Київ – Прага, 6 січня 2003
Ірина Халупа
В Україну прийшов Свят-вечір. Хіба можна на Свят-вечір говорити про політику? Аж ніяк. На Свят-вечір слід говорити гарні, духовні речі, які при сяйві різдвяної зірки стають надзвичайними. Отож ми і зібрали відповідне товариство, здебільшого жіноче, бо Свят-вечір – це насамперед свята вечеря, на яку всі нетерпляче чекали і яку невтомно готували матері, дружини, сестри. З нами шеф київського бюро «Свободи» Ганна Стеців, архітекторка та основоположниця Клубу творчої непокори Лариса Скорик, художниця Ольга Петрова. Кажуть, баба все вміє, а от дід все знає. Нашим «мудрим дідом» сьогодні є редактор газети «Наша віра», громадяський і культурний діяч, письменник Євген Сверстюк. Що сьогодні є Різдвяні свята в Україні? Свят-вечір, чекаємо першої зірки, намагаємось пригадати всі ті традиції, все таємне і духовне, що пов’язане з Різдвяними святами. Чи відчувають українці цю містерію, якою просякнута різдвяна ніч?
Лариса Скорик
Я маю велику надію. Тому що якщо і є щось на світі найкраще, то на моє глибоке переконання – це Різдво. Безперечно, така прекрасна, потужна містерія як Великдень – це є якесь космічне, величне свято. Але я для себе знаю, що моє дитинство пов’язане, той трепет, те щастя, абсолютне щастя пов’язане з Різдвом. Я думаю, що власне в Україні Різдво має особливе значення, бо ми взагалі-то незважаючи на все, не завдяки, а всупереч – ми оптимісти, і тому власне народження, оце пришестя Бога з тими сподіваннями і з тою невимовною радістю є і в нашій природі. Ми завжди сподіваємося. Я пам’ятаю, колись я писала такий вірш, і він закінчувався: «І ніч, і ніч, і радість дітворі – се Рождество. Ще буде пієта». Так от власне, те Рождество, те народження, мені здається, це є народження всіх наших надій, які ввібрані в один великий образ божого дитяти, яке прийшло рятувати. І в нашій коляді є так: «Пошли щастя, пошли волю нашій Україні, просимо тя, царю, просимо тя нині». Я пам’ятаю, ще в ті режимні часи, коли Різдво можна було святкувати тільки за закритими вікнами, але ми їх не закривали, але оця коляда, вона викликала завжди сльози на очах у всіх, і дорослих, і дітей. Тому я вважаю, що це щастя, Різдво – це велике щастя і велике сподівання і надія.
Ірина Халупа
Пані Петрова, яким Вам пригадується ваше Різдво з дитинства, і якими сьогодні Різдвяні свята Ви бачите в Україні?
Ольга Петрова
Власне, в дитинстві в мене не було Різдва. Тому що це було радянське дитинство. Не була така родина ортодоксальна радянська, але принаймні цього не святкувалося, про це не говорилося , і у мене Різдво почалося з «Тіней забутих предків», з моєї дружби з Параджановим. Ні, трошки раніше, коли з мамою, мені було 13 років, мама була архітектор, її тема була народна архітектура Карпат, ми ходили пішки, інколи їздили селами карпатськими, і тоді почалося Різдво, але, сказати б, систематично, усвідомлено як подія в житті, на яку очікуєш – це вже безумовно пов’язано з цим великим масивом культури, поверненням цього масиву, який трапився в Україні, в українській культурі – з «Тінями забутих предків», і я згадую село Яворів Івано-Франківської області, там і сьогодні живе цей чудовий рід Карпанюків, Василь Семенович Карпанюк - я його вітаю, йому сьогодні 81. Ми були в тому селі, в тій хаті, і раптом зайшли дівчата маленькі співати з зіркою, і тема така хата засяяла, вони в білому прийшли, в виблисках, це було чудо. Я думаю, що всі очікують на це свято, особливо коли ми так складно живемо, тому що за Бахтяним – діалектика жаху повинна обов’язково вийти на пік радості і надії.
Ірина Халупа
Пане Сверстюк, ось пані Петрова щойно сказала, що вона не виростала з Різдвом, це свято не було присутнім у її дитинстві, вона для себе віднайшла Різдво дещо пізніше. З одного боку, в українському суспільстві ми маємо людей, які попри всі влади святкували Різдво, зберігали цю святість, цю духовність, кожного року вітали новонародженого Христа, кожен вітав, як вмів. З другого боку, велика група людей виростала без того свята і відкрила його для себе дещо пізніше, з великим запізненням але все ж таки якось це свято знайшло своє місце у їхньому житті. Де справжнє українське Різдво? Чи це запізнене, чи те вічне, яке завжди було, і наскільки воно сьогодні є далі великим духовним торжеством?
Євген Сверстюк
Я задумався над тим, коли пані Ольга сказала про своє дитинство. Різдво – то мабуть найбільше нагромадження нашої радості за тисячу років, нагромадження тепла, доброти, бо Різдво – це день, коли треба було не просто постити, а тоді пригощатися, але й пригощати інших, давати іншим, і навіть худобі. Різдво – це найкращі пісні, найвеселіші пісні, це найбільше пожвавлення. Не випадково, зовсім не випадково Гоголь написав «Ніч перед Різдвом», і з того почався Гоголь. І вибух цей стався якось одночасно з вибухом української пісні в російській імперії. Збірником Максимовича, тим, що всі стали захоплюватися українським. І я думаю, що ми мали Різдво те, якого не було в Петербурзі. Зовсім не випадково Гоголь вернувся на свою Полтавщину, щоб написати «Ніч перед Різдвом». Те нагромадження щедрості, тепла, доброти, воно залишається, я думаю, що в глибині традиції залишається навіть там, де не зафіксувала пам’ять. Ясно, що схід України і захід України – це трохи різні культури, можливо, що Різдво ділить, пам’ять Різдва, пам’ять свята. Мабуть, найстрашніший злочин цього режиму в тому, що він зруйнував свято, він затоптав свято. І все ж таки я думаю, що – не цілком. Я зараз приглядаюся до різних людей, як вони тягнуться, як вони намагаються пригадати, як швидко відроджуються колядки, я пригадую, як в 60-ті роки – з чого почалася Алла Горська, яка цього не знала, Панас Заливаха, який теж цього не знав, з гурту колядників, вони почали вчитися бути українцями, колядуючи. Вони почали вчитися колядувати, таке було переслідування, і вони співали не «Син божий народився», а «Рік новий народився», але з цим компромісом, з цією фальшивістю все таки відбувалося оте духовне відродження. Я думаю, що Різдво не зникає, незалежно від того, хто що зберіг в пам’яті дитинства. Воно існує, воно існує як щось глибинне, ірраціональне, що вибудували різні народи, а я думаю, що наш народ може більше за інші народи навколо того печального факту – саме так у Віфлеємі, в хліві між тваринами, де холодно, де незатишно, народилася дитина. Волхви приходять подарувати свої подарунки, але одночасно вони приносять вістку, що дитина має бути страчена, що треба тікати в чужий край. Навколо цієї справді страшної метафори побудовано таку розкішну містерію, найкрасивіше, найлюдяніше, насвітліше свято, створено найкращі твори мистецтва, найкращу музику, найкращі колядки, воно не може зникнути.
Ірина Халупа
Кілька днів тому я розмовляла з Ганною Стеців, яка йшла на роботу і була роздратована тим, що навколо неї ходили Діди Морози і Снігурочки, і вона не бачила присутності Різдва, і спускаючись вулицею Прорізною, сталося маленьке чудо, Ганна у вітрині побачила ясла, вона побачила «шопку», в цій «шопці» фігурки Ісусика новонародженого, Марії, Йосипа, овечки, пастушки, і раптом все стало трошки краще, світліше, і здавалося, що вона віднайшла дух Різдва. Ганно, віднайшла ти дух Різдва у Києві?
Ганна Стеців
Знаєш, Ірино, я переконалася в одній простій речі – де б ми не були, що б з нами не відбувалося, як би тяжко нам не було, приходить один вечір, коли сходить зірка, і народжується святе дитя. Це відбувається обов’язково, це як наше очищення, це щось таке, з чого ми весь час починаємо своє життя, що дає нам шанс бути кращим в новому році, поправити помилки, стати добрішим. Я пригадую, минулого року ми їхали за тисячу кілометрів (ми завжди їдемо в цей день до батьків) до моєї мами, в маленьке село над Дністром, була дуже тяжка дорога, було слизько, було захмарено, і ось коли ми були вже десь за два кілометри до того маленького села, раптом небо роз’яснілося, і зійшла зірка. І стало так легко, невідомо від чого, ніби все було так само, той самий лід на дорозі, та сама зима, ніч, я вже не знаю, чи мама чекає, чи не чекає, бо ми дуже спізнюємося. Але сталося диво. І щороку це диво з ним стається, і щороку ми мусимо вірити, бо знаємо, що це обов’язково буде. І коли я побачила на тій Прорізній, брудній вулиці, на якій було багато всього такого не нашого не українського, «самая главная елка страни» там запалилася, і раптом ця зворушлива яселька, я зайшла в ту крамничку і кажу, хто тут господар, хто це зробив. Сиділа «дєвушка», вона говорила по телефону, все було «как всегда», але ці ясла дали мені зрозуміти, що незважаючи на все, Христос рождається.
Лариса Скорик
І є потреба. І є в цьому потреба.
Ольга Петрова
Христос рождається, і дуже важливо, що це ще свято матері, Марії.
Ганна Стеців
Це наступного дня.
Ольга Петрова
Це наступного дня. Але кожен в цей час намагається приїхати до своєї мами і згадати. Коли ми були в Єрусалимі разом, пам’ятаєте, пане Євгене, скільки світла, скільки лампад там горіло і як на кам’яних сходах стояли свічки, це просто вогняна світла дорога. Так що безумовно до цього кожен приходить із великою надією.
Євген Сверстюк
Але в пам’яті в нас було все таки більше свічок, ніж в тих реальних яслах. Я хотів би сказати пані Ірині, вона з лемків. Чи знає вона, що ті лемки, які були викинуті зі своєї землі і закинуті в простори великої України, і зокрема на Тернопільщину, що вони не надавалися в стрибки, їх не брали в стрибки.
Лариса Скорик
Треба пояснити декому, що це таке.
Євген Сверстюк
Стрибки – це «істребітєльниє» батальйони, які використовували в боротьбі проти УПА. Це були нещасні люди, але ті, які піддавалися. І що цікаво, що ті, які викорінені, які викинуті, з ними можна дуже легко маніпулювати. Лемки не надавалися, я думаю тому, що в них було Різдво.
Лариса Скорик
І вони його святкували.
Ганна Стеців
Ірино, знаєш якусь лемківську колядку?
Ірина Халупа
Я знаю лише українські колядки, але вже зробив дуже відомою колядкою вірш Богдана Iгоря-Антонича Василь Жданкін «Народився бог на санях». І мені здається, це приклад того, як арсенал українських різдвяних пісень і колядок поповнюється власне такими піснями. Я радію, коли я бачу, що українські музиканти, художники ці традиції якось включають у свою творчість. Ось мені дуже сподобався концерт, який вийшов минулого року молодого Тараса Чубая – про Миколая бородатого, пісня досить така модерна, з досить гарною аранжировкою. Давайте послухаємо «Народився бог на санях». На заході Різдво великою мірою перетворилося на свято комерції. Це великі заробітки для крамниць, кожна дитина мусить мати 125 тисяч різних подарунків і таке інше. З одного боку, в Україні Різдво залишається дещо обтяжене радянськими заборонами, про що ми вже згадували, але з другого – на українське Різдво суне, власне, ця комерція. Де в цьому двобої сьогодні є українське Різдво, як Ви гадаєте, пані Скорик?
Лариса Скорик
Мені здається, що дуже важко собі уявити, що той, хто хоч якось себе почуває українцем, а тим більше має якесь ставлення і стосунок до віри і традиції, міг би піддатись такій безоглядній комерції. Я мушу сказати, що українське Різдво (думаю, що кожне свято в кожному народі має це) має свою неймовірну естетику.
Ольга Петрова
І інтимність...
Лариса Скорик
При всій інтимності, при всій зверненості до себе, воно має фантастичну вироблену естетику, яка при всій глибині традиції, дає можливість цю естетику кожен раз розвивати і робити її сучасною, так як зробили пісню про Святого Миколая. Ці нові колядки, які тепер виникають, вони не менш вартісні, ніж ті, що були. Але естетика у всьому: естетика в столі - та традиція 12 страв, естетика музики, колядок - вони ж безконечно прекрасні. Я наприклад вважаю, що стала архітектором і, взагалі, людиною мистецтва, в першу чергу, не лише через прекрасний Львів, який мав і має таку розкішну архітектуру, а через Різдво, через цю естетику.
Тому я вважаю, що між естетикою і комерцією, безперечно, існують якісь зв’язки, бо не може ніщо існувати просто у вакуумі і якомусь абсолютному просторі без фінансової підтримки. Але, мені здається, якщо справжнє Різдво є у Душі, то його не можна забити ніяким гаманцем.
З іншого боку, я вважаю, що треба було б подумати про те, щоб така прекрасна річ як театр вертепу… Де ще є такі вертепи як в Україні? Та ніде їх не має, чи то Східна Україна, чи Західно - українська, так звана, шопка. Це є фантастична річ, яка має глибинну історію. От де б можна було подбати про те, щоб це, даруйте, я не хочу зробити тут якусь комерцію, але, щоб це фінансувати так, щоб це могли всі бачити, щоб ці театри вертепу були абсолютно доступні широкому загалові. Не ці дебелі Снігурочки,( вчора я бачила Снігурочку, яка на голову перевищувала свого Діда Мороза), а оце диво. Причому кожен раз це може бути абсолютно сучасним. Вчити нас тому, що українське у всі часи було сучасним і в наш час таким також є, вбираючи глибинні традиції, воно естетику доводить до почуття третього тисячоліття.
Ганна Стеців
Але коли днями запалювали «главную йолку страни» в Києві, то там не було вертепу. Там був Дід Мороз, Снігуронька, «Віце-прем’єри»...
Лариса Скорик
На це у мене є лише одна фраза:«Совок нє істрєбім». У всякому разі у нашому з Вами житті, на превеликий жаль, ми сьогодні ще ніяк не можемо позбутися. Але я переконана, що ті, хто б побачив справжній вертеп, хто б побачив прекрасну цю естетику, цю містерію Різдва у повному її чарі, їм би ця «главная йолка страни» була б, як якийсь смішний і непотрібний спогад.
Ольга Петрова
Але, на жаль і «главная йолка страни», і ця колона імперська з дамою, і Міхаіл в образі Поплавського, і глобус України, все це, на жаль, є і воно формує смак людей.
Лариса Скорик
Правильно, пані Олю. Там не може бути вертеп, там лише можна «главную йолку» поставити...
Ольга Петрова
Це саме і відбувається пострадянський вертеп.
Ганна Стеців
Але на це звезли сотні дітей-сиріт з дитячих будинків і дітям показали саме це. А як дійти до дітей з справжнім Різдвом, з тим, яке ми пам’ятаємо з дитинства... Колись не можна було світла запалити в хаті, доки зірка не зійде, коли треба було принести Діда і Бабу... Ірина Халупа добре сказала, що була не лише Баба, але і Дід, який все знав.. Я пам’ятаю свого діда, який хрестив капусняк, перш ніж його можна було їсти за столом і як це все відбувалося. Це колосальні речі.
Євген Сверстюк
А мій дід нагадував завжди, що все, дітоньки, починається з віри. Різдва немає, якщо немає його глибинного сенсу. Не можна відродити Різдва і не можна з «совком» боротися, якщо не посіяти в дітях тієї віри. Я думаю, що Різдво має виростати з того, з чого воно виросло.
Лариса Скорик
Але я думаю, що Бог дав людині розум, не лише Душу. Розум має не менше значення. Візьмемо Канта, він каже, що «все пізнається і емоцією - Душею, і розумом одночасно». Не можливо чимось одним пізнати світ. Якщо людині дано розум, значить, вона повинна спочатку пізнати. Якщо вона не мала цього в Душі, то дай Боже до її розуму, і до її сприйняття розумного донести те, що можна їй показати з цих традицій і цієї глибини.
Ганна Стеців
Давайте зробимо таку річ, давайте на різдвяні свята підемо в один лише дитячий будинок, бо у більше не зможемо, і влаштуємо там справжній вертеп.
Лариса Скорик
Я готова. Я навіть можу принести свої, мені здається, поза всякої конкуренції, вушка з грибами.
Ганна Стеців
А я зроблю вареники з капустою.
Євген Сверстюк
Їм треба повезти гурт дітей, які колядують.
Ганна Стеців
Але я думаю, у тій церкві, яку спроектувала Лариса Скорик, я її називаю «біла церква», там є наш вертеп і можна його провести там.
Ольга Петрова
У нас є чудові співаки колядок. Скажімо, Оля Богомолець, яка зі своїми діточками приходить до своїх друзів з колядками. Це таке чудо, коли ця красуня, талановита, працьовита жінка, яка не лише співачка, яка тепер вже доктор медичних наук, добра, щедра, аристократична і глибоко віруюча людина, коли вона з своїми власними діточками приходять із зіркою і колядують... Це, мені здається, навіть якогось старого радянського генерала могло б навернути у віру.
Лариса Скорик
Я хочу згадати 1985 рік, тобто період «перєстройки». Пам’ятаю, це була дуже сніжна зима, тоді була страшна заметіль. До мене приїхав мій татуньо. Він був тоді ще живий. Він приїхав з Львова і ми зустрічали Різдво з татом. Раптом, дзвінок. Я відчиняю двері і входить, так як Бог наказав, 12 колядників. Причому, вони були так одягнуті як мали бути, і Козу водили, і Маланка була, все було. Вони прийшли з зіркою, але, правда, вони прийшли ще й, як кажуть, «з реалістами в штатському». Тому що весь час, поки вони були у нас, там на сходах стояли хлопці і нервово курили. Не знали чим все це закінчиться.
Ольга Петрова
Треба було запросити їх на вечерю.
Лариса Скорик
Ми запросили. Ми довго сиділи, колядували. Тато був зворушений. Він сказав:«Я думав, що на Східній Україні це все вже вмерло». І тут раптом він побачив цю просто геніальну абсолютно містерію, цей театр розкішний, у найкращому розумінні цього слова, де віра, релігія, емоції, естетика - все зібралося воєдино. Ми вийшли запросити хлопців. Холод страшний, заметіль. Вони стоять курять, мерзнуть. Я кажу: «Панове, та зайдіть, що ж ви будете тут мерзнути». Вони кажуть:«Та, ні, ні. Ми там поверхом вище день народження святкуємо». Але нічого подібного. Потім вони пішли за тими нашими колядниками, коли вони від мене вийшли. Вони мали кілька адрес, де мали колядувати.
Ольга Петрова
Вони їх оберігали.
Лариса Скорик
Вони їх оберігали і пильнували, до кого йдуть. А ви кажете, генерали... Тих хлопців нам не вдалося зацікавити колядуванням.
Ольга Петрова
Якщо говорити про молодь, про студентів Києво-Могилянської академії, то всі, хто тільки може роз’їжджаються по селах, щоб, дійсно, бачити органічне Різдво у себе у хаті. Все таки молоді люди, молоді інтелектуали, вони намагаються це зробити.
Ганна Стеців
Але Різдво це не є лише сільське свято. Завжди прекрасні свята у Львові, це були витончені, прекрасні традиції.
Євген Сверстюк
Але я думаю, що зараз Різдво - це творчість. І може настав час для нашої кращої обдарованої інтелігенції творити нинішнє Різдво? Ми втратили пам’ять про минуле Різдво і вже ніколи не буде тієї білої магії зими з тріскучими морозами...
Ганна Стеців
Ми абсолютно нічого не втратили, пане Сверстюк...
Ольга Петрова
Все ще може бути... Погода вона така...
Євген Сверстюк
Гоголівське Різдво - це в Х1Х столітті, а в ХХ столітті - це вже інше Різдво. І я думаю, що якесь, замість цього шопінгу західного, замість цієї торгівлі, замість подарунків, замість балагану...
Лариса Скорик
Я б не сказала так категорично...
Євген Сверстюк
Ну, це для мене. На вулиці я сприймаю Різдво саме так у західних містах. У нас все ж таки має бути щось інше, є коріння для того, щоб прищепити щось інше.
Ганна Стеців
Не все мусимо відкидати.
Лариса Скорик
Не треба, не треба нічого відкидати доброго.
Євген Сверстюк
Говорячи «Захід», я не маю на увазі всі країни Заходу. Польща - це одне, Чехія - це друге, Німеччина - це третє і Франція - це вже четверте.
Лариса Скорик
Мені здається, що це теж наші якісь такі ремінісценції від минулого антизахідні: що обов’язково ми мусимо виглядати так, що нам ніхто не указ і ми кращі всіх. Ми прекрасні. Ми маємо мати своє Різдво і ми маємо шанувати Різдво кожного народу, кожної держави як вона його визнавала і визнає. Ну, а люди без віри, а лише з грошима, вони є завжди, вони є всюди. Вони були і в ті часи, коли Христос виганяв торговців з Храму.
Ганна Стеців
І всюди вони бідні за великим рахунком.
Ірина Халупа
Ви сказали, пані Скорик, що ми прекрасні і ми повинні мати своє Різдво і ми його великою мірою маємо. Ми вже згадували, що містерія українського вертепу - це велика частина наших свят, частина, яка, може, дещо призабута, але не всіма, яку варто відновити. Варто, можливо ставити прекрасні вертепи в наших театрах, щоб люди мали можливість побачити ці речі. Давайте створимо нинішнє сучасне свято, може, відсвіжимо вертеп. Ми говорили про те, що можна речі зробити більш сучасними. Може поміняємо деяких персонажів у вертепі, може на місце когось поставимо олігарха, або новітнього українського політика? Чи може це занадто така свята річ - український вертеп, щоб до нього братися, як Ви думаєте, пане Сверстюк?
Лариса Скорик
Пане Ірино, я думаю, що олігархи не заслужили такої честі, щоб бути в вертепі.
Євген Сверстюк
Я думаю, що треба щось з казок Грімма - карликів, гномів, щоб вони співали якісь олігархічні гімни, щоб вони влаштовували профанацію свята. А інша партія, щоб животворила свято. Прекрасна ідея.
Ірина Халупа
Чортів і Іродів в українських вертепах проганяли, так що можна проганяти тоді олігархів?
Лариса Скорик
Ну, та Бог з ними з олігархами. Ще треба мати українських олігархів.
Ганна Стеців
Мені здається, що в вертепі настільки все є, що можна бачити в кожному з того образу абсолютно все, що ми маємо: там і чорти і Іроди, були і, на жаль, є і будуть.
Лариса Скорик
І Ангели ще не закінчилися...
Ганна Стеців
І Іродів, хоч відбавляй..
Лариса Скорик
І пастушки є, і баранчиків багато.
Ганна Стеців
Стадо баранів...
Ольга Петрова
А було б незле, якби ми запозичили на тому ж Заході інші традиції. От, наприклад, у Відні перед самим Різдвом відбувається всесвітній концерт хорових самодіяльних колективів. Це відбувається в мерії, в розкішній великій залі. Мерія відкрита, не так як у нас, стоїть міліція, охорона...
Ганна Стеців
Пані Олю, ми наступного року запропонуємо Омельченку замість «главной йолкі страни» щось таке почати.
Ольга Петрова
Так, відкрити зал..
Ганна Стеців
Цього року в мерії вже був віденський новорічний бал...
Ольга Петрова
Для кого? Для олігархів?
Ганна Стеців
Для олігархів, але був…
Ольга Петрова
Але треба як у Відні відкрити двері і два тижні люди туди ходять і два тижні виступають хори. Коли наші Чернігівські туди приїхали, то коли наші дівчата заспівали... Це було чудо. Журі шукало у них мікрофони.
Ганна Стеців
Пані Оля, велика мрійниця...
Лариса Скорик
Ну, чому? Я думаю, що від мрії не так далеко до реальності. Єдине лише - от як з мерією бути?
Ольга Петрова
А це і буде називатися «взятіє Бастілії»
Євген Сверстюк
Мені здається, що може десь в глухому селі старенька бабуся, яка ще пам’ятає ті часи, слухає радіо і по першому каналу слухає колядки і каже:«Боже мій, я ж ніколи у житті такого не чула, як зараз я можу почути».
Лариса Скорик
Та старенька бабуся, чула мабуть все таки.
Ольга Петрова
Ті старенькі бабусі, найстарші, народжені у 1917 році. Так що...
Євген Сверстюк
Все таки - це високе мистецтво. Це не зовсім самодіяльність та, яка була у радянські часи. Отже, щось є, щось піднялося до рівня високого мистецтва, щось зберігається саме в тих нових формах і воно теж впливає на загальний клімат життя.
Лариса Скорик
Традиції не можуть бути мертвими і закостенілими. Традиції мусять розвиватися, бо тоді розвивається нація, тоді розвивається світ.
Ольга Петрова
Але я повинна вам сказати, що Різдво святкують зараз в Україні абсолютно всі. Це є ознака духовного відродження нації.
Євген Сверстюк
І при »совєтах« святкували, але тоді потаємно.
Ольга Петрова
Так, тоді потаємно, а зараз всі абсолютно святкують і це є ознака духовного відродження нації. Великдень, Різдво святкують всі.
Ганна Стеців
Я не люблю цього словосполучення - «духовне відродження нації». Мені здається, що нація ніколи не помирала. Різдво в Україні завжди було.
Ольга Петрова
Ні, ні, ні...
Лариса Скорик
Пані Ганно, Ви як і я були ближче до Габсбургів, а не до Романових, територіально... Даруйте, що я так скажу.
Тут були такі страшні знищення, тут був такий страшенний національний геноцид, особливо на Східній Україні, і 50 років на Західній Україні... Все робилося, щоб нація зникла. Ми сьогодні маємо, справді, потребу відродження її у всіх категоріях, особливо, в категорії, честі, національної гідності, і, взагалі, честі для тієї верстви, яка себе хоче вважати провідною у цій нації. Без провідної верстви нації немає. Що ми сьогодні маємо з провідною верствою, пані Ганно? Проблеми, величезні проблеми.
Ганна Стеців
Ви вважаєте, що це провідна верства? Це фінансова верства.
Лариса Скорик
Я не вважаю, вона себе такою вважає.
Ірина Халупа
Давайте, все ж таки повернемося до Різдва. Шановні гості, що Ви хочете сказати нашим слухачам?
Лариса Скорик
Я хочу побажати їм родинного теплого, прекрасно, вічного Різдвяного святого вечора і прекрасного Різдва, і щоб їхні діти і внуки говорили, як говорять нині мої діти і внуки:«Баба Ляля, не можна ще сідати до столу, бо зірка ще не зійшла».
Ольга Петрова
Я б хотіла , щоб молоді несли в своїй душі свято для іншого.
Ганна Стеців
Я б хотіла, щоб для кожного з нас, не зважаючи ні на що, принаймні раз в рік сходила Різдвяна зірка. Христос рождається.
Лариса Скорик
Славімо його.
Євген Сверстюк
Я од тих дідів, що знали все. Я б хотів побажати миру в душі, при всій бідності, при всьому сирітстві, яке оточує багатьох людей, щоб вони могли відчути ту Зірку, те свято і животворити те свято, світитися і засвічувати інших.
Ірина Халупа
Дякую Вам, шановні гості. Я від себе хочу всім Вам подякувати за участь у розмові і побажати Вам усього найкращого з Різдвом Христовим і повіншувати вам так, як колись мене навчила моя мама:«З Різдвом Христовим та Новим роком, щирі побажання: кріпкого здоров’я, багато щастя, чистої води в криниці, в полі ярої пшениці, хліба, солі на столі і погоди на душі. На щастя, на здоров’я з колядою, щоб Ви тішилися як пташка весною, як пташка на калині. Дай, Боже, щастя в Вашій родині. Христос рождається».
Гості
Славімо його.
Ірина Халупа
В Україну прийшов Свят-вечір. Хіба можна на Свят-вечір говорити про політику? Аж ніяк. На Свят-вечір слід говорити гарні, духовні речі, які при сяйві різдвяної зірки стають надзвичайними. Отож ми і зібрали відповідне товариство, здебільшого жіноче, бо Свят-вечір – це насамперед свята вечеря, на яку всі нетерпляче чекали і яку невтомно готували матері, дружини, сестри. З нами шеф київського бюро «Свободи» Ганна Стеців, архітекторка та основоположниця Клубу творчої непокори Лариса Скорик, художниця Ольга Петрова. Кажуть, баба все вміє, а от дід все знає. Нашим «мудрим дідом» сьогодні є редактор газети «Наша віра», громадяський і культурний діяч, письменник Євген Сверстюк. Що сьогодні є Різдвяні свята в Україні? Свят-вечір, чекаємо першої зірки, намагаємось пригадати всі ті традиції, все таємне і духовне, що пов’язане з Різдвяними святами. Чи відчувають українці цю містерію, якою просякнута різдвяна ніч?
Лариса Скорик
Я маю велику надію. Тому що якщо і є щось на світі найкраще, то на моє глибоке переконання – це Різдво. Безперечно, така прекрасна, потужна містерія як Великдень – це є якесь космічне, величне свято. Але я для себе знаю, що моє дитинство пов’язане, той трепет, те щастя, абсолютне щастя пов’язане з Різдвом. Я думаю, що власне в Україні Різдво має особливе значення, бо ми взагалі-то незважаючи на все, не завдяки, а всупереч – ми оптимісти, і тому власне народження, оце пришестя Бога з тими сподіваннями і з тою невимовною радістю є і в нашій природі. Ми завжди сподіваємося. Я пам’ятаю, колись я писала такий вірш, і він закінчувався: «І ніч, і ніч, і радість дітворі – се Рождество. Ще буде пієта». Так от власне, те Рождество, те народження, мені здається, це є народження всіх наших надій, які ввібрані в один великий образ божого дитяти, яке прийшло рятувати. І в нашій коляді є так: «Пошли щастя, пошли волю нашій Україні, просимо тя, царю, просимо тя нині». Я пам’ятаю, ще в ті режимні часи, коли Різдво можна було святкувати тільки за закритими вікнами, але ми їх не закривали, але оця коляда, вона викликала завжди сльози на очах у всіх, і дорослих, і дітей. Тому я вважаю, що це щастя, Різдво – це велике щастя і велике сподівання і надія.
Ірина Халупа
Пані Петрова, яким Вам пригадується ваше Різдво з дитинства, і якими сьогодні Різдвяні свята Ви бачите в Україні?
Ольга Петрова
Власне, в дитинстві в мене не було Різдва. Тому що це було радянське дитинство. Не була така родина ортодоксальна радянська, але принаймні цього не святкувалося, про це не говорилося , і у мене Різдво почалося з «Тіней забутих предків», з моєї дружби з Параджановим. Ні, трошки раніше, коли з мамою, мені було 13 років, мама була архітектор, її тема була народна архітектура Карпат, ми ходили пішки, інколи їздили селами карпатськими, і тоді почалося Різдво, але, сказати б, систематично, усвідомлено як подія в житті, на яку очікуєш – це вже безумовно пов’язано з цим великим масивом культури, поверненням цього масиву, який трапився в Україні, в українській культурі – з «Тінями забутих предків», і я згадую село Яворів Івано-Франківської області, там і сьогодні живе цей чудовий рід Карпанюків, Василь Семенович Карпанюк - я його вітаю, йому сьогодні 81. Ми були в тому селі, в тій хаті, і раптом зайшли дівчата маленькі співати з зіркою, і тема така хата засяяла, вони в білому прийшли, в виблисках, це було чудо. Я думаю, що всі очікують на це свято, особливо коли ми так складно живемо, тому що за Бахтяним – діалектика жаху повинна обов’язково вийти на пік радості і надії.
Ірина Халупа
Пане Сверстюк, ось пані Петрова щойно сказала, що вона не виростала з Різдвом, це свято не було присутнім у її дитинстві, вона для себе віднайшла Різдво дещо пізніше. З одного боку, в українському суспільстві ми маємо людей, які попри всі влади святкували Різдво, зберігали цю святість, цю духовність, кожного року вітали новонародженого Христа, кожен вітав, як вмів. З другого боку, велика група людей виростала без того свята і відкрила його для себе дещо пізніше, з великим запізненням але все ж таки якось це свято знайшло своє місце у їхньому житті. Де справжнє українське Різдво? Чи це запізнене, чи те вічне, яке завжди було, і наскільки воно сьогодні є далі великим духовним торжеством?
Євген Сверстюк
Я задумався над тим, коли пані Ольга сказала про своє дитинство. Різдво – то мабуть найбільше нагромадження нашої радості за тисячу років, нагромадження тепла, доброти, бо Різдво – це день, коли треба було не просто постити, а тоді пригощатися, але й пригощати інших, давати іншим, і навіть худобі. Різдво – це найкращі пісні, найвеселіші пісні, це найбільше пожвавлення. Не випадково, зовсім не випадково Гоголь написав «Ніч перед Різдвом», і з того почався Гоголь. І вибух цей стався якось одночасно з вибухом української пісні в російській імперії. Збірником Максимовича, тим, що всі стали захоплюватися українським. І я думаю, що ми мали Різдво те, якого не було в Петербурзі. Зовсім не випадково Гоголь вернувся на свою Полтавщину, щоб написати «Ніч перед Різдвом». Те нагромадження щедрості, тепла, доброти, воно залишається, я думаю, що в глибині традиції залишається навіть там, де не зафіксувала пам’ять. Ясно, що схід України і захід України – це трохи різні культури, можливо, що Різдво ділить, пам’ять Різдва, пам’ять свята. Мабуть, найстрашніший злочин цього режиму в тому, що він зруйнував свято, він затоптав свято. І все ж таки я думаю, що – не цілком. Я зараз приглядаюся до різних людей, як вони тягнуться, як вони намагаються пригадати, як швидко відроджуються колядки, я пригадую, як в 60-ті роки – з чого почалася Алла Горська, яка цього не знала, Панас Заливаха, який теж цього не знав, з гурту колядників, вони почали вчитися бути українцями, колядуючи. Вони почали вчитися колядувати, таке було переслідування, і вони співали не «Син божий народився», а «Рік новий народився», але з цим компромісом, з цією фальшивістю все таки відбувалося оте духовне відродження. Я думаю, що Різдво не зникає, незалежно від того, хто що зберіг в пам’яті дитинства. Воно існує, воно існує як щось глибинне, ірраціональне, що вибудували різні народи, а я думаю, що наш народ може більше за інші народи навколо того печального факту – саме так у Віфлеємі, в хліві між тваринами, де холодно, де незатишно, народилася дитина. Волхви приходять подарувати свої подарунки, але одночасно вони приносять вістку, що дитина має бути страчена, що треба тікати в чужий край. Навколо цієї справді страшної метафори побудовано таку розкішну містерію, найкрасивіше, найлюдяніше, насвітліше свято, створено найкращі твори мистецтва, найкращу музику, найкращі колядки, воно не може зникнути.
Ірина Халупа
Кілька днів тому я розмовляла з Ганною Стеців, яка йшла на роботу і була роздратована тим, що навколо неї ходили Діди Морози і Снігурочки, і вона не бачила присутності Різдва, і спускаючись вулицею Прорізною, сталося маленьке чудо, Ганна у вітрині побачила ясла, вона побачила «шопку», в цій «шопці» фігурки Ісусика новонародженого, Марії, Йосипа, овечки, пастушки, і раптом все стало трошки краще, світліше, і здавалося, що вона віднайшла дух Різдва. Ганно, віднайшла ти дух Різдва у Києві?
Ганна Стеців
Знаєш, Ірино, я переконалася в одній простій речі – де б ми не були, що б з нами не відбувалося, як би тяжко нам не було, приходить один вечір, коли сходить зірка, і народжується святе дитя. Це відбувається обов’язково, це як наше очищення, це щось таке, з чого ми весь час починаємо своє життя, що дає нам шанс бути кращим в новому році, поправити помилки, стати добрішим. Я пригадую, минулого року ми їхали за тисячу кілометрів (ми завжди їдемо в цей день до батьків) до моєї мами, в маленьке село над Дністром, була дуже тяжка дорога, було слизько, було захмарено, і ось коли ми були вже десь за два кілометри до того маленького села, раптом небо роз’яснілося, і зійшла зірка. І стало так легко, невідомо від чого, ніби все було так само, той самий лід на дорозі, та сама зима, ніч, я вже не знаю, чи мама чекає, чи не чекає, бо ми дуже спізнюємося. Але сталося диво. І щороку це диво з ним стається, і щороку ми мусимо вірити, бо знаємо, що це обов’язково буде. І коли я побачила на тій Прорізній, брудній вулиці, на якій було багато всього такого не нашого не українського, «самая главная елка страни» там запалилася, і раптом ця зворушлива яселька, я зайшла в ту крамничку і кажу, хто тут господар, хто це зробив. Сиділа «дєвушка», вона говорила по телефону, все було «как всегда», але ці ясла дали мені зрозуміти, що незважаючи на все, Христос рождається.
Лариса Скорик
І є потреба. І є в цьому потреба.
Ольга Петрова
Христос рождається, і дуже важливо, що це ще свято матері, Марії.
Ганна Стеців
Це наступного дня.
Ольга Петрова
Це наступного дня. Але кожен в цей час намагається приїхати до своєї мами і згадати. Коли ми були в Єрусалимі разом, пам’ятаєте, пане Євгене, скільки світла, скільки лампад там горіло і як на кам’яних сходах стояли свічки, це просто вогняна світла дорога. Так що безумовно до цього кожен приходить із великою надією.
Євген Сверстюк
Але в пам’яті в нас було все таки більше свічок, ніж в тих реальних яслах. Я хотів би сказати пані Ірині, вона з лемків. Чи знає вона, що ті лемки, які були викинуті зі своєї землі і закинуті в простори великої України, і зокрема на Тернопільщину, що вони не надавалися в стрибки, їх не брали в стрибки.
Лариса Скорик
Треба пояснити декому, що це таке.
Євген Сверстюк
Стрибки – це «істребітєльниє» батальйони, які використовували в боротьбі проти УПА. Це були нещасні люди, але ті, які піддавалися. І що цікаво, що ті, які викорінені, які викинуті, з ними можна дуже легко маніпулювати. Лемки не надавалися, я думаю тому, що в них було Різдво.
Лариса Скорик
І вони його святкували.
Ганна Стеців
Ірино, знаєш якусь лемківську колядку?
Ірина Халупа
Я знаю лише українські колядки, але вже зробив дуже відомою колядкою вірш Богдана Iгоря-Антонича Василь Жданкін «Народився бог на санях». І мені здається, це приклад того, як арсенал українських різдвяних пісень і колядок поповнюється власне такими піснями. Я радію, коли я бачу, що українські музиканти, художники ці традиції якось включають у свою творчість. Ось мені дуже сподобався концерт, який вийшов минулого року молодого Тараса Чубая – про Миколая бородатого, пісня досить така модерна, з досить гарною аранжировкою. Давайте послухаємо «Народився бог на санях». На заході Різдво великою мірою перетворилося на свято комерції. Це великі заробітки для крамниць, кожна дитина мусить мати 125 тисяч різних подарунків і таке інше. З одного боку, в Україні Різдво залишається дещо обтяжене радянськими заборонами, про що ми вже згадували, але з другого – на українське Різдво суне, власне, ця комерція. Де в цьому двобої сьогодні є українське Різдво, як Ви гадаєте, пані Скорик?
Лариса Скорик
Мені здається, що дуже важко собі уявити, що той, хто хоч якось себе почуває українцем, а тим більше має якесь ставлення і стосунок до віри і традиції, міг би піддатись такій безоглядній комерції. Я мушу сказати, що українське Різдво (думаю, що кожне свято в кожному народі має це) має свою неймовірну естетику.
Ольга Петрова
І інтимність...
Лариса Скорик
При всій інтимності, при всій зверненості до себе, воно має фантастичну вироблену естетику, яка при всій глибині традиції, дає можливість цю естетику кожен раз розвивати і робити її сучасною, так як зробили пісню про Святого Миколая. Ці нові колядки, які тепер виникають, вони не менш вартісні, ніж ті, що були. Але естетика у всьому: естетика в столі - та традиція 12 страв, естетика музики, колядок - вони ж безконечно прекрасні. Я наприклад вважаю, що стала архітектором і, взагалі, людиною мистецтва, в першу чергу, не лише через прекрасний Львів, який мав і має таку розкішну архітектуру, а через Різдво, через цю естетику.
Тому я вважаю, що між естетикою і комерцією, безперечно, існують якісь зв’язки, бо не може ніщо існувати просто у вакуумі і якомусь абсолютному просторі без фінансової підтримки. Але, мені здається, якщо справжнє Різдво є у Душі, то його не можна забити ніяким гаманцем.
З іншого боку, я вважаю, що треба було б подумати про те, щоб така прекрасна річ як театр вертепу… Де ще є такі вертепи як в Україні? Та ніде їх не має, чи то Східна Україна, чи Західно - українська, так звана, шопка. Це є фантастична річ, яка має глибинну історію. От де б можна було подбати про те, щоб це, даруйте, я не хочу зробити тут якусь комерцію, але, щоб це фінансувати так, щоб це могли всі бачити, щоб ці театри вертепу були абсолютно доступні широкому загалові. Не ці дебелі Снігурочки,( вчора я бачила Снігурочку, яка на голову перевищувала свого Діда Мороза), а оце диво. Причому кожен раз це може бути абсолютно сучасним. Вчити нас тому, що українське у всі часи було сучасним і в наш час таким також є, вбираючи глибинні традиції, воно естетику доводить до почуття третього тисячоліття.
Ганна Стеців
Але коли днями запалювали «главную йолку страни» в Києві, то там не було вертепу. Там був Дід Мороз, Снігуронька, «Віце-прем’єри»...
Лариса Скорик
На це у мене є лише одна фраза:«Совок нє істрєбім». У всякому разі у нашому з Вами житті, на превеликий жаль, ми сьогодні ще ніяк не можемо позбутися. Але я переконана, що ті, хто б побачив справжній вертеп, хто б побачив прекрасну цю естетику, цю містерію Різдва у повному її чарі, їм би ця «главная йолка страни» була б, як якийсь смішний і непотрібний спогад.
Ольга Петрова
Але, на жаль і «главная йолка страни», і ця колона імперська з дамою, і Міхаіл в образі Поплавського, і глобус України, все це, на жаль, є і воно формує смак людей.
Лариса Скорик
Правильно, пані Олю. Там не може бути вертеп, там лише можна «главную йолку» поставити...
Ольга Петрова
Це саме і відбувається пострадянський вертеп.
Ганна Стеців
Але на це звезли сотні дітей-сиріт з дитячих будинків і дітям показали саме це. А як дійти до дітей з справжнім Різдвом, з тим, яке ми пам’ятаємо з дитинства... Колись не можна було світла запалити в хаті, доки зірка не зійде, коли треба було принести Діда і Бабу... Ірина Халупа добре сказала, що була не лише Баба, але і Дід, який все знав.. Я пам’ятаю свого діда, який хрестив капусняк, перш ніж його можна було їсти за столом і як це все відбувалося. Це колосальні речі.
Євген Сверстюк
А мій дід нагадував завжди, що все, дітоньки, починається з віри. Різдва немає, якщо немає його глибинного сенсу. Не можна відродити Різдва і не можна з «совком» боротися, якщо не посіяти в дітях тієї віри. Я думаю, що Різдво має виростати з того, з чого воно виросло.
Лариса Скорик
Але я думаю, що Бог дав людині розум, не лише Душу. Розум має не менше значення. Візьмемо Канта, він каже, що «все пізнається і емоцією - Душею, і розумом одночасно». Не можливо чимось одним пізнати світ. Якщо людині дано розум, значить, вона повинна спочатку пізнати. Якщо вона не мала цього в Душі, то дай Боже до її розуму, і до її сприйняття розумного донести те, що можна їй показати з цих традицій і цієї глибини.
Ганна Стеців
Давайте зробимо таку річ, давайте на різдвяні свята підемо в один лише дитячий будинок, бо у більше не зможемо, і влаштуємо там справжній вертеп.
Лариса Скорик
Я готова. Я навіть можу принести свої, мені здається, поза всякої конкуренції, вушка з грибами.
Ганна Стеців
А я зроблю вареники з капустою.
Євген Сверстюк
Їм треба повезти гурт дітей, які колядують.
Ганна Стеців
Але я думаю, у тій церкві, яку спроектувала Лариса Скорик, я її називаю «біла церква», там є наш вертеп і можна його провести там.
Ольга Петрова
У нас є чудові співаки колядок. Скажімо, Оля Богомолець, яка зі своїми діточками приходить до своїх друзів з колядками. Це таке чудо, коли ця красуня, талановита, працьовита жінка, яка не лише співачка, яка тепер вже доктор медичних наук, добра, щедра, аристократична і глибоко віруюча людина, коли вона з своїми власними діточками приходять із зіркою і колядують... Це, мені здається, навіть якогось старого радянського генерала могло б навернути у віру.
Лариса Скорик
Я хочу згадати 1985 рік, тобто період «перєстройки». Пам’ятаю, це була дуже сніжна зима, тоді була страшна заметіль. До мене приїхав мій татуньо. Він був тоді ще живий. Він приїхав з Львова і ми зустрічали Різдво з татом. Раптом, дзвінок. Я відчиняю двері і входить, так як Бог наказав, 12 колядників. Причому, вони були так одягнуті як мали бути, і Козу водили, і Маланка була, все було. Вони прийшли з зіркою, але, правда, вони прийшли ще й, як кажуть, «з реалістами в штатському». Тому що весь час, поки вони були у нас, там на сходах стояли хлопці і нервово курили. Не знали чим все це закінчиться.
Ольга Петрова
Треба було запросити їх на вечерю.
Лариса Скорик
Ми запросили. Ми довго сиділи, колядували. Тато був зворушений. Він сказав:«Я думав, що на Східній Україні це все вже вмерло». І тут раптом він побачив цю просто геніальну абсолютно містерію, цей театр розкішний, у найкращому розумінні цього слова, де віра, релігія, емоції, естетика - все зібралося воєдино. Ми вийшли запросити хлопців. Холод страшний, заметіль. Вони стоять курять, мерзнуть. Я кажу: «Панове, та зайдіть, що ж ви будете тут мерзнути». Вони кажуть:«Та, ні, ні. Ми там поверхом вище день народження святкуємо». Але нічого подібного. Потім вони пішли за тими нашими колядниками, коли вони від мене вийшли. Вони мали кілька адрес, де мали колядувати.
Ольга Петрова
Вони їх оберігали.
Лариса Скорик
Вони їх оберігали і пильнували, до кого йдуть. А ви кажете, генерали... Тих хлопців нам не вдалося зацікавити колядуванням.
Ольга Петрова
Якщо говорити про молодь, про студентів Києво-Могилянської академії, то всі, хто тільки може роз’їжджаються по селах, щоб, дійсно, бачити органічне Різдво у себе у хаті. Все таки молоді люди, молоді інтелектуали, вони намагаються це зробити.
Ганна Стеців
Але Різдво це не є лише сільське свято. Завжди прекрасні свята у Львові, це були витончені, прекрасні традиції.
Євген Сверстюк
Але я думаю, що зараз Різдво - це творчість. І може настав час для нашої кращої обдарованої інтелігенції творити нинішнє Різдво? Ми втратили пам’ять про минуле Різдво і вже ніколи не буде тієї білої магії зими з тріскучими морозами...
Ганна Стеців
Ми абсолютно нічого не втратили, пане Сверстюк...
Ольга Петрова
Все ще може бути... Погода вона така...
Євген Сверстюк
Гоголівське Різдво - це в Х1Х столітті, а в ХХ столітті - це вже інше Різдво. І я думаю, що якесь, замість цього шопінгу західного, замість цієї торгівлі, замість подарунків, замість балагану...
Лариса Скорик
Я б не сказала так категорично...
Євген Сверстюк
Ну, це для мене. На вулиці я сприймаю Різдво саме так у західних містах. У нас все ж таки має бути щось інше, є коріння для того, щоб прищепити щось інше.
Ганна Стеців
Не все мусимо відкидати.
Лариса Скорик
Не треба, не треба нічого відкидати доброго.
Євген Сверстюк
Говорячи «Захід», я не маю на увазі всі країни Заходу. Польща - це одне, Чехія - це друге, Німеччина - це третє і Франція - це вже четверте.
Лариса Скорик
Мені здається, що це теж наші якісь такі ремінісценції від минулого антизахідні: що обов’язково ми мусимо виглядати так, що нам ніхто не указ і ми кращі всіх. Ми прекрасні. Ми маємо мати своє Різдво і ми маємо шанувати Різдво кожного народу, кожної держави як вона його визнавала і визнає. Ну, а люди без віри, а лише з грошима, вони є завжди, вони є всюди. Вони були і в ті часи, коли Христос виганяв торговців з Храму.
Ганна Стеців
І всюди вони бідні за великим рахунком.
Ірина Халупа
Ви сказали, пані Скорик, що ми прекрасні і ми повинні мати своє Різдво і ми його великою мірою маємо. Ми вже згадували, що містерія українського вертепу - це велика частина наших свят, частина, яка, може, дещо призабута, але не всіма, яку варто відновити. Варто, можливо ставити прекрасні вертепи в наших театрах, щоб люди мали можливість побачити ці речі. Давайте створимо нинішнє сучасне свято, може, відсвіжимо вертеп. Ми говорили про те, що можна речі зробити більш сучасними. Може поміняємо деяких персонажів у вертепі, може на місце когось поставимо олігарха, або новітнього українського політика? Чи може це занадто така свята річ - український вертеп, щоб до нього братися, як Ви думаєте, пане Сверстюк?
Лариса Скорик
Пане Ірино, я думаю, що олігархи не заслужили такої честі, щоб бути в вертепі.
Євген Сверстюк
Я думаю, що треба щось з казок Грімма - карликів, гномів, щоб вони співали якісь олігархічні гімни, щоб вони влаштовували профанацію свята. А інша партія, щоб животворила свято. Прекрасна ідея.
Ірина Халупа
Чортів і Іродів в українських вертепах проганяли, так що можна проганяти тоді олігархів?
Лариса Скорик
Ну, та Бог з ними з олігархами. Ще треба мати українських олігархів.
Ганна Стеців
Мені здається, що в вертепі настільки все є, що можна бачити в кожному з того образу абсолютно все, що ми маємо: там і чорти і Іроди, були і, на жаль, є і будуть.
Лариса Скорик
І Ангели ще не закінчилися...
Ганна Стеців
І Іродів, хоч відбавляй..
Лариса Скорик
І пастушки є, і баранчиків багато.
Ганна Стеців
Стадо баранів...
Ольга Петрова
А було б незле, якби ми запозичили на тому ж Заході інші традиції. От, наприклад, у Відні перед самим Різдвом відбувається всесвітній концерт хорових самодіяльних колективів. Це відбувається в мерії, в розкішній великій залі. Мерія відкрита, не так як у нас, стоїть міліція, охорона...
Ганна Стеців
Пані Олю, ми наступного року запропонуємо Омельченку замість «главной йолкі страни» щось таке почати.
Ольга Петрова
Так, відкрити зал..
Ганна Стеців
Цього року в мерії вже був віденський новорічний бал...
Ольга Петрова
Для кого? Для олігархів?
Ганна Стеців
Для олігархів, але був…
Ольга Петрова
Але треба як у Відні відкрити двері і два тижні люди туди ходять і два тижні виступають хори. Коли наші Чернігівські туди приїхали, то коли наші дівчата заспівали... Це було чудо. Журі шукало у них мікрофони.
Ганна Стеців
Пані Оля, велика мрійниця...
Лариса Скорик
Ну, чому? Я думаю, що від мрії не так далеко до реальності. Єдине лише - от як з мерією бути?
Ольга Петрова
А це і буде називатися «взятіє Бастілії»
Євген Сверстюк
Мені здається, що може десь в глухому селі старенька бабуся, яка ще пам’ятає ті часи, слухає радіо і по першому каналу слухає колядки і каже:«Боже мій, я ж ніколи у житті такого не чула, як зараз я можу почути».
Лариса Скорик
Та старенька бабуся, чула мабуть все таки.
Ольга Петрова
Ті старенькі бабусі, найстарші, народжені у 1917 році. Так що...
Євген Сверстюк
Все таки - це високе мистецтво. Це не зовсім самодіяльність та, яка була у радянські часи. Отже, щось є, щось піднялося до рівня високого мистецтва, щось зберігається саме в тих нових формах і воно теж впливає на загальний клімат життя.
Лариса Скорик
Традиції не можуть бути мертвими і закостенілими. Традиції мусять розвиватися, бо тоді розвивається нація, тоді розвивається світ.
Ольга Петрова
Але я повинна вам сказати, що Різдво святкують зараз в Україні абсолютно всі. Це є ознака духовного відродження нації.
Євген Сверстюк
І при »совєтах« святкували, але тоді потаємно.
Ольга Петрова
Так, тоді потаємно, а зараз всі абсолютно святкують і це є ознака духовного відродження нації. Великдень, Різдво святкують всі.
Ганна Стеців
Я не люблю цього словосполучення - «духовне відродження нації». Мені здається, що нація ніколи не помирала. Різдво в Україні завжди було.
Ольга Петрова
Ні, ні, ні...
Лариса Скорик
Пані Ганно, Ви як і я були ближче до Габсбургів, а не до Романових, територіально... Даруйте, що я так скажу.
Тут були такі страшні знищення, тут був такий страшенний національний геноцид, особливо на Східній Україні, і 50 років на Західній Україні... Все робилося, щоб нація зникла. Ми сьогодні маємо, справді, потребу відродження її у всіх категоріях, особливо, в категорії, честі, національної гідності, і, взагалі, честі для тієї верстви, яка себе хоче вважати провідною у цій нації. Без провідної верстви нації немає. Що ми сьогодні маємо з провідною верствою, пані Ганно? Проблеми, величезні проблеми.
Ганна Стеців
Ви вважаєте, що це провідна верства? Це фінансова верства.
Лариса Скорик
Я не вважаю, вона себе такою вважає.
Ірина Халупа
Давайте, все ж таки повернемося до Різдва. Шановні гості, що Ви хочете сказати нашим слухачам?
Лариса Скорик
Я хочу побажати їм родинного теплого, прекрасно, вічного Різдвяного святого вечора і прекрасного Різдва, і щоб їхні діти і внуки говорили, як говорять нині мої діти і внуки:«Баба Ляля, не можна ще сідати до столу, бо зірка ще не зійшла».
Ольга Петрова
Я б хотіла , щоб молоді несли в своїй душі свято для іншого.
Ганна Стеців
Я б хотіла, щоб для кожного з нас, не зважаючи ні на що, принаймні раз в рік сходила Різдвяна зірка. Христос рождається.
Лариса Скорик
Славімо його.
Євген Сверстюк
Я од тих дідів, що знали все. Я б хотів побажати миру в душі, при всій бідності, при всьому сирітстві, яке оточує багатьох людей, щоб вони могли відчути ту Зірку, те свято і животворити те свято, світитися і засвічувати інших.
Ірина Халупа
Дякую Вам, шановні гості. Я від себе хочу всім Вам подякувати за участь у розмові і побажати Вам усього найкращого з Різдвом Христовим і повіншувати вам так, як колись мене навчила моя мама:«З Різдвом Христовим та Новим роком, щирі побажання: кріпкого здоров’я, багато щастя, чистої води в криниці, в полі ярої пшениці, хліба, солі на столі і погоди на душі. На щастя, на здоров’я з колядою, щоб Ви тішилися як пташка весною, як пташка на калині. Дай, Боже, щастя в Вашій родині. Христос рождається».
Гості
Славімо його.
