Бєлград, 24 грудня 2001 – Час балканських воєн минає. Про це мабуть найкраще свiдчить факт, що Бєлград змушений розформувати велику кiлькiсть пiдроздiлiв Збройних сил та продати значну частину вiйськового майна. Начальник Генштабу Небойша Павкович наприкiнцi минулого тижня повiдомив журналiстам, що буде розформовано десять полкiв i бригад та 22 батальйони. Певну кiлькiсть пiдроздiлiв буде передислоковано, оскiльки кордони замiсть армiї захищатиме полiцiя. Армiя продасть 14 казарм, 23 склади та велику кiлькiсть iнших об’єктiв, включаючи й кiлька полiгонiв. Генерал Павкович заявив, що метою реформи є створення бiльш рухомої та ефективнiшої армiї яка буде, зокрема, спроможна протистояти тероризмовi. Вiн додав, що буде скорочено кiлькiсть офiцерiв з високими чинами.
Преса повiдомляє, що найближчим часом буде переведено на пенсiю 50 генералiв та аж 500 полковникiв. Одна газета недавно оприлюднила парадоксальний факт, що в армiї є бiльше полковникiв анiж молодших лейтенантiв. Причина в тому, що юнакiв бiльше не приваблює вiйськова служба, а чимало молодших офiцерiв знiмають унiформу.
На початку дев’яностих рокiв Збройнi сили мали 210 тисяч вiйськовослужбовцiв. Тому колишнiй президент Мiлошевич був впевнений, що його нiхто не зможе зупинити. Проте, виявилося що армiя була велетнем на скляних ногах. Вона зазнала поразки в усiх чотирьох вiйнах, якi вела для створення великої Сербiї й захисту режиму Слободана Мiлошевича. З неї масово дезертирували як рекрути, так i резервiсти. Розвiялися казки про мужнiх сербських солдатiв. Залишилися напiвпорожнi казарми в яких вiйськовослужбовцi часто не мають що їсти.
Вiд грудня минулого року переведено на пенсiю 57 генералiв й адмiралiв, бiльшiсть з них передчасно. Цими днями парламент ухвалив закон про скорочення вiйськової служби призовникам з дванадцяти на дев’ять мiсяцiв. Згiдно з планом реформи, до 2005 року особовий склад з теперiшнiх ста тисяч буде скорочено на 35 або навiть сорок вiдсоткiв. Це зумовлене як полiтичними змiнами в країнi й нормалiзацiєю ситуацiї в регiонi, так i вимогами мiжнародного спiвтовариства та рiвнем економiки. Вбога держава бiльше не в змозi утримувати велику армiю й гарантувати офiцерам привiлеї успадкованi з комунiстичних часiв.
Бiльшiсть сусiднiх країн тим часом вступила в Партнерство заради миру або НАТО. Навiть червоний генерал Павкович, який пiсля вiрного служiння Мiлошевичу став вiдданим прихильником Коштунiци, заявляє, що реальнiсть змушує югославську армiю пiти їхнiм шляхом.
Здається, що безмежно далеко часи, коли наприкiнцi року глава держави вручав вiйськовослужбовцям сотнi орденiв. Мiлошевич це робив майже кожного мiсяця, призвiвши до гiперiнфляцiї генералiв й орденоносцiв. Сьогоднi колишня священна корова стає однiєю з державних служб, а на вулицях майже неможливо бачити унiформи: коли виходять з казарм, i офiцери й солдати вбирають цивiльне вбрання.
Преса повiдомляє, що найближчим часом буде переведено на пенсiю 50 генералiв та аж 500 полковникiв. Одна газета недавно оприлюднила парадоксальний факт, що в армiї є бiльше полковникiв анiж молодших лейтенантiв. Причина в тому, що юнакiв бiльше не приваблює вiйськова служба, а чимало молодших офiцерiв знiмають унiформу.
На початку дев’яностих рокiв Збройнi сили мали 210 тисяч вiйськовослужбовцiв. Тому колишнiй президент Мiлошевич був впевнений, що його нiхто не зможе зупинити. Проте, виявилося що армiя була велетнем на скляних ногах. Вона зазнала поразки в усiх чотирьох вiйнах, якi вела для створення великої Сербiї й захисту режиму Слободана Мiлошевича. З неї масово дезертирували як рекрути, так i резервiсти. Розвiялися казки про мужнiх сербських солдатiв. Залишилися напiвпорожнi казарми в яких вiйськовослужбовцi часто не мають що їсти.
Вiд грудня минулого року переведено на пенсiю 57 генералiв й адмiралiв, бiльшiсть з них передчасно. Цими днями парламент ухвалив закон про скорочення вiйськової служби призовникам з дванадцяти на дев’ять мiсяцiв. Згiдно з планом реформи, до 2005 року особовий склад з теперiшнiх ста тисяч буде скорочено на 35 або навiть сорок вiдсоткiв. Це зумовлене як полiтичними змiнами в країнi й нормалiзацiєю ситуацiї в регiонi, так i вимогами мiжнародного спiвтовариства та рiвнем економiки. Вбога держава бiльше не в змозi утримувати велику армiю й гарантувати офiцерам привiлеї успадкованi з комунiстичних часiв.
Бiльшiсть сусiднiх країн тим часом вступила в Партнерство заради миру або НАТО. Навiть червоний генерал Павкович, який пiсля вiрного служiння Мiлошевичу став вiдданим прихильником Коштунiци, заявляє, що реальнiсть змушує югославську армiю пiти їхнiм шляхом.
Здається, що безмежно далеко часи, коли наприкiнцi року глава держави вручав вiйськовослужбовцям сотнi орденiв. Мiлошевич це робив майже кожного мiсяця, призвiвши до гiперiнфляцiї генералiв й орденоносцiв. Сьогоднi колишня священна корова стає однiєю з державних служб, а на вулицях майже неможливо бачити унiформи: коли виходять з казарм, i офiцери й солдати вбирають цивiльне вбрання.
