Доступність посилання

ТОП новини
21 січня 2020, Київ 02:07

«Без імперської брехні Росія просто не може існувати» – Соколов (огляд преси)


Комбіноване фото. Ліворуч: у присутності Йосипа Сталіна керівник МЗС СРСР В'ячеслав Молотов підписує так званий пакт Молотова-Ріббентропа із нацистською Німеччиною (за Молотовим стоїть німецький міністр Йоахім фон Ріббентроп), Москва, 23 серпня 1939 року. Праворуч: нинішній керів

Щоб зрозуміти походження росіян, властивості їхнього характеру, впливу на інші народи, потрібен глибокий аналіз духовності цього народу, переконує в газеті «Україна молода» громадський активіст, співголова Об’єднання українців Росії 2005–2012 років Валерій Семенко. Він зазначає, що наука про народний характер – етнологія –дуже молода, тому потрібно звернутися до науки походження народу –етногенезу, до науки спадковості – генетики, взагалі до історії культури московитів. Справжній знавець російської душі – Федір Достоєвський –писав: «Великою силою Росії було те, що європейці не знали нас, московитів». А історик М. Покровський стверджував: «У жилах московського народу тече щонайменше 80% азіатської крові». П. Чаадаєв: «Московська нація не дала жодної творчої ідеї». Та й іноземці не дуже високої думки були про московитів. Так, Астольф де Кюстін (французький мандрівник і письменник ХVІІІ століття) писав: «Усе життя в Московії просякнуте брехнею».

Саму російську літературу творили етнічні не-росіяни: так, німецьке походження мали О. Блок, З. Гіппіус, О. Герцен, А. Фет, М. Салтиков-Щедрін, Д. Фонвізін, українське – А. Ахматова-Горенко, М. Гоголь, О. Аверченко, І. Бунін-Буньковський, М. Зощенко, В. Короленко, В. Немирович-Данченко, єврейське – П. Антокольський, Е. Багрицький, І. Еренбург, О. Мандельштам, Б. Пастернак і багато інших. А Бєлінський писав: «Мирового исторического значения русская литература никогда не имела и иметь не могла».

І сьогодні Росія намагається загарбати, підім’яти під себе чужі культури, виправдовуючи це спільністю слов’янського коріння. Про це йдеться в публікації «Пошкребеш москаля – знайдеш татарина».

«Біда в тому, що без імперської брехні Росія в її нинішньому вигляді просто не може існувати», – наголошує дописувач газети «День» із Москви Борис Соколов. Вся вона бере початок не просто з великої перемоги у Другій світовій війні, але й з оновленого радянського міфу про цю війну, адже Росія повною мірою відчуває себе спадкоємицею СРСР у всіх сенсах цього слова.

Тут не лише заперечення всілякої радянської відповідальності за розпалювання Другої світової війни, експансіоністського характеру радянської зовнішньої політики, агресії Радянського Союзу проти Польщі, Фінляндії, Румунії, Литви, Латвії й Естонії.

Тут ще і дуже своєрідне розуміння визвольної місії Червоної армії, коли йдеться лише про те, що вона несла звільнення народам Радянського Союзу та Європи від нацистського гніту. Проте при цьому не згадують ні про злочини Червоної армії та НКВС на звільнених територіях, ні про більш важливішу обставину: звільняючи народи від нацистів, СРСР одночасно ніс їм новий гніт – комуністичний. Більше про це автор розповідає в публікації «Говоримо про Другу світову, думаємо про сучасність».

«Ми застрягли між напіврозпадом УРСР та відродженням і побудовою нової України» – у статті під таким заголовком в газеті «День» політолог Олег Саакян аналізує – де вихід із цієї ситуації. Він зазначає, що кожен, хто приходив до влади, приводив свою команду і вибудовував її за принципом лояльності – не фаховості, не патріотизму, не компетенції. Таким чином можна було забезпечити певну інституційну спроможність, яка виступала екзоскелетом для інституцій.

Зеленський тут не є винятком: він так само прийшов зі свого бізнесу, так само привів свою лояльну команду, яка, на думку автора, не те що немає політичного досвіду, а й подекуди навіть уявлення про ті виклики і завдання, з якими стикаються у професійній політичній діяльності. Як наслідок, у кризовий момент, через збіг цілої низки обставин проявилася неготовність сьогоднішньої політичної еліти до непередбачуваних ситуацій.

Розпад Радянського Союзу і подальший розвиток подій у 1990-х багато в чому сформували і нинішню українську політичну реальність, оскільки корені розбрату і розпорошеності українського суспільства багато в чому лежить в атомізації 90-х: виживанні, недовірі один до одного, розчарованості після жертовного романтичного сплеску українського суспільства, чесноті кон’юнктурщини і конформізму, коли «червоний директорат», не дивлячись на турбулентність початку 90-х, вижив і примножив себе. 90-і – це мікс української державності, який перемолотив у собі як Радянську Україну, так і паростки молодої України, зазначає політолог.

Вседозволеність влади завжди будується на тому, що їй нічого не загрожує, що її діяння незабаром забудуть, і що ресурсу, котрий перебуває в її руках, достатньо, щоб володарювати, скільки буде душі завгодно. Як пише газета «Україна молода», весь жах високосного часу, котрим можна вважати не лише нинішній 2020 рік, а й усе двадцяте століття, у тому, що в нього не було міцних моральних орієнтирів. Право превалювання над чужими душами стало основною формою самоствердження оприччини. На зламі часу, коли стара ідеологія «впала» в один момент, поховавши під своїми уламками й те раціональне зерно, що мала, одна шоста частина Землі стала випаленою пустелею, де за правило була взята антимораль.

Ні нова, що найменувала себе демократичною, влада, ні численні партії, ні поодинокі пророки, ні народонаселення, котре завжди вважалось головним і надійним носієм моральних засад, не змогли виробити незалежний критерій честі.

Що ж до сьогодення, котре вже встигло понасаджувати кинджалів у спину незалежності України, то слабкість нинішніх українських державників, їх убивча нездатність до проривних рішень, до відстоювання українодержавних інтересів, з одного боку, та відсутність на нинішньому політичному горизонті лідерів нації з відомими прізвищами – з другого, змушує озиратись на всі боки й пильно придивлятись. Наразі, як переконує авторка статті Тетяна Годованець, є до кого. Час такий, що вигартовує, виліплює, огранює нових поводирів у протистояннях, боях і казематах. Одним із таких є учорашній бранець Кремля Олег Сенцов, вважає дописувачка. Докладніше про нього йдеться в статті «Нова сила: Олег Сенцов набирає політичної ваги».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG