблизно 1 мільйон жителів Туреччини досягає віку, який дозволяє брати участь у виборах, час працює проти Ердогана і на його супротивників.
Зменшує кількість прихильників Ердогана і урбанізація: як і всюди, населення Туреччини поступово переміщається з невеликих міст і сіл у мегаполіси.
Проти Ердогана виступає також економічна ситуація. Хоча 2017 року зростання ВВП досягло 7,4% проти 3,2% 2016 року, в Туреччині високе безробіття: за статистикою американської влади, воно становить близько 11,2%. Курс турецької ліри з 2014 року також упав: майже вдвічі щодо євро і майже втричі щодо долара США.
Крім того, широка хвиля політичних репресій, яка в Туреччині почалася влітку 2016 року після невдалого перевороту і триває досі, викликала питання в інвесторів. З липня 2016 року по березень 2017-го три провідні світові рейтингові агентства знизили суверенні кредитні рейтинги Туреччини, посилаючись як на заклопотаність із приводу верховенства права, так і на темпи економічних реформ. А зниження рейтингів означає як пряме зменшення іноземних інвестицій, так і те, що Туреччині й турецьким компаніям більше не вдасться залучати на міжнародних ринках дешеві кредитні гроші.
Тому гарантій, що економічні успіхи 2017 року вдасться повторити у 2018–2019 році, немає. Це ще одна причина, з якої влада Туреччини поспішає звернути вже наявні економічні досягнення собі на користь.
Нарешті, багато хто в Туреччині просто втомився від Ердогана, який перебуває при владі вже 16 років.
Громадська думка перестала пробачати Ердоганові помилки. Наприклад, коли під час однієї промови він заявив: «Якщо люди скажуть «Досить!» («Тамам») – я піду». Після цього повідомлення зі словом «тамам» стали масово з’являтися у твітері: близько 1,8 мільйона власників облікових записів зробили записи, в яких використовували слово «тамам».
Курди – головна інтрига
Представники найбільших національних і релігійних меншин, курди (близько 20 мільйонів) і алевіти (до 10 мільйонів), що становлять разом близько третини населення Туреччини, зі своїх причин незадоволені діями Ердогана, навіть незважаючи на те, що консервативна частина курдів виступає на боці президента. Алевітам (течія шиїтського ісламу) не подобається, що на їхні податки в їхніх селищах будують сунітські мечеті. Курди виступають проти масових репресій проти курдських партій і обраних мерів, яких влада замінює призначеними згори державними кураторами.
Тому головною інтригою на майбутніх виборах стане позиція переважно курдської світської Демократичної партії народів. Вона не входить ні в одну з коаліцій і постійно набирає на виборах не менш ніж 11–13% голосів. Її кандидат на посаду президента – Селахаттін Демірташ – сидить у в’язниці.
Пам’ятаючи про те, що Ердоган розв’язав проти них масові репресії, у другому турі виборів курди з високою ймовірністю підтримають Індже. У разі його перемоги у курдів можуть з’явитися шанси звільнити своїх політв’язнів, а також домогтися від нового уряду певних поступок, допомагаючи йому отримати більшість у парламенті. Таким чином, саме курди можуть стати на цих виборах козирною картою, здатною визначити остаточний результат.
Чи будуть вибори чесними?
Західні й опозиційні політологи мали серйозні підстави вважати, що під час референдуму 2017 року режим Ердогана міг вплинути і впливав на перебіг голосування. Перш за все, це стосується близько 500 тисяч курдських громадян, які є біженцями. Більшість із них, імовірно, виступили б проти конституційних поправок, запропонованих Ердоганом, але їм не дали цього зробити: багато хто просто не зміг зареєструватися як виборець.
Були й інші порушення. У день голосування незалежним спостерігачам регулярно забороняли відвідувати виборчі дільниці. Ще істотніше те, що Найвища виборча комісія дозволила зараховувати картки для голосування, на яких не було офіційної печатки. Схожі речі можуть статися і 24 червня, припускають політологи, яких опитало агентство Reuters.
Що означають вибори для інших країн
Обидві партійні коаліції не беруть за найважливіше питання зовнішньої політики. У центрі їхніх інтересів – економіка, свобода слова, репресії, а також питання про світський або релігійний характер турецької держави.
Проте перемога опозиційної коаліції може значно вплинути на зовнішню політику Туреччини. США не відчувають довіри до Ердогана. Хоча Туреччина далі залишається членом НАТО, багато американських політиків не схвалюють ісламістський курс Ердогана, його співпрацю з Іраном і незалежну від НАТО політику. Джон Болтон, радник президента США з нацбезпеки, навіть охарактеризував ердоганівську Туреччину як недружній режим.
А ось союз переважно світських партій, прийшовши до влади, може отримати з боку США набагато більшу підтримку.
Але, якщо зовнішня політика Туреччини після виборів стане більшою мірою орієнтована на співпрацю зі США й НАТО, ніж сьогодні, це може стати не дуже доброю новиною для керівництва Росії, з яким у Ердогана особисто склалися складні суперечливі відносини.
