Бєлград, 12 грудня 2001 – Для бiльшостi громадян Сербiї колишнiй президент став далеким минулим. Тому їх бiльше цiкавлять палкi дебати в парламентi та рiзнi поточнi афери анiж процес у Гаазi. Окремi газети й цим разом послали спецiальних кореспондентiв до Гааги. Iншi продовженню процесу присвятили лише кiлька агенцiйних рядкiв. Оскiльки соцiалiсти не мають своєї газети, радiо чи теле-станцiї, то немає нi матерiалiв, якi б прихильно говорили про Мiлошевича. Усi сербськi кореспонденти зазначають, що екс-президент послiдовно застосовує тактику, яку обрав вiд початку: вiн зневажає суд, називаючи його фальшивим та полiтичним знаряддям ворогiв сербського народу.
Один незалежний телеканал нагадав, що процес стає одноманiтним й для самих учасникiв: нiдерлaндський адвокат Мiша Владiмiроф, якого призначено “амiкусом курiе”, тобто “другом суду”, на хвилину задрiмав перед телекамерами.
Бєлградська преса, зокрема, вiдмiчає, що суд вiдкинув вимогу прокуратури об’єднати усi три звинувачення й постановив вести два процеси: один у зв’язку iз злочинами у Хорватiї та Боснiї й Герцеговинi, iнший у зв’язку з Косовом. Юристи пояснюють причини: в перших двох випадках йдеться про незалежнi держави; Косово формально поки що належить до Югославiї. Мiлошевичева влада застосувала силу з метою приєднати до Сербiї окремi частини двох згаданих країн. Щодо Косова, там сербськi сили репресували громадян сербської держави. Найбiльшу увагу громадскостi привернули не зухвалi слова пiдсудного, а твердження прокуратури, що серед трьохсот свiдкiв буде й “тридцять осiб з найближчого оточення Слободана Мiлошевича”. Нагадаємо, що нiхто iз спiвробiтникiв колишнього президента не заявляв про намiр свiдчити в Гаазi. Щоправда, у Бєлградi ще торiк вiдкрито бюро Трибуналу. З ким тимчасом контактували його експерти – невiдомо. Немає сумнiву, що Прокуратура зiбрала з преси та радiо-телевiзiйних передач чимало заяв колишнiх урядовцiв, вiйськовослужбовцiв та iнших безпосереднiх або посереднiх учасникiв кривавих подiй. Бєлградськi масмедiа в час вiйн щодня оприлюднювали твердження, що Сербiя простягатиметься до Адрiатичного моря, що iз звiльнених країв, як називали захопленi областi, треба вивезти усiх хорватiв та що треба винищити боснiйських мусульманн. Проте – одне колишнi заяви, а зовсiм iнше були б нинiшнi свiдчення.
Прокурорам не буде важко довести, що Бєлград прагнув створити велику Сербiю та що йшлося не про громадянськi вiйни, а про великосербську агресiю на сусiднi держави. Якщо ж їм вдасться привести перед суд когось iз тих, хто про це може розповiсти з першої руки – це стане остаточною поразкою Мiлошевича.
Один незалежний телеканал нагадав, що процес стає одноманiтним й для самих учасникiв: нiдерлaндський адвокат Мiша Владiмiроф, якого призначено “амiкусом курiе”, тобто “другом суду”, на хвилину задрiмав перед телекамерами.
Бєлградська преса, зокрема, вiдмiчає, що суд вiдкинув вимогу прокуратури об’єднати усi три звинувачення й постановив вести два процеси: один у зв’язку iз злочинами у Хорватiї та Боснiї й Герцеговинi, iнший у зв’язку з Косовом. Юристи пояснюють причини: в перших двох випадках йдеться про незалежнi держави; Косово формально поки що належить до Югославiї. Мiлошевичева влада застосувала силу з метою приєднати до Сербiї окремi частини двох згаданих країн. Щодо Косова, там сербськi сили репресували громадян сербської держави. Найбiльшу увагу громадскостi привернули не зухвалi слова пiдсудного, а твердження прокуратури, що серед трьохсот свiдкiв буде й “тридцять осiб з найближчого оточення Слободана Мiлошевича”. Нагадаємо, що нiхто iз спiвробiтникiв колишнього президента не заявляв про намiр свiдчити в Гаазi. Щоправда, у Бєлградi ще торiк вiдкрито бюро Трибуналу. З ким тимчасом контактували його експерти – невiдомо. Немає сумнiву, що Прокуратура зiбрала з преси та радiо-телевiзiйних передач чимало заяв колишнiх урядовцiв, вiйськовослужбовцiв та iнших безпосереднiх або посереднiх учасникiв кривавих подiй. Бєлградськi масмедiа в час вiйн щодня оприлюднювали твердження, що Сербiя простягатиметься до Адрiатичного моря, що iз звiльнених країв, як називали захопленi областi, треба вивезти усiх хорватiв та що треба винищити боснiйських мусульманн. Проте – одне колишнi заяви, а зовсiм iнше були б нинiшнi свiдчення.
Прокурорам не буде важко довести, що Бєлград прагнув створити велику Сербiю та що йшлося не про громадянськi вiйни, а про великосербську агресiю на сусiднi держави. Якщо ж їм вдасться привести перед суд когось iз тих, хто про це може розповiсти з першої руки – це стане остаточною поразкою Мiлошевича.
