Прага, 14 серпня 2002 – Західна преса продовжує коментувати можливий удар США по Іраку і можливі наслідки цього удару. Становище в Афганістані теж залишається у центрі уваги західної преси.
У рамках підготовки до удару по Іраку, метою якого мало б стати усунення від влади режиму Саддама Хусейна, минулого тижня офіційні особи США провели переговори із представниками іракської опозиції. Коментуючи ці переговори, оглядач американської газети «Бостон ґлоуб» Томас Оліфант зі скептицизмом відгукується про таку альтернативу іракському керівництву. Передусім автор наголошує на браку єдності й взаєморозуміння між різними іммігрантськими опозиційними середовищами, які представляють різні релігійні та етнічні групи. Лідери цих груп, вільно зібраних в Іракському національному конгресі, який автор називає фікцією, минулого тижня прибули до Вашингтона, щоб обговорити перспективи майбутньої влади в Іраку. Багато з цих імміграційних лідерів, за словами автора, краще знають вулиці Лондона, ніж Багдада, багато з них досі розтринькали чимало американських коштів, призначених для зміцнення іракської опозиції, а їхні заяви про тісні зв’язки з підпіллям в Іраку, на думку автора, це просто вигадки. Удар по Іраку пов’язаний із серйозним ризиком, пише на закінчення коментатор газети «Бостон ґлоуб», тому така акція мала би базуватися на докладній інформації, а не на припущеннях.
Тим часом інша американська газета «Лос-Анджелес таймс» порушує проблеми Афганістану в контексті триваючої там антитерористичної кампанії. Газета містить коментар редактора франкомовної «Політік Інтернаціональ» Аміра Тагері, який зупиняється зокрема на ролі Сполучених Штатів в антитерористичній операції в Афганістані. Від самого початку США обмежили свою присутність у цій країні, пише автор, звівши участь американських військовослужбовців лише до знищення або захоплення в полон терористів Аль-Кайди й талібану, а також допомігши у формуванні деяких афганських державних структур. Після закінчення цієї операції, американські військовослужбовці мали намір залишити Афганістан. Проте нині, підкреслює автор, ця місія переросла в ширшу стратегічну мету. Згідно з цим планом, США потребують постійної військової присутності в Афганістані для поширення своїх впливів на Середню Азію, на індійський регіон, Перську затоку і Близький схід. Афганістан може також служити базою для американських сил в Узбекистані, Азербайджані й Грузії. Далі, на думку автора, Афганістан є також потенційним транзитним маршрутом для нафто- і газопроводів із Середньої Азії через Пакистан до Індійського океану.
У рамках підготовки до удару по Іраку, метою якого мало б стати усунення від влади режиму Саддама Хусейна, минулого тижня офіційні особи США провели переговори із представниками іракської опозиції. Коментуючи ці переговори, оглядач американської газети «Бостон ґлоуб» Томас Оліфант зі скептицизмом відгукується про таку альтернативу іракському керівництву. Передусім автор наголошує на браку єдності й взаєморозуміння між різними іммігрантськими опозиційними середовищами, які представляють різні релігійні та етнічні групи. Лідери цих груп, вільно зібраних в Іракському національному конгресі, який автор називає фікцією, минулого тижня прибули до Вашингтона, щоб обговорити перспективи майбутньої влади в Іраку. Багато з цих імміграційних лідерів, за словами автора, краще знають вулиці Лондона, ніж Багдада, багато з них досі розтринькали чимало американських коштів, призначених для зміцнення іракської опозиції, а їхні заяви про тісні зв’язки з підпіллям в Іраку, на думку автора, це просто вигадки. Удар по Іраку пов’язаний із серйозним ризиком, пише на закінчення коментатор газети «Бостон ґлоуб», тому така акція мала би базуватися на докладній інформації, а не на припущеннях.
Тим часом інша американська газета «Лос-Анджелес таймс» порушує проблеми Афганістану в контексті триваючої там антитерористичної кампанії. Газета містить коментар редактора франкомовної «Політік Інтернаціональ» Аміра Тагері, який зупиняється зокрема на ролі Сполучених Штатів в антитерористичній операції в Афганістані. Від самого початку США обмежили свою присутність у цій країні, пише автор, звівши участь американських військовослужбовців лише до знищення або захоплення в полон терористів Аль-Кайди й талібану, а також допомігши у формуванні деяких афганських державних структур. Після закінчення цієї операції, американські військовослужбовці мали намір залишити Афганістан. Проте нині, підкреслює автор, ця місія переросла в ширшу стратегічну мету. Згідно з цим планом, США потребують постійної військової присутності в Афганістані для поширення своїх впливів на Середню Азію, на індійський регіон, Перську затоку і Близький схід. Афганістан може також служити базою для американських сил в Узбекистані, Азербайджані й Грузії. Далі, на думку автора, Афганістан є також потенційним транзитним маршрутом для нафто- і газопроводів із Середньої Азії через Пакистан до Індійського океану.
