В одному з храмів Неаполя з’явився образ – «Київська Мадонна в метро». Прототипом зображення стала 28-річна киянка, яка, тікаючи від війни, вночі годувала свою двомісячну дитину в холодній столичній підземці. У цій історії переплелися історії трьох українців – самої киянки Тетяни, яку в метрополітені сфотографували угорські журналісти, дніпровської художниці Марини, яка перетворила це фото на картину, священника В’ячеслава, який попросив дозволу на друк зображення для церкви в Італії.
Жінка з дитиною
Тетяна Блізняк – родом з містечка на Львівщині. Вона – художниця. Закінчила Львівську академію мистецтв за фахом художника-реставратора. Працювала в художній студії, вчила малюванню дітей. Вийшла заміж за корінного киянина й переїхала до столиці. За два місяці до війни в подружжя народилася донька Марічка.
Тетяна розповідає: за день до повномасштабного вторгнення Росії в Україну вони з чоловіком Михайлом ще будували плани на майбутнє. Вранці 24 лютого почули перші вибухи.
Ще в перші дні ми намагалися писати родичам і знайомим в Росію – нехай вони виходять і щось роблять. Особисто я отримала відповідь: «Ми вам співчуваємо, але нічого не можемо зробити»Тетяна Блізняк
«Уночі я погодувала Марічку, поклала її спати. І як тільки вона заснула, о 4:50 почалися вибухи. В Києві ми живемо з боку Борисполя. Чули, як бомбардували аеропорт. Усе гриміло, тряслося. Було дуже страшно. Ми почали шукати інформацію. Перше, що ми побачили, – звернення мера Борисполя. Він сказав, що це працює наша ППО. Це трішки заспокоїло. А потім вже побачили звернення президента, що Росія вторглася в Україну. Шок. Ще в перші дні ми намагалися писати родичам і знайомим в Росію – нехай вони виходять і щось роблять. Особисто я отримала відповідь: «Ми вам співчуваємо, але нічого не можемо зробити». Після того родичів у Росії для мене немає», – каже Тетяна.
У перший день подружжя з дитиною ховалося «за двома стінами», у коридорі, на матраці. Їжа була: напередодні родина, нічого не підозрюючи, зробила запас напівфабрикатів.
25 лютого ввечері, до початку комендантської години, Тетяна з чоловіком, донькою та мопсом Фібі спустилися в метро, аби перебути там ніч і на ранок потрапити на евакопотяг. Із собою взяли лише один наплічник. У ньому найнеобхідніше – речі для дитини, для себе майже нічого. Тієї ночі Київ був під обстрілами. На станції «Університет» жінка сіла погодувати дитину, де її й сфотографували журналісти.
«Поки ми добиралися до станції, Марічка весь час спала у візочку. Як тільки ми дісталися, вона прокинулася, треба було її погодувати. Ми розстелили ковдру, яку мали, на підлогу, бо не було де сісти. Я її почала годувати. Це побачили угорські журналісти. Підійшли, попросили дозволу сфотографувати. Ми дозволили. Пізніше я дізналася автора – Андраш Фельдеш», – розповіла вона.
Вранці подружжя змогло виїхати евакуаційним потягом на захід країни. Тетяна каже: не сподівалася взагалі коли-небудь побачити те нічне фото. Але світлина потрапила в соцмережі й стала «вірусною».
«Вперше ми побачили це фото у відеоролику, який змонтувала компанія Ваnda, – про реальність в Україні. А потім побачили й саму фотографію. Шляхом репостів і відміток вона дійшла до мене», – сказала жінка.
Тетяна додає: вона не шукала цієї слави, це – випадок. Зображення на картині сприймає не як свій портрет, а радше як символ.
Я не асоціюю себе з цим зображенням. Це – швидше символ того, що зараз переживає УкраїнаТетяна Блізняк
«Я не асоціюю себе з цим зображенням. Просто з моєї фотографії зробили таку ілюстрацію. Це – швидше символ того, що зараз переживає Україна, українські матері, для привернення уваги до війни в Україні. Не сприймаю це на свій рахунок, я себе там не бачу і не вважаю якоюсь геройкою. Так склалося, що я була в тому місці й мене побачили. Це відображає не тільки мою ситуацію. Багато українок з дітьми ховаються в бомбосховищах, народжують у бомбосховищах. І знаменита не я. А сам образ», – розказала жінка.
Зараз, каже Тетяна, вони з чоловіком й дитиною у безпеці. Каже: не мріють ні про що, окрім якнайшвидшої перемоги. Опісля того, каже вона, хоче побувати в храмі в Неаполі, де стоїть «Київська Мадонна». Трішки пізніше, коли донька підросте, Тетяна планує розповісти їй всю цю історію, показати публікації й саму картину.
Художниця
Марина Соломенникова – художниця із Дніпра. За фахом вона – інженер-електрик. Але, каже, своє захоплення живописом і дизайном зуміла зробити професією. Упродовж шести років вона працює в дизайн-студії Tubik Studio – малює ілюстрації та арт для ігор.
Марина розказує: фото дівчини з дитиною у метро вона побачила в соцмережах. Воно її вразило, і дизайнерка вирішила стилізувати його під ілюстрацію.
«За композицією фото нагадувало «Мадонну з дитиною», тому я і вирішила додати коло над головою, як німб, і туди ж вписати карту київського метро. Саме там і було зроблене фото. Складного нічого не було. Ускладнювали процес тільки звуки сирен повітряної тривоги поруч», – розповіла Радіо Свобода дніпрянка.
Пізніше ілюстрацією поділився помічник папи Римського у зв’язках із громадськістю Джеймс Мартін у себе у фейсбуці. Так вона стала відома в колі вірян. Потім Марині написав інший католицький священник, який попросив дозволу на друк.
«Мені написав хлопець з Італії, що він хоче в храмі роздати на службі маленькі листівки з ілюстрацією на підтримку України. Я не знала, що він священник та ще й роздрукує таку велику картину. Потім в нього на фейсбуці я побачила реальні її розміри і була в шоці. Знаю, що біля цього образу проводили службу на підтримку України. Вона уособила в собі всіх матерів, людей та в цілому нашу країну», – зазначає Марина.
Я продовжую розказувати світові правду про Україну, передаю свої почуття та біль через ілюстраціїМарина Соломенникова
За її словами, вона вже розшукала в соцмережах і познайомилася з дівчиною, яка зображена на картині, і не розчарувалася. Це, каже, дуже світла людина.
Зараз художниця працює над новими ілюстраціями, які зароблятимуть кошти на підтримку української армії.
«Я продовжую розказувати світові правду про Україну, передаю свої почуття та біль через ілюстрації. Ми з командою ілюстраторів зі студії намагаємось заробити гроші на ЗСУ, продаючи арт на благодійність. Вірю, що через ілюстрації можна донести правду всьому світові», – каже Марина.
Священник
Отець В’ячеслав Окунь, який був ініціатором розміщення образу «Київської Мадонни в метро» у церкві Неаполя, народився у Казахстані. Його батьки – українці, вихідці з Івано-Франківщини. Він – священник Української греко-католицької церкви. Уже шість років живе й навчається в Римі.
Щонеділі священник їде до Неаполя, де надає душпастирську підтримку українцям, зокрема біженцям. У тому районі міста, де він служить, живуть пів сотні родин, які евакуювалися з Києва, Маріуполя, Бучі та інших міст. Їхні діти вже пішли до українського класу при школі сестер-францисканок.
Хотілося, аби в Неаполі були певні знаки, котрі б показували страждання українського народу під час війни, каже він.
«Той образ української Мадонни, хоча канонічно він не вписується в те, як мала би виглядати ікона, очевидно близький усім нам», – зазначає В’ячеслав Окунь.
Образ стоїть у церкві, він став популярнимВ'ячеслав Окунь
Образ «Київської Мадонни в метро», роздрукований у великому форматі, зараз стоїть у каплиці Святого Власія, мученика в Неаполі. Там у Великий Четвер, напередодні Великодня, архієпископ Неаполя Доменіко Баталья провів месу, під час якої вмив ноги донькам та синам України.
«Образ стоїть у церкві, він став популярним. Багато журналістів знімали репортажі. І настоятель храму дон Антоніо вирішив його залишити, адже на теренах парафії перебуває багато українців. Вони теж приходять до храму молитися», – розповів В’ячеслав Окунь.
За його словами, образ Мадонни – це далеко не єдина ініціатива для підтримки українців, які потрапили до Неаполя.
«Італійська церква й місцеві люди багато чого роблять для наших людей. Наприклад, для дорослих створили класи з вивчення італійської мови. Дехто віддав своє житло. Наприклад, я знаю, що одна жінка, у якої померли чоловік і діти, віддала свою кватиру українській родині, а сама переселилася до сестри. Комусь знайшли роботу. Монахині, які опікуються дітьми-біженцями, організували для них навчання. Місцеві меценати привозять продукти. І це варто підкреслювати. Ікона іконою, але навколо робиться багато прекрасних речей. Навколо нашої спільної української біди діється дуже багато добра. Люди намагаються полегшити страждання українців», – сказав Радіо Свобода священник.
Ікона іконою, але навколо робиться багато прекрасних речейВ'ячеслав Окунь
«Є такий вислів: «Думай глобально, дій локально». Все те, що від нас залежить для допомоги й українській армії, і переселенцям, ми маємо робити на своєму місці. Сподіваюсь, що мир якнайшвидше настане, що Росія припинить цю несправедливу, дуже жорстоку війну і буде справедливий суд. Напевне, що перед нами ще довжелезна дорога і пробачення, і примирення. Довжелезна», – додав В’ячеслав Окунь.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
