Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”. Климент Квітка.


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. Климент Квітка.

Київ, 23 вересня 2003 року.

Олександр Народецький

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Є серед, здавалося б, добре знаних зі шкільної програми достойників української культури такі постаті, які при ближчому розгляді виявляються справжніми “знайомими незнайомцями”. Один із тих, без кого навряд чи можна уявити історію української культури і про кого навряд чи заслужено забули всі, крім вузьких фахівців – герой нашої сьогоднішньої розповіді. З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода”, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Наш герой – етнограф, фольклорист, музикознавець, котрий зібрав, близько 6 тисяч народних пісень. Він за тридцять років активної наукової діяльності – а це були непрості часи царського, а потім більшовицького панування – зумів видати близько сотні наукових праць. У квітні 1929 року Всеукраїнська Академія наук висунула його кандидатуру на обрання дійсним академіком, і тільки політичні ігри з обранням академіків-більшовиків стали на заваді цьому заслуженому відзначенню наукових заслуг. Помер 50 років тому, проживши 70 років. Його ім‘я - Климент Квітка.

Сергій Грабовський

Щоб уявити, хто був для української науки Климент Квітка, звернемося до думки фахівця. Слово провідному науковцеві Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Рильського Національної академії наук професору Софії Гриці.

Софія Гриця

В музичній фольклористиці він має величезні заслуги не тільки, як збирач народних пісень на терені України, Росії, Середньої Азії, але як видатний теоретик мислитель. В молоді студентські роки, великий вплив на його світогляд мало особисте знайомство і зв‘язки з Миколою Лисенком, з Оленою Пчілкою, розуміється Лесею Українкою. Квітка був організатором першого в Україні музично-фольклористичного осередку, кабінету музичної етнографії при Всеукраїнській академії наук. Цей кабінет, до речі, займався не тільки фольклором України, але і фольклором національних меншин, що жили в Україні. А це був перший такий прорив і дуже важлива новація для історико-прорівняльних досліджень. Його період праці, якраз як завідуючого кабінету з 1922 по 1933 рік, можна назвати спалахом його творчої енергії. Тоді він видав цей фундаментальний збірник “Українські народні мелодії”, цілий ряд теоретичних статей з теорії моделювання ритму, цілий ряд монографічних досліджень про одну пісню, наприклад про пісні про дітозгубницю, про дівчину, що помандрувала з водителем. Які є винятковими для української фольклористики в розумінні незвичайної прецизійності, точності досліджень кожного зразка. Його праці, які я назвала, відкривають нові горизонти в дослідженні структурної типології фольклору, вивчення етногенезу фольклору, роботи з теорії ладу. В тому ж самому періоді, про якій я говорю, він був дуже в тісних творчих контактах з іншим відомим вченим Колессою і в співпраці з ним вивчав українські думи, зокрема думи Правобережжя, бо як ми знаємо думи Лівобережжя були видані в праці “Мелодії українських народних дум” Філаретом Колессою. Але Квітка, як дуже прискіпливий дослідник, прагнув вивчити весь матеріал, який вже існував, який ще до нього не був записаний. Досліджував постаті кобзарів, лірників, був автором першої соціологічної програми по вивченні їх життєвого шляху і вивчення їх репертуару, це був початок властиво такого соціологічного напряму в українській фольклористиці. Тяжкі репресії 30-их років не оминули Квітку. Був він дуже яскравою фігурою і змушений він був рятуючись від цих репресій виїхати на роботу в Москву, де і працював в консерваторії, завідуючим кабінетом народної музики народів СССР, до кінця свого життя, до 1953 року. Подвижницька праця Квітки відкрилася нам, фактично, тільки після його смерті. Видання двохтомника праць, які вийшли в Москві на початку 70-их років під редакцією і з передмовними коментарями Володимира Гошовського, також двох збірників рукописних праць архівних матеріалів, які підготував у нас Анатолій Іваницький, який видав їх у 1985 році в Києві. Величезні заслуги Квітка має, насамперед, як методолог науки, який розпрацьовував історико-порівняльні структурні методи дослідження фольклору, методи точного текстологічного аналізу пісні. Він вражав своєю енциклопедичною ерудицією, він же знав близько 20 мов, це звичайно відкривало йому ключ до світової науки. Завдяки Клименту Васильовичу Квітці і Філарету Колессі українська фольклористика піднялася до рівня справжньої історичної науки і тим самим отримала належне визнання у світі.

Максим Стріха

Отже, йдеться про першорядну величину світової науки і про першорядну величину національної культури. Але пересічний українець, боюся, не знає Климента Квітку взагалі. Пересічний український гуманітарій Квітку знає, але переважно не як ученого, а як чоловіка Лесі Українки. Хоча навіть цей пересічний український гуманітарій за рідкісними винятками, боюся, не здогадується чим був цей шлюб для Климента, і чим він був для Лесі.

Сергій Грабовський

Стосунки Лесі Українки і Климента Квітки видавалися викликом дуже багатьом сучасникам. По-перше, він був помітно молодший за неї. По-друге, вони кілька років, усупереч тодішнім традиціям навіть передової української інтелігенції, жили в громадянському, не освяченому церквою шлюбі. І це викликало спротив навіть у батьків Лесі. З листа Лесі Українки до батька:

“Мені дуже дивно, що ти пишеш мені, “не удерживай Квитку, пусть едем в Швейцарію”. Коли се я кого удерживаю? І чого б я мала удерживать в данім разі? Се зовсім залежить від його волі і потреби, куди їхати, а куди ні, і я нічого йому радити не буду. Не бачу теж причин, чого б я мала забороняти йому бути там, де я. ... Мені неприємно, що і ти йому про се говорив, так, наче він божевільний чи заразний, що вже з ним в одному городі жити не можна. ...Не знаю теж, чому вираз симпатії до мене, чи дбання про моє здоров‘я має називатись “вмешательством в наши семейные дела” - коли так, то й порада твоя “їхати в Швейцарію” теж есть “вмешательство”? Мені чогось неприємно те, що ти ставиш питання, чи бути Квітці там, де я, чи ні, - се мене ставить в фальшиве положення”.

Максим Стріха

І тільки під величезним тиском рідних вони погодилися на церковний шлюб. Щоправда вінчалися в далекій периферійній церкві на Деміївці, вона і досі стоїть при початку проспекту 40-річчя Жовтня. І для них, це знов таки, це можна простежити з листів, було своєрідним відчіпним, якби їм не заважали жити разом. А жити не разом, вони на той час не мислили.

Сергій Грабовський

Ще два фрагменти з листів Лесі Українки: до Ольги Кобилянської (котру в листуванні вона звала “хтосічок”) та до своїх рідних:

“Мій хто січок знає, - що хтось завжди тримався добре з “Квіточкою”, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже “Квіточка” зовсім не може без когось жити та і хтось близько до того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати один одному, - се головне в наших відносинах, а все решта другорядне. Може не кожний повірив би мені на такі слова, але хтось мені повірить мені, я знаю”.

“Я все-таки при сьому всьому не почуваюся нещасною, і якби Льоня не мав тенденції вдаватися до лихварів, то я б ще не такі злидні, жартуючи, прийняла, бо вони якось ні настрою, ні на наших відносинах не відбиваються...”

Максим Стріха

Отже це справді була всеохопна, жертовна любов, яка подвигала Лесю, так чи інакше постать в українській культурі все ж таки значнішу від Квітки, на переписуванні його праць. На ризиковані для неї самої поїздки до Криму, коли у улюбленого Кльоні раптом відкрилася відкрита форма сухот, на безкінечне піклування зі своїм чоловіком. І водночас Кльоня відповідав їй тим самим почуттям і в тодішній “Раді” є приголомшливий опис похорону Лесі Українки. Похорону, якому заважали жандарми, які зрізали з труни, які намагались людові розійтися. І коли вже всі розійшлися, над цією могилою свіжою залишився лиш заплаканий, вбитий горем Климент Квітка.

Сергій Грабовський

Климент Квітка до кінця життя не хотів робити власні стосунки з Лесею Українкою предметом навіть наукових студій, не те що уваги “жовтої преси”. Ось як різко він писав літературознавцеві Дмитрові Косарику на його прохання розповісти про стосунки з Лесею. З Лесею Українкою, хочу підкреслити, яка дуже часто в листах останніх років життя підписувалася Леся Квітка.

“Дорогий Дмитре Михайловичу! Коли Ви посилали мені запит щодо біографії Лесі Українки, Вам, певне, не спадало на думку, що Ви причиняєте мені психічну травму. Я не історик літератури, і Леся Українка для мене не предмет об‘єктивного наукового досліду. Наперекір сентенції “час – найкращий лікар” – все тяжче, що зв‘язане з біографією Лесі Українки, з бігом часу, робиться ще тяжчим і кожен запит щодо її біографії так на мене впливає, що на кілька днів гостро падає здатність до роботи... а потім на довго більшає загальна депресія. Як я жив в Києві, запити були часті, аж на вулиці спиняли не тільки “за довідками”, а ще й ставляли складні питання про генезу творів, і це було одною з причин, з яких я покинув Київ в такому настрої, щоб не вернутися ніколи, це – одна з причин, з яких я й тепер не можу перестроїти себе так, щоб поворіт до Києва був психічно можливий...”.

Максим Стріха

Мабуть, Климент Квітка, трошки все ж таки трошки переставив акценти. Полишив він Україну не лишень, тому що йому було боляче, хоч було боляче теж. Полишив її теж через політичні переслідування наприкінці 20-их рр.. Його били за націоналізм, бо він надто активно співробітничав з Михайлом Грушевським. І врешті є одна промовиста обставина. Він не зразу осів у Москві, пробувши там рік з 1933 до 1934 року, потім він кілька років викладав латину по провінційних Алма-Атах, і лишень потім, коли трошки ситуація усталилася повернувся до Московської консерваторії. Але безумовно Леся Українка до кінця життя лишалася для нього не літературознавчим об‘єктом, а живою найдорожчою людиною.

Сергій Грабовський

І все ж таки Климент Квітка зараз фігурує в наукових дослідженнях передусім як чоловік Лесі Українки. Хоча він був самостійною науоковю постаттю, що засвідчують й оцінки фахівців, і визнання Всеукраїнської Академії наук. Власне, навіть те, що Леся Українка обрала з-поміж інших саме Климента Квітку, засвідчує вагомість і непересічність його особистості.

Максим Стріха

Формально, як на ті часи можливо Климентові Квітці навіть і пощастило, він утікав від арештів, але врешті ж таки втік. Він помер у власному ліжку професором Московської консерваторії, хоч і на чужині, а начебто не відірваний від Батьківщини. Врешті-решт, ще до відкриття білих плям ще за радянських часів виходили його праці, які згадувала вельмишановна професор Гриця. Але разом з тим Квітка, як науковець, і Квітка, як один з учасників одного мабуть з найзворушливіших, найцікавіших українських кохань початку ХХ століття, досі є постаттю невідомою. Тому саме до цієї пари Леся і Квітка сьогодні прикуто увагу молодих дослідників, я згадаю лишень цікаву працю Ніли Зборовської “Моя Леся України”. Але справжнє відкриття Климента Квітки, якого не можна поділити лишень на ученого, лишень на чоловіка Лесі Українки і ,нарешті, лишень великого патріота України, гадаю ще попереду.

Сергій Грабовський

Будемо на це сподіватися. Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG