Доступність посилання

ТОП новини

«Якщо не зупинитеся – вас посадять, а дітей заберуть». Світлана Тихановська про те, що означає йти на вибори проти Лукашенка


Світлана Тихановська на мітингу в Гродному, 1 серпня 2020 року

Ірина Ромалійська

У разі фальсифікації виборів білоруси будуть готові захищати свої голоси – в цьому переконана кандидатка упрезиденти Білорусі Світлана Тихановська. В ексклюзивному інтерв’ю телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», вона розповіла, чи вважає себе справжнім лідером, чому її допустили до виборів, а також поділилася своїми особистими переживаннями і страхами.

Для інтерв’ю зі Світланою Тихановською знімальна група «Настоящего времени» приїхала в її штаб – це кілька орендованих кімнат у мінському торговому центрі «Московсько-Віденський».

«Та якого біса! Ви порушуєте виборче законодавство! Ви хоч це розумієте ?! Якщо на цьому майданчику ви проводите свій концерт, дайте нам інший!» – швидкими кроками коридором ходить член штабу Тихановської, спілкуючись по телефону. Це звичайна риторика в останні дні – керівництво різних міст і селищ, де Тихановська проводить передвиборні агітаційні пікети, часто скасовує їх, посилаючись на те, що на місці, де вони повинні були бути, раптом проводять пісенні конкурси, фестивалі шашликів, спортивні змагання. Наприклад, на місці запланованого на 6 серпня великого мітингу Тихановської в мінському парку Дружби Народів міська влада раптово вирішили в цей же час відзначити День залізничних військ.

Поки знімальна група розставляє камери, помічники розповідають, що в черговому місті їм заборонили акцію. Тихановська виглядає трохи втомленою, але впевненою в собі. Світлані Тихановській – 37 років. До 2020 року не займалася політикою. «Я прийшла сюди заради кохання», – завжди наголошує вона.

Політикою займався її чоловік – популярний у Білорусі блогер Сергій Тихановський, автор каналу «Країна для життя». Його заарештували за звинуваченням в організації масових заворушень і погрозах на адресу голови ЦВК Білорусі Лідії Єрмошиної – йому загрожує кілька років в’язниці.

Довідка:

Сергій Тихановський – відеоблогер, автор ютуб-каналу «Країна для життя».

Він оголосив про намір балотуватися у президенти Білорусі на виборах 2020 року, але його ініціативній групі ЦВК відмовила у реєстрації, а його самого затримали.

Однак зареєстрували групу його дружини Світлани Тихановської, і блогер став лідером цієї групи.

Білоруський блогер Сергій Тихановський
Білоруський блогер Сергій Тихановський

Сергій Тихановський хотів висуватися на президентську посаду, але був заарештований. І тоді Світлана пішла замість чоловіка: її зареєстрували кандидатом у президенти. Навколо неї об’єдналися і штаби двох інших не допущених до виборів опонентів чинного президента – Віктора Бабарика та Валерія Цепкала.

Світлана Тихановська
Світлана Тихановська

– Як воно?

– Ой, тяжко.

– Очікували, на що перетвориться ваше життя?

– Ні, не очікувала.

– Чи не пошкодували про своє рішення?

Люди прокинулися: вони більше не хочуть жити в страхах, приниженні

– Зараз уже не шкодую. Було дуже багато всіляких емоцій. І сто разів шкодувала, і сто разів була готова кинути це все. Але зараз, коли я бачу, що ці люди, які приходять до нас на пікети, і скільки людей не доїхало, і скільки людей збирається, незалежно від того, чи приїжджаємо ми, приїжджаю я чи не приїжджаю, – це чіткий посил, що люди хочуть змін. Люди прокинулися: вони більше не хочуть жити в страхах, приниженні, вони хочуть відчувати себе людьми в своїй країні. Це дуже надихає. Я розумію, що за мною люди, навколо мене люди, попереду мене люди.

– А коли було найважче? Ось ви говорите, що хотілося здатися.

Якщо не зупинитеся, вас посадять у в’язницю, а дітей заберуть в дитбудинок

– А весь час! Я пам’ятаю найяскравіший, звичайно, момент – це той телефонний дзвінок, коли я була впевнена, що далі не піду, тому що це все було вже занадто. Коли зателефонували і сказали, що тебе до в’язниці, у тебе дітей [відберуть]. Причин для цього не було, знаєте.

– Це ж було інкогніто, так?

– Це був дзвінок з українського номера: «Мене просили передати, що якщо ви зараз не зупинитеся, краще зупиніться, інакше є достовірна інформація, що вас посадять у в’язницю, а дітей заберуть у дитбудинок». Ну це таке, знаєте, було так низько і підло. Я ніколи з цим не стикалася і як мама, звичайно, дуже запанікувала. І вирішила: «Ну куди, це ж мої діти, і я повинна їх захищати». І я на той момент відчувала вже величезну відповідальність за людей, які повірили Сергію, в нього, потім в мене повірили. Але жодна мама не пожертвує своїми дітьми заради кого б там не було.

Але потім сіла, подумала, що це дуже ... Об’єктивних причин мене саджати в тюрму або дітей забирати в дитбудинок немає. І якщо я вживу якихось заходів безпеки, то цього можна буде уникнути. Це був один аргумент на користь того, що мені варто йти далі. І другий аргумент був – ми тоді були в поїздці щодо здачі підписів, – що ми все-таки підписи повинні здати, тому що люди стояли, люди збирали. І там ми подивимося: зберемо ми ці 100 тисяч, не зберемо. Тому що перешкод було дуже багато: і затримання наших членів ініціативної групи, і міг бути ризик неприйняття цих підписів, як потім сталося у Цепкала (засновник Парку високих технологій та незареєстрований кандидат у президенти Валерій Цепкало залишив Білорусь, побоюючись арешту – ред.). Тобто факторів могло бути багато, але це мій обов’язок – здати ці підписи, зробити все, що від мене залежало на той момент.

У той період щоранку прокидаєшся – і тобі страшно

Я взяла себе в руки і поїхала далі ці підписи здавати. Це був найбільш напружений момент. Але взагалі в той період ти щоранку прокидаєшся – і тобі страшно. Страшно, що прийдуть зараз із обшуком, тому що це був той період, коли забрали Сергія. Я просто випала з життя. Я збором підписів не займалася взагалі, люди все зробили самі. Я не їздила ні на один пікет, я тоді взагалі практично нікого не знала з моєї ініціативної групи, тобто управляти цим процесом я фізично не могла. І морально теж.

І ось люди просто проявили чудеса самоорганізації, вони теж зробили подвиг у той момент. Люди, які збирали ці підписи, і люди, які приходили і ці підписи віддавали за мене. Тобто годинні черги довжелезні, незважаючи на те, що лідера посадили і, здавалося б, що всі повинні почати турбуватися, йти більше ні за ким. Ну, знаєте, як у нас було раніше: повинен бути обов’язково лідер, і тоді всі підуть за ним. Але того року так вийшло, що у нас кожен сам собі лідер. Вони організовуються, вони об’єднуються.

– Ви розумієте, що ви зараз лідер для них?

Я не лідер. Це Тихановський – лідер

– Ні. Я не лідер. Я не Тихановський, це Тихановський – лідер. Він міг об’єднати навколо себе, у нього така енергетика, його харизма, ця сила внутрішня, коли люди бачать, що він може сказати правду – і сказати правду такими словами, що вона долетить до кожного. Я не така, я спокійна. Для мене сказати щось, закликати до чогось – це не моє, я так не вмію.

– Ви зараз стали лідером.

– Я? Ні, я не стала лідером. Я можу сказати, що я стала символом, але ніяк не лідером, розумієте? Я до чогось там, до якихось подвигів, що саме треба робити так, закликати до чогось – я так не зможу, я так не вмію. Для цього потрібна міць внутрішня, але немає у мене такого.

– А зараз страх залишився?

– Страх залишився, але не такий сильний, як раніше. Тому що в той період, знаєте, я якось залишилася сама. Чоловіка немає, я не розумію, що мені робити, чи правильні рішення ухвалюю. Чи, можливо, варто знятися, і його випустять, він стане нецікавий. Ти не розумієш, як ведуться ці політичні ігри. І ти одна, і у тебе діти, і ти чекаєш кожного дня обшуку. Ти не можеш вийти з дому, тому що можуть прийти і тобі щось підкинути – в нашій країні неважливо, чи ти хороша мати чи погана, але якщо прийшли і у тебе щось виявили, що незрозуміло як туди потрапило, то ти вже ніяк не відкрутишся – все, вирок тобі.

Тому були якісь спроби якось себе убезпечити: не виходили з дому, обов’язково хтось повинен бути вдома завжди. І ось ти ходиш, тобі страшно, що ти вийдеш, тебе в бус загребуть і відвезуть у невідомому напрямку, потім бабусям доведеться шукати, де ти. І ти бачиш, що твоїх членів ініціативної групи просто так забирають із пікетів.

– Співробітники в цивільному?

– Так, співробітники в цивільному, які ніколи не представляються. Вони тихо підходять, тихо тебе відводять, тихо відвозять, і все. Вони нічого не кажуть, тебе не чують. «Назвіть себе?» – він мовчить. Тому їх і називають «тихарями»: спостерігають, знімають собі, щоб потім до кожного прийти і кожного забрати. Але навіть це людей не зупинило!

У людей високий запит на зміни

Значить, у людей настільки високий запит на зміни, вони настільки втомилися, і дуже багато чинників у цьому році вплинуло саме на самосвідомість людей. Боюся я, і кожна людина боїться. Хтось боїться стрічку одягнути цю, хтось боїться не піти на дострокове голосування. Але хтось через цей страх переступає, хтось іще не може, але він коливається, а хтось ніколи не зможе. Це вже кожна людина сама для себе вирішить.

– Як ви всередині з цим страхом даєте собі ради, коли просто страшно?

– А по-різному. Буває настільки тобі погано – було, я про зараз не кажу, тому що зараз все-таки інший час, коли у тебе є потужна підтримка з твого штабу, де мене підтримують конкретні люди, які за тебе горою. Плюс приєдналося ще два штаби зі своїми ресурсами, і вони частину питань з організації взяли на себе.

(16 липня виборчі штаби Світлани Тихановської, ексглави «Белгазпромбанку» Віктора Бабарика та засновника Парку високих технологій Валерія Цепкала ухввлили рішення об’єднатися на майбутніх виборах – ред.).

Тобто ти не повинен вирішувати відразу мільйон питань, і ти розумієш, що ми йдемо разом. А тоді я була сама. Коли ти сама і на тебе накочує, розумієте, це просто такий істеричний стан, коли ти хочеш усе кинути. І ти розриваєшся між своїм комфортом і тією відповідальністю, яку ти на себе взяла. І люди в тебе повірили, люди тобі повірили. І вони все одно бачать в тобі вже – не в Тихановському, але в тобі, якщо ти встала на його місце, – якусь надію, що людина змогла, вона повинна йти до кінця; краще за нею, краще за цією людиною. А тебе просто розриває, тобі не хочеться цього нічого. Хочеться просто залізти під ковдру, щоб це все закінчилося.

– Хочеться плакати?

– Так. Проревілася, поплакала, поістерикувала, взяла себе в руки і йдеш далі.

– Часто плачете?

Проревілася, поплакала, поістерикувала, взяла себе в руки і йдеш далі

– Зараз уже ні, а тоді – так. Це навіть не тому, що тобі прикро, а тому, що ти не знаєш; цей страх – він акумулюється-акумулюється, і просто в один момент тебе прориває. І ти проплакала, легше стало на душі, і ти розумієш, що не можеш піти, ти мусиш. Ти виявилася на цьому місці, це твоє рішення. Коли у нас було більше ніж 140 тисяч підписів, ми зібрали і здали їх. І ось чекаємо рішення, скільки взяли, – і знову ти розриваєшся. Ти розумієш, що для тебе краще, щоб ми ці підписи не зібрали. Тоді ти від цього всього звільнишся, і все. Тобто настільки це сіло важким вантажем.

А з іншого боку, розумієш, що оскільки ми це зробили, змогли ці підписи зібрати, значить, наші люди цього хочуть. Ну не можна, значить, зараз просто взяти і зупинитися. І ось ці ось гойдалки були: не хочу, щоб зібрали, і хочу, щоб зібрали.

Світлана Тихановська (зліва) та Ірина Ромалійська
Світлана Тихановська (зліва) та Ірина Ромалійська

– Це просто дивно. Я з боку спостерігаю, як я собі вас бачу, якщо буду не права, поправте. Дівчина, яка ніколи не думала про політику, щоб у ній брати участь: розмірене життя, кохана людина бореться за щось, готова підтримувати морально, вдома в основному, є улюблені діти, коханий чоловік – і раптом на вас уся відповідальність. На вас зараз дивиться весь світ. Я гортаю стрічки журналістів з різних країн, які пишуть: «Шок! Сенсація! Такого не могло бути, ніхто не міг передбачити. Вона на щиті цієї боротьби».

У політику ти повинен прийти як до релігії, як і до віри

– Так, воно так і сталося, все саме так. Коли Сергій усе це почав робити, я розуміла, чому він це робить, він сам із цим зіштовхнувся. Я вже говорила, що в політику ти повинен прийти як до релігії, як і до віри, це не відбувається одномоментно: бац! – і ти вже в політиці. І ось він потихеньку до цього йшов, він до цього прийшов, тому що сам зіткнувся з цією системою. І я, як і всі люди: ти ж все одно нічого не знаєш.

А у нього настільки сильна була віра, він взагалі був сміливою людиною, просто він цього не торкався. Він собі спокійно працював, у нього була улюблена справа. Всі люди, більшість, аполітичні – живуть кожен у своєму маленькому світі, їм там комфортно. Так, у сусіда гірше, у того краще, але ось виживають як можуть. Хтось гірше живе – затягну пасок тісніше, і все одно сидиш і не висуваєшся, тільки б тебе ніде не загребли. Страх у цих людях сидить.

А Тихановський ні: він у мене був сміливий, він є сміливий. І він почав відкрито говорити правду словами, які долітали до кожного, не завуальованими якимись там, як політики вміють – красивими словами, щоб любими і для влади бути, і щось сказати. Ні, відкритим текстом: так, так і так, безгосподарність, корупція. Він це все почав озвучувати, і люди: «Можна ж говорити».

Сергій Тихановський
Сергій Тихановський

– Ви з такою любов’ю про нього говорите, із захопленням.

– Так і є.

– А скільки ви разом?

– Шістнадцять років.

– І зберегли [такі відносини].

– Ні, ну, розумієте, кохання або є, або немає. Воно, звичайно, видозмінюється, але якби щось таке в моєму житті сталося, я впевнена, що він би став на мій бік, заступився. І коли я цей крок зробила, це було навіть не те, що само собою зрозуміле, просто я знала, що я щось повинна зробити. Ну, просто це вилилось ось в таку форму, що я пішла і замість нього подала документи, тому що не могла я. Я знала, що це для нього означає. Не просто: ну не зареєстрували, і все, що вже, нічого страшного. Це і є та підтримка, в родині вона є, розумієте.

– Розкажіть про нього, в якому він стані? У вас є зв’язок із ним?

Вони самі прибирають карцери, там було павутиння під триметровою стелею – це дисциплінарне стягнення

– У нас є зв’язок через адвоката, але це такі, знаєте, побутові просто моменти. Мені можуть сказати, як він себе фізично почуває, морально, але про справу і про саме слідстві я нічого не знаю. У нього не дуже добрі умови. Він зараз, за останніми даними, сидить у малесенькій камері, де одну третину займає туалет. Тобто ви уявляєте собі ці габарити – це такі умови, що принижують людину, коли вона під слідством, але вона не винна. Така ж людина, як ви, яку просто помістили в ці умови, тому що влада придумала собі, що ця людина у чомусь винна. Ці карцери, коли два поспіль – це взагалі нонсенс. За павутиння, там ще за щось.

– Що за павутиння?

– Він потрапив у карцер за те, що він щось кричав у вікно, хоча потім, коли був суд, там було доведено, що і вікна там особливо немає того, де він міг би поміститися. Коротше, багато протиріч. Ви-то розумієте, що у нас закон як дишло. Тому сказали йому скаргу цю не задовольняти – і не задовольнили. Як у нас глухий плескає, а німий кричить. З цієї ж серії.

Потрапив він у карцер, відбув там сім днів, йому висувають звинувачення, вони ж самі прибирають ці карцери, там було павутиння під триметровою стелею, це теж дисциплінарне стягнення, йому за те павутиння продовжують знову карцер. Ну а що ти зробиш? І він знову скаржиться, і знову виявляється, що скарга не задовольняється. Йому важко, дуже важко.

– Не ламається?

– Ні, ви ж бачили. У нього був суд у Могильові. Його показували по скайпу. Завтра у нього знову суд (інтерв’ю записувалося 3 серпня – ред.), я туди поїду. Якщо там нададуть відеозв’язок, то я буду присутня. Як на останньому суді відеозв’язок не надали, то мені сенсу немає бути на процесі, там працюють адвокати. Тобто я йду туди тільки заради того, щоб на нього подивитися. Знову ж таки, це все щодо цих скарг.

– Про «чи не ламається».

Він не зламається ніколи, він дуже сильна і смілива людина

– Не ламається. Він там, показали по скайпу: «Люди, я в вас вірю», зі суддею сперечається. Його зі справою не ознайомлюють, його позбавляють прав взагалі елементарних, і він із цим сперечається. Тобто він не зламається ніколи, він дуже сильна і смілива людина. Морально його точно не зламають, фізично – я сподіваюся, що не чіпатимуть. Знаєте, коли людина зустрічається з адвокатами і вони розуміють, що адвокат це може винести за межі, там якщо якісь побої будуть, це не той час, коли це все приховати можна.

Він мене підтримує, я знаю. Каже: «Їй там видніше, що робити».

– Уявіть, вийде, побачить дружину нову, іншу.

– Я ж не змінилася настільки радикально. Всі говорять: змінилася, стала сильнішою. Так, я стала сильнішою у порівнянні зі собою, тією, два місяці тому. Це якісь внутрішні сили, але, можливо, ці сили були в мені завжди, просто життя мене ніколи не ставило перед такими умовами, що я повинна була це все назовні витягнути. Можливо, мене ситуація загартувала, я не знаю.

Я не думала, що мій той вчинок люди оцінять як щось героїчне, тому що я це робила заради кохання, заради чоловіка, щоб його підтримати. Це вже потім вилилося в щось таке.

– Чого чекаєте від виступу Лукашенка? (Інтерв’ю записувалося 3 серпня – ред.)

– Давайте так скажемо, що зараз у мені дві людини: як просто людина і як кандидат в президенти. Не політик, кандидат у президенти. І те, що я хотіла б і могла б сказати як людина, я не можу сказати як кандидат. Тому я зараз можу говорити тільки як кандидат.

– Це з правових підстав ви не можете сказати?

– І з моральних, і з правових. Це все взаємопов’язано.

– Скажіть як кандидат.

Він каже, що нам країну не віддасть. Країна і без того наша, країна належить народові, а не комусь

– Що він звернеться до народу, розповість свою точку зору на ситуацію, що зараз відбувається. Подивимося взагалі, чи розуміє він, що відбувається. Може, він там і не знає нічого. Що він нам пообіцяє, може, він нам пообіцяє в цьому році чесні вибори. Він колись казав, що якщо люди мене попросять, я піду, я не буду триматися синіми пальцями за крісло президентське. Потім він каже, що він нам країну не віддасть. Країна і без того наша, ми – люди цієї країни, і країна належить народові, а не комусь. І коли він говорить: «Я вам країну не віддам», – кого він має на увазі, незрозуміло. Подивимося. Напевно, йому є що сказати. Може, щось несподіване.

– Чи можете ви оцінювати перебіг його передвиборної кампанії?

– Я взагалі не бачу, щоб якась передвиборна кампанія велася. Оскільки нас поставили в абсолютно нерівні умови, я не думаю, що... Так, він чинний президент, але він же все одно ще є й кандидатом у президенти. Я не думаю, що він повинен їздити по заводах, відкривати якісь лікарні або ще щось. Калюжі якісь відкривати, як він висловлюється. Тому що це використання адміністративних ресурсів. Тобто це неправильно. З цим, знову ж таки, ми нічого вдіяти не можемо.

Де у нас пікет – там котлован риють

А те, що нам усілякі перепони зараз виставляють при проведенні наших пікетів, – це, звичайно, взагалі не підлягає жодній критиці. Де у нас пікет – там котлован риють, де у нас пікет – виявляється, вже до нас був погоджений якийсь захід, ми повинні сцену переносити, її розбирати, збирати заново. Це все перешкоди нашій передвиборчій кампанії. Але ми впораємося. Ми справляємося, ми і не через такі перешкоди переходили. Люди ж це бачать, це все на виду. Люди розуміють, що це робиться, тому що їм страшно. Страшно, що стільки людей проти.

Розумієте, це настільки дріб’язково, це ж очевидно. У нас повідомлювальний метод проведення пікетів. Ми повідомили, умовно узгоджено, оскільки повідомили. Потім, коли за кілька днів до нашого головного пікету починають якусь свою сцену встановлювати і проводити там вечір класичної музики, то всі розуміють, для чого це робиться.

– Ви гадаєте, що це наказ зверху, від Лукашенка? Чи це на місцях чиновники?

– Ну я не думаю, що він говорить: там сцену поставте, щоб вони там не провели пікет. Ні. Це ж якась загальна команда перешкоджання проведенню передвиборної кампанії. А вже хто як зрозумів і хто як може цьому перешкоджати – це вже інше питання. Як нас попереджали про провокації в тому плані, що люди прийшли, а через 10 хвилин вони встали і пішли – це теж провокація. Вона проявляється в різних абсолютно формах, це необов’язково якийсь фізичний контакт, як було з Тихановським.

Ми це передбачаємо. Ми людям дякуємо, що вони хоча б 10 хвилин посиділи. Ми абсолютно дружелюбно до всіх ставимося.

– Як ви гадаєте, він боїться вас?

– Я не думаю, що він боїться. Я взагалі не знаю, що там відбувається. Може, людина взагалі не знає, що в Білорусі коїться. Він, можливо, думає, що у нього високий рейтинг, люди його підтримують так само. Можливо, він залишився в 90-х роках, і йому здається, що і народ такий же, всі його підтримують. Я не знаю. Нам же не говорять про це. Хоча в Бресті він говорив щось про 3% , значить, щось доходить, якісь чутки.

Боїться – навряд чи, він все-таки загартований політик. Якщо говорити особисто про мене – чого мене боятися? Але якщо говорити про мене як про уособлення всього народу, всіх людей Білорусі, які не хочуть більше так жити, то я думаю, що він принаймні у сум’ятті, в розгубленості. У нас було, звичайно, протистояння, ви пам’ятаєте криваві роки, це все дуже страшно, в людях цей страх сидить, це фізичне придушення волі народу. Але тоді це просто було трохи в іншій формі: площа, барикади.

Зараз це все, по-перше, не сконцентроване в Мінську, це тепер по всій Білорусі. Навіть у маленьких містах люди почали розуміти, що так не повинно бути, я людина, я громадянин цієї країни. Чому мені затуляють рота, чому я не можу говорити, плескати, ходити? Це самосвідомість узагалі всього народу, а не якоїсь однієї протестної групи.

– Як ви гадаєте, чому він вас узагалі допустив і досі не зняв з кампанії?

У нас Конституція «не під жінку». Подивимося, хто за неї голосувати піде. Поржемо потім

– Допустив, як я це бачу, можливо, у нього були інші мотиви. У цих політичних іграх розбереться тільки той, хто сам у них грає. Зареєстрували для того, щоб посміятися. Це моя суб’єктивна думка, я так відчуваю. Тому що вирішили: ну, Тихановська подала – давайте подивимося. Вона, по-перше, жінка, хто там за жінку взагалі піде, у нас Конституція «не під жінку», жінка не може бути президентом. Подивимося, хто за неї взагалі голосувати піде. Поржемо потім.

Світлана Тихановська із соратницями на мітингу в Речиці, 26 липня 2020 року
Світлана Тихановська із соратницями на мітингу в Речиці, 26 липня 2020 року

Але коли він побачив ось ці черги, які почали збиратися. Сергій був керівником моєї ініціативної групи, він поїхав по містах як керівник, почали збирати голоси за Тихановську, і вони побачили масштаби ці, що, незважаючи на те, що там не Тихановський, а Тихановська, люди пішли, тому що розуміють, що це все-таки дружина. Були, напевно, у людей сумніви, я не знаю. Багато потім говорили, що так, за Тихановським дивилися, вони його підтримували, але коли виникла ситуація, що замість чоловіка стала дружина, то у них теж відбувся якийсь зсув самосвідомості, що ми повинні вчинити так само, ми повинні всі встати замість нього, ми повинні встати на її захист. Вона захистила свого чоловіка, ось це вчинок. Ось за цей вчинок люди теж пішли.

Хоча, кажу, я в жодному разі не звеличую себе, на той момент я взагалі не думала, що я якийсь великий вчинок роблю. Ні. Я зробила це заради чоловіка. І ніколи не говорила, що я зробила це з самого початку заради всіх людей. Тільки заради чоловіка був цей мій перший крок. Потім він вилився у щось більше і в результаті – відповідальність перед людьми.

І коли вони побачили ці черги, я думаю, що вони злякалися, що вони все-таки щось десь не те зробили.

– Чому не зняв?

– А за що?

– Можна кримінальну справу склепати, закрити можна.

– Я сиджу вдома – яка проти мене кримінальна справа? Я нікуди не виходжу, я не залишаю будинку.

– Сергія ж закрили, провокацію таку влаштували дуже легко.

– Так я ніде не з’являлася.

– Зараз.

– Зараз це занадто далеко зайшло, по-перше. По-друге, можливо: так, Тихановська була, за неї люди пішли, але це все одно не Тихановський. Якщо би був Тихановський, все було б зовсім по-іншому. Він би зібрав таку міць людську за цей час, ви просто не уявляєте. Було ще два сильні кандидати, ми не можемо цього заперечувати. Вони, напевно, побачили, що вони в політиці просунуті. Тихановська, домогосподарка, залишилася, яку вона програму взагалі може видати? Чи зможе вона взагалі в якихось політичних дебатах брати участь або говорити як політик? Ні, не могла б. І вони усунули на цьому етапі двох сильних конкурентів. Але щоб показати натяк на демократію, вони мене залишили. Їм потрібно було залишити когось одного, за кого народ стоїть.

Десятого оголошують результати – і Тихановська стає президентом

– Дев’ятого-десятого чого чекаєте?

– Дев’ятого – проведення виборів, десятого оголошують результати – і Тихановська стає президентом.

– А якщо оголосять результати, що ні?

– Тоді ми будемо захищати свої голоси. Все буде прописано. Люди отримають чітку інструкцію, що треба робити. Це захист голосів. Ми побачимо підрахунок ЦВК, і ми побачимо реальний підрахунок голосів за допомогою наших ініціатив, це буде очевидно. І ми зможемо піти кожен у свою дільницю і захищати свої голоси.

Оригінал інтерв'ю на сайті «Настоящее время»

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG