Доступність посилання

ТОП новини
24 Жовтень 2019, Київ 02:38

Після Майдану українці в Японії почали визнавати свою національність – Павло Котенко


Павло Котенко

Щороку у травні сотні українців у Токіо організовують парад вишиванок. Одним із тих, хто був співорганізатором першого заходу, є Павло Котенко. Він у 2009 році пройшов конкурсний відбір на програму навчання у Токійському аграрному університеті та переїхав до Японії. Згодом повернувся до України, працював у Посольстві Японії у Києві, а зараз – у японській аграрній інвестиційній компанії. Радіо Свобода поспілкувалося із Павлом про японську освіту, Євромайдан у Токіо та розпитало, що варто змінити в українському аграрному секторі.

«Батьки завжди мріяли, щоб я навчався у за кордоном», – розповідає Павло Котенко. Окрім омріяного навчання за кордоном, у 2017 році він також пройшов на програму уряду Японії «Ship for World Youth» (Корабель молодих лідерів світу) та відправився у місячну мандрівку Тихим океаном.

Про навчання у Токіо

– Я навчався у Токіо 6 років, туди поїхав по програмі обміну від Національного університету біоресурсів і природокористування України. Іспити складав англійською та японською. Найбільшим поштовхом до вивчення японської було те, що я був єдиним іноземцем у групі з 15 японців. Всі комунікували між собою, і мені не хотілося бути поза системою. Тому почав готувати японською мовою матеріали на заняття, багато спілкувався із викладачами та не боявся говорити навіть неграмотно. У моєму університеті також мав змогу спілкуватися українською, там вчилося до 10 українців щороку. Українська та японська мови дуже різні, починаючи від написання до побудови речення і присвійних прикметників.

Церемонія нагородження у Токійському аграрному університеті
Церемонія нагородження у Токійському аграрному університеті

Україна vs. Японія

– У японській системі освіти є мінімальний бал, який потрібно отримати для успішного захисту дисциплін. Тут добре видно, хто зацікавлений у навчанні, а хто тут просто заради диплому. Ставлення викладачів до студентів скоріше дружнє, ніж ділове. Також є практика, коли студенти святкують Новий рік зі своїми наставниками, у нас в Україні не було такої відкритості. Лекції та семінари відвідувати обов’язково, тут є картки відвідуваності, дані з яких потім заносять у комп’ютерну систему. Японці гордяться та радіють, коли дізнаються, що іноземці обирають саме їхню країну для здобуття вищої освіти. Тут цінують та зберігають традиції, і паралельно вивчають новітні технології.

Євромайдан

– Я вже навчався у Токіо, коли починався Євромайдан в Україні. Тоді великі обсяги інформації на новинних телеканалах не давали зрозуміти, що насправді відбувається вдома.

У мене були дуже змішані почуття. Пам’ятаю, як громади українців із США та Японії доєдналися до збору коштів на дизельні генератори. Згодом була низка акцій у Токіо заради притягнення міжнародної спільноти до подій, які відбувалися вдома та тому, що їм передувало. У лютому 2014 року, коли вбили Сергія Нігояна, біля посольства України в Японії була проведена перша панахида за вбитим активістом. Дипломатів у посольстві вже не було або ще не було, тільки культурний аташе, секретар та охоронці. Після цих трагічних подій українська спільнота у Токіо більше активізувалася, багато українців почали ідентифікувати себе саме українцями.

Українці проти диктатури та державного терору, м. Токіо, січень 2014 року
Українці проти диктатури та державного терору, м. Токіо, січень 2014 року

З розвитком події на Майдані я зрозумів, що зміни, заради яких люди вийшли на протест, необхідіні, і хотілося взяти участь також у цих змінах і тут, за кордоном. Я був співзасновником Майдану у Японії, ми створили його для того, щоб інформувати тут людей про все, що відбувається у рідній державі. На жаль, тоді основна інформація у місцевих ЗМІ транслювалася через призму російського сприйняття. І я впевнений, що наші старання не були марними.

Під час перебування у Токіо я не очікував анексії Криму, збройного конфлікту на Донбасі. Думав, що повалення того режиму відбудеться більш мирно та безболісно. Ті конфлікти, що є досі, нікого не радують, але ми пройшли той етап початку змін у країні.

Також наприкінці травня кожного року у Токіо відбувається парад вишиванок. У 2014 році я був співорганізатором параду, і нам потрібно було отримати дозвіл від поліції. Коли з другом прийшли до поліцейського відділку, то відчули там тиск і щось схоже на допит. А роком раніше, у 2013 році, всі необхідні дозволи нам надали без проблем та зайвих запитань.

Парад вишиванок у Токіо
Парад вишиванок у Токіо

Вибір країни для майбутнього

– В Японії під час навчання ще з третього курсу бакалаврату студенти починають ходити на різні стажування у компанії, які їм подобаються. Я мав можливість залишитися, але вже під час навчання на магістратурі розумів, що хочу повернутися до України. Вдома я ефективніший та маю можливість для маневру. Але, порівнюючи з Україною, у Японії студенту після випуску роботу знайти набагато легше. Бо там готують до роботи ще з перших курсів навчання на бакалавраті, а в Україні ніби постійно відтягується цей важливий момент. І про реальну роботу згадують вже після випуску з магістратури.

У Токіо на вулицях немає смітників. Сміття можна викинути біля магазину в урну, або все ж принести додому. Жителі не закидають владі, що вулиці брудні, бо немає смітників по вулицях, так, як це буває в Україні. У Японії ідеальна чистота. У закладах харчування чітко дотримуються правила «клієнт завжди правий». Навіть якщо клієнт не правий, вони зроблять вигляд, що все розуміють і задовільнять примху відвідувача.

Зміни після 2014 року

– Найбільші зміни відчуваю у спрощенні державних послуг та легшій комунікації з владою. Наприклад, подання податкової звітності, чи подача документів до фіскальної служби, довідки та реєстрації на подачу певних документів онлайн. Це дуже круто. Але зараз українським аграріям простіше продати, аніж переробити сировину на продукт на місці. При тому, що зі сторони держави є програми пільгового кредитування при купівлі сільськогосподарської техніки українського виробництва. Державі потрібно зменшити податкове навантаження на підприємства, які інвестують у переробні заводи. Тому у перспективі більше підприємств вийде з тіні та збільшаться податкові надходження до держбюджету країни. Також підтримую зняття мораторію на продаж землі, який зараз продовжили до 1 січня 2020 року. Бо якщо у нас відкриють ринок землі, то в Україні зникне чимало схем рейдерських захоплень та з’являться нові можливості для аграріїв. Досі на законодавчому рівні не усунена низка бюрократичних перепон під час укладання угод між агропідприємствами та інвесторами. Можливо, легше було б якогось домовитись і оминути ці проблеми, але це не наша історія.

Я навіть не думав залишатися у Токіо, бо знаю, що вдома буду ефективніший. Хоча чимало друзів з України знайшли тут роботу та другу половинку. Після повернення додому я працював у агро-компанії на Хмельниччині, потім у посольстві Японії в Україні, а зараз – в японській інвестиційній компанії, яка вкладає гроші в аграрний сектор України.

Що потрібно, щоб люди поверталися з-за кордону до України
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:01:01 0:00

Я хочу продовжити жити та працювати в Україні. Тут є багато сфер та можливостей для реалізації, бо у майбутньому мрію про власну справу.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG