Прага, 23 листопада 2001 ― На тлі широкого відзначення у Північній Америці Дня пам’яті жертв Голодомору в Україні, для громадян Росії ця трагічна подія залишається маловідомою сторінкою в історії сусіднього народу. Політична настанова Кремля на побудову нових стосунків з Україною могла би відкрити можливість для усвідомлення російською громадськістю не лише парадної частини спільної історії, про яку так часто люблять згадувати лідери обох країн. Але чи буде реалізована ця можливість?
Про те, що знання пересічного росіянина про Голодомор в Україні є обмежені, можна судити хоча б з того, що саме слово потребує посяснень. Навіть російські політологи не впізнають його відразу, як скажімо, Голокост, і потрібно нагадати, що йдеться про штучний сталінський голод в Україні 1932-33 років, під час якого загинуло близько восьми мільйонів українських селян.
На думку Юрія Давидова, поважного в Росії політолога, старшого наукового співробітника Європейського центру Інституту США і Канади, ставлення до цієї події протягом останніх десяти пост-комуністичних років змінилося мало – про подію цю знають, але воліють не згадувати вголос. «Про голодну трагедію в Україні на початку 30х років, коли там проводилася колективізація, в Росії, звичайно, знають і вчені, і дослідники, і політики, але я не можу сказати, що цю дату широко відзначають в Росії», говорить Юрій Давидов.
Причину цієї громадської байдужості до трагедії сусіднього народу російський політолог вбачає пердусім у тому, що не було закінчено процес декомунізації, і сталінізм як явище не було засуджено. «Хоча про голод було відомо, ніколи не було названо імен людей, які відповідали за це. Тобто, як в Росії так і в Україні не було процесу громадської освіти суспільства, подібного до того, що пройшов у післявоєнній Німеччині. І це впливає на взаємини між двома країнами», вважає Юрій Давидов.
Російський політолог переконаний, що стосунки між Росією і Україною залишатимуться залежними від політичної кон’юнктури доти, доки не відбудеться процес покаяння з боку російської влади. «Можливо хтось, окремі вчені висловлювали жаль з приводу голодомору, але жоден політик, керівник країни, приїжджаючи до України не сказав, так, знаєте і ми, нинішнє покоління, в якійсь мірі відчуваємо свою відповідальність за це».
Нинішній російський президент, вихованець карально-репресивних органів Радянського Союзу, який повернув в Росію сталінський гімн та карбує монети з портретом Сталіна, видається професору Давидову людиною неспроможною на такий крок. «Якось це не дуже прийнято у нинішній політичній еліті Росії», говорить Юрій Давидов.
Тому, на його думку, рік України в Росії, який так урочисто оголосив президент Володимир Путін, навряд чи започаткує стосунки, збудовані на взаємній довірі та повазі. «Важко очікувати, що відбудеться покаяння, яке є обов’язковою передумовою нормалізації стосунків. Але якщо ця хвороба залишиться між нами, вона завжди отруюватиме наші стосунки», вважає російський політолог, головний науковий співробітник Інституту США і Канади Юрій Давидов. Приклад покаяння свого часу показала післявоєнна Німеччина, та і Росія має власний довід. На початку 90х років офіційна Москва вустами президента Бориса Єльцина принесла перші вибачення Польщі за розстріли у Катині та Чехії за придушення Празької весни. На черзі визнання вини за Голодомор в Україні.
Про те, що знання пересічного росіянина про Голодомор в Україні є обмежені, можна судити хоча б з того, що саме слово потребує посяснень. Навіть російські політологи не впізнають його відразу, як скажімо, Голокост, і потрібно нагадати, що йдеться про штучний сталінський голод в Україні 1932-33 років, під час якого загинуло близько восьми мільйонів українських селян.
На думку Юрія Давидова, поважного в Росії політолога, старшого наукового співробітника Європейського центру Інституту США і Канади, ставлення до цієї події протягом останніх десяти пост-комуністичних років змінилося мало – про подію цю знають, але воліють не згадувати вголос. «Про голодну трагедію в Україні на початку 30х років, коли там проводилася колективізація, в Росії, звичайно, знають і вчені, і дослідники, і політики, але я не можу сказати, що цю дату широко відзначають в Росії», говорить Юрій Давидов.
Причину цієї громадської байдужості до трагедії сусіднього народу російський політолог вбачає пердусім у тому, що не було закінчено процес декомунізації, і сталінізм як явище не було засуджено. «Хоча про голод було відомо, ніколи не було названо імен людей, які відповідали за це. Тобто, як в Росії так і в Україні не було процесу громадської освіти суспільства, подібного до того, що пройшов у післявоєнній Німеччині. І це впливає на взаємини між двома країнами», вважає Юрій Давидов.
Російський політолог переконаний, що стосунки між Росією і Україною залишатимуться залежними від політичної кон’юнктури доти, доки не відбудеться процес покаяння з боку російської влади. «Можливо хтось, окремі вчені висловлювали жаль з приводу голодомору, але жоден політик, керівник країни, приїжджаючи до України не сказав, так, знаєте і ми, нинішнє покоління, в якійсь мірі відчуваємо свою відповідальність за це».
Нинішній російський президент, вихованець карально-репресивних органів Радянського Союзу, який повернув в Росію сталінський гімн та карбує монети з портретом Сталіна, видається професору Давидову людиною неспроможною на такий крок. «Якось це не дуже прийнято у нинішній політичній еліті Росії», говорить Юрій Давидов.
Тому, на його думку, рік України в Росії, який так урочисто оголосив президент Володимир Путін, навряд чи започаткує стосунки, збудовані на взаємній довірі та повазі. «Важко очікувати, що відбудеться покаяння, яке є обов’язковою передумовою нормалізації стосунків. Але якщо ця хвороба залишиться між нами, вона завжди отруюватиме наші стосунки», вважає російський політолог, головний науковий співробітник Інституту США і Канади Юрій Давидов. Приклад покаяння свого часу показала післявоєнна Німеччина, та і Росія має власний довід. На початку 90х років офіційна Москва вустами президента Бориса Єльцина принесла перші вибачення Польщі за розстріли у Катині та Чехії за придушення Празької весни. На черзі визнання вини за Голодомор в Україні.
