Белград, 22 квiтня – Про демократiю та про свiй демократизм свого часу завзято говорили колишнiй президент Хорватiї Франьо Туджман чи президент Сербiї Слободан Милошевич, хоча їхнi режими за кордоном вважали недемократичними. Нинi демократичнi фрази з таким самим завзяттям повторюють у Белградi, Загребi, Сараєвi й Приштинi.
Слiд сказати, що нинiшнi уряди у Сербiї й Хорватiї неможливо ототожнювати з колишнiми. Однак, в обох країнах є сильнi кола, якi хотiли б вiдновити колишнi режими. Такi кола очолює фiнансово-офiцерська олiгархiя, котра здобула багатства й впливовi позицiї у суспiльствi пiд час вiйн. Сербського прем’єра Джинджича на початку березня вбили саме колишнi воєннi герої.
Сербська й хорватська нацiоналiстичнi опозицiї, манiпулюючи учасниками вiйн, майже тими самими словами виступають проти застосування загальноприйнятих європейських принципiв, коли йдеться, скажiмо, про права нацiональних меншин.
В Боснiї i Герцеговинi та Косовi справи ще складнiшi, оскiльки вони є свого роду протекторатами ООН. Коли йдеться про риторику, боснiйськi серби, прихильники Радована Караджича, якого Гаазький трибунал звинувачує у скоєннi воєнних злочинiв, анiтрохи не вiдстають від колишнього лiдера косовських повстанцiв Хашима Тачi, який пiсля вiйни став лiдером партiї й депутатом у парламентi. Коли розмовляють iз закордонними урядовцями або журналiстами, усi вони б’ють себе в груди, присягаючи, що додержуються принципiв демократiї. А на практицi вони щодня обмежують права своїх землякiв, а тим паче iнших. I у Боснiї i в Косовi, скажiмо, правлячi кола виступають за повернення бiженцiв та їхнього майна. Проте, горе тому. хто повiрить і повернеться. Майна не вiддають, а тих, хто повернеться, не раз убивають. У Приштинi, зрештою, небезпечно й заговорити по-сербськи. У косовському парламентi такого ще не було, щоб хоч один етнiчний албанець голосував за будь-яку пропозицiю сербських депутатiв. А серби, як правило, голосують проти усiх рiшень албанської бiльшостi або покидають зал.
Замах на сербського прем’єра Джинджича став кривавим попередженням, що в країнах колишньої Югославiї не треба мати iлюзiй щодо розбудови демократiї. Впливовi воєннi лобi, якi володiють великим капiталом, нацiональнi цiнностi кладуть вище загальнолюдських. Найвищою нацiональною цiннiстю для них є: один народ, одна держава, одна партiя, один вождь.
Слiд сказати, що нинiшнi уряди у Сербiї й Хорватiї неможливо ототожнювати з колишнiми. Однак, в обох країнах є сильнi кола, якi хотiли б вiдновити колишнi режими. Такi кола очолює фiнансово-офiцерська олiгархiя, котра здобула багатства й впливовi позицiї у суспiльствi пiд час вiйн. Сербського прем’єра Джинджича на початку березня вбили саме колишнi воєннi герої.
Сербська й хорватська нацiоналiстичнi опозицiї, манiпулюючи учасниками вiйн, майже тими самими словами виступають проти застосування загальноприйнятих європейських принципiв, коли йдеться, скажiмо, про права нацiональних меншин.
В Боснiї i Герцеговинi та Косовi справи ще складнiшi, оскiльки вони є свого роду протекторатами ООН. Коли йдеться про риторику, боснiйськi серби, прихильники Радована Караджича, якого Гаазький трибунал звинувачує у скоєннi воєнних злочинiв, анiтрохи не вiдстають від колишнього лiдера косовських повстанцiв Хашима Тачi, який пiсля вiйни став лiдером партiї й депутатом у парламентi. Коли розмовляють iз закордонними урядовцями або журналiстами, усi вони б’ють себе в груди, присягаючи, що додержуються принципiв демократiї. А на практицi вони щодня обмежують права своїх землякiв, а тим паче iнших. I у Боснiї i в Косовi, скажiмо, правлячi кола виступають за повернення бiженцiв та їхнього майна. Проте, горе тому. хто повiрить і повернеться. Майна не вiддають, а тих, хто повернеться, не раз убивають. У Приштинi, зрештою, небезпечно й заговорити по-сербськи. У косовському парламентi такого ще не було, щоб хоч один етнiчний албанець голосував за будь-яку пропозицiю сербських депутатiв. А серби, як правило, голосують проти усiх рiшень албанської бiльшостi або покидають зал.
Замах на сербського прем’єра Джинджича став кривавим попередженням, що в країнах колишньої Югославiї не треба мати iлюзiй щодо розбудови демократiї. Впливовi воєннi лобi, якi володiють великим капiталом, нацiональнi цiнностi кладуть вище загальнолюдських. Найвищою нацiональною цiннiстю для них є: один народ, одна держава, одна партiя, один вождь.
