Доступність посилання

ТОП новини
29 лютого 2020, Київ 09:23

Кремль хоче захищати в Україні не лише російськомовних (огляд преси)


Під час акції «Червоні лінії для Зе». Київ, 8 грудня 2019 року

Окрім очевидного сценарію поновлення контролю над Україною через «повернення» окупованих нині територій, Кремль має й інший. Можливо, ще небезпечніший – це масове навернення українців у російське громадянство, попереджає дописувач «Газети по-українськи» Анатолій Марциновський.

Він зазначає, що процес триває майже три роки. Москва поступово опускає планку для отримання російського паспорта громадянами колишніх радянських республік. Насамперед це націлено на Україну. Із липня 2017 року не потрібно надавати підтвердження виходу з українського громадянства. Для російських органів досить нотаріальної копії заяви про відмову.

Дописувач наголошує, що «захист» нових російських громадян в Україні може стати інструментом для тиску, аж до розв’язання Кремлем масштабної агресії або спроб захопити нові території. Про це нагадує приклад Абхазії та Південної Осетії. Перед тим, як відтяти їх у Грузії в 2008 році, майже все населення там «паспортизували». Звісно, грузинські республіки не зіставні за розмірами з Україною, але цілком можуть бути аналогами Харківської чи Одеської областей.

Небезпека реальна, попереджає автор. Києву слід уже зараз реагувати. Проте не так, як у серпні 2019 року – коли у відповідь на указ Путіна Володимир Зеленський спростив отримання українського громадянства російським опозиціонерам. Так можна хіба що допомогти Кремлю збільшити кількість власників паспортів Росії в Україні, наголошує автор.

Потрібні радикальні кроки. Наприклад, позбавлення українського громадянства в разі отримання людиною російського. Відповідні законодавчі зміни відповідали б теперішнім реаліям.

Тактична мета Кремля нині – досягнення критичної маси громадян Росії в Україні. Українцям же варто розуміти, що російські бомби в ім’я захисту російських громадян впадуть на всіх – незалежно від кольору паспорта, належності до конфесії, мови спілкування, політичних симпатій.

Тож має йтися про елементарний інстинкт самозбереження. Потенційна небезпека значно більша, ніж від традиційного для Кремля «захисту російськомовного населення». Хоча й про це також не слід забувати. На цьому наголошується в статті «Після російських паспортів українці отримають бомби».

Інформаційна і пропагандистська політика Кремля початку ХХІ століття нічим не відрізняється від політики Кремля середини ХХ століття, вважає історик-міжнародник Руслан Гарбар, публікацію якого друкує газета «День».

Історик нагадує, що 80 років тому був підписаний договір про припинення війни Радянського Союзу проти Фінляндії. Про неї написано досить багато, і прямого стосунку до України вона нібито не має. Однак дописувач аналізує минулі події війни, щоб показати спадковість, спорідненість методів інформаційних воєн Кремля тоді, за часів Сталіна, і тепер, за часів Путіна; показати, що з тих часів мало що змінилося в риториці Кремля; хіба що з поправками на конкретні обставини ХХІ століття.

На окремих прикладах дописувач проводить паралелі між інформаційною війною тих часів і як вона ведеться Росією тепер, під час війни проти України. Ідеологічним підґрунтям агресії була теза про те, що Радянський Союз нібито здійснює визвольний похід на Фінляндію, щоб допомогти фінським робітникам і селянам скинути ярмо капіталістів.

Йдеться про російську мову. У Росії її вирішили використовували як інструмент агресії, як таран для проникнення в інші суспільства
Історик Руслан Грабар

Часи змінилися. Марксизм-ленінізм відійшов у минуле. Потрібно вишуковувати нові аргументи для народу, нові штампи для обґрунтування своїх агресивних дій щодо України. Знайшли. «Витягнули, випестували нову парадигму, невмирущу – мова. А оскільки йдеться про Російську імперію в новому обличчі, СРСР, то йдеться про російську мову. У Росії її вирішили використовували як інструмент агресії, як таран для проникнення в інші суспільства. Замість класової боротьби – боротьба за російську мову», – зазначає історик.

Ця риторика використовувалась під час окупації Криму, як прояв мрії більшості населення Криму про повернення в лоно Росії. Українці повинні усвідомлювати, що сьогодні мають справу з інформаційною політикою, за якою стоять традиції не лише 80-річної давнини, а й багатовікові. Тому воювати на цьому фронті з надією на позитивний результат повинні професіонали відповідного рівня, а не аматори і волонтери. На цьому наголошується в статті «Уроки «фінської».

Підозрювані у розстрілах на майдані ексберкутівці Олександр Маринченко і Сергій Тамтура, яких передали в ОРДіЛО під час обміну полоненими 29 грудня, повернулися до Києва. Написали відкритого листа президенту, голові Верховної Ради і генпрокурору. Закликають «скасувати закон про амністію майданівців та об’єктивно оцінити події 2014 року». Називають їх державним переворотом, а частину протестувальників – озброєними злочинцями. Представники родин героїв Небесної сотні вбачають у цьому ознаки реваншу диктатури в Україні, наголошує дописувач тижневика «Країна» журналіст Айдер Муждабаєв.

Він переконаний, що повернення беркутівців і їхнє звернення – чергова спецоперація ФСБ. П’ять років не було ніяких заяв, і раптом – лист до президента. Москва направила сюди засланців, щоб розхитати ситуацію, зачепити активну частину суспільства. Кремль розраховує, що набереться критична маса обставин, яка призведе до хаосу.

Розуміє: Україна вже не та, що за Януковича, так просто не здасться. Тому хоче розсварити усіх з усіма, вивести людей на вулицю, підштовхнути до бунту. І, користуючись цим, захопити шість-вісім областей. Або й усю країну. Тому, на думку журналіста, Києву треба розставити крапки над «і». Інакше українське суспільство буде дезорієнтоване – і це використовуватиме ворог. Влада навряд чи не піде на те, щоб назвати майдан переворотом. У теперішній команді є дурні, але не всі. Тому більше зусиль Москва кине на обробку свідомості пересічних українців. Путін хоче, щоб усередині України було постійне відчуття зради.

Тенденція, що спостерігається у вугледобувній галузі, тривожить: маючи постійну заборгованість із заробітної плати, шахтарі отримують її лише після проведення масштабних акцій. Жоден з урядів поки що не наважився на повну реструктуризацію у сфері видобутку вугілля, незважаючи на те, що ситуація тут погіршується з кожним роком. Постійні дотації за рахунок держбюджету – це, по суті, гроші на вітер. Тому потрібні конкретні дії, які допоможуть галузі не бути збитковою. На рівні міністерства необхідно врешті розібратися і ухвалити рішення: або закрити окремі шахти, або навпаки інвестувати в їхнє виробництво, визначити програму з реконверсії вугільної галузі по всій Україні. Детальніше про шахтарські проблеми розповідає газета «Голос України».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG