Прага, 4 червня 2002 - Європейський Союз заявляє, що Польща й Литва повинні запровадити візовий режим для росіян, включаючи 900 тисяч жителів Калінінградської області. І ось у відповідь російські мас медіа вже попереджають, що замість “залізної завіси” опуститься завіса “синя” – за кольором прапора Європейського Союзу. Президент Путін назвав питання про візовий режим у цій ситуації питанням “елементарних прав людини”. Російський дипломат Володимир Писарюк в інтерв'ю “Франс Прес” заявив таке: “Калінінград виявиться оточеним країнами ЄС із усіх боків, як під час другої світової війни Ленінград був блокований німецькими військами” (кінець цитати). Москва, повернувшись до риторики часів “холодної війни”, звинувачує ЄС у бажанні “знехтувати правами людини”, перекривши вільне пересування людей між анклавом і “великою землею”.
Власне, в такій напруженій політичній атмосфері президент Росії Володимир Путін пробує досягти непростої угоди. Він хоче, щоб Європейський Союз, в особі Польщі та Литви, дозволив безвізовий режим росіянам, котрі їдуть через їхні терени до Калінінграда – колись, нагадаю, квітучого східно-пруського Кенігсберга. Путін також хоче, щоб територією Польщі та Литви йшли надійні залізничні та автомобільні транзитні коридори, що полякам одразу нагадало 39-й рік, коли німці планували створити коридор для “ ізольованих громадян”.
Європейський Союз не має наміру ізолювати Калінінград від решти нинішньої Росії. Разом із тим, зазначає американська “Уолл Стріт Джорнел”, ЄС не може не турбувати потік наркотиків, проституток, злочинності, крадених автомобілів і СНІДУ, що йде з Калінінграда. А тому про безвізовий режим не може бути й мови. Як не може бути мови і про транзитні коридори чи “запломбовані поїзди”. Європейський Союз має всі підстави чинити опір підписанню будь-яких спеціальних угод. Шенгенському Договору потрібні надійні зовнішні стіни, щоб понад 200 мільйонів європейців могли жити в мирі без кордонів. Ніхто не є винятком, а Калінінград узагалі складає унікальну проблему. В регіоні – найвищий показник захворювання на СНІД на душу населення. Європейському Союзу не потрібна злочинна гавань на теренах спільноти, із практично не контрольованими кордонами.
Можливо, колись, зазначає “Уолл Стріт Джорнел”, Калінінград стане центром законної торгівлі, а не центром злочинності. Москва, проявляючи на словах стурбованість розширенням Європейського Союзу, за останні десять років нічого не зробила, щоб такі зміни відбулися. Давня мрія Кремля перетворити Калінінград (це воєнізоване місто, де дислокуються ядерні ракети і біля 200 тисяч солдатів) у “балтійський Гонконг” зараз майже мертва. Найглибший калінінградський порт не має можливості займатися комерційною діяльністю. Та й створення спільних підприємств регулюється виключно Москвою, тому й західні інвестиції у Калінінградській області складають мізер. Це попри те, що 96-го року анклав дістав статус зони вільної торгівлі.
Чого боїться Москва, обмежуючи свободу дій місцевої влади в Калінінграді? На думку “Уолл Стріт Джорнел”, давню стурбованість Кремля викликає те, що Калінінград захоче відділитися від Росії або суттєво послабити зв'язки з нею. Ця територія, врешті-решт, була військовим призом Сталіна, як і японські Курильські острови. Нові господарі ніколи не відчували впевненості у своїх нових володіннях. В той час, як британські бомбардувальники під час війни пошкодили тільки центр міста, радянські війська зрівняли Кенігсберг – цю Північну Венецію, з її вузенькими вулицями і каналами - із землею, і збудували на цьому місці зразкове совєтське місто. У 60-і роки Леонід Брежнєв наказав підірвати середньовічний тевтонський замок, що вражав уяву кожного, хто його бачив. Замок Брежнєв чомусь назвав “дуплом капіталізму”.
І повертаючись до питання про те, як бути Європейському Союзу з Калінінградом, з візовим режимом і коридорами, що їх вимагає для себе Росія, як все це сумістити з правами людини і чи вони не порушуватимуться в цьому конкретному випадку, хочу послатися на цитату із французької “Фігаро”. “Справжня проблема в тому, - пише впливовий паризький часопис, - що Москва й надалі не знає, що робити з Калінінградом. Оскільки Росія не ухвалила рішення, ЄС мало що може зробити, попри свої добрі наміри”. А вже згадувана мною американська “Уолл Стріт Джорнел” зазначає, що Кенігсберг, як і багато інших європейських міст, є Атлантидою, що відійшла в історію. Калінінград, добре це чи зле, є в даний час російською територією. Угода з Європейським Союзом, яка дозволила би легально перетинати кордони для ведення торгівлі, піде на користь і населенню Калінінграда, і його сусідам. Не в інтересах Європейського Союзу кого-небудь ізольовувати. Дуже погано, коли Кремль не бере до уваги інтереси своїх громадян, не даючи Калінінграду права на більш самостійні дії.
В Калінінграді кожний п'ятий мешканець дістає зарплатню від Міністерства оборони. Це означає, що Росія й надалі має тут багато військових таємниць – реальних і не зовсім. Стає зрозумілим, чому, крім можливих сепаратистських настроїв, Москва так опікується анклавом, не даючи йому можливості вільно розвиватися. Британська “Файненшл Таймс” підкреслює, що Калінінград міг би бути використаний як полігон для ширших взаємин. Він міг би стати частиною зони вільної торгівлі і митного союзу з ЄС раніше всієї частини Росії. В консульствах країн ЄС могли би видавати дешеві й доступні багаторазові візи. Та поки що Калінінград, де найвищий рівень захворювань на СНІД і туберкульоз, загрожує перетворитися у гнійну виразку для безпеки всіх своїх сусідів. В інтересах як Європейського Союзу, так і Росії допомогти цьому анклаву видужати”, - написала британська “Файненшл Таймс”.
Схоже на те, що Росія про реальне видужання Калінінградської області особливо не замислюється і не поки що не дбає. Зате авансом вимагає для анклаву якихось особливих поступок від Заходу. Мовляв, підіть нам назустріч, а там буде видно. Оте совєтсько-російське “авось” у цивілізованому світі не проходить. Якщо калінінградська злочинність, СНІД, туберкульоз, проституція, наркоманія і ще багато інших тамтешніх “принад” масово насунуть на країни Європейського Союзу, буде пізно. Власне, є, мабуть, один вихід із ситуації навколо Калінінграда: розпочати інтенсивне лікування згаданих хвороб. І розпочати з колись квітучого Кенігсберга. Захід, схоже, допоможе. Та по-справжньому допомогти собі зможе лише сама Росія. Це як у романі Юрія Шовкопляса: “Лікарю, вилікуй себе самого”.
Власне, в такій напруженій політичній атмосфері президент Росії Володимир Путін пробує досягти непростої угоди. Він хоче, щоб Європейський Союз, в особі Польщі та Литви, дозволив безвізовий режим росіянам, котрі їдуть через їхні терени до Калінінграда – колись, нагадаю, квітучого східно-пруського Кенігсберга. Путін також хоче, щоб територією Польщі та Литви йшли надійні залізничні та автомобільні транзитні коридори, що полякам одразу нагадало 39-й рік, коли німці планували створити коридор для “ ізольованих громадян”.
Європейський Союз не має наміру ізолювати Калінінград від решти нинішньої Росії. Разом із тим, зазначає американська “Уолл Стріт Джорнел”, ЄС не може не турбувати потік наркотиків, проституток, злочинності, крадених автомобілів і СНІДУ, що йде з Калінінграда. А тому про безвізовий режим не може бути й мови. Як не може бути мови і про транзитні коридори чи “запломбовані поїзди”. Європейський Союз має всі підстави чинити опір підписанню будь-яких спеціальних угод. Шенгенському Договору потрібні надійні зовнішні стіни, щоб понад 200 мільйонів європейців могли жити в мирі без кордонів. Ніхто не є винятком, а Калінінград узагалі складає унікальну проблему. В регіоні – найвищий показник захворювання на СНІД на душу населення. Європейському Союзу не потрібна злочинна гавань на теренах спільноти, із практично не контрольованими кордонами.
Можливо, колись, зазначає “Уолл Стріт Джорнел”, Калінінград стане центром законної торгівлі, а не центром злочинності. Москва, проявляючи на словах стурбованість розширенням Європейського Союзу, за останні десять років нічого не зробила, щоб такі зміни відбулися. Давня мрія Кремля перетворити Калінінград (це воєнізоване місто, де дислокуються ядерні ракети і біля 200 тисяч солдатів) у “балтійський Гонконг” зараз майже мертва. Найглибший калінінградський порт не має можливості займатися комерційною діяльністю. Та й створення спільних підприємств регулюється виключно Москвою, тому й західні інвестиції у Калінінградській області складають мізер. Це попри те, що 96-го року анклав дістав статус зони вільної торгівлі.
Чого боїться Москва, обмежуючи свободу дій місцевої влади в Калінінграді? На думку “Уолл Стріт Джорнел”, давню стурбованість Кремля викликає те, що Калінінград захоче відділитися від Росії або суттєво послабити зв'язки з нею. Ця територія, врешті-решт, була військовим призом Сталіна, як і японські Курильські острови. Нові господарі ніколи не відчували впевненості у своїх нових володіннях. В той час, як британські бомбардувальники під час війни пошкодили тільки центр міста, радянські війська зрівняли Кенігсберг – цю Північну Венецію, з її вузенькими вулицями і каналами - із землею, і збудували на цьому місці зразкове совєтське місто. У 60-і роки Леонід Брежнєв наказав підірвати середньовічний тевтонський замок, що вражав уяву кожного, хто його бачив. Замок Брежнєв чомусь назвав “дуплом капіталізму”.
І повертаючись до питання про те, як бути Європейському Союзу з Калінінградом, з візовим режимом і коридорами, що їх вимагає для себе Росія, як все це сумістити з правами людини і чи вони не порушуватимуться в цьому конкретному випадку, хочу послатися на цитату із французької “Фігаро”. “Справжня проблема в тому, - пише впливовий паризький часопис, - що Москва й надалі не знає, що робити з Калінінградом. Оскільки Росія не ухвалила рішення, ЄС мало що може зробити, попри свої добрі наміри”. А вже згадувана мною американська “Уолл Стріт Джорнел” зазначає, що Кенігсберг, як і багато інших європейських міст, є Атлантидою, що відійшла в історію. Калінінград, добре це чи зле, є в даний час російською територією. Угода з Європейським Союзом, яка дозволила би легально перетинати кордони для ведення торгівлі, піде на користь і населенню Калінінграда, і його сусідам. Не в інтересах Європейського Союзу кого-небудь ізольовувати. Дуже погано, коли Кремль не бере до уваги інтереси своїх громадян, не даючи Калінінграду права на більш самостійні дії.
В Калінінграді кожний п'ятий мешканець дістає зарплатню від Міністерства оборони. Це означає, що Росія й надалі має тут багато військових таємниць – реальних і не зовсім. Стає зрозумілим, чому, крім можливих сепаратистських настроїв, Москва так опікується анклавом, не даючи йому можливості вільно розвиватися. Британська “Файненшл Таймс” підкреслює, що Калінінград міг би бути використаний як полігон для ширших взаємин. Він міг би стати частиною зони вільної торгівлі і митного союзу з ЄС раніше всієї частини Росії. В консульствах країн ЄС могли би видавати дешеві й доступні багаторазові візи. Та поки що Калінінград, де найвищий рівень захворювань на СНІД і туберкульоз, загрожує перетворитися у гнійну виразку для безпеки всіх своїх сусідів. В інтересах як Європейського Союзу, так і Росії допомогти цьому анклаву видужати”, - написала британська “Файненшл Таймс”.
Схоже на те, що Росія про реальне видужання Калінінградської області особливо не замислюється і не поки що не дбає. Зате авансом вимагає для анклаву якихось особливих поступок від Заходу. Мовляв, підіть нам назустріч, а там буде видно. Оте совєтсько-російське “авось” у цивілізованому світі не проходить. Якщо калінінградська злочинність, СНІД, туберкульоз, проституція, наркоманія і ще багато інших тамтешніх “принад” масово насунуть на країни Європейського Союзу, буде пізно. Власне, є, мабуть, один вихід із ситуації навколо Калінінграда: розпочати інтенсивне лікування згаданих хвороб. І розпочати з колись квітучого Кенігсберга. Захід, схоже, допоможе. Та по-справжньому допомогти собі зможе лише сама Росія. Це як у романі Юрія Шовкопляса: “Лікарю, вилікуй себе самого”.
