Київ, 25 лютого 2002 - Ніл Хасевич народився у селі Дюксині на Волині 13 листопада 1905 року. Сімнадцяти років він потрапив під поїзд і втратив ліву ногу. По закінченні гімназії у Рівному Хасевич від 26-го року навчався в Академії мистецтв у Варшаві, ставши там одним із засновників мистецького гуртка «Спокій». Згодом він ілюстрував газету «Волинь», писав портрети, ікони, пейзажі, плакати, займався книжковою графікою, робив екслібриси у техніці деревориту. Упродовж тринадцяти років митець брав участь у художніх виставках у Львові, Празі, Варшаві, Берліні, Чикаго і Лос-Анджелесі. А за свої портрети Володимира Великого та Івана Мазепи він отримав спеціальну премію.
Від початку 40-х років Хасевич долучився до українського підпілля, мав псевдоніми «Старий» та «Бей-Зот» і був керівником технічного відділу проводу Організації Українських Націоналістів. 43-го року він став членом Крайової референтури пропаганди, а наступного року був обраний до Української Головної Визвольної Ради – підпільного уряду України.
Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», який видавала Українська Повстанська Армія. Він був автором художніх альбомів «Екслібрис Ніла Хасевича», «Волинь в боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА». За ескізами Хасевича були виготовлені усі нагороди УПА. Після війни його графіка поширювалася серед іноземних представництв і навіть на сесії Генеральної Асамблеї ООН як свідоцтво антикомуністичного Опору в Україні.
Повстанці пильно охороняли художника і перевозили від схрону до схрону на велосипеді, проте радянські агенти зрештою вистежили його. Оточений підрозділом радянської держбезпеки на хуторі за кілометр від волинського села Сухівців, підстаршина УПА Ніл Хасевич загинув у бою 4 березня 1952 року. За кілька місяців до смерті він писав: «Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються».
Від початку 40-х років Хасевич долучився до українського підпілля, мав псевдоніми «Старий» та «Бей-Зот» і був керівником технічного відділу проводу Організації Українських Націоналістів. 43-го року він став членом Крайової референтури пропаганди, а наступного року був обраний до Української Головної Визвольної Ради – підпільного уряду України.
Хасевич працював у редакції журналу «До зброї», який видавала Українська Повстанська Армія. Він був автором художніх альбомів «Екслібрис Ніла Хасевича», «Волинь в боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА». За ескізами Хасевича були виготовлені усі нагороди УПА. Після війни його графіка поширювалася серед іноземних представництв і навіть на сесії Генеральної Асамблеї ООН як свідоцтво антикомуністичного Опору в Україні.
Повстанці пильно охороняли художника і перевозили від схрону до схрону на велосипеді, проте радянські агенти зрештою вистежили його. Оточений підрозділом радянської держбезпеки на хуторі за кілометр від волинського села Сухівців, підстаршина УПА Ніл Хасевич загинув у бою 4 березня 1952 року. За кілька місяців до смерті він писав: «Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються».
