Газета «День» продовжує стежити за ситуацією навколо КПВВ «Станиця Луганська», до якої нині прикута особлива увага, адже там проводиться розведення сил та відновлення мосту через річку Сіверський Донецьк. Про те, як відбувається розведення військ від лінії розмежування, розповідає волонтерка і активістка Наталія Журбенко.
«Коли мені показали, по яких позиціях має відбуватися відхід, то я одразу своїм дітям сказала, що буде повний відхід. Це не паніка. Це накопичене відчуття небезпеки… Я переконана, що супротивник уже переминається з ноги на ногу, щоб дістатись Станиці. Висота, на якій розташувався окупант, на рівні 70 метрів порівняно з нашими позиціями. Я переконана, що на певних позиціях там створені нові вогневі точки замість так званих розведених», – розповідає волонтерка у матеріалі «Відведення на сході: погляд з місця подій».
Закон про столицю після першого читання більше нагадує «чорнобильського мутанта», ніж дієвий механізм ефективного функціонування міста, вважає політичний оглядач газети «День» Андрій Булґаров.
Він зазначає, що в законі дуже вільно і недоречно вживаються назви можливих органів влади – «магістрат» і «ратуша». Річ у тім, пояснює експерт, що в Україні XIV-XVIII століть ратуші будувалися в містах, що не мали магдебурзького права, але як тільки вони його отримували то автоматично перетворювалися на Магістрати, які за законом мали значно ширші адміністративно-судові та господарчі права й краще розбудований апарат самоуправи. Тобто, ратуші, на відміну від магістрату, де-факто жодного самоврядування не мали й повністю залежали від центральної влади.
Враховуючи цю історичну пам’ять, законодавча новела «більшовиків» зі «Слуги народу» звучить як знущання над головними принципами місцевого самоврядування. Особливо, коли в законі ратушам відводять функції єдиного вікна. А про таку посаду, як голова районної в місті Києві ради навіть і не згадується. Ретельно прочитавши відповідні статті законопроекту, доволі легко прийти до висновку, що районне самоврядування є бутафорією, наголошує оглядач.
А в публікації «АДвоКАТ» Віктор Медведчук – агент КДБ «Соколовський» дописувач «України молодої» Григорій Омельченко продовжує розповідати про таємниці архіву СБУ і спогади ветеранів КДБ про кума Путіна – Віктора Медведчука.
В Україні знову стартує масштабна приватизація. Після кількох фальстартів за часи попередніх урядів до успішного процесу роздержавлення у суспільстві вже встановилося доволі скептичне ставлення, стверджує газета «Україна молода».
Питання номер один, яке виникає у газетярів щодо планів уряду, – чи не наступить нова команда влади на ці ж самі граблі, що і їхні попередники? Адже про плани провести велику приватизацію українці чують не перший рік, до того ж у бюджет практично щороку закладають величезну суму як прибуток від приватизації. Цьогоріч ця цифра становить 17 мільярдів гривень. Утім, ще жодного разу цей пункт не виконали, нагадує газета. Відтак держава де-факто або переоцінювала власні сили, або ж закладала до Держбюджету прихований його дефіцит.
Для масової приватизації потрібні дві речі – політична воля і Фонд державного майна, який займається приватизацією, а не схемами. Іншими словами, об’єктів для продажу в держави достатньо, а про успішність приватизації потрібно судити не за сумами надходжень до бюджету, а за успіхами в пошуках стратегічного інвестора, наголошує видання. Тобто, орієнтуватися не на бажані доходи бюджету, а виставляти все, що не має стратегічного значення, на аукціон. Таким чином, ринок зробить свою справу щодо визначення справедливої ціни, а держава отримає вигоду від зростання капітальних інвестицій і зростання податкових надходжень. Про це йдеться в статті «Зелені» знижки».
