Київ, 13 березня 2002 - Про порушення чинного виборчого законодавства України і демократичних норм упродовж нинішнього виборчого марафону чути чи не щодня. Але про те, що така ситуація аж ніяк «не в’яжеться» з положеннями української Конституції і Декларації прав людини ООН, згадується рідше.
У день народження революціонерки – марксистки Клари Цеткін українське жіноцтво отримало гіпотетичні поздоровлення від чоловіків – учасників виборчих перегонів до Верховної Ради і місцевих органів влади. Привітання у вигляді листівок та агітаційних плакатів були розклеєні на будинках у багатьох містах України, з традиційними вісімками , квіточками та портретами усміхнених чоловіків-кандидатів. Одна жінка ковзнула поглядом по листівках і промурмотіла: «Як вибори – так вітають, а в інші роки нас для депутатів ніби-то й не існує...».
Справді, українська політична практика засвідчує, що про свята – жіночо-революційні та національно-героїчні – політикум згадує лише напередодні виборів.
Так само про наявність не газифікованих сіл, розбитих сільських доріг і побиті шибки у сільських бібліотеках найчастіше згадують кандидати у депутати якраз у рік виборів. У містах же помічники кандидатів походжають по подвір’ях і чемно цікавляться, чи чисто у під’їздах, чи працюють ліфти, чи своєчасно вивозиться сміття тощо.
Можна подумати, що у міжвиборчий період українські громадяни повинні жити у захаращених будинках, ходити брудними вулицями і розпалювати ватру, щоб зварити юшку за відсутності енергоносіїв.
Тим часом, саме це не помічання повсякденних проблем міських і сільських жителів, нехтування проблемами так званих «маленьких людей» є нічим іншим, як порушенням прав людини, згідно з Декларацією прав людини ООН і Конституцією України. І психологічний тиск виборчих плакатів, бордів, рекламних роликів, як і залякування опозиційних кандидатів та опонентів на місцях з боку кандидатів «від партій влади», використання останніми адмінресурсу і службового становища - так само порушення прав людини і норм суспільної моралі.
І ніколи не стане великою держава, чия політична еліта ставить інтереси свого класу чи клану вище від інтересів «маленької людини».
У день народження революціонерки – марксистки Клари Цеткін українське жіноцтво отримало гіпотетичні поздоровлення від чоловіків – учасників виборчих перегонів до Верховної Ради і місцевих органів влади. Привітання у вигляді листівок та агітаційних плакатів були розклеєні на будинках у багатьох містах України, з традиційними вісімками , квіточками та портретами усміхнених чоловіків-кандидатів. Одна жінка ковзнула поглядом по листівках і промурмотіла: «Як вибори – так вітають, а в інші роки нас для депутатів ніби-то й не існує...».
Справді, українська політична практика засвідчує, що про свята – жіночо-революційні та національно-героїчні – політикум згадує лише напередодні виборів.
Так само про наявність не газифікованих сіл, розбитих сільських доріг і побиті шибки у сільських бібліотеках найчастіше згадують кандидати у депутати якраз у рік виборів. У містах же помічники кандидатів походжають по подвір’ях і чемно цікавляться, чи чисто у під’їздах, чи працюють ліфти, чи своєчасно вивозиться сміття тощо.
Можна подумати, що у міжвиборчий період українські громадяни повинні жити у захаращених будинках, ходити брудними вулицями і розпалювати ватру, щоб зварити юшку за відсутності енергоносіїв.
Тим часом, саме це не помічання повсякденних проблем міських і сільських жителів, нехтування проблемами так званих «маленьких людей» є нічим іншим, як порушенням прав людини, згідно з Декларацією прав людини ООН і Конституцією України. І психологічний тиск виборчих плакатів, бордів, рекламних роликів, як і залякування опозиційних кандидатів та опонентів на місцях з боку кандидатів «від партій влади», використання останніми адмінресурсу і службового становища - так само порушення прав людини і норм суспільної моралі.
І ніколи не стане великою держава, чия політична еліта ставить інтереси свого класу чи клану вище від інтересів «маленької людини».
