Майже 70 років у родині Дарини Рогачук ніхто достеменно не знав, за що була репресована наприкінці 1940-х її бабуся по батьковій лінії Марія: сама вона своїм нащадкам майже нічого про це не розповідала, а з офіційними документами щодо її засудження було неможливо ознайомитись через їхню секретність. Діти Марії знали лише про те, що вирок матері був якось пов’язаний з українськими повстанцями. Шокуюча правда відкрилася Рогачукам з відкриттям архівів радянських репресивних органів. Онуку Дарину, яка і знайомилась зі справою своєї бабусі, віднайдена інформація вразила до сліз.
1949 рік став для 23-річної Марії Рогачук із тернопільського села Ланівці фатальним: 13 лютого її, донедавна шкільну вчительку, а з листопада 1948-го дружину завідувача місцевого клубу, арештували у селищі Скала-Подільська.
Саме ця дата зазначена у анкеті заарештованої, протоколі її особистого обшуку та постанові на затримання. Ця ж дата стоїть і у довідці про початок провадження. А от у постанові про арешт число не вказане, лише є позначка, що затверджений він 17 лютого, а санкціонований 18-го числа.
Згідно з документами, 18 лютого Марії обрали запобіжний захід. Статті обвинувачення – 20-54-1а (співучасть у зраді батьківщини) та 54-11 (участь у контрреволюційній організації). Старший оперуповноважений Скала-Подільського РВ МДБ, лейтенант Андрєєв клопотав про необхідність взяття затриманої під варту, адже вона «могла ухилитись від слідства та суду», перебуваючи на свободі. Начальник райвідділку Величко та заступник начальника слідчого відділу МДБ, майор Сивак з цим погодились. Цього ж дня Тернопільське облуправління МДБ видає Андрєєву ордер на проведення арешту та обшуку Марії Рогачук.
20 лютого у присутності понятих Євстахія Жария та Івана Засійбіди до її помешкання приходять оперативники. Однак, нічого важливого вони тут не знаходять і не вилучають, тому накладають арешт на комод та дві перові подушки.
А от у будинку, де проживав її батько, під час обшуку чекісти виявили лист від 30 березня 1948 року, адресований Марії. Саме він і стане у подальшому однією з головних підстав для засудження дівчини.
Допити і тиск
Під час слідства Марія Рогачук утримувалась у внутрішній тюрмі УМДБ т/о в Чорткові.
Із початком допитів на неї одразу почали чинити тиск. Це стає зрозуміло з першого ж протоколу за 13 лютого 1949 року, у якому зафіксовано, як вона різко змінює свої покази: спочатку каже, що нікого з повстанців не знає і зв’язків з ними не має, утім, далі, очевидно під тиском, починає говорити протилежне. Зокрема, розповідає про те, що справді знайома з повстанцем Богданом «Олегом» Приймою і листувалась з ним через односельчанку Юстину Стасюк.
Під час наступного допиту тиск продовжився. У один з моментів Марія знову різко змінює риторику і зізнається, що, мовляв, минулого разу намагалась ошукати слідство і приховала свою зустріч з Приймою.
На третьому допиті Рогачук змінюють слідчого: замість Андрєєва приходить Божко. Ймовірно, цей чекіст виявився більш «наполегливим», адже дівчина починає говорити багато нових деталей про Прийму, який так цікавив «органи».
Наступного разу – 17 лютого – Марію знову допитує Андрєєв, і на неї знову, як можна помітити з протоколу, чиниться тиск.
Загалом з 13 лютого по 9 березня 1949 року з Рогачук було проведено 9 допитів. Чекістам вдалося вичавити з неї зізнання у співпраці з ОУН. Марія підтвердила, що інформувала повстанців про поточну ситуацію у Ланівцях (окрім загальних відомостей про село та школу, у якій вона працювала, розповідала їм, зокрема, про те, хто з односельців співпрацював з МДБ, кого туди викликали на допити і про що розпитували).
Водночас інших членів ОУН Марія не здала: називала лише тих, про кого уже було відомо чекістам, або ж тих, хто вже і так співпрацював з ними.
«Як би я ходила по світі, якби стільки душ продала…», – говорила вона пізніше рідним.
Окрім того, ймовірно, на Марію чинили і психологічний тиск, погрожуючи на початку арешту розстрілом (про такі погрози вона згадувала у своїх нечисленних розповідях). Справа в тім, що на момент 1949 року офіційно розстрілу не існувало: як найвищу міру покарання його скасували у 1947-му, замінивши на 25 років позбавлення волі. Утім, з численних спогадів політв’язнів відомо, що чекісти для вибиття зізнань з ув’язнених широко використовували у своїй практиці демонстрацію сцен насилля над іншими в’язнями та безпосередні погрози, що стосувалися життя арештанта.
Тиск на рідних
У справі Марії Рогачук також допитували й інших. Зокрема, її батька Миколу Щербаня.
Із протоколу допиту стає відомо, що з 1907 по 1944 рік він був членом «Просвіти». Як пояснював сам Щербань, він був звичайним членом організації: у неділі та на свята разом з іншими приходив на зібрання, під час яких читав націоналістичну літературу, а також журнали і газети львівського видання. Єдина умова, яку він систематично виконував, – платив членські внески (наприклад, сім рублів (так зазначено у протоколі допиту, але, очевидно, йшлося про злоті – ред.) на рік під час німецької окупації).
На вимогу слідчого Трегубенка назвати, хто зі знайомих Щербаня також був у «Просвіті», той повідомив низку імен, утім, усі названі ним люди на той момент або вже померли, або були у засланні.
Недостовірні дані Микола Щербань дав і щодо справи своєї доньки, намагаючись захистити своїх дітей. Наприклад, сказав, що Юстина Стасюк ніколи їхнє помешкання не відвідувала, а от Богдан Прийма хоч і приходив, але син Іван про цей візит не знав, адже на той момент не був вдома, а коли повернувся, то йому він про такого гостя не розповів.
Як випливає з протоколу допиту, тиск на батька Марії не чинили, а от на брата арештованої – так, про що свідчить різка зміна його показів:
Із протоколу допиту Івана Щербаня, 17 лютого 1949 року:
– Кого ви знаєте з жителів с. Ланівці, які перебувають наразі на нелегальному положенні?
– Із жителів села Ланівці, які наразі перебувають на нелегальному положенні, я нікого не знаю.
– Хто із жителів с. Ланівці, які перебувають на нелегальному положенні, відвідував вашу квартиру в 1947-48 роках?
– Із жителів с. Ланівці, котрі перебувають на нелегальному положенні, мою квартиру ніхто і ніколи не відвідував.
– Коли вашу квартиру відвідувала Стасюк Юстина? Слідство вимагає від вас правдивих показів.
– Так, я справді говорив неправду, але бачачи безрезультатність подальшого спротиву, буду давати правдиві покази.
Після цього Іван зізнається: Юстина справді приходила, утім, каже, що не пам’ятає про що та говорила з ним і сестрою. Не заперечує він тепер і те, що Стасюк дійсно приносила листа від Богдана Прийми для Марії, але, як наголошував Іван, він був «любовного характеру».
Невдовзі Іван Щербань загинув від рук чекістів: вони жорстоко побили його, коли він приніс передачу для своєї сестри. Три дні хлопець страждав від сильних побоїв і помер. Його вагітна дружина від переживань втратила дитину.
Фатальне листування
Окрім листа Богдана до Марії, знайденого чекістами 16 лютого 1949 року у помешканні її батька, оперативники також відшукали і ті листи, які вона надсилала Приймі у відповідь: їх було вилучено під час обшуку повстанської криївки у жовтні 1948-го, де переховувався не лише він, але і Юстина Стасюк, через яку вони і підтримували контакт.
Усього у руках МДБ опинилось 11 так званих «речдоків». Усі ці листи були написані у період між груднем 1947-го та жовтнем 1948 років, тобто у час, коли Марія була ще незаміжнею.
У них вони звертаються одне до одного «д. (дорога – ред.) Марійко» та «д. Олегу/Богдане». Помітно, що Прийма та Рогачук мали дуже теплі, однак непрості відносини, через те, мабуть, і спілкувались здебільшого про особисте.
Окрім того Богдан надсилав Марії свою творчість, наприклад, пісні.
Із листа Богдана Прийми Марії Рогачук від 30 березня 1948 року:
Гей вже прийшла
Та чарівна весна
Що манить, полонить
Молодечі серця
Щебіт пташок
Та ще запах квіток
Мою грудь розрива
За коханим туга
Місяць зійшов
Заблестіла зоря
Ніч така чарівна
То кохання взива
Милий прийди
Прийди ти хоч ще раз
Нехай щастя любови
Завитає у нас
Твої палкі уста
Враз своїми зіллю
Усі скарби життя
Я віддам без жалю
Напоюся дурманом
І сама ним уп’юсь
І забудуся сном
Що навік не проснусь
Місяць зайшов
І погасла зоря
Тільки в гаю луна
Пісня та жалібна
Ти лиш прийди
Прийди ти хоч у сні
Дай пораду душі
Тій зболілій моїй.
Марії подобалась творчість Богдана і вона навіть просила надсилати такі речі їй частіше. Утім, коли вона довго не відповідала, хлопець ображався, хоча дівчина і просила не думати зле.
Вирок
У обвинувальному висновку від 9 березня 1949 року, підготованому старшим слідчим слідчого відділку УМДБ Тернопільської області, лейтенантом Живовим, Марії Рогачук закидали цілу низку «злодіянь»: йшлося про зв’язки з ОУН, про інформаторство на користь повстанців, про передачу їм даних «розвідувального характеру».
Вирок Марії Рогачук оголосили 28 березня 1949 року. Військовий трибунал військ МВС Тернопільської області у складі капітана юстиції Ухліна, молодшого лейтенанта Сунегіна та лейтенанта міліції Занкевича засудив її до 25 років таборів з обмеженням у правах на 5 років та конфіскацією усього майна.
31 березня Марія Рогачук подала касацію, у якій попросила «прийняти її чистоправдиве зізнання і помилувати її».
Утім, 12 травня Військовий трибунал військ МВС Львівського округу у складі підполковника Меркулова, майорів Будного та Сиротенка касацію відхилив, залишивши вирок в силі. Попереду на жінку чекало 25 років ГУЛАГу.
Заслання
Відбувати покарання Марію Рогачук відправили до Магадану. Про своє перебування у засланні вона майже не розповідала. Відомо, що у ГУЛАЗі вона добувала в кар’єрах каміння, а згодом стала бригадиром будівельної бригади.
Попри тяжкі умови життя, у засланні Марія мала багато друзів і подруг. Про них на звороті однієї з фотографій тих часів вона написала такі слова: «Не в шумній розмові друзя пізнаються, друзя пізнаються порою, як горе настане і сльози поллються, той друг, хто заплаче з тобою. Спомин з тяжких днів, прожитих у неволі».
У 1954-му, через 5 років після оголошення вироку, батько Марії Рогачук Микола Щербань звернувся до прокурора СРСР з проханням помилувати доньку та пришвидшити розгляд її справи.
За перерозгляд взявся старший слідчий слідчого відділу УКДБ Тернопільської області, старший лейтенант Бурлуцький. 16 серпня у своєму висновку він зазначив, що покарання, призначене Марії, є «суворим і не відповідає тяжкості скоєного злочину», та запропонував зменшити термін її ув’язнення у таборах з 25-ти до 10 років.
Через місяць тернопільська комісія з перегляду справ щодо осіб, засуджених за контрреволюційну діяльність, офіційно відняла від попереднього вироку 15 років.
Ще через п’ять місяців – 16 лютого 1955 року – військовий прокурор Прикарпатського військового округу, генерал-майор юстиції Лабутєв клопотав про зменшення вироку для Марії Рогачук ще на три роки, адже з матеріалів справи випливало, що вона «сама не була ініціатором зустрічей з бандитом ОУН», «злочин, скоєний нею, за своїм об’ємом незначний», а на утриманні ув’язненої був літній батько.
Також прокурор запропонував прибрати з обвинувачення Рогачук статтю 54-11 (участь у контрреволюційній організації) через її необґрунтованість.
Протест Лабутєва задовольнили: статтю 54-11 (участь у контрреволюційній організації) виключили, обвинувачення за статтею 54-1а перекваліфікували, покарання знизили до 5 років таборів, обмеження в правах зняли, а саму Марію Рогачук амністували.
1 липня 1955 року її звільнили. На той момент вона провела у таборах майже 6,5 років.
Після повернення до України у Марія народила чотирьох дітей. Утім, тиск системи продовжувала відчувати на собі і надалі: працювати могла хіба в їдальні, адже більше нікуди жінку з табірним минулим не брали.
Реабілітували Марію Рогачук лише на початку 90-х.
Зв'язок поколінь
Онука репресованої Дарина зізнається, що знайомство зі справою бабусі стало для неї дуже знаковою подією у житті.
«Я завжди цікавилась українськими повстанцями і довго не могла зрозуміти, чому ця тема така мені близька. Уже навчаючись в університеті я почула від батька, що моя бабуся була з цим якось пов'язана. А коли відкрилися архіви я просто інтуїтивно вирішила спробувати знайти в них її справу. Коли отримала документи і читала, то просто розплакалась (особливо, коли побачила її фотографію і листи)», – розповідає Дарина.
Своїм прикладом дівчина надихнула чимало знайомих, які так само, як і вона, хотіли дізнатися більше про своїх рідних в архівах. Своїм досвідом вона продовжує ділитись з іншими і надалі.
«Завжди здається, що важко зробити перший крок, але його варто робити, бо ми маємо знати, за що боролися і страждали наші предки. Ми заслуговуємо на правду про ті страшні події і ми маємо пам'ятати про наших рідних. Ці злочини потрібно викривати, зокрема, і заради нашого майбутнього», – підсумовує Дарина.
ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПОШУКУ В АРХІВАХ
У рамках реформи декомунізації, Україна надає вільний для кожного доступ до документів колишньої радянської спецслужби – ЧК-НКВД-КҐБ. Звернутися до архіву можна особисто або написати електронного листа. Це право передбачено Законом «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» .
До вашої уваги порадник: як шукати в архівах «Право на правду». Також, ви можете спробувати віднайти матеріали в Електронному архіві визвольного руху, де доступні он-лайн понад 24 000 архівних документів.
Відповіді на найбільш типові, а також спірні ситуації, з якими доводиться стикатися під час доступу до архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, можна знайти тут.
