Доступність посилання

ТОП новини
02 липня 2020, Київ 23:01

Апокаліпсис. Розповідь письменниці Ірени Карпи про протести у Франції


Письменниця Ірена Карпа

(Рубрика «Точка зору»)

Протестний електорат Апокаліпсису

Пришпиляю щойно велосипед на вході до бібліотеки Мазарін. Світить сонце, ходять роззявлені туристи, нудьгують на тротуарі кореспондент France TV із оператором. Побачили мене зі злим лицем (а з яким іще велосипед до смітника можна пришпиляти?), сприйняли за місцеву і ввімкнули камеру.

«Давайте поговоримо про страйк?» – «Ну давайте...» Я вже приготувала свій обурено-ЗОЖний спіч про транспортний колапс, як питання застало мене зненацька. Що я думаю про методи страйкарів Ліону та сусідніх регіонів – там працівники електрокомпаній влаштовують короткі вимкнення струму. Подобається мені таке чи ні?.. Гм, ну що я змогла їм сказати – у нас в 90-х таке практикувалося і не на короткий час. В дитинстві це було страшенно романтичним і зворушливим – вся родина читала при свічках, хтось розказував страшні історії, хтось грав у карти... Плюс – нас попереджали про ці «заходи економії», ми знали час темряви й поспішали додому. А як почуваються при хаотичних французьких виключеннях лікарі в лікарні чи майстри на заводі – поняття не маю. Може, мають аварійні генератори? Як от я маю – аварійний велосипед. Ненавиджу його, востаннє каталася в школі, але що ж робити, коли метро не працює, а машиною їздить на роботу чоловік – йому за місто... Тільки й лишається, що кардіо робити, крутячи педалі...

Фактор об’єдання – пенсія

Національний страйк триває у Франції вже з добрий місяць. Звісно ж, ніхто так часто не страйкує, як французи, скажете ви (і будете праві). Але щоб отак тотально – то давно цього не було. Фактор об’єдання – пенсія. Нова реформа уряду пропонує вирівняти умови для представників усіх професій. Приміром, якщо історично «небезпечні» професії штибу залізничника, що кидав у тепловоз вугілля нагороджувалися швидшим виходом на пенсію (51 рік замість 60 і сплата 60-70% від зарплатні замість 50%, як у інших), тепер все буде по-іншому. Бо вугілля давно вже не кидають в тепловози, та й загального стресу, на думку реформаторів, у залізничника не більше, ніж в офісного працівника. (В народі RATP , назва підприємства громадського транспорту, глузливо розшифровується як reste assis, t’es payé – сиди й не смикайся, тобі заплатять).

5 грудня щонайменше 800 тисяч людей взяли участь в акціях по всій країні, повідомляло Міністерство внутрішніх справ Франції
5 грудня щонайменше 800 тисяч людей взяли участь в акціях по всій країні, повідомляло Міністерство внутрішніх справ Франції

Метро в Парижі впродовж страйку або зовсім не працює (більшість ліній), або працює лише в годину пік. Те саме – з приміськими електричками RER (ходить одна з чотирьох чи п’яти). Люди в прямому сенсі б’ються, щоби сісти у вагон. Ходять на ескалаторах перилами, щоб обігнати натовп (уявіть собі найгірший час переходу між Майданом і Хрещатиком, тут тепер весь час таке). Автобуси трохи більш милосердні. Таксі є, але через загальний час у заторах і перекрите місто на чергову демонстрацію буде коштувати, як скромний лоукост-переліт по Європі. Одне й лишається – велосипед. Ну чи самокат.

Правда, є ризик бути збитим автобусом, наїхати на нервового пішохода, що кидається вам під колеса на червоне світло, чи просто спізнитися на співбесіду в міграційну поліцію, приїхавши з червоним лицем, виряченими очима і розкуйовдженим волоссям. Дай Бог здоров’я тамтешнім службовцям – зглянулися, пустили, письмовий тест із французької прийняли, та ще й феміністичний дискурс підтримали. Останнє – дуже мило і кумедно. Інспекторка магрибського походження на ім’я Каріма, приймаючи мої документи, в графі «прізвище за одруженням» пише прізвище мого чоловіка. Ой, кажу, то помилка, я свого прізвища не змінювала! – Та то формальність, махає рукою вона і додає гордо: я свого теж не змінювала. Бо універсальне й коротке, як ваше. І взагалі, каже, я принципово всіх жінок, що приходять до нас на співбесіду, викликаю за дівочим прізвищем. А тим, хто обурюється й пафосно виправляє мене на «Я– мадам!» і прізвище чоловіка, кажу: заспокойтеся, дами, дівоче прізвище – це те, що точно залишиться з вами назавжди... Ми ще трохи з нею регочемо і я, виходячи, розумію, що усний іспит із французькою мені зарахували автоматично – за почуття гумору і жіночу солідарність.

Скільки це триватиме – невідомо

Але ключовий виграш цієї ситуації – у місті армагедонного руху я встигаю забрати зі школи дітей. Лишається вигадати їм суспільно-корисне заняття поза межами «телевізор і айпад».

Знаєте, ще ніколи у своєму житті я так часто не пекла з дітьми печеньки, як у ці дні. (Уточнення: пекарка з мене так собі). Але ж треба чимось зайняти час, несподівано вивільнений як не від гуртків, то від школи?.. Скасовані екскурсії, спортивні й музичні заняття. Скорочено робочий день музеїв та бібліотек. І якщо кожна школа, а то й окремий вчитель сам вирішує собі, страйкує він чи ні, то викладачі позакшкільних гуртків часто просто не можуть добратися на роботу з передмість: посеред дня транспорт просто не ходить.

Скільки все триватиме – невідомо. Уряд від реформи відмовлятись не збирається. Демонстрації частішають, агресія росте. Найбільш толерантні громадяни пропонують уже лишити пенсії страйкарям, як є. А вже всіх наступних кандидатів на заторкнуті реформою професії попереджати, що умови змінено. Мовляв, щоби вчителька, яка йшла на цю непросту роботу з мінімальною оплатою й надією на ранню підвищену пенсію й заслужений релакс, не вигорала зараз від тривоги. Тут я з ними згодна. Вчительство для мене – професія куди важливіша й «підвищено небезпечна», ніж будь-яка робота залізничника чи енергетика. Від того, як працюють вчителі, залежить те, якими будуть наступні покоління громадян.

А ще французи регочуть: «Ми живемо в абсурдистській п’єсі. Держсекретар, відповідальний за пенсії, щойно подав у відставку, бо випливло, що він брав гроші з think tank-ів. А представники профспілок тепер побиваються, що він був «людина діалогу», а тепер і говорити ні з ким! Ми чесно вже нічого тут не розуміємо...»

Тим часом от-от почнуться шкільні канікули, і купа виїздів до дідів-бабусь на Різдво просто скасується. Обіцяють один поїзд із чотирьох, і не виключено, що люди на вокзалах битимуться за місце в транспорті так само, як люди в метро. Враховуючи святковий декор і розкидані подарунки – буде дуже сюрреалістично.

Тож, якщо ви думали, що фраза «пора вже звалювати з цієї країни» має суто український копірайт, видихніть: ніде я не чула її настільки часто, як останнім часом у Франції.

Ірена Карпа – письменниця

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG