Київ, 23 квітня 2002 - Поняття громадянства виникло у добу античності. Власне, вже тоді виокремилися його основні риси. Йдеться про статус вільної людини у вільному суспільстві, тобто такому, де існують правові норми, виборна влада та свобода слова. Ще з тих часів громадянство пов‘язане з конкретними правами й обов‘язками громадянина певної держави. Утім, античні республіки не надавали громадянства рабам, жінкам і деяким іншим категоріям населення; іноземцям або дітям вільних громадян і рабинь громадянство могло бути надане як виняток за заслуги перед державою. У давніх азійських деспотіях, середньовічній Європі та тоталітарних режимах склалася інша традиція – беззастережного і не пов‘язаного з правами і свободами вірнопідданства: абсолютному монархові, фюреру, комуністичній партії. За цих обставин термін “громадянство” перетворився на знак підданства певної держави й лояльності до її влади; ця влада могла позбавити опозиціонера громадянства, як це робив, скажімо, кремлівський режим щодо низки дисидентів.
У демократичних країнах громадянство автоматично надається зазвичай або дітям громадян цих країн, або всім народженим на території зазначених держав. У жодному разі не йдеться про суто етнічний принцип. Іноземцеві, щоб одержати таке громадянство, потрібно виконати низку умов: прожити тривалий час у цій країні, мати постійну роботу, володіти державною мовою тощо. Західні політологи вважають, що існує помітна різниця між статусом “громадянина держави” і “члена громади” (останнім може бути й іноземець). У деяких країнах Європи досить бути “членом громади”, тобто дотримуватися норм законів певної держави і платити податки, щоб одержати соціальні, а почасти й політичні права: наприклад, щодо участі у муніципальних виборах.
Крім властиво прагматичного, поняття громадянства має ще й певне символічне забарвлення. Громадянин – це центральна постать соціального, політичного й економічного життя демократичної держави. Громадянське суспільство формує, контролює й у разі потреби скидає владу. Громадянські права і свободи були альфою і омегою руху Опору за тоталітарних режимів будь-якого штибу. З іншого боку, громадянин несе відповідальність не лише за себе, а і за свою країну.
У демократичних країнах громадянство автоматично надається зазвичай або дітям громадян цих країн, або всім народженим на території зазначених держав. У жодному разі не йдеться про суто етнічний принцип. Іноземцеві, щоб одержати таке громадянство, потрібно виконати низку умов: прожити тривалий час у цій країні, мати постійну роботу, володіти державною мовою тощо. Західні політологи вважають, що існує помітна різниця між статусом “громадянина держави” і “члена громади” (останнім може бути й іноземець). У деяких країнах Європи досить бути “членом громади”, тобто дотримуватися норм законів певної держави і платити податки, щоб одержати соціальні, а почасти й політичні права: наприклад, щодо участі у муніципальних виборах.
Крім властиво прагматичного, поняття громадянства має ще й певне символічне забарвлення. Громадянин – це центральна постать соціального, політичного й економічного життя демократичної держави. Громадянське суспільство формує, контролює й у разі потреби скидає владу. Громадянські права і свободи були альфою і омегою руху Опору за тоталітарних режимів будь-якого штибу. З іншого боку, громадянин несе відповідальність не лише за себе, а і за свою країну.
