Доступність посилання

ТОП новини
19 Лютий 2019, Київ 12:57

Розстріляли як «ворогів народу». Історія братів Луканових


Костянтин Луканов в Італії

Журналіст Юрій Луканов «ненавидить СРСР усіма фібрами душі». Каже, якби не комуністичний нелюдський режим, його б міг виховувати дідусь Павло з його рідним братом Костянтином, але обох чоловіків стратили ще наприкінці 1930-х. Через багато років Юрій відшукав їхні архівно-слідчі справи і був вражений тим, наскільки жорстокою була радянська репресивна машина.

Було 10 квітня 1938 року, коли Костянтина Луканова розстріляли. До найвищої міри покарання з конфіскацією особистого майна його засудили буквально за кілька годин до цього – на закритому засіданні виїзної сесії військової колегії Верховного суду СРСР.

Суддівська трійка у складі Орлова, Зарянова та Кулика звинуватила чоловіка за трьома статтями радянського Кримінального кодексу: 54-7 (шкідництво), 54-8 (тероризм) та 54-11 (участь у контрреволюційній організації).

«Підсудний Луканов є активним учасником антирадянської право-троцькістської терористичної організації… Протягом своєї антирадянської діяльності він встановив організаційний зв’язок з її учасниками... і проводив шкідницьку роботу на оборонному заводі імені Марті, спрямовану на зрив випуску військових кораблів та іншої продукції оборонного характеру», – йшлося у судовій постанові.

Довідка про розстріл Костянтина Луканова
Довідка про розстріл Костянтина Луканова

Чому цей суд був закритим, без участі свідків і захисту, а сам вирок настільки швидко виконали? Усе через те, що до розгляду справи Луканова була застосована постанова Центрального виконавчого комітету СРСР від 1 грудня 1934 року, яка передбачала серед іншого те, що подібні справи мали слухатись без залучення сторін та забороняла касаційне оскарження суддівського рішення і подачу клопотань щодо помилування.

Утім, останнє слово Костянтину Луканову все ж таки дали. У ньому він зазначив, що не визнає себе винним і наголосив, що відмовляється від усіх показів, які надав під час допитів, адже брехав. Неправдивими він назвав і свідчення інших допитаних у його справі осіб, яких він нібито вербував до участі в контрреволюційній організації.

«Слідство» у справі репресованого тривало чотири місяці. Після арешту 2 грудня 1937-го його відправили до в’язниці НКВС Миколаєва, а далі чоловіка по черзі допитували сержант держбезпеки Воронін та лейтенант Волошин.

Фрагмент протоколу допиту Костянтина Луканова
Фрагмент протоколу допиту Костянтина Луканова

У протоколах можна прочитати, що підозрюваний, «розуміючи усю тяжкість скоєних злочинів», нібито повністю визнав себе винним та, зокрема, зізнався, що був завербований до контрреволюційної організації ще на початку 1936 року колишнім директором суднобудівного заводу імені Марті в Миколаєві та просто добрим знайомим Сергієм Степановим.

Саме за його вказівками, як випливає з документів, Луканов в подальшому виконував свою «зрадницьку роботу», спрямовану на шкідництво в оборонному виробництві усіх напрямків: від перешкоджання спорудженню і відправці військових кораблів на Далекий Схід до створення проблем на артилерійських об’єктах, – яка загалом мала на меті вчинення державного перевороту на насильницьке повалення радянської влади.

«Усіх фактів шкідницької роботи на заводі з випуску крейсерів, лідерів і есмінців згадати зараз не можу. Їх було багато», – йдеться в одному з протоколів допиту Луканова.

Утім, у цьому ж документі можна зустріти і згадки про нібито конкретні приклади шкідництва.

«У січні 1937 року в Севастополь був відправлений на випробування лідер «Харків» с.223 в незавершеному вигляді. В основному були незавершені такі роботи, які могли спричинити велику аварію корабля», – зафіксовано у протоколі.

Лідер ескадронних міноносців «Харків»
Лідер ескадронних міноносців «Харків»

«Внаслідок нашого шкідництва жодної артилерійської системи замовлення 1936 року випущено не було», – записано у документі.

На запитання слідчого про те, хто, крім Луканова, ще брав участь у цій підривній діяльності, чоловік називає понад десяток прізвищ. А далі зазначає, що для збільшення впливу організації, нібито, навіть особисто завербував з числа співробітників все того ж миколаївського заводу імені Марті чотирьох нових: Рогінського, Максименка, Нечипуренка та Іванова. Щоправда, останній пізніше, під час очної ставки з підозрюваним, заперечив це.

Сам Костянтин Луканов до арешту на вищезгаданому заводі обіймав посаду заступника головного інженера. Він навіть стажувався на знаменитому італійському заводі «Фіат».

Звіт про цю поїздку був одним із тих речових доказів, які вилучили у чоловіка під час обшуку 7 грудня 1937 року. Окрім цього, в нього тоді забрали 2 мідні та 9 срібних іноземних монет, а також 8 журналів зі статтями «ворогів народу», різноманітну переписку і блокнот із записами.

Фрагмент протоколу обшуку у Костянтина Луканова
Фрагмент протоколу обшуку у Костянтина Луканова

«Фахівців із закордонним досвідом країна мала не так багато і, здавалося б, вони мали бути на вагу золота. Та 32-річного Костянтина Луканова ні з того, ні з сього розстріляли, пустивши на вітер і витрачені на нього гроші, і його професійні навички. Чи це не безглуздо?» – запитує двоюрідний онук репресованого Юрій Луканов.

В обвинувальному висновку від 3 квітня 1938 року, підписаному співробітниками НКВС Вороніним, Волошиним і Толкачовим, згадується, зокрема, і про те, що свідки у справі Луканова Степанов, Зінов’єв, Рогінський та Іванов нібито теж підтвердили його контрреволюційну діяльність.

Уже через тиждень після цього відбудеться суд і чоловіка стратять. Але чи була справді підстава для його засудження і тим більше розстрілу? Відповідь на це запитання дають вже матеріали повторного розслідування справи Костянтина Луканова, яке розпочалося після того, як його брат Іван у 1955-му звернувся до військового прокурора Одеського військового округу.

«Причина арешту мого брата, як і його доля, мені абсолютно не відомі. Прошу вас повідомити мені, якщо можливо, причини арешту, долю брата і переглянути його справу», – йшлося у зверненні.

Звернення брата Костянтина Луканова з проханням перерозгляду його справи
Звернення брата Костянтина Луканова з проханням перерозгляду його справи

Повторне слідство показало, що покази Степанова, Зінов’єва та Іванова не могли бути доказами винуватості Луканова, адже Степанова повністю реабілітували, не встановивши складу злочину, що в свою чергу анулювало покази Іванова, який звинувачував у своїй вербовці саме Степанова та свідчив проти Луканова, а Зінов’єв посилався на Бартоломейчука, який у 1938-му не був допитаний, і на момент повторного слідства помер.

Із Нечипуренком та Максименком, теж нібито залученими до участі у контрреволюційній діяльності Лукановим, так само були проблеми: перший до кримінальної відповідальності не притягувався, а справа щодо другого була закрита ще на етапі слідства через недоведеність злочину.

Аналогічні нюанси були і щодо цілої низки інших фігурантів справи. Окрім того виявилось, що співробітники НКВС Кармишев, Трушкін та Воронін, які були причетні до справи Луканова, самі були репресовані невдовзі після його страти: перших двох так само розстріляли, а останнього відправили на 10 років таборів через фальсифікацію справ та незаконні методи слідства.

Отже, через відсутність складу злочину Костянтина Луканова у 1957 році реабілітували.

Розписка Івана Луканова про отримання відомостей щодо реабілітації брата Костянтина
Розписка Івана Луканова про отримання відомостей щодо реабілітації брата Костянтина

А як склалася доля його родини після його розстрілу у 1938 році? Дружину Тетяну, що залишилась вдовою, спочатку вигнали з двома малими дітьми – трирічною Наталею та одинадцятирічним Анатолієм – з квартири і вони змушені були шукати прихистку у родичів.

Діти Костянтина Луканова: Наталя та Анатолій
Діти Костянтина Луканова: Наталя та Анатолій

Далі була війна і окупація, яка забрала життя сина: він загинув незадовго до звільнення Миколаєва від нацистів. Натомість донька вивчилась на філолога, вийшла заміж за перекладача і оселилася у Москві.

Але репресували не лише Костянтина, але і його брата Павла Луканова, який був начальником зернового управління Донецького регіонального відділення аграрного наркомату. Чоловіка арештували у 1937 році за звинуваченням у контрреволюційній діяльності та шкідництві, а згодом і розстріляли, попри його каяття і готовність спокутувати свою провину.

Павло Луканов
Павло Луканов

Невдовзі після цього арештували і дружину Павла Ольгу Волковську.

«Родичі згадували її розповіді про те, як їй затискали пальці в двері, садили навпроти над яскравої лампи і не дозволяли спати. Потім її заштовхали до якогось підвалу, де холодна вода доходила до щиколоток. Після кількох годин стояння їй кинули якесь лахміття. Вона прилягла на нього, а звідти поповзли воші», – розповідає онук Юрій.

Ольга Волковська
Ольга Волковська

Жінку відправили до таборів як дружину «зрадника батьківщини», перебуваючи в яких вона збожеволіла і вже звідти потрапила до психіатричної лікарні.

Пізніше Павла та Ольгу реабілітували

Іван Луканов – єдиний з трьох братів, хто не потрапив під тиск радянської репресивної машини. Він до кінця життя боявся згадувати про історії з Костянтином та Павлом. Після їхнього розстрілу родина фактично розпалася і лише тоді, коли онук Юрій відшукав справи предків в архівах та написав про це статті, знову вдалося поновити втрачений зв’язок з родичами.

Але не тільки батьківська гілка Юрія Луканова відчула на собі, що таке комуністи і комунізм. По материній лінії четверо з шести дітей прабабусі, а також її чоловік померли під час Голоду 1932-33 років. Відтак Юрій не розуміє тих, хто розповідає про те, що «в СРСР було щось позитивне».

Юрій Луканов
Юрій Луканов

«В основі своїй це була нелюдська система. Коли ти читаєш матеріали справи своїх рідних, то це справляє значно потужніше враження, ніж, наприклад, роман Івана Багряного «Сад Гетсиманський», оскільки в романі, попри всю його художню достовірність, могли бути вигадані персонажі, а тут сухі документи свідчать, що це саме твої родичі, твої діди потрапили в таку жахливу м’ясорубку. Якби не це, то ти міг би бачити їх живими, вони могли б виховувати тебе. Але через жорстокість нелюдської комуністичної системи я був позбавлений такої можливості. І ці емоції не описати словами», – підсумовує Юрій Луканов

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ

У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .

До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG