Київ, 1 вересня 2003 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
В історії України є одна малодосліджена і слабо прописана сторінка. Торкається вона ролі вояків УПА у табірних війнах і повстаннях часів правління Джугашвілі.
Усні свідчення зеків-упівців говорять про те, що збройна боротьба українців не припинялась навіть за колючим дротом.
Дещо, у своїй книзі “Суча війна” намагався вияснити російський письменник-в’язень Шаламов. Але там йшлося більше про війну “злодіїв у законі” з так званими “суками”, себто з тими, хто пішов на співпрацю з адміністрацією. Бандерівці, на думку письменника, конфліктували з обома групами кримінальників.
Солженіцин у своєму ГУЛАзі взагалі оминає роль українців. На його думку, порядок у таборах наводили колишні офіцери фронтовики. Версія збігається з гебівсько-перестроєчною, яку, на думку багатьох в’язнів, Солженіцин власне й формував.
Тим часом сайт “Кавказцентр.ком” подає сенсаційну інформацію про Солженіцина-стукача. Автор матеріалу пише, що “епістолярій” класика допоміг “...в зародку придушити повстання українських націоналістів в Екібастузькому таборі в Казахстані. Сам документ добрі дяді з КГБ дозволили скопіювати двом журналістам – чеху Томашу Ржезачу і німцеві Франку Арнау...”.
Нижче подається повний текст доносу, аналіз якого зробив Арнау, кримінолог за основним фахом. Він запевняє, що автентичність документу потверджується ідентичністю почерків абстрактного Вєтрова і реального Солженіцина. Внаслідок доносу, організатори повстання - Малкуш, Коверченко, Романович та багато інших - були розстріляні. “Вєтрова” заховали у табірному лазареті, а потім перевели у інший табір”.
Якщо усе вчитане на сайті “Кавказцентр крапка ком” є правдою, зрозумілішим стає і “українолюбіє” “генія” і його філологічні прориви на кшталт “Казахстан – мягкоє подбрюшіє Росіі”.
Але, як то кажуть, Бог йому суддя. Ми ж переходимо до хатніх справ у рідній віртуальній пресі огляд якої підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Президент України відправив у відставку міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова, а новим головою МВС призначив Миколу Білоконя. Інформацію знаходимо у віртуальних інформагенціях Укрінформ та УНІАН.
Сайт “Форуму” з приводу нового призначення пише, що ротація керівництва міністерства внутрішніх справ – значна подія. Адже за час перебування Кучми на посаді президента в державі змінилося аж 7 прем’єрів (Янукович – восьмий), а от керівників міністерства внутрішніх справ (включно з Смірновим) було усього три.
“За два з половиною роки правління Смірнова, - веде далі віртуальний часопис, - керівництву МВС довелося скуштувати чимало неприємностей з політичним забарвленням: виступи опозиції, справи Гонгадзе і “міліціонерів-перевертнів”. До того ж, журналістам екс—міністр Смірнов запам’ятався фразою про те, що чи не всі загиблі працівники мас-медіа – жертви алкоголізму.
Що ж до нового керівника силового відомства, то Микола Білокінь, за інформацією “України кримінальної”, він, кадровий міліціонер, був “достатньо непомітною людиною” у середовищі своїх колег.
“У будь-якому офіцерському колективі, - пише “Кріпо.ком. юей”, - завжди знайдеться така людина, яку “постійно намагаються кудись послати – на стажування, на курси підвищення кваліфікації тощо. Білокінь був саме такою людиною”. І зробив непогану кар’єру: останнє місце роботи – заступник голови Президентської адміністрації, керував питаннями судової реформи. На цій посаді, як зазначає “Главред”, Микола Білокінь допомагав президенту тримати руку на пульсі всієї правоохоронної системи і, вочевидь, успішно справлявся з цим завданням.
За прогнозом “Української правди”, після призначення Білоконя українську міліцію чекають структурні зміни. До того ж, продовжує часопис, новому міністру необхідно “щось робити з тотальною корумпованістю міліції”. А колишнє місце роботи Миколи Білоконя (Адміністрація Президента) дає підстави “Україні кримінальній” зробити висновок, що призначення нового міністра підсилює вплив Президента на правоохоронні органи напередодні непростих для влади часів.
Андрій Охрімович
Офіційний веб-портал Київської міської влади kmv.gov.ua постійно зустрічає відвідувачів оголошенням: “Увага! Проект знаходиться у стадії наповнення!” Але, попри цей майже філософський підхід до плинності буття, і, відповідно, плину подій у “Світовій Павутині”, все ж таки зупинити деякі миттєвості господарям порталу вдалося.
На полювання за скам’янілими зблисками офіційного столичного життя вибрався Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Прочекавши на автобусній зупинці сьогодні вранці півгодини (хоча інтервал руху мусить становити 10 хвилин), я з радістю дізнався, що наступного року Київ закупить близько 100 автобусів і тролейбусів. А потім порадів за мешканців колишнього селища Жуляни, яке тепер опинилося в межах Києва: у них будуватиметься середня школа і будинок для вчителів. І не деінде, а на вулиці Леніна.
“Як тебе не любити, Києве мій...” (мелодія)
Але головне, що, очевидно, підігріває суспільний інтерес до дій Київської міської влади і до відображення цих дій на відповідному веб-порталі – це ситуація навколо Олександра Омельченка. Адже внаслідок специфіки українського законодавства обраний всією громадою мер столиці не має й половини тих прав, які належать призначуваному президентом голові міської держадміністрації.
Поки що Олександр Омельченко обіймає обидві посади, проте, за твердженням низки політиків та правознавців, після свого 65-ліття, згідно із законом про державну службу, має полишити посаду голови міськдержадміністрації.
Інші політики і правники вважають, що політичної постаті, котрий є Київський міський голова, цей закон не стосується. З веб-порталу так і не вдалося дізнатися: чи правдива інформація, яка вже кілька днів циркулює в кулуарах Верховної Ради, що начебто вже підписаний указ про відставку Омельченка і призначення головою столичної адміністрації колишнього донецького мера Рибака.
“Як тебе не любити, Києве мій...” (мелодія)
І, нарешті, за словами Олександра Омельченка, столиця має найдешевший в Україні хліб. Але зерно для цього вона везе не з Київської області, керівники якої ігнорують столицю, а з Кубані та Криму. No comment.
Андрій Охрімович
Розпочавши тринадцятий рік незалежності, віртуальна громадськість, хитаючи ватними головами, попхалася до компів.
Відвідувачам інтернет-видання “Форум” запропонували оприлюднити свої анкети: країна, місто, місце роботи, вік і таке інше. Один з респондентів надіслав рядочком: “Русь, Одеса, буржуєць, тридцять п’ять ...” І одразу запитав: “А чого це ви думаєте, що штатні пропагандисти з числа тут і не тут виступаючих отак одразу все викладуть? Так же можна всю агентуру грантожерів викрити... і одразу стане ясно, що деякі сайти інспіровані зовсім цікавими організаціями...”
Алкогольна забарвленість свят багатьом зсунула точку зборки, і форумні спілкування відповідно пожвавішали. Аналітики вбачають тут натяк на ймовірне завершення мертвого сезону у політичному житті.
Наскільки воно так – судити важко. Одне ясно. Після відзначення дванадцятої річниці незалежності у підсвідомості інтернетчиків щось безповоротно змінилося.
Далі - віртуальна “Палата номер шість” та її світоглядний санітар Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
Відвідувачі “Майдану” перейнялися повідомленням від “Главред.інфо” про вишивання українського дипломата у Польщі на День незалежності України. І пішла брехня по селу.
Такий собі Мінор пише: “Соромно за нашу країну, яка має п’яних послів.” “Наскільки він був п’яним? – сумнівається інший респондент, – ви там були, бачили?” “В сіську п’яний, “- переконує його такий собі Августо, – а взагалі, це його поляки підловили. Підставили дистанційне керування на машину, щоб вона раптом почала їздити боком, потім вливали в нього горілку, а потім билися об його кулаки своїми пиками - і все це за те, що він є українцем.” З цього висновок: треба вимагати прав для українців – п’яними їздити де завгодно, ґвалтувати дівчат, а також повідміняти для українців вступні іспити в усі вузи світу. “Та ну, - урезонює наступний відвідувач, – випити у День незалежності хіба це гріх? Уявіть на місці нашого посла Тараса Бульбу. Так він би тих ляхів порубав би на капусту! Будемо вважати, що наш посол вшанував і Гайдамаччину. Молодець. Негайно озброїти весь український дипкорпус українськими пістолетами. Заради сміху. Хай стріляють. У рекламних цілях. Тоді про Україну всі знатимуть і, до речі, значно більше поважатимуть.”
Тим часом, на форумах “Про.Ю-ей” з’явилася громадська пропозиція: перейменувати сайт у “Ні дня без Ющенка”. Респондент на ім’я Шан Ян пропонує для “разнообразія” покопати Януковича, або, скажімо, Симоненка... ”Пацани та дівчата! Зніміться з циклу!” – тривожиться Шан Ян. “Так примушують же поливати його брудом, – пояснюють йому, – а їсти хочеться постійно...”
Тим часом відвідувачі видання “Форум” обговорюють ймовірну забудову України пам’ятниками Шевченка з подачі Поплавського у виконанні Зураба Церетелі. Про це провокаційно булькнуло так зване “Агентство завтрашніх новин”. “Щоб стояв у кожній хаті!” - проголошує якийсь несерйозний. Персонаж на ім’я Перехожий виступив з не менш вражаючим повідомленням: ”З ініціативою продати Росії Поплавського разом з національним університетом культури мистецтва, виступив знатний буряковод Павло Затулидупа з села Малі Забрьохи. На отримані гроші він пропонує провести у кожному населеному пункті світло й газ.”
Андрій Охрімович
На початку двадцятого століття угорський композитор Імре Кальман дійшов висновку, що без музики, як і без жіноцтва, жити можна, але не варто.
Сто років по тому користувачі інтернетом з’ясували, що сентенція добре припасовується до глобальної Мережі. Отож ті юзери, яким без музики і в “Павутині” життя не миле, охоче користуються послугами музичних сайтів. Себто, качають улюблені пісні та мелодії з Ukraine-music.com або ж Kmstudio.com.ua. Накачавшись, мружать очі і ловлять кейф. Ну, а за компанію з ними туманить око моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Лише в Інтернеті можна почути колір сонця, яке сходить над темно-синіми морськими хвилями. Тільки “Павутиння” може відправити у подорож на сафарі, не відходячи від робочого столу: ви вдягаєте навушники, заходите на сайт bestmusicpages.com, знаходите африканські мелодії, а на дисплеї тим часом виникає відповідна картинка із левами, слонами, пустелями і крутими чолов’ягами на “джипах”.
Можна отримати задоволення і просто від подорожей на музичні сайти. Наприклад, на сайт відомого рокерам кількох поколінь київського рок-клубу “БАРВИ” - Barvy.kiev.ua, де на вас чекатиме зустріч із досвідченими “скрябіними” і поки що мало відомими широкому загалові (у всеукраїнському масштабі) “Матросов Ансамбль”, “Zа вікном”. Ці групи названо друзями клубу, інформацію про їхню творчість можна знайти на сайті “Барв”.
На форумі сайту народ обмінюється думками про сучасну українську музику, автентичні початки у творчості групи “Ворождень” або про заїжджих білоруських чи польських фольк-рокерів.
Сайти Froster.com.ua та Welcome.to/odium присвячені року. Нагадаю, що ця “важка музична класика” двадцятого століття однією з перших опанувала інтернет. Нині українські прихильники “металу” мають змогу не лише з’ясувати, як минає творче життя їхніх Західних улюбленців, але і познайомитися з творчістю українських груп : DATURA чи MENTAL DEMISE, наприклад.
А ті, кому цього року не пощастило відвідати оновлену Республіку Казантип, про перебіг подій на кримській музичній тусовці можуть дізнатися, відкривши портал Tochka-sborki.com. Коротко кажучи, для юзерів – меломанів починається “золота доба” інтернет-епохи.
Андрій Охрімович
І на завершення пара слів інтелігентам від Михайля Семенка, писані десятого березня двадцять першого року минулого століття в Ризі.
“Одбодлерили, одсєвєрянили Порозкапували душі в кав’ярнях, І встає сонце з відблисками багряними, і Простягає лагідно – “всі заходи марні”. Треба вийти всім на широке поле, Щоб зібрав усіх докупи один шлях, Слухайте – розсипані, розсмикані, кволі – Спереду сонце, ззаду – крах! Слухайте, далі не можна розгублюватися! Одинокий спосіб – густою колоною. Слухайте, хмари на горизонті скупчуються! Слухайте, спереду – вогонь!
На цьому все. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”, Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
В історії України є одна малодосліджена і слабо прописана сторінка. Торкається вона ролі вояків УПА у табірних війнах і повстаннях часів правління Джугашвілі.
Усні свідчення зеків-упівців говорять про те, що збройна боротьба українців не припинялась навіть за колючим дротом.
Дещо, у своїй книзі “Суча війна” намагався вияснити російський письменник-в’язень Шаламов. Але там йшлося більше про війну “злодіїв у законі” з так званими “суками”, себто з тими, хто пішов на співпрацю з адміністрацією. Бандерівці, на думку письменника, конфліктували з обома групами кримінальників.
Солженіцин у своєму ГУЛАзі взагалі оминає роль українців. На його думку, порядок у таборах наводили колишні офіцери фронтовики. Версія збігається з гебівсько-перестроєчною, яку, на думку багатьох в’язнів, Солженіцин власне й формував.
Тим часом сайт “Кавказцентр.ком” подає сенсаційну інформацію про Солженіцина-стукача. Автор матеріалу пише, що “епістолярій” класика допоміг “...в зародку придушити повстання українських націоналістів в Екібастузькому таборі в Казахстані. Сам документ добрі дяді з КГБ дозволили скопіювати двом журналістам – чеху Томашу Ржезачу і німцеві Франку Арнау...”.
Нижче подається повний текст доносу, аналіз якого зробив Арнау, кримінолог за основним фахом. Він запевняє, що автентичність документу потверджується ідентичністю почерків абстрактного Вєтрова і реального Солженіцина. Внаслідок доносу, організатори повстання - Малкуш, Коверченко, Романович та багато інших - були розстріляні. “Вєтрова” заховали у табірному лазареті, а потім перевели у інший табір”.
Якщо усе вчитане на сайті “Кавказцентр крапка ком” є правдою, зрозумілішим стає і “українолюбіє” “генія” і його філологічні прориви на кшталт “Казахстан – мягкоє подбрюшіє Росіі”.
Але, як то кажуть, Бог йому суддя. Ми ж переходимо до хатніх справ у рідній віртуальній пресі огляд якої підготувала Надія Шерстюк.
Надія Шерстюк
Президент України відправив у відставку міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова, а новим головою МВС призначив Миколу Білоконя. Інформацію знаходимо у віртуальних інформагенціях Укрінформ та УНІАН.
Сайт “Форуму” з приводу нового призначення пише, що ротація керівництва міністерства внутрішніх справ – значна подія. Адже за час перебування Кучми на посаді президента в державі змінилося аж 7 прем’єрів (Янукович – восьмий), а от керівників міністерства внутрішніх справ (включно з Смірновим) було усього три.
“За два з половиною роки правління Смірнова, - веде далі віртуальний часопис, - керівництву МВС довелося скуштувати чимало неприємностей з політичним забарвленням: виступи опозиції, справи Гонгадзе і “міліціонерів-перевертнів”. До того ж, журналістам екс—міністр Смірнов запам’ятався фразою про те, що чи не всі загиблі працівники мас-медіа – жертви алкоголізму.
Що ж до нового керівника силового відомства, то Микола Білокінь, за інформацією “України кримінальної”, він, кадровий міліціонер, був “достатньо непомітною людиною” у середовищі своїх колег.
“У будь-якому офіцерському колективі, - пише “Кріпо.ком. юей”, - завжди знайдеться така людина, яку “постійно намагаються кудись послати – на стажування, на курси підвищення кваліфікації тощо. Білокінь був саме такою людиною”. І зробив непогану кар’єру: останнє місце роботи – заступник голови Президентської адміністрації, керував питаннями судової реформи. На цій посаді, як зазначає “Главред”, Микола Білокінь допомагав президенту тримати руку на пульсі всієї правоохоронної системи і, вочевидь, успішно справлявся з цим завданням.
За прогнозом “Української правди”, після призначення Білоконя українську міліцію чекають структурні зміни. До того ж, продовжує часопис, новому міністру необхідно “щось робити з тотальною корумпованістю міліції”. А колишнє місце роботи Миколи Білоконя (Адміністрація Президента) дає підстави “Україні кримінальній” зробити висновок, що призначення нового міністра підсилює вплив Президента на правоохоронні органи напередодні непростих для влади часів.
Андрій Охрімович
Офіційний веб-портал Київської міської влади kmv.gov.ua постійно зустрічає відвідувачів оголошенням: “Увага! Проект знаходиться у стадії наповнення!” Але, попри цей майже філософський підхід до плинності буття, і, відповідно, плину подій у “Світовій Павутині”, все ж таки зупинити деякі миттєвості господарям порталу вдалося.
На полювання за скам’янілими зблисками офіційного столичного життя вибрався Сергій Грабовський.
Сергій Грабовський
Прочекавши на автобусній зупинці сьогодні вранці півгодини (хоча інтервал руху мусить становити 10 хвилин), я з радістю дізнався, що наступного року Київ закупить близько 100 автобусів і тролейбусів. А потім порадів за мешканців колишнього селища Жуляни, яке тепер опинилося в межах Києва: у них будуватиметься середня школа і будинок для вчителів. І не деінде, а на вулиці Леніна.
“Як тебе не любити, Києве мій...” (мелодія)
Але головне, що, очевидно, підігріває суспільний інтерес до дій Київської міської влади і до відображення цих дій на відповідному веб-порталі – це ситуація навколо Олександра Омельченка. Адже внаслідок специфіки українського законодавства обраний всією громадою мер столиці не має й половини тих прав, які належать призначуваному президентом голові міської держадміністрації.
Поки що Олександр Омельченко обіймає обидві посади, проте, за твердженням низки політиків та правознавців, після свого 65-ліття, згідно із законом про державну службу, має полишити посаду голови міськдержадміністрації.
Інші політики і правники вважають, що політичної постаті, котрий є Київський міський голова, цей закон не стосується. З веб-порталу так і не вдалося дізнатися: чи правдива інформація, яка вже кілька днів циркулює в кулуарах Верховної Ради, що начебто вже підписаний указ про відставку Омельченка і призначення головою столичної адміністрації колишнього донецького мера Рибака.
“Як тебе не любити, Києве мій...” (мелодія)
І, нарешті, за словами Олександра Омельченка, столиця має найдешевший в Україні хліб. Але зерно для цього вона везе не з Київської області, керівники якої ігнорують столицю, а з Кубані та Криму. No comment.
Андрій Охрімович
Розпочавши тринадцятий рік незалежності, віртуальна громадськість, хитаючи ватними головами, попхалася до компів.
Відвідувачам інтернет-видання “Форум” запропонували оприлюднити свої анкети: країна, місто, місце роботи, вік і таке інше. Один з респондентів надіслав рядочком: “Русь, Одеса, буржуєць, тридцять п’ять ...” І одразу запитав: “А чого це ви думаєте, що штатні пропагандисти з числа тут і не тут виступаючих отак одразу все викладуть? Так же можна всю агентуру грантожерів викрити... і одразу стане ясно, що деякі сайти інспіровані зовсім цікавими організаціями...”
Алкогольна забарвленість свят багатьом зсунула точку зборки, і форумні спілкування відповідно пожвавішали. Аналітики вбачають тут натяк на ймовірне завершення мертвого сезону у політичному житті.
Наскільки воно так – судити важко. Одне ясно. Після відзначення дванадцятої річниці незалежності у підсвідомості інтернетчиків щось безповоротно змінилося.
Далі - віртуальна “Палата номер шість” та її світоглядний санітар Віктор Недоступ.
Віктор Недоступ
Відвідувачі “Майдану” перейнялися повідомленням від “Главред.інфо” про вишивання українського дипломата у Польщі на День незалежності України. І пішла брехня по селу.
Такий собі Мінор пише: “Соромно за нашу країну, яка має п’яних послів.” “Наскільки він був п’яним? – сумнівається інший респондент, – ви там були, бачили?” “В сіську п’яний, “- переконує його такий собі Августо, – а взагалі, це його поляки підловили. Підставили дистанційне керування на машину, щоб вона раптом почала їздити боком, потім вливали в нього горілку, а потім билися об його кулаки своїми пиками - і все це за те, що він є українцем.” З цього висновок: треба вимагати прав для українців – п’яними їздити де завгодно, ґвалтувати дівчат, а також повідміняти для українців вступні іспити в усі вузи світу. “Та ну, - урезонює наступний відвідувач, – випити у День незалежності хіба це гріх? Уявіть на місці нашого посла Тараса Бульбу. Так він би тих ляхів порубав би на капусту! Будемо вважати, що наш посол вшанував і Гайдамаччину. Молодець. Негайно озброїти весь український дипкорпус українськими пістолетами. Заради сміху. Хай стріляють. У рекламних цілях. Тоді про Україну всі знатимуть і, до речі, значно більше поважатимуть.”
Тим часом, на форумах “Про.Ю-ей” з’явилася громадська пропозиція: перейменувати сайт у “Ні дня без Ющенка”. Респондент на ім’я Шан Ян пропонує для “разнообразія” покопати Януковича, або, скажімо, Симоненка... ”Пацани та дівчата! Зніміться з циклу!” – тривожиться Шан Ян. “Так примушують же поливати його брудом, – пояснюють йому, – а їсти хочеться постійно...”
Тим часом відвідувачі видання “Форум” обговорюють ймовірну забудову України пам’ятниками Шевченка з подачі Поплавського у виконанні Зураба Церетелі. Про це провокаційно булькнуло так зване “Агентство завтрашніх новин”. “Щоб стояв у кожній хаті!” - проголошує якийсь несерйозний. Персонаж на ім’я Перехожий виступив з не менш вражаючим повідомленням: ”З ініціативою продати Росії Поплавського разом з національним університетом культури мистецтва, виступив знатний буряковод Павло Затулидупа з села Малі Забрьохи. На отримані гроші він пропонує провести у кожному населеному пункті світло й газ.”
Андрій Охрімович
На початку двадцятого століття угорський композитор Імре Кальман дійшов висновку, що без музики, як і без жіноцтва, жити можна, але не варто.
Сто років по тому користувачі інтернетом з’ясували, що сентенція добре припасовується до глобальної Мережі. Отож ті юзери, яким без музики і в “Павутині” життя не миле, охоче користуються послугами музичних сайтів. Себто, качають улюблені пісні та мелодії з Ukraine-music.com або ж Kmstudio.com.ua. Накачавшись, мружать очі і ловлять кейф. Ну, а за компанію з ними туманить око моя колега Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Лише в Інтернеті можна почути колір сонця, яке сходить над темно-синіми морськими хвилями. Тільки “Павутиння” може відправити у подорож на сафарі, не відходячи від робочого столу: ви вдягаєте навушники, заходите на сайт bestmusicpages.com, знаходите африканські мелодії, а на дисплеї тим часом виникає відповідна картинка із левами, слонами, пустелями і крутими чолов’ягами на “джипах”.
Можна отримати задоволення і просто від подорожей на музичні сайти. Наприклад, на сайт відомого рокерам кількох поколінь київського рок-клубу “БАРВИ” - Barvy.kiev.ua, де на вас чекатиме зустріч із досвідченими “скрябіними” і поки що мало відомими широкому загалові (у всеукраїнському масштабі) “Матросов Ансамбль”, “Zа вікном”. Ці групи названо друзями клубу, інформацію про їхню творчість можна знайти на сайті “Барв”.
На форумі сайту народ обмінюється думками про сучасну українську музику, автентичні початки у творчості групи “Ворождень” або про заїжджих білоруських чи польських фольк-рокерів.
Сайти Froster.com.ua та Welcome.to/odium присвячені року. Нагадаю, що ця “важка музична класика” двадцятого століття однією з перших опанувала інтернет. Нині українські прихильники “металу” мають змогу не лише з’ясувати, як минає творче життя їхніх Західних улюбленців, але і познайомитися з творчістю українських груп : DATURA чи MENTAL DEMISE, наприклад.
А ті, кому цього року не пощастило відвідати оновлену Республіку Казантип, про перебіг подій на кримській музичній тусовці можуть дізнатися, відкривши портал Tochka-sborki.com. Коротко кажучи, для юзерів – меломанів починається “золота доба” інтернет-епохи.
Андрій Охрімович
І на завершення пара слів інтелігентам від Михайля Семенка, писані десятого березня двадцять першого року минулого століття в Ризі.
“Одбодлерили, одсєвєрянили Порозкапували душі в кав’ярнях, І встає сонце з відблисками багряними, і Простягає лагідно – “всі заходи марні”. Треба вийти всім на широке поле, Щоб зібрав усіх докупи один шлях, Слухайте – розсипані, розсмикані, кволі – Спереду сонце, ззаду – крах! Слухайте, далі не можна розгублюватися! Одинокий спосіб – густою колоною. Слухайте, хмари на горизонті скупчуються! Слухайте, спереду – вогонь!
На цьому все. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”, Київ.
