Доступність посилання

ТОП новини

Інтернет - майдан


Андрій Охрімович Інтернет - майдан

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю Вас. В ефірі “Інтернет - майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Сайт “Правда. ком. юей” повідомляє, що в суботу відбулися похорони президента “Громадського радіо” Олександра Кривенка, який загинув минулої середи.

На Личаківське кладовище прийшло близько тисячі осіб. Над могилою журналіста віце-ректор українського католицького університету Мирослав Маринович сказав: “Кривенко був голосом свого покоління, і без нього цей голос буде надбитим, але друзі і колеги зобов’язані доробити те, що не встиг зробити Олександр”.

“Українська правда” подає одне з останніх інтерв’ю Кривенка російському часопису “Консерватор”. Протягом цього випуску “Інтернет - майдану” ми процитуємо кілька уривків цієї розмови.

Кореспондент:

- Олександре, давайте поговоримо про Україну...

Кривенко:

- Уявімо, що є дві України. Одна – яку всі знають з газет, телепередач. Країна тотально корумпована, деморалізована, але у той же час з непоганим рівнем життя, якщо порівнювати з Росією – Орлом, Свердловськом, Казанню. Але порівняймо це з тією Україною, яка могла б бути. Ця Україна існує в уяві декількох десятків тисяч українців, як частина європейського співтовариства. Українська влада сьогодні багато говорить про європейську інтеграцію, не розуміючи, що шлях у Європу – це не тільки відповідні закони, це, передусім стилістика поведінки еліт, стилістика нічних клубів, газет, телебачення.

Кореспондент:

- А ти, український інтелігент, за своїм світоглядом західник чи слов’янофіл.

Кривенко:

- В їдному місці мав я слов’янофілів, я жорсткий західник.

Далі огляд віртуальної преси у виконанні Надії Шерстюк.

Надія Шерстюк

Сайт “Контекст-юєй.ком” розглядає кілька версій причин арешту екс-віце-прем’єра Леоніда Козаченка. Дуже швидко економічна причина “справи Козаченка” відійшла на другий план, - пише видання. З’явилися думки про політичне забарвлення скандалу. Мовляв, Козаченко потроху стає надто самостійною, а відтак небезпечною фігурою в світлі майбутніх президентських виборів. За іншою версією, “на Козаченкові хочуть заробити гроші”. Простіше кажучи, він має заплатити певним особам кругленьку суму.

Президентські шанси іншого політика – голови Нацбанку Сергія Тигипка аналізує “Українська правда”. Порівнюючи українську політику з великим баскетболом часопис відводить Тигипку роль “кращого запасного”- тобто це той гравець, який “виходить на майданчик не в стартовій п''ятірці, а десь у середині матчу, і приносить своїй команді користь”. Колишній жвавий комсомольський ватажок у дорогій краватці має дещо заплямовану репутацію –зокрема, йому закидають відмивання брудних коштів в “Приватбанку”, який він очолював. “Святих на політичному Олімпі й у бізнесі немає”, - відрубав на це Тигипко.

Таращанське тіло поховають ще не скоро. Повідомляють “Версії.ком.юей”. Голова парламентської комісії з розслідування вбивства Георгія Гонгадзе Григорій Омельченко наполягає на ще одній експертизі. Депутатів не влаштувала методика французьких фахівців. Мати журналіста Леся Гонгадзе відмовляється поховати “Таращанське тіло” без результатів експертизи волосся Георгія, - інформує “Майдан.орг”. Як пише видання, пані Леся відмовилася визнати результати швейцарської експертизи тіла її сина, оскільки там був проведений тільки аналіз ДНК. Чи буде поставлено крапку у цій безкінечній трагедії, невідомо.

Андрій Охрімович

З інтерн”ю Олександра Кривенка російській газеті “Консерватор”.

Кореспондент:

- Ти вважаєш, що культура західна за своєю якістю вища, порівняно з візантійською. Російською?

Кривенко:

- Ні, західна культура – це просто інша культура. Я переконаний, що для сучасної української культури дуже важливо отримати не російський вектор розвитку. А без Росії ми ніколи не залишимось, ми завжди будемо жити поряд. Росія – це газ, нафта, ліс.

Кореспондент:

- Культурної складової у нашому сусідстві немає?

Кривенко:

- Забудьте про російську культуру. Її ніколи не було в Україні.

Кореспондент:

- Культури Толстого, Чехова, Достоєвського не було?

Кривенко:

- Покажіть мені толстовця в Україні! Покажіть мені божевільного послідовника Достоєвського в Україні! Достоєвщина – це традиція хворого суспільств, це російська традиція. Нехай вона залишається Росії. Для України важливіша традиція німецького письменника Гессе, ніж Достоєвського. Кінець цитати.

Далі Сергій Грабовський, рубрика “Офіційна Павутина”.

Сергій Грабовський

Щиро кажучи, кожен новий візит на сервер Верховної Ради України www.rada.gov.ua викликає підозру, що український парламент і його апарат докладають усіх зусиль, щоб викликати серед виборців неповагу до себе. А затим – і домогтися свого розпуску. Утім, робіть висновки самі.

У Верховній Раді 24 комітети і одна спеціальна комісія. Мають свої веб-сторінки на парламентському сервері тільки три з них. А саме: комітет з питань бюджету, комітет з питань європейської інтеграції і комітет з питань свободи слова та інформації. І якщо наприкінці минулого року регулярно оновлювалася тільки сторінка бюджетного комітету, то зараз запрацювали всі три. Тут і новини, і коментарі голів комітетів та фахівців, і проекти законів, підготовлені комітетами. А на веб-сторінці комітету з питань європейської інтеграції – ще й колективний портрет всіх комітетників. Отож голови згаданих комітетів Верховної Ради Петро Порошенко, Борис Тарасюк та Микола Томенко вміють працювати на рівні сучасної інформаційної цивілізації. Інші керівники, очевидно, спинилися на рівні гусячого пера та каламаря. Це стосується і лідерів усіх фракцій, крім “Регіонів України”. Можна по-різному ставитись до “крутих донецьких хлопців”, але працювати вони вміють. А от опозиціонери, котрі постійно скаржаться на перепони у спілкуванні з масами, схоже, гидують Інтернетом. І цим посилюють скепсис народу щодо ефективності діяльності Верховної Ради. Адже Інтернет – це добрий лакмусовий папірець, який виявляє загальне вміння (або невміння) політиків працювати по-сучасному.

А за таких обставин неважко підбити народні маси скористатися порадою товариша Сталіна із сакраментального 37-го року щодо одного із прав виборців.

Йосип Сталін

...на достроковий відклик народних депутатів, якщо вони звертають з правильної дороги.

Сергій Грабовський

І якщо зараз не можна безпосередньо відкликати парламентарія, то Президент може спробувати відкликати з політики увесь склад Верховної Ради. Про таку небезпеку для української демократії з парламентської трибуни 9-го квітня заявив Анатолій Матвієнко. Той самий, котрий, до речі, майже рік якось забуває налагодити веб-сторінку очолюваного ним комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

Андрій Охрімович

Такі ось бурі бушують в офіційній “Павутині” українського політикуму. Ну, а наскільки асоціативними у цьому контексті є шматки з інтерв’ю Олександра Кривенка російському виданню “Консерватор”, судити вам, шановні слухачі.

Кореспондент:

- Але в українській політичній культурі більше візантизму, більшовизму, а не європейських традицій...

Кривенко:

- Традиції більшовизму в українській політиці є. Нас пов’язує 60 років радянської історії. Більшовики в Україні – це Наталія Вітренко, Петро Симоненко, Олександр Мороз, Євген Марчук, Леонід Кравчук, Леонід Кучма... Поки в Україні існує електорат названих мною більшовицьких політиків, Росія буде присутньою в Україні. З ними не треба воювати. Якщо є люди, які сповідають комуністичні цінності, вони мають право це робити, це їхнє життя, їхній стиль поведінки.

Кінець цитати, вслід за якою балачка про той стиль поведінки, який сповідають військові журналісти. Під час ведення бойових дій в Іраку загинуло їх більше десятка. Про це пишуть інтернет-видання Великобританії, Франції, Росії, Єгипту, України. Детальніше - Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Першим громадянином України, який загинув під час військової операції в Іраку, став тридцятип’ятирічний опреатор агентства “REUTERS” Тарас Процюк. На сайті “Української правди” (pravda.com.ua) журналістка Юлія Мостова назвала Тараса “фанатом своєї роботи”.

Микола Вересень нагадує, що Тарас працював у багатьох гарячих точках, які виникли на уламках Радянської Союзу та на Балканах. Загинув Тарас Процюк, відстежуючи процес руйнації тої “імперії зла”, яку створив іракський Сталін Саддам Гуссейн.

На сайті CNN.com відомий американський журналіст і телеведучий Ларі Кінг висловився, що сучасний журналіст ризикує життям задля висвітлення правди, відчуває “смак натхнення”, перебуваючи в авангарді військових дій. Серйозні мас-медійні корпорації надають такому воєнкорові кращий ефірний час на радіо чи телебаченні, перші шпальти у газетах і журналах, платять за роботу добрі гонорари плюс страховку на випадок трагічного фіналу.

Військові кореспонденти, від доби Першої світової, вважаються журналістською елітою, і мають на це абсолютне право. Бо ніякі високі гонорари, жодний prime time та страховки не можуть уберегти їх від снайперської кулі або танкового снаряду, від вибуху міни чи автоматної черги. Просто ті, кого прийнято називати “воюючими сторонами”, часто забувають, що журналіст - істота не озброєна. Журналісти британської копорації на своєму сайті зауважують, що камера чи диктофон – не здатні захистити ані життя журналіста на війні, ані свободи слова у державах, які зі свого гнилого нутра досі не “вичавили раба”.

Андрій Охрімович

Дай Боже їм усіляких гараздів на тернистому шляху вичавлювання раба із себе. Десь у цих таки потугах кореспондент російської газети “Консерватор” поставив чергове питання Олександрові Кривенку.

Кореспондент:

- У нинішній, сучасній Росії, що тобі найбільш неприємно?

Кривенко:

- Хамство. Як і у старій Росії. Неприйняття співрозмовника. Трактування себе, як вищого, найрозумнішого. А матюки – це прекрасно, ми їх любимо в Україні...

З цього місця починається екстрема. Виконує Павло Вольвач.

Павло Вольвач

Отже, Багдад, а за ним і саддамівський режим, впали під ударами союзницьких військ. Деякі експерти, а також деякі російські так звані “патріотичні” видання вважають, що “гра” ще не закінчена і іракська армія, перейшовши на нелегальне становище, продовжить партизанську боротьбу. Принаймні, розмов про маленький героїчний Багдад, що кинув виклик всесильному левіафану таки поменшало. Основними дійовими особами на багдадських вулицях нині стали мародери. Але порядок тут буде встановлено дуже швидко, позаяк США, на думку “Тероризм.Ру”, прийшли до Іраку надовго. І прийшли вони сюди не за нафтою, а за плацдармом, з якого американці будуть впливати на країни регіону і спробують мінімізувати тероризм.

Може, в такий спосіб і Росії якось підмогнуть. Бо, схоже, з тероризмом там справи кепські. Ось уже і у Воронежі ФСБ затримало чеченського боївкаря, котрий, як повідомляє то й же “Тероризм.Ру”, мав намір підірвати або кінотеатр, або привокзальний ярмарок. Втім, вибухових настроїв у Росії вистачає і без “злих чеченів”. За повідомленням сайту “Комуніст.Ру”, газета “Труд” опублікувала дані соцопитування, які свідчать: 49 відсотків росіян ненавидять своїх багатих співвітчизників, і лише 9 відсотків схвалюють заможних громадян. Мабуть, саме для цих сорока дев’яти звучить “Колискова для бідних” Всеволода Ємєліна, подана в електронній версії “Лімонкі”.

На цій життєствердній ноті я й закінчу. На добраніч. Солодких вам сончиків.

Андрій Охрімович

Поки там Павло Вольвач роздає навсебіч солоденькі сни, ми з вами повернемось до інтерв’ю Олександра Кривенка російській газеті “Консерватор”, кореспондент якої, по-ленінськи прискаливши око запитує:

- Але ж Україна православна держава!

Кривенко:

- Якщо десять відсотків населення вважає себе католиками – що тобі відповісти? Може, для Росії десять відсотків – це дрібниця, для нас – ні. Хоча б тому, що ці десять відсотків зосереджено у регіоні, який межує із Західною Європою. Київ рано чи пізно має задуматись: або він відмовиться від цього регіону, або буде рахуватися з його інтересами. Коли ми говоримо про десять відсотків католиків, ми говоримо про католиків східного обряду. Україна була й залишиться центральноєвропейською державою, де традиції Візантії є визначальними. Не можна відмовлятися від своєї ідентичності. Але це не російська ідентичність, не російське православ’я. Це різні релігії...

З цього місця ми різко завертаємо у “Павутину”, яка прагне стати новим потужним наркотиком. Себто явищем, яке психологи вже охрестили “інтернетзалежністю”. Про те, наскільки все це є актуальним для України, розмірковує Інна Набока.

Інна Набока На перший погляд, все це не надто актуально для України, де інтернетом користується менше одного відсотка населення. Але і у нас дедалі частіше звучать скарги батьків та вчителів на те, що діти середнього і старшого шкільного віку замість занять у школі проводять час в інтернет-кафе. Молоді люди годинами "висять" у чатах, через інтернет знайомляться і призначають побачення, віртуальне спілкування все більше заміняє живе. Причому, це, переважно, "просунуті" діти з благополучних родин, які навчаються у престижних школах та вузах. Тобто ті, кого пишномовно називають майбутньою елітою нації.

Медики одностайно вважають інтернетзалежність вкрай небезпечною для фізичного та психічного здоров''я молодої людини.

Але ця своєрідна форма ескапізму непокоїть ще і під іншим оглядом. Втеча молодих у віртуальний світ, від життя реального з його реальними труднощами спілкування з однолітками і старшими та необхідністю розв’язання реальних проблем має серйозно стурбувати не лише педагогів і психологів, а й взагалі дорослих. А також спонукає замислитись, чому саме діти тікають зі створеного нами і, вочевидь, незатишного для них, надто жорсткого світу. Світу, де не можна повернутися до початку гри і де не буде жодного зайвого життя. Може, і справді у цьому дорослому світі щось не так? І ще одна настирлива думка не полишає мене: якщо існує всесвітнє павутиння, то десь-то має бути і сам павук? І чи не може статися, що це віртуальне створіння смикатиме за ниточки-павутинки, які керуватимуть нашими цілком реальними діями? А може, цей павучок вже у наших мізках? Чи не тому ми вже не можемо без інтернету?

Андрій Охрімович

І наостанок, ще одне запитання кореспондента російського часопису «Консерватор» Олександрові Кривенкові:

- І тебе не цікавить, що відбувається в Росії?

Кривенко:

- Я хотів би знати дещо про Росію... але мене також цікавить, що відбувається у Польщі, Чехії, Франції. Те, що ми мало знаємо про Росію – це лише зворотній бік медалі. Росія нічого не знає про нас...

В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович, радіо «Свобода», Київ.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG